Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №384/33/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 384/33/25

провадження № 61-3626св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Калінка-Бондар Олександра Богданівна, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року в складі колегії суддів Єгорової С. М., Мурашка С. І., Чельник О. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та доводів відповідачів

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України, у якому просила встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона з липня 2021 року проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю як дружина та чоловік у м. Маріуполі Донецької області. Разом з ними проживали її двоє малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_3 народився у с. Тишківка Добровеличківського району Кіровоградської області і мав статус дитини, позбавленої батьківського піклування. 23 жовтня 2013 року він був влаштований у дитячий будинок сімейного типу, де його вихованням та розвитком займалися прийомні батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . 15 серпня 2019 року ОСОБА_3 вибув з дитячого будинку сімейного типу в зв`язку з досягненням повноліття, однак підтримував зв`язок із ОСОБА_2 , оскільки вважав її рідною матір`ю.

22 січня 2018 року ОСОБА_3 був прийнятим ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_6 ) на облік призовників, а у березні 2020 року він уклав контракт на проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , місцерозташування якої на той час знаходилося у АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що у квітні 2021 року вона познайомилася з ОСОБА_3 під час проходження ним військової служби,а вже з 06 липня 2021 року вони почали разом проживати на орендованій квартирі, вести спільне господарство, мали спільний бюджет та спільні витрати, спільно піклувалися вихованням і розвитком її дітей, ставилися один до одного як чоловік та дружина.

Звертала увагу, що вона та діти перебували на повному утриманні ОСОБА_3 , який під час проходження служби здійснював їй грошові перекази для забезпечення її життєвих потреб та потреб її дітей. На ці кошти вона купувала продукти харчування, предмети першої необхідності, одяг, орендувала житло та забезпечувала в ньому побут. Також позивач за потреби пересилала кошти ОСОБА_3 під час оборони країни.

З початку повномасштабного вторгнення російської федерації, ОСОБА_3 продовжив нести військову службу та боронити державу. В той же час, позивач разом з дітьми опинилися в окупації у місті Маріуполі та лише за допомоги ОСОБА_3 вона з дітьми у липні 2022 року виїхали на підконтрольну територію України.

Також позивач зазначала, що ОСОБА_3 зробив їй пропозицію одружитися, подарував обручку, тому після його повернення зі служби вони планували одружитися. Увесь час коли її цивільний чоловік перебував на військовій службі, вона надсилала йому різноманітні поштові відправлення з продуктами харчування, одягом тощо.

Також звертала увагу на те, що їх спільне проживання підтверджується численними фотознімками, на яких зображені діти ОСОБА_1 , яких ОСОБА_3 вважав своїми рідними.

ІНФОРМАЦІЯ_2 , в районі населеного пункту Першотравенськ Ясинуватського району Донецької області, під час виконання бойового завдання з відсічі збройної агресії російсько-окупаційних сил, під час артилерійського обстрілу ОСОБА_3 отримав поранення несумісне з життям, внаслідок якого загинув.

Похованням ОСОБА_3 займалися позивач спільно з відповідачем ОСОБА_2 .

Також позивач зазначала, що 03 листопада 2023 року вона звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_7 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_8 ) із заявами про отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю її цивільного чоловіка ОСОБА_3 . Однак, листом від 06 листопада 2023 року № 4/1/1449 ІНФОРМАЦІЯ_8 зазначені заяви направив за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_9 . Листом від 24 травня 2024 року № 7038 ІНФОРМАЦІЯ_10 повідомив, що відповідний пакет її документів було направлено до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду та прийняття рішення комісією Міністерства оборони України. Разом з тим, 05 червня 2024 року на засіданні комісії Міністерства оборони України відмовило їй у призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що з наданих документів неможливо встановити, що позивач проживала разом з ОСОБА_3 , вели спільне господарство і мали взаємні права та обов`язки притаманні подружжю.

У зв`язку з чим, вона вимушена звернутися до суду із цим позовом, оскільки в інший спосіб встановити факт проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу неможливо.

Представник Міністерства оборони України ОСОБА_15 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не довела належними та допустимими доказами, які свідчили б про її спільне проживання з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала у повному обсязі. Зазначала, що дійсно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проживала разом однією сім`єю, вели спільне господарство, були як чоловік і дружина. ОСОБА_3 утримував ОСОБА_1 та її дітей, яких він дужу любив та, які називали його татом. Вони планували одружитися з позивачем, однак не встигли, у зв`язку з загибеллю ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Вільшанський районний суд Кіровоградської області рішенням від 07 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Встановив факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, в період з липня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що надані позивачем докази підтверджують факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з липня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Кропивницький апеляційний суд постановою від 03 лютого 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив. Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 07 жовтня 2025 року скасував.

Ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції керувався тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення цього спору, не врахував те, що позивач до 12 березня 2022 року перебувала у іншому зареєстрованому шлюбі, а тому безпідставно вважав доведеним факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з липня 2021 року до 12 березня 2022 року.

Перебування позивача до 12 березня 2022 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з липня 2021 року, оскільки зазначене не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивача та ОСОБА_3 у період з 13 березня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, апеляційний суд керувався тим, що надані позивачем докази не підтверджують факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 у зазначений період, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності взаємних прав та обов`язків, що притаманні подружжю. Суд зазначав, що більша частина наданих позивачем доказів, таких як перерахування коштів, спільні фото та переписки у месенджерах, стосуються періоду, в який позивач перебувала у шлюбі із ОСОБА_9 , що унеможливлює встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 . Перерахування коштів на картку ОСОБА_3 у липні 2022 року ОСОБА_1 , а також інші докази, без доведення факту ведення спільного господарства не можуть свідчити про те, що між цими особами склалися та мали місце протягом вказаного періоду усталені подружні відносини.

Врахувавши зазначене, суд дійшов висновку, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у позові період.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 березня 2026 року адвокат ОСОБА_1 Калінка-Бондар О. Б. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16,23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20, від 05 березня 2026 року у справі № 739/1031/24, а також належним чином не дослідив зібрані у справі докази.

Заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про ненадання позивачем доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки у період з 13 березня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, вважає їх суперечливими та помилковими.

Зазначає, що суд не врахував надані нею фотографії, що містяться у матеріалах справи (т. 1, а. с. 108-114), зроблені саме у спірний період з 13 березня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 під час приїзду ОСОБА_3 з військової служби у відпустку на декілька днів додому до неї та її дітей. Оскільки жодних заперечень з приводу належності, допустимості та достовірності зазначених доказів ні від кого з учасників справи не виникало, то суд повинен був їх врахувати. Також суд залишив поза увагою переписку позивача з ОСОБА_3 у месенджерах, яка свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вважали себе подружжям, піклувалися одне про одного, цікавилися життям один одного, оскільки майже постійно перебували на відстані, у зв`язку з проходження ОСОБА_3 військової служби. Наголошує на тому, що надані нею фото та листування у месенджері безпосередньо стосуються, зокрема спірного періоду з 13 березня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Також зазначає, що матеріалами справи підтверджується наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільного бюджету, здійснення систематичних грошових переказів як один одному, так і на користь рідних позивача, зокрема і у спірний період.

Звертає увагу на те, що вона на підставі належних, допустимих та достовірних доказів довела обставини, викладені у позовній заяві, які у своїй сукупності дозволяють встановити факт спільного проживання позивача з ОСОБА_3 у період з 13 березня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, що не заперечувалося відповідачем ОСОБА_2 .

Вважає, що проходження ОСОБА_3 військової служби та тривала відсутність його у місці проживання подружжя не може розцінюватись як відсутність факту спільного проживання з позивачем.

Аргументи інших учасників справи

У квітні 2026 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення є законними та обґрунтованими, ухвалене відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 березня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Вільшанського районного суду Кіровоградської області.

У квітні 2026 року матеріали справи № 384/33/25 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 ІНФОРМАЦІЯ_16 № 3522-5002009190 місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 (том 1, а. с. 10).

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (том 1, а. с. 11, 12).

22 січня 2018 року ОСОБА_3 був прийнятим ІНФОРМАЦІЯ_6 на облік призовників. У березні 2020 року він уклав контракт на проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (том 1, а. с. 14, 15).

Копією довідки військової частини НОМЕР_1 від 21 липня 2020 року № 707 підтверджується, що солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (том 1, а. с. 16).

ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_1 направила начальнику ІНФОРМАЦІЯ_8 сповіщення про смерть (загибель), в якому просила сповістити ОСОБА_6 (прийомного батька) про те, що його прийомний син, солдат ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі населеного пункту Першотравенська Ясинуватського району Донецької області під час виконання бойового завдання в зоні проведення операції об`єднаних сил, виконуючи бойове завдання з відсічі збройної агресії російсько-окупаційних сил, під час артилерійського обстрілу отримав поранення несумісне з життям (том 1, а. с. 115).

10 ІНФОРМАЦІЯ_16 начальник ІНФОРМАЦІЯ_8 листом № 3484, сповістив ОСОБА_10 (прийомного батька) про те, що його прийомний син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , навідник 1 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі населеного пункту Першотравенська Ясинуватського району Донецької області під час виконання бойового завдання та під час артилерійського обстрілу отримав поранення несумісне з життям (том 1, а. с. 116).

Згідно з довідкою Вільшанської селищної ради від 18 ІНФОРМАЦІЯ_16 № 998, виданої ОСОБА_2 , остання відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть, проводила поховання ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Поховання відбулося 13 ІНФОРМАЦІЯ_16 на центральному кладовищі смт Вільшанка Голованівського району Кіровоградської області. Поховання проведено за власні кошти (том 1, а. с.121).

03 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 , в якій просила виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_2 її цивільного чоловіка, солдата ОСОБА_3 . Зазначила, що іншими членами сім`ї загиблого, які їй відомі, є мати вихователька ОСОБА_2 (том 1, а. с. 123, 124).

Крім того, 03 листопада 2023 року ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила розглянути її документи та заяву щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її цивільного чоловіка ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вона перебувала на його утриманні. Зазначала про те, що звернулася до суду про встановлення факту перебування на утриманні загиблого у липні 2022 року (том 1, а. с. 122).

Листом ід 06 листопада 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_12 № 4/1/1449 зазначені заяви направив за належністю до ІНФОРМАЦІЯ_9 (том 1, а. с. 125).

Листом від 24 травня 2024 року № 7038 ІНФОРМАЦІЯ_10 повідомив, що відповідний пакет документів ОСОБА_1 було направлено до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для розгляду та прийняття рішення комісією Міністерства оборони України (том 1, а. с. 126).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 05 червня 2024 року № 16/д ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги було відмовлено. Зазначено, що згідно з поданими документами встановлено, що розпорядження від 23 жовтня 2013 року № 266-р ОСОБА_3 був влаштований до дитячого будинку сімейного типу. Однак, розпорядженням від 15 серпня 2019 року 152-р ОСОБА_3 був відрахований з дитячого будинку сімейного типу. Таким чином, на дату загибелі військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_2 не здійснювала обов`язки батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу (опікуна, піклувальника) і не мала прав та обов`язків стосовно ОСОБА_3 . Крім того, згідно з поданих документів неможливо встановити, чи є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (цивільна дружина загиблого військовослужбовця) непрацездатними (особами з інвалідністю) і чи перебували вони на утриманні ОСОБА_3 . Також за поданими документами неможливо встановити, що вони проживали разом з ОСОБА_3 , вели з ним спільне господарство і мали взаємні права та обов`язки. Без надання документів, які відповідно до СК України підтверджують, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були членами сім`ї загиблого військовослужбовця (судове рішення про встановлення факту, що має юридичне значення), зокрема про факт спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність між ними взаємних прав та обов`язків) або перебування на його утриманні відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливо встановити право заявників на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у зв`язку з чим документи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повернуто на доопрацювання (том 1, а. с. 128, 129).

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 04 лютого 2025 року № 79957205 у спадковому реєстрі відсутня інформація про наявність спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с.149).

Згідно з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти / спадкові договори) від 04 лютого 2025 року № 79957225 від імені ОСОБА_3 заповіти не посвідчувалися (том 1, а. с. 150).

Відповідно до листа приватного нотаріуса Голованівського районного нотаріального округу Науменка Ф. С. від 10 лютого 2025 року № 19/01-16 спадкоємці з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , до приватного нотаріуса не зверталися (том 1, а. с. 151).

На підтвердження своїх вимог, позивач долучила скріншоти із соціальних мереж Instagram (акаунтів «ІНФОРМАЦІЯ_14» та «ІНФОРМАЦІЯ_15»), Viber, які містять фотознімки та численні переписки (том 1, а. с. 20-32, 33-85).

Крім того, долучено виписки з карткового рахунку, відкритого у АТ КБ «ПриватБанк», відповідно до яких ОСОБА_3 здійснював перекази на картку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , 04 листопада 2021 року, 01 листопада 2021 року, 29 жовтня 2021 року, 10 вересня 2021 року (том 1, а. с. 95-98).

Також долучено спільні фото позивача та ОСОБА_3 , які не містять дати (том 1, а. с. 108-114).

Апеляційний суд також установив, рішенням від 09 лютого 2022 року Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області розірвав шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , зареєстрований 18 серпня 2015 року. Після розірвання шлюбу присвоєно позивачу прізвище - « ОСОБА_13 ». Рішення суду набрало законної сили 12 березня 2022 року (том 2, а. с. 24).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У справі, яку переглядає Верховний Суд, суди вирішували питання про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

У частині першій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України, - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав.

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України.

Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.

Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).

У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Метою встановлення зазначеного юридичного факту зазначала призначення та отримання нею, як особою, що проживала разом із загиблим однією сім`єю без реєстрації шлюбу, одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У частині п`ятій статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`ю створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У частинах першій та другій статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі собою, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_3 як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з липня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Врахувавши зазначені норми матеріального права, а також те, що ОСОБА_1 у спірний період, а саме з липня 2021 року до 12 березня 2022 року (дата набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу) перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у зазначений період, оскільки перебування позивача до 12 березня 2022 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з липня 2021 року. Встановлення зазначеного факту у період з липня 2021 року до 12 березня 2022 року не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування зазначених висновків, у зв`язку з чим Верховний Суд не наводить мотиви на їх спростування.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивача та ОСОБА_3 у період з 13 березня 2022 року (після припинення позивачем іншого зареєстрованого шлюбу) до ІНФОРМАЦІЯ_2 (до дня загибелі ОСОБА_3 ), апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині, зазначивши про те, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту її спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, у зазначений у період часу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на таке.

У справі, що переглядається, на підтвердження факту проживання однією сім`єю із загиблим ОСОБА_3 позивач надала суду такі докази: спільні фотографії, скриншоти переписки у месенджерах, виписку з карткового рахунку за період з 16 серпня 2021 року до 06 листопада 2021 року, а також квитанції про переказ коштів у липні 2022 року, інші квитанції про переказ коштів на картку ОСОБА_14 , квитанції Нової пошти про відправку ОСОБА_1 поштових відправлень на ім`я ОСОБА_3 .

Досліджуючи письмові докази, суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що надані позивачем спільні фото та переписка у месенджерах, здебільшого стосуються періоду, в який позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 , що унеможливлює встановлення заявленого факту.

Посилання позивача на перерахування нею коштів на карту ОСОБА_3 у липні 2022 року, на надсилання ОСОБА_3 поштових відправлень у липні 2022 року, на переписку за 12, 13, 14 липня 2022 року також не доводять заявленого факту.

Надавши належну правову оцінку поданим позивачем доказам на підтвердження її проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з березня 2022 року до ІНФОРМАЦІЯ_16, суд апеляційної інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у цій частині.

З урахуванням наведених вище принципів оцінки доказів, надані позивачем фотографії, спілкування у месенджерах, перерахування коштів не свідчать про тривале спільне ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 господарства, наявності у них спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Позивач не довела існування між нею та ОСОБА_3 протягом тривалого часу відносин, притаманних сім`ї. Саме собою перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у близьких стосунках, присутність у будинку позивача та надання їй допомоги не можуть беззаперечно свідчити, що між ними склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що надані позивачем докази у своїй сукупності є недостатніми для встановлення заявленого факту.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів, яким апеляційний суд надав обґрунтовану правову оцінку.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Характер доводів касаційної скарги ОСОБА_1 свідчить про необхідність здійснення переоцінки обставин та наданих сторонами доказів на обґрунтування заявлених вимог у справі, що переглядається в касаційному порядку, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України виходить за межі касаційного перегляду справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Калінка-Бондар Олександра Богданівна, залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 03 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко