Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №756/12204/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

Дата: 27 травня 2026 р.

Справа: №756/12204/24

Суддя: Яновська Олександра Григорівна

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

справа № 756/12204/24

провадження № 51-4176км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 з доповненням до неї захисника ОСОБА_8 на вирок Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100060001732, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велика Яблунівка Смілянського району Черкаської області, зареєстрованого в тому ж населеному пункті ( АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Оболонський районний суд м. Києва вироком від 17 жовтня 2024 року засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а відповідно до ст. 75 цього Кодексу звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та поклав обов`язки, передбачені ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

2. Суд вирішив питання щодо судових витрат і речових доказів.

3. За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні та збутіпсихотропної речовини.

4. Як зазначено у вироку суду, ОСОБА_6 , перебуваючи в м. Києві, у не встановлені досудовим розслідуванням день, час та місці з метою подальшого збуту придбав психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін масою 0,471 г, яку незаконно зберігав при собі та 16 жовтня 2023 року близько 14:00 збув ОСОБА_9 за 1400 грн неподалік гаражного кооперативу «Захисник», що на вул. Бережанській, 12-В у м. Києві.

5. Київський апеляційний суд 16 вересня 2025 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок Оболонського районного суду м. Києва від

17 жовтня 2024 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив засудженому покарання за ч. 1 ст. 307 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

6. Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Скаржник вважає вирок апеляційного суду незаконним і несправедливим. Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про застосування до засудженого положень ст. 75 цього Кодексу, не врахував обставин, на які вказав місцевий суд, зокрема того, що ОСОБА_6 визнав свою вину, щиро розкаявся, зробив для себе належні висновки, засудивши свою протиправну поведінку, вперше притягається до кримінальної відповідальності, працює і позитивно характеризується за місцем роботи, на його утриманні перебувають матір, яка є особою з інвалідністю, малолітня дитина та дружина, яка у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох років, а також те, що його діями не було завдано матеріальної шкоди. Зауважує, що обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_6 , районний суд визнав щире каяття, а обставин, які б обтяжували покарання, не встановив. Захисник наголошує, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином усіх обставин у справі, які свідчать про те, що ОСОБА_6 не є соціально небезпечною особою, і дають підстави для висновку про можливість його виправлення в умовах без ізоляції від суспільства.

7. У доповненні до касаційної скарги захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та залишити без зміни вирок Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2024 року. При цьому заявниця просить виключити з вироку апеляційного суду рішення про конфіскацію в дохід держави вилучених у ОСОБА_6 68 500 грн і 10 176 дол. США, оскільки питання стосовно речових доказів має бути вирішено згідно з вироком суду першої інстанції. Скаржниця стверджує, що призначене підзахисному апеляційним судом покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого і є явно несправедливим через суворість. Вважає вирок апеляційного суду незаконним і немотивованим. Зазначає, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) не врахував обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 і дають підстави для висновку про можливість його виправлення без реального відбування покарання.

Позиції учасників судового провадження

8. Засуджений ОСОБА_6 та захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, скасувавши вирок Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

9. Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційна скарга захисника ОСОБА_7 з доповненням до неї захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, просив залишити рішення суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_6 без зміни.

Мотиви Суду

10. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

11. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

12. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

13. У касаційній скарзі й доповненні до неї захисники зазначають, що вирок суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням норм КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На їхню думку, апеляційний суд не застосував до ОСОБА_6 закону, який підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК, а захисник ОСОБА_8 , крім того, вважає, що апеляційний суд безпідставно вказав у своєму вироку про конфіскацію в дохід держави вилучених у ОСОБА_6 грошей.

14. Доводи, наведені в доповненні до касаційної скарги адвоката ОСОБА_8 про необґрунтованість застосування судом апеляційної інстанції до ОСОБА_6 спеціальної конфіскації, колегія суддів вважає такими, що не відповідають дійсності.

15. Як убачається з матеріалів справи, Оболонський районний суд м. Києва вироком від 17 жовтня 2024 року повернув ОСОБА_6 вилучені речові докази у вигляді грошових коштів.

16. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора стосовно необхідності конфіскації в дохід держави вилучених у помешканні засудженого 68 500 грн та 10 176 дол. США, зазначив, що матеріали судового провадження не містять жодних доказів того, що вилучені в ході обшуку 04 вересня 2024 року у квартирі АДРЕСА_3 грошові кошти на вказані суми ОСОБА_6 отримав унаслідок вчинення інкримінованого йому злочину чи інших злочинних дій, до того ж обвинувачення в цій частині йому не пред`являлося, і позиція прокурора щодо походження цих грошей начебто від продажу наркотичних засобів чи психотропних речовин у цьому кримінальному провадженні ґрунтується на припущеннях.

17. Отже, апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора в цій частині і залишив без змін вирок місцевого суду щодо повернення ОСОБА_6 вилучених речових доказів у вигляді грошових коштів. Колегія суддів вважає таке рішення обґрунтованим і вмотивованим.

18. Разом із тим Верховний Суд не може визнати справедливим рішення суду апеляційної інстанцій в частині скасування звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання.

19. Відповідно до вимог ст. 65 КК суди при призначенні покарання повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути належним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. При цьому, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, установить, що всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, на підставі ст. 75 КК може прийняти рішення про звільнення цієї особи від відбування покарання з випробуванням.

20. Виправлення як мета покарання - є наслідком, якого прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого - це певні зміни в особистості винуватого, які утримують його надалі від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору, виправлення засудженого є кінцевою метою покарання. Тому покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності, даним про особу винного, відповідати встановленим вимогам закону.

21. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6 та приймаючи рішення про його звільнення від цього покарання з випробуванням, послався на щире каяття засудженого, а також на те, що він уперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем роботи, має на утриманні матір, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, малолітню дитину і дружину, яка не працює, як на обставини, що спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання і дають підстави для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК.

22. Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково визнав можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

23. Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд вказав наневрахуваннямісцевим судом того, що ОСОБА_6 хоча й характеризується позитивно за місцем роботи згідно з даними характеристик від директорів ТОВ «Реформ» і ТОВ «СП «Металінвест», працевлаштування в яких тривало близько 3 місяців і 2 тижнів, проте в матеріалах справи немає даних про те, що він утримує матір, дружину чи дитину, адже тривалий час не мав офіційного доходу, а надана стороною захисту інформація з податкової накладної підтверджує отримання ним доходу за перший квартал 2025 року в сумі 11 823,49 грн. Крім того, матеріали справи не містять документального підтвердження батьківства ОСОБА_6 , його працевлаштування і наявності джерела доходів. Колегія суддів також звернула увагу на те, що в матеріалах провадження немає даних, які б свідчили про наявність в обвинуваченого щирого каяття, оскільки визнання ним вини має формальний характер. Ці обставини, на думку апеляційного суду, в сукупності з тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до категорії тяжких злочинів, свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки винуватого і спростовують висновок суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства.

24. Указані судження апеляційного суду не відповідають вимогам закону. По-перше, приписи ст. 50 КК метою покарання визначають не тільки кару, а й виправлення засуджених. По-друге, правила ч. 2 ст. 66 КК дозволяють суду під час призначення покарання визнавати такими, що його пом`якшують, інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті. По-третє, ст. 75 КК наділяє суд правом на власний розсуд, за умови відсутності обмежень, установлених частиною 1 цієї статті, з огляду на вид і розмір покарання (позбавлення волі на строк не більше 5 років), ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, якщо всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

25. Апеляційний суд зробив акцент на тому, що в ході апеляційного розгляду обвинувачений не осудив своєї поведінки і не висловив наміру виправити ситуацію, що видає його істинне ставлення до вчиненого та небажання нести кримінальну відповідальність.

26. Водночас суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив наявності обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 , немотивував, чому застосування ст. 75 КК не зможе забезпечити виховання та виправлення винуватого, і не з`ясував, чи відповідатиме призначене ним покарання характеристикам обвинуваченого.

27. Суд звертає увагу на те, що з моменту вчинення кримінального правопорушення минув тривалий час, упродовж якого ОСОБА_6 перебував на волі і не вчинив жодних правопорушень, що свідчить про створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві. У ході касаційного розгляду встановлено, що засуджений визнав свою вину, розкаявся, оформив ФОП і вже працює, спілкується з дружиною та дитиною, які періодично приїжджають в Україну. Мати обвинуваченого, яка потребує постійного догляду, час від часу знаходиться в лікувальному закладі, але в основному проживає спільно з ним. Зазначені обставини, на думку Верховного Суду, свідчать про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування покарання.

28. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити вирок Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року та на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Відповідно касаційна скарга захисника ОСОБА_7 з доповненням до неї захисника ОСОБА_8 підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 з доповненням до неї захисника ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Оригінал: reyestr.court.gov.ua