Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №2-1478/11 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 2-1478/11

провадження № 61-4575св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , як правонаступник ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 березня 2026 року, постановлену у складі колегії суддів: Крайник Н. П.,

Левика Я. А., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу

від 15 лютого 2003 року він та відповідач набули право власності, кожен по 1/2 частині, на тарний склад (літера «Б»), забійний цех (літера «В»), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера «К»), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

15 лютого 2003 року вони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна, куди, крім зазначеного майна, увійшли 6 тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Навіси, сторожова будка та свердловина

з насосною не були відображені в нотаріально посвідченому договорі купівлі продажу, оскільки вони були допоміжними спорудами і в продавця Приватного підприємства (далі - ПП) «ЕКОМ» не було на них виготовлено ні інвентарних справ, ні інших документів, так як відповідно до діючого на той момент цивільного законодавства на допоміжні споруди окремі правовстановлюючі документи не видавались.

Зазначав, що 25 лютого 2003 року ним та відповідачем було виготовлено інвентарну справу та генеральний план на комплекс придбаних ними будівель, куди були включені і допоміжні споруди: 6 навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Оскільки зазначені навіси потребували ремонту, вони вирішили їх відремонтувати та усно домовились про вклад грошей в їх ремонт

в рівних долях. Однак, на початку 2008 року відповідач заявив, що він більше не буде вкладати гроші в зазначений ремонт та запропонував купити його частку в навісах та артезіанській свердловині з насосною за 12 000,00 грн.

07 липня 2008 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 1/2 частини 6 навісів і артезіанської свердловини з насосною, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого він купив за 12 000,00 грн 1/2 частину зазначеного майна. В цей же день на підставі розписки відповідач отримав від нього 12 000,00 грн. Зазначений договір був укладений

в простій письмовій формі. Відповідно до умов договору сторони протягом шести місяців мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення частини зазначеного майна на його ім`я через нотаріуса. Однак, вже більше півтора року відповідач постійно ухиляється від виготовлення документів для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу майна.

Стверджував, що ОСОБА_3 , порушуючи домовленості, ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Після купівлі зазначеного майна він півтора року здійснює обслуговування і ремонт, несе інші передбачені законодавством України витрати пов`язані з його утриманням, тобто здійснює всі повноваження власника щодо придбаного майна.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- визнати дійсним договір від 07 липня 2008 року купівлі-продажу 1/2 частини

6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 :

- визнати за ним право власності на 5 навісів та артезіанську свердловину

з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Виноградівський районний суд Закарпатської області рішенням від 28 листопада 2011 року, з урахуванням ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2011 року про виправлення описки, позов задовольнив

у повному обсязі.

Визнав дійсним договір від 07 липня 2008 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про купівлю-продаж частини 6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 .

Визнав за ОСОБА_1 право власності на 5 навісів та артезіанську свердловину

з насосною, які знаходяться в АДРЕСА_1 , а саме на: навіс (літера Д), загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Е), загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Ж), загальною площею 243 кв. м; навіс (літера З), загальною площею 325,8 кв. м; навіс (літера И), загальною площею 270 кв. м; артезіанську свердловину з насосною, загальною площею 16,8 кв. м.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, умови якого виконано сторонами, а тому такий договір підлягає визнанню дійсним на підставі статті 220 ЦК України, а право власності підлягає визнанню за покупцем на підставі статті 392 ЦК України.

22 травня 2020 року ОСОБА_2 , як особа яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2020 року поновив

ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 січня 2021 року замінив у справі відповідача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_2 .

Закарпатський апеляційний суд постановою від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Верховний Суд постановою від 19 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд належно не дослідив питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, враховуючи, що з часу ухвалення рішення районним судом минуло майже 9 років, формально вказавши, що ОСОБА_2 не брала участі у справі, а оскаржуване судове рішення від 28 листопада 2011 року отримала 11 травня 2020 року.

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 15 лютого 2022 року зупинив провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи

№ 2-3887/2009 у подібних правовідносинах, яка прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Верховний Суд постановою від 27 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Закарпатський апеляційний суд постановою від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга була подана ОСОБА_2 у власних інтересах, як співвласником спільно нажитого з чоловіком майна, а саме частини 6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, розташованих в АДРЕСА_1 . Оскаржуване рішення стосувалося права власності саме на це майно.

ОСОБА_2 не брала участі у справі (не була її стороною). Фактично ОСОБА_2 була позбавлена права на захист цивільного права у судовому провадженні, ініційованому позивачем і має право на апеляційне оскарження ухваленого рішення як особа, яка не була залучена до участі у розгляді справи, однак суд вирішив питання про її права та інтереси. Тобто вона повинна бути стороною ініційованого позивачем спору. Відповідачем визначений тільки ОСОБА_3 , її чоловік.

Перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 28 листопада

2011 року для ОСОБА_2 розпочався з моменту, коли вона дізналася про його існування - 11 травня 2020 року. А 22 травня 2020 року ОСОБА_2 подала таку скаргу. Тому є усі передумови для поновлення строку на апеляційне оскарження

з метою захисту прав та інтересів ОСОБА_2 .

У матеріалах справи немає жодного доказу, з якого б слідувало, що ОСОБА_2 достеменно знала про існування оскарженого рішення або мала знати про нього до 11 травня 2020 року.

Оскільки Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2020 року поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року та відкрив апеляційне провадження у даній справі, а вказана ухвала апеляційного суду не скасована та

є чинною, тому питання про поновлення строку та відкриття апеляційного провадження вирішено.

Договір купівлі-продажу навісів та артезіанської свердловини з насосною, які знаходяться в АДРЕСА_1 , крім нотаріального посвідчення підлягав ще й державній реєстрації, тому відсутні підстави для визнання його дійсним в порядку, передбаченому частиною другою статті 220 ЦК України. Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним задоволенню не підлягає.

Оскільки позовна вимога про визнання права власності є похідною від позовної вимоги про визнання договору дійсним, тому вона також задоволенню не підлягає.

Окрім того, справа була розглянута судом першої інстанції без залучення одного

із власників майна - ОСОБА_2 , що є самостійною підставою для відмови

у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасовано

та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні відомості про наявність спору про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції в цій справі, в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо недобросовісності сторін правочину чи зловживання правом, спрямованим проти особи, яка подала апеляційну скаргу, тому апеляційний суд зробив передчасний висновок про наявність підстав для скасування ухваленого у цій справі судом першої інстанції рішення.

У зв`язку з відсутністю можливості для формування складу колегії суддів для розгляду цивільної справи № 2-1478/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, справу на підставі розпорядження голови Закарпатського апеляційного суду № 5 від 24 жовтня 2025 року в порядку статті 31 ЦПК України направлено на розгляд до Львівського апеляційного суду.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 березня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно закрито.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що

в матеріалах справи відсутні відомості про наявність спору про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції, в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо недобросовісності сторін правочину чи зловживання правом, спрямованим проти особи, яка подала апеляційну скаргу, відтак не встановлено обставин, які би свідчили про порушення оскаржуваним рішенням прав ОСОБА_2 , яка оскаржила таке рішення за спливом більше 8 років після його ухвалення та через 1 рік 4 місяці після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

02 квітня 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду

від 06 березня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення, передати справу для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо закриття апеляційного провадження у зв`язку з тим, що на момент ухвалення рішення про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 не зачіпалися.

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 127/24183/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19.

04 травня 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що в матеріалах справи містяться всі нотаріально посвідчені згоди ОСОБА_2 стосовно чотирьох об`єктів нерухомого майна, що свідчить про обізнаність ОСОБА_2 про її майновий стан на час укладення договору.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

08 квітня 2026 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Виноградівського районного суду Закарпатської області.

У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 набули право власності, кожен по 1/2 частині, на тарний склад (літера Б), забійний цех (літера В), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера К), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Гонтар Л. І. за реєстром № 504 (т. 1 а. с. 3).

15 лютого 2003 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ПП «Єком», з іншої сторони, підписали акт приймання-передачі майна на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року, куди увійшли 6 тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною (т. 1 а. с. 4).

07 липня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали в простій письмовій формі договір купівлі-продажу 1/2 частини 6 навісів і артезіанської свердловини

з насосною, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору ОСОБА_1 купив у ОСОБА_3 1/2 частину зазначеного майна за 12 000,00 грн.

У цей же день 07 липня 2008 року відповідно до поданої розписки ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 12 000,00 грн.

За умовами договору сторони протягом шести місяців мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення зазначеного майна на ім`я ОСОБА_1 у нотаріуса (т. 1 а. с. 19).

Договір сторонами не був оформлений нотаріально, та переоформлення майна на ім`я ОСОБА_1 не відбулось.

У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Рішення суду відповідачем ОСОБА_3 не оскаржувалось.

Відповідач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 74).

ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 23 листопада 1991 року серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 80).

22 травня 2020 року ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим

є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що ухвала суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі

у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною другою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків останньої, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Судове рішення слід вважати таким, що прийнято про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в описовій чи мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки останніх.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не

є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане

з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За загальним правилом, передбаченим у частині третій статті 54 СК України, вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім`ї вчинені за згодою другого з подружжя.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частина друга статті 65 СК України).

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 274/4134/15-ц зазначено, що законодавець передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав згоду на відчуження чи на вчинення договору, але не був стороною договору, захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем

у справі.

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той

із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

У цій справі ОСОБА_2 не є особою, яка оскаржує укладений без її згоди правочин, а доводи її апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що вона як співвласник майна мала бути залучена як співвідповідач до участі у справі.

За усталеною судовою практикою, у цивільних спорах про визнання договорів дійсними/недійсними участь беруть сторони цього правочину. За загальним правилом, другий з подружжя не залучається до участі у справі ні як співпозивач, ні як співвідповідач, оскільки права захищаються тим з подружжя, який уклав договір.

Один із подружжя, якщо спільне майно відчужене без його згоди, має право на оспорювання в судовому порядку відповідного правочину. Разом з тим, таке право не є ідентичним праву на апеляційне оскарження рішення, ухваленого в цивільній справі за участі іншого з подружжя.

Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення. Згідно

із цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного

і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами («Устименко проти України», заява

№ 32053/13, рішення від 29 жовтня 2015 року).

Верховний Суд нагадує, що, на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з правовим ефектом щодо невизначеного кола суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes (тобто з правовим ефектом тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13,

від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц та від 08 вересня 2022 року

у справі № 9901/276/19.

У матеріалах справи відсутні відомості про наявність спору про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції в цій справі, в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо недобросовісності сторін правочину чи зловживання правом, спрямованим проти особи, яка подала апеляційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться

в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи апеляційним судом встановлено, що в цій справі ОСОБА_2 не є особою, яка оскаржує укладений без її згоди правочин, а доводи її апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що вона як співвласник майна мала бути залучена як співвідповідач до участі у справі.

За усталеною судовою практикою, у цивільних спорах про визнання договорів дійсними/недійсними участь беруть сторони цього правочину. За загальним правилом, другий з подружжя не залучається до участі у справі ні як співпозивач, ні як співвідповідач, оскільки права захищаються тим з подружжя, який уклав договір.

Один із подружжя, якщо спільне майно відчужене без його згоди, має право на оспорювання в судовому порядку відповідного правочину. Разом з тим, таке право не є ідентичним праву на апеляційне оскарження рішення, ухваленого в цивільній справі за участі іншого з подружжя.

Отже, встановивши, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , як дружини, не вирішувалося, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття апеляційного провадження у цій справі за її апеляційною скаргою.

Закриваючи апеляційне провадження Львівський апеляційний суд правильно вказав, що згідно пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Верховний Суд погоджується з висновком Львівського апеляційного суду, що

не доведено недобросовісності сторін правочину чи зловживання правом, спрямованим проти особи, яка подала апеляційну скаргу, відтак не встановлено обставин, які би свідчили про порушення оскаржуваним рішенням прав ОСОБА_2 , яка оскаржила таке рішення за спливом більше 8 років після його ухвалення та за спливом 1 року 4 місяців після смерті ОСОБА_3 - відповідача у справі.

Таким чином, Львівський апеляційний суд вірно застосував положення статті 362 ЦПК України, та зазначив, що при ухваленні рішення суду першої інстанції не вирішувалися права та обов`язки ОСОБА_2 , а тому апеляційне провадження підлягає закриттю.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 127/24183/16-ц (провадження

№ 61-18811св18), від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19, не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції не було порушено норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника

з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідив наявні

у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк