Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №527/2507/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 527/2507/24

провадження № 61-9637св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Полтавського апеляційного суду від 09 липня 2025 року у складі колегії суддів: Лобова О. А., Дорош А. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_1 як позикодавцем

і ОСОБА_2 як позичальником укладено договори позики: 18 грудня

2021 року договір позики № 1, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти в сумі 811 500,00 грн, що на дату їх передання становило еквівалент 30 000,00 дол. США, строк повернення позики - не пізніше 18 грудня 2023 року; і 31 січня 2022 року договір позики № 11Ф, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти в сумі 288 200,00 грн, що на дату їх передання становило еквівалент 10 000,00 дол. США, строк повернення позики - не пізніше 31 січня 2024 року. Проте всупереч умовам договорів ОСОБА_2 у встановлені строки позики не повернув, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

Позивач указував, що, крім цих договорів, ОСОБА_2 має зобов`язання перед третіми особами за 30 договорами позики на загальну суму

324 600,00 дол. США і 20 000,00 Євро.

Після настання строку повернення коштів і навіть після подання перших позовів до суду ОСОБА_2 основну частину належному йому майна відчужив на користь членів своєї родини, знайомих та підконтрольних йому осіб, зокрема, 10 січня 2024 року відчужив автомобіль марки «BMW» модель X5,

2008 року випуску, об`єм двигуна 4779 куб. см.

Посилаючись на те, що оспорюваний правочин має ознаки фраудаторного, ОСОБА_1 просив визнати недійсним правочин, на підставі якого 10 січня 2024 року ОСОБА_2 відчужив транспортний засіб, а саме автомобіль марки «BMW», модель X5, 2008 року випуску, об`єм двигуна 4779 куб. см, дата першої реєстрації 10 травня 2008 року; повернути вказане майно, а саме автомобіль марки «BMW», модель X5, 2008 року випуску, об`єм двигуна 4779 куб. см боржнику ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 19 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Арешт, накладений на автомобіль марки «BMW», моделі X5, 2008 року випуску,

VIN-код НОМЕР_1 ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 21 листопада 2024 року скасовано.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав належних доказів наявності у відповідачів умислу на укладення фіктивного правочину.

Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від

12 березня 2025 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Врахувавши конкретні обставини справи, зокрема те, що адвокат участі

в судових засіданнях не брав, підготував та подав відзив на позовну заяву, виходячи з критерію розумності та справедливості, суд визнав реальним та необхідним розмір витрат на правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від

12 березня 2025 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Врахувавши конкретні обставини справи, зокрема те, що адвокат брав участь

у судових засіданнях, підготував та подав відзив на позовну заяву та незначну кількість процесуальних документів, виходячи з критерію розумності та справедливості, суд уважав, що реальним та необхідним до стягнення є розмір витрат на правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 09 липня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Лобача І. А., представника ОСОБА_1 , задоволено.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 19 лютого

2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.

Визнано недійсним правочин, на підставі якого 10 січня 2024 року

ОСОБА_2 відчужив транспортний засіб, а саме автомобіль марки «BMW», модель X5, 2008 року випуску, об`єм двигуна 4779 куб. см, VIN-код НОМЕР_1 , дата першої реєстрації 10 травня 2008 року, на користь ОСОБА_3 .

Зобов?язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 автомобіль марки «BMW», модель X5, 2008 року випуску, об`єм двигуна 4779 куб. см,

VIN-код НОМЕР_1 .

Зобов?язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 кошти, отримані за продаж автомобіля марки «BMW», модель X5, 2008 року випуску, об`єм двигуна 4779 куб. см, VIN-код НОМЕР_1 , на підставу договору купівлі-продажу від 10 січня 2024 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова мотивована тим, що станом на час укладення договору купівлі-продажу автомобіля - 10 січня 2024 року ОСОБА_2 мав невиконане (прострочене) зобов?язання перед ОСОБА_1 з повернення боргу за договором позики від 18 грудня 2021 року, за яким мав сплатити кошти ОСОБА_1 до 18 грудня 2023 року у сумі 811 500,00 грн.

Відсутність судового спору про стягнення заборгованості за договором позики станом на час укладення оспорюваного правочину не має істотного правового значення для кваліфікації цього правочину як фраудаторного, оскільки за встановлених обставин є цілком очевидним, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи прострочений обов?язок сплатити кошти в сумі 811 500,00 грн

і обов?язок, який мав настати 30 січня 2024 року щодо сплати коштів у сумі

288 200,00 грн, відчужуючи 10 січня 2024 року належний йому автомобіль, діяв недобросовісно з метою унеможливити виконання зобов`язання за двома договорами позики, укладеними із ОСОБА_1 .

Додатковою постановою Полтавського апеляційного суду від 29 жовтня

2025 року стягнено з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, по 2 500,00 грн з кожного.

Оцінивши обґрунтованість заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд взяв до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, а також надані заперечення представника відповідача. Врахував, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним, фактично сформована судова практика за спорами такої категорії, тому для професійних досвідчених адвокатів така категорія справ не має становити надмірної складності, не потребує допомоги помічників, значних витрат часу

і не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, тобто не займає багато часу на виготовлення документів та збору додатків до них. З наведених підстав апеляційний суд визнав, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50 000,00 грн не є розумним та співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт), тому розмір витрат на правничу допомогу слід зменшити до 5 000,00 грн, що буде відповідати критерію розумності та співмірності.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

25 липня 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 09 липня 2025 року та залишити в силі рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 19 лютого

2025 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля укладено у письмовій формі, з додержанням вимог законодавства щодо його укладення, сторони в належній формі досягли згоди щодо істотних умов договору, договір підписаний обома сторонами, що підтверджує відповідність договору внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них. Заявник вказує, що правочин не був формальним, а спрямований на реальне настання правових та фактичних наслідків, що обумовлений ним не лише у формі державної реєстрації переходу права власності, а й у намірах сторін - фактичному володінні і розпорядженні автомобілем виключно новим власником. Договір реально виконаний, автомобіль передано ОСОБА_3 , правочин був оплатним. Автомобіль не був відчужений на користь близького родича будь-якого ступеня спорідненості. Спірний правочин було укладено до звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості. Позивач не надав доказів неможливості задоволення його вимог інакшим способом, крім як за рахунок автомобіля. Звертає увагу на те, що сама по собі наявність зобов`язання

з приводу виконання договірних зобов`язань не є перешкодою для відчуження необтяженого у відповідних правовідносинах і спорі майна.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 червня

2022 року у справі № 524/5846/17, від 07 жовтня 2020 року у справі

№ 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20, від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц, від 11 вересня 2024 року у справі

№ 357/8904/22, від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

01 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 09 липня

2025 року без змін.

Відзив мотивований тим, що в оскаржуваному договорі купівлі-продажу є всі ознаки фраудаторного правочину, а оскаржувану постанову ухвалено

з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

27 січня 2026 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду письмові пояснення, у яких просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 09 липня 2025 року та залишити в силі рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 19 лютого 2025 року, мотивуючи це тим, що правових підстав для визнання правочину недійсним та повернення майна боржнику немає, а оспорюваний договір купівлі-продажу був спрямований на реальне настання правових наслідків, про що також свідчить державна реєстрація автомобіля за ОСОБА_3 .

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Глобинського районного суду Полтавської області.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 09 липня 2025 року відмовлено.

24 листопада 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

18 грудня 2021 року між ОСОБА_1 як позикодавцем і ОСОБА_2 як позичальником укладено договір позики № 1, за умовами якого

ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти в сумі 811 500,00 грн, що на дату їх передання становило еквівалент 30 000,00 дол. США, строк повернення позики - не пізніше 18 грудня 2023 року.

31 січня 2022 року між ОСОБА_1 як позикодавцем і ОСОБА_2 як позичальником укладено договір позики № 11Ф, за умовами якого

ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 кошти в сумі 288 200,00 грн, що на дату їх передання становило еквівалент 10 000,00 дол. США, строк повернення позики - не пізніше 31 січня 2024 року.

10 січня 2024 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5342/2024/4246246, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 транспортний засіб марки «BMW», моделі X5, 2008 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 .

02 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовами до суду про стягнення заборгованості за договором позики від 31 січня 2022 року № 11Ф (справа № 527/380/24) і про стягнення заборгованості за договором позики від 18 грудня 2021 року № 1 (справа № 527/383/24).

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 09 жовтня 2024 року у справі № 527/383/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 грудня 2021 року № 1 в розмірі 935 671,00 грн.

У справі № 527/383/24 суд встановив, що відповідач, отримавши від позивача кошти в сумі 811 500,00 грн, що на момент їх отримання дорівнювало еквіваленту 30 000,00 дол. США, у період з 04 липня 2022 року до 12 січня

2024 року частково виконав зобов`язання в сумі 207 329,00 грн, тому

у ОСОБА_2 наявне невиконане зобов`язання перед позивачем за договором позики від 18 грудня 2021 року № 1 в розмірі 935 671,00 грн.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 06 березня 2024 року у справі № 527/380/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 31 січня 2022 року № 11Ф в розмірі 381 000,00 грн.

У справі № 527/380/24 суд встановив, що відповідач, отримавши від позивача кошти в сумі 288 200,00 грн, що на момент їх отримання становило еквівалент 10 000,00 дол. США, не виконав зобов`язання стосовно їх повернення

у строк, встановлений у договорі, тому ОСОБА_2 має невиконане зобов`язання перед позивачем в розмірі 381 000,00 грн, що за комерційним курсом АТ КБ «Приват Банк» становить 10 000,00 дол. США.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що оспорюваний правочин, укладений між відповідачами, містить ознаки фраудаторного правочину. Вважав, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника, знаючи про наявні у нього грошові зобов`язання перед ОСОБА_1 , він відчужив належний йому автомобіль з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, як боржника.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар)

у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.

У ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом із тим нікчемність правочину має місце тільки в разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини

є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так

і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження

№ 12-28гс25) Велика Палата Верховного Суду відступила від свого висновку, сформульованого в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, шляхом його такої конкретизації: позивач, який не був стороною оспорюваного правочину, вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу є фраудаторним, а відповідач уклав його з метою уникнення звернення стягнення на його майно в рахунок погашення заборгованості перед позивачем.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України однією

з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю

і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

У частині третій статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена,

а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дія без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які становлять зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладають учасники цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Розглядаючи спори про визнання недійсними договорів як таких, що вчинені боржником на шкоду кредитору, слід надавати оцінку наявності ознак фраудаторності, про які стверджує позивач, як у кожному договорі, так

і в договорах (якщо їх декілька) у сукупності як таких, що становлять певну послідовність пов`язаних дій, спрямованих на виведення майна з власності боржника (див. пункт 181 постанови Великої Палата Верховного Суду від

04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24(провадження № 12-28гс25)).

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності дійсного невиконаного зобов`язання, строк за яким настав, кредитор має право поставити під сумнів будь-який правочин, вчинений боржником, унаслідок якого боржник відчужив власне майно, не виконавши свого зобов`язання перед кредитором (пункт 194).

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки викладені у постановах Верховного Суду від

24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 28 листопада 2019 року

у справі № 910/8357/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18.

У постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24 (провадження

№ 12-28гс25) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що важливим для кваліфікації правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна (пункт 133).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що станом на час укладення договору купівлі-продажу автомобіля - 10 січня 2024 року

ОСОБА_2 мав невиконане (прострочене) зобов?язання перед

ОСОБА_1 з повернення боргу за договором позики від 18 грудня

2021 року, за яким мав сплатити ОСОБА_1 до 18 грудня 2023 року кошти у сумі 811 500,00 грн.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 08 вересня 2021 року у справі № 379/1542/19 (провадження № 61-11684св20), від 26 серпня 2024 року у справі

№ 726/1110/23 (провадження № 61-1476св24), від 23 жовтня 2024 року

у справі № 601/2035/23 (провадження № 61-10441св24).

Відсутність судового спору про стягнення заборгованості за договором позики станом на час укладення оспорюваного правочину не має істотного правового значення для кваліфікації цього правочину як фраудаторного, оскільки за встановлених обставин є цілком очевидним, що ОСОБА_2 , усвідомлюючи прострочений обов?язок сплатити кошти у сумі 811 500,00 грн

і обов?язок, який мав настати 30 січня 2024 року, щодо сплати коштів у сумі

288 200,00 грн, відчужуючи 10 січня 2024 року належний йому автомобіль, діяв недобросовісно з метою унеможливити виконання зобов`язання за двома договорами позики, укладеними із ОСОБА_1 .

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу належного йому транспортного засобу відбулось із метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Виходячи з того, що оспорюваний договір укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на автомобіль із метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із боржника ОСОБА_2 , апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права

у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених Верховним Судом у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах

й у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними: у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав уважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Полтавського апеляційного суду від 09 липня

2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 09 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун