Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №760/27800/18 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 760/27800/18

провадження № 61-450св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

відповідач - Міністерство оборони України,

треті особи: Державна казначейська служба України, Генеральний штаб Збройних Сил України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - Науменко Юлії Володимирівни на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року

у складі судді Коробенко С. В. та постанову Київського апеляційного суду від

03 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Оніщука М. І.,

Шебуєвої В. А.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року позивачі звернулисядо суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог просили стягнути з Міністерства оборони України на користь:

ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 409 784,80 грн та моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн;

ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 409 784,80 грн та моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн;

ОСОБА_3 матеріальну шкоду в розмірі 409 784,80 грн та моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн;

ОСОБА_9 моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн;

ОСОБА_5 матеріальну шкоду в розмірі 100 000,00 грн та моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн;

ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 303 566,70 грн та моральну шкоду

в розмірі 200 000,00 грн;

ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 303 566,70 грн та моральну шкоду

в розмірі 200 000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначали, що 29 жовтня 2015 року близько 19:30 год у місті Сватовому Луганської області сталася пожежа на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України Міністерства оборони України, яка призвела до детонації боєприпасів, що зберігалися на території складу.

Виникнення пожежі відбулося внаслідок неналежного виконання службових обов`язків посадовими особами Міністерства оборони України, які в період створення та функціонування складу відповідали за стан і збереження озброєння боєприпасів, бойової та іншої техніки.

Вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня 2016 року у кримінальній справі № 426/13206-16-к встановлено вину військової службової особи, виконувача обов`язків начальника польового складу боєприпасів майора ОСОБА_10 у невиконанні ним наказу керівництва, що призвело до детонації боєприпасів на території польового складу.

Унаслідок злочинних дій працівника Міністерства оборони України

їм завдано матеріальної та моральної шкоди.

Посилаючись на наведене, позивачі просили позов задовольнити.

Суди розглядали справу неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 409 784,80 грн та компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 409 784,80 грн та компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 409 784,80 грн та компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_4 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_5 компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_6 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 214 750,20 грн та компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

Стягнено з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_7 компенсацію за спричинену матеріальну шкоду в розмірі 214 750,20 грн та компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок детонації боєприпасів на території складів ракетно-артилерійської озброєння у місті Сватовому Луганської області позивачам завдано матеріальної та моральної шкоди. Матеріальну шкоду суд визначив з урахуванням доказів, наданих сторонами. Вирішуючи питання щодо відшкодування морально шкоди, суд першої інстанції виходив з розумності та необхідності компенсації такої шкоди.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 19 червня 2024 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд не з`ясував, чи було військове майно (здетоновані боєприпаси) закріплене Міністерством оборони України за військовою частиною Збройних Сил України на праві оперативного управління та якщо було, то за якою саме військовою частиною

і якими доказами це підтверджується. У зв`язку з цим суд передчасно вважав, що Міністерство оборони України не є особою, яка має відповідати за пред`явленим позовом.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Науменко Ю. В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_11, який діє в інтересах Міністерства оборони України, задоволено.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що Міністерство оборони України є неналежним відповідачем у справі, оскільки законодавство України чітко врегульовує питання відповідальності військових частин ЗСУ за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Суд також вказав, що об`єднаний склад знаходився в підпорядкуванні командування Сектору «А» - військової частини НОМЕР_1 , яка за нього відповідала, його наповнювала боєприпасами, організовувала їх зберігання, облік, використання, у тому числі контролювала, з яких військових частин ці боєприпаси залучались для виконання бойових завдань. Наповнення складу боєприпасами здійснювалося за рахунок військових частин НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ,

65 ракетно-артилерійський арсенал), НОМЕР_3 (селище міського типу Дружба Ічнянського району Чернігівської області, 6 арсенал), які фактично і були володільцем джерела підвищеної небезпеки (боєприпасів, які були розміщені на об`єднаних польових складів). Вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня 2016 року у справі № 426/13206/16-к встановлено, що на момент події, що мала місце 29 жовтня 2015 року на території об`єднаних складів ракетно-артилерійського озброєння у м. Сватово, обвинувачений ОСОБА_10 виконував обов`язки не в Міноборони, а на посаді начальника польового складу боєприпасів Сектору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », організаційної структури штабу АТО, який перебував в оперативному підпорядкуванні Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

13 січня 2025 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - Науменко Ю. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року та змінити рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суд не врахував, що Міністерство оборони України є належним відповідачем

у справі, що підтверджується практикою Верховного Суду, наведеною

у касаційній скарзі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявників зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі № 910/9721/18, від 21 березня 2024 року у справі

№ 910/9721/18, від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18,

від 16 вересня 2020 року у справі № 426/20347/18, від 22 березня 2019 року

у справі № 910/23120/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

17 лютого 2025 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що Міністерство оборони України не може бути належним відповідачем у цій справі.

27 травня 2026 року Міністерство оборони України подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Одночасно у відзиві на касаційну скаргу Міністерство оборони України просить поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, мотивуючи це критичною ситуацією в енергетичній системі України, зокрема в м. Києві, яка склалася внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та тривалих обстрілів в м. Києві, у зв`язку із чим структурні підрозділи постійно змінювали місце дислокації, а тому Міністерство оборони України не мало технічної можливості своєчасно подати відзив на касаційну скаргу.

Перевіривши аргументи Міністерства оборони України щодо підстав для поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що клопотання про поновлення строку на подання відзиву задоволенню не підлягає, а відзив підлягає залишенню без розгляду з таких підстав.

Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України відзив подається

в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів

з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Установлено, що ухвалу Верховного Суду від 27 січня 2025 року про відкриття касаційного провадження у справі Міністерство оборони України отримало

в електронному кабінеті 31 січня 2025 року.

В ухвалі Верховного Суду від 27 січня 2025 року встановлено строк для подання відзиву,який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Таким чином, останнім днем для подання відзиву на касаційну скаргу

є 10 лютого 2025 року.

У частині першій статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Перевіривши наведені Міністерством оборони України аргументи щодо підстав пропуску строку на подання відзиву на касаційну каргу, Верховний Суд дійшов висновку, що вони є необґрунтованими та недоведеними, оскільки, як відомо

з матеріалів справи, 17 лютого 2025 року Міністерство оборони України вже подавало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, що свідчить про наявність у Міністерства оборони України технічної можливості своєчасно подати відзив.

За таких обставин колегія суддів висновує, що відзив на касаційну скаргу поданий поза межами строку, встановленого судом касаційної інстанції для його подання. Поважних причин, які стали підставою для пропуску такого строку, не вказано.

З огляду на зазначене колегія суддів залишає відзив на касаційну скаргу без розгляду.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року представнику ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - Науменко Ю. В. поновлено строк на касаційне оскарження рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду м. Києва.

06 березня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

29 жовтня 2015 року близько 19:30 год у м. Сватове Луганської області на

вул. Ново-Старобільська сталася пожежа на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння Збройних Сил України Міністерства оборони України, яка призвела до детонації боєприпасів, що зберігалися на території складу.

Зазначені обставини підтверджуються вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня 2016 року.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року рішенням регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій зазначена подія класифікована як надзвичайна ситуація техногенного характеру регіонального рівня.

Вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня 2016 року у кримінальній справі № 426/13206/16-к затверджено угоду про визнання винуватості від 18 жовтня 2016 року, яка укладена між прокурором відділу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Устименко Є. В. та обвинуваченим ОСОБА_10 .

ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 403 КК України, та призначено узгоджене сторонами покарання, із застосуванням статей 62, 69 КК України, у виді тримання в дисциплінарному батальйоні строком на 7 місяців 22 дні.

На підставі частини п?ятої статті 72 КК України зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_10 з 14 грудня

2015 року до 07 квітня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні тримання в дисциплінарному батальйоні.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_10 до набрання вироком законної сили залишено без змін у вигляді особистого зобов`язання.

Цим вироком встановлено, що відповідно до наказу керівника сектору «А» від 04 серпня 2015 року № 218 майор ОСОБА_10 із серпня 2015 року перебував у складі сил та засобів сектору « ІНФОРМАЦІЯ_1 », які залучалися та брали безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей (далі також АТО), де він тимчасово був призначений на посаду начальника об`єднаних складів ракетно-артилерійського озброєння сектору «А», які дислокуються у м. Сватове Луганської області, у зв`язку з чим майор ОСОБА_10 є військовим начальником, який наділений організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими обов`язками, тобто є військовою службовою особою.

Зазначеним вироком встановлено вину військової службової особи, виконувача обов`язків начальника польового складу боєприпасів майора ОСОБА_10 у невиконанні ним наказу керівництва, внаслідок чого

ІНФОРМАЦІЯ_2 на території майданчика № НОМЕР_4 польового складу боєприпасів сектору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у м. Сватове Луганської області відбулося загоряння дерев`яних ящиків з боєприпасами та подальше поширення полум`я на інше ракетно-артилерійське озброєння, яке перебувало на території польового складу боєприпасів, що спричинило їх подальшу детонацію в процесі пожежі.

Унаслідок зазначеної пожежі та детонації боєприпасів, які зберігались на складах, позивачам, як вони зазначають, було заподіяно матеріальної та моральної шкоди.

Польові склади ракетно-артилерійського озброєння на АДРЕСА_2 були створені розпорядженням першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника АТО на території Донецької та Луганської областей) від

15 серпня 2014 року № 341/082. Згідно з листом Озброєння Збройних Сил України від 21 серпня 2018 року № 342/7480, який міститься в матеріалах справи, об`єднаний польовий склад ракетно-артилерійського Озброєння Збройних Сил України перебував у підпорядкуванні командування Сектору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » має умовне найменування військова частина НОМЕР_1 ).

У відповіді військової частини НОМЕР_1 від 18 вересня 2024 року

№ 501/19/3/2/271 зазначено, що адміністрація на польових артилерійських складах (н.п. Сватове) була призначена від військової частини НОМЕР_3

( АДРЕСА_3 ). Майно (боєприпаси), що перебувало на території польових артилерійських складів ( АДРЕСА_2 ), належало військовій частині НОМЕР_3 .

У військовій частині НОМЕР_1 немає будь-яких підтверджуючих документів про отримання нарядів на передання боєприпасів, актів щодо їх прийняття, підтвердження взяття на відповідний бухгалтерський облік (облік по службі).

У листі ІНФОРМАЦІЯ_1 від 10 січня

2023 року № 370/236 підтверджено факт, що об`єднаний польовий склад ракетно-артилерійського Озброєння Збройних Сил України дійсно був

у підпорядкуванні командування Сектору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), умовне найменування - військова частина НОМЕР_1 , яка за нього відповідала, його наповнювала боєприпасами, організовувала їх зберігання, облік, використання, у тому числі контролювала, з яких військових частин ці боєприпаси залучались для виконання бойових завдань.

До створення та функціонування зазначеного складу залучались боєприпаси та особовий склад з різних військових частин, зокрема: 65 ракетно-артилерійський арсенал є базою зберігання боєприпасів Збройних Сил України, має умовне найменування військова частина НОМЕР_2 ; 6 арсенал є базою зберігання боєприпасів Збройних Сил України, має умовне найменування військова частина НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 (Центральне ракетно-артилерійське управління) є формуванням, функцією якого є забезпечення частин і підрозділів Збройних Сил України усією номенклатурою зброї та боєприпасів, має умовне найменування військова частина НОМЕР_5 .

Військові частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , зокрема, підпорядковуються військовій частині НОМЕР_5 . Зазначені фактичні обставини встановлені також

в обвинувальному вироку Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня 2016 року у справі № 426/13206/16-к.

Вироком Сватівського районного суду Луганської області від 28 жовтня

2016 року у справі № 426/13206/16-к встановлено, що на момент події, що мала місце 29 жовтня 2015 року на території об`єднаних складів ракетно-артилерійського озброєння у м. Сватово, обвинувачений ОСОБА_10 виконував обов`язки не в Міноборони, а на посаді начальника польового складу боєприпасів Сектору « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - організаційної структури штабу АТО, який перебував в оперативному підпорядкуванні Антитерористичного центру при Службі безпеки України.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Надаючи оцінку аргументам і доводам касаційної скарги, Верховний Суд враховує таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-

і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням військових боєприпасів, має ознаки джерела підвищеної небезпеки.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, а й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною другою статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб`єкт господарської діяльності за своїми зобов`язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов`язаннями військової частини несе Міністерство оборони України. Стягнення за зобов`язаннями військової частини не може бути звернено на майно, за нею закріплене.

Оскільки військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, то вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі

№ 243/10982/15-ц (провадження № 14-81цс18) та постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/5409/15-ц (провадження

№ 61-1805св17), від 21 серпня 2018 року у справі № 219/2278/16-ц (провадження № 61-4360св18), від 14 лютого 2020 року у справі № 640/7219/17 (провадження № 61-6659св19), від 30 березня 2020 року у справі № 610/2736/18 (провадження № 61-14469св19), від 06 травня 2020 року

у справі № 233/414/18 (провадження № 61-48422св18), від 27 травня 2020 року у справі № 314/5279/17 (провадження № 61-48303св18) та від 16 вересня

2020 року у справі № 426/20347/18 (провадження № 61-350св20) та ін.

Отже, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що факт завдання позивачам майнової і моральної шкоди внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки доведено.

Оскільки Міноборони є центральним органом виконавчої влади і військового управління, в підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку, що саме воно зобов`язане відшкодувати завдану позивачам шкоду.

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 910/9721/18, на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «незакріплення на праві оперативного управління за військовою частиною військового майна (боєприпаси), незабезпеченні їх належного утримання та заподіяння внаслідок детонації боєприпасів майнової шкоди позивачу, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про покладення відповідальності на підставі положень статті 1187 ЦК України на Міністерство оборони України як головного розпорядника та володільця джерела підвищеної небезпеки».

У цій справі не надано доказів того, що боєприпаси, детонування яких призвело до пошкодження належного позивачам майна, були передані Міністерством оборони України у володіння військової частині.

При цьому і в подібній справі № 910/23120/16 за позовом ТОВ «Луганська фірма по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства «Агрохім» до Міноборони та АТЦ при СБУ про відшкодування матеріальної шкоди, Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року, вказавши на відсутність у матеріалах справи доказів належності складу боєприпасів іншим особам, відхилив аргументи Міністерства оборони України про те, що воно не може бути володільцем джерела підвищеної небезпеки.

Аналогічні висновки про покладення на Міністерство оборони України обов`язку з відшкодування шкоди завданої, внаслідок детонації боєприпасів

у м. Сватове Луганської області, також зроблено у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 426/20347/18, від 16 червня 2021 року

у справі № 910/14341/18, від 17 листопада 2022 року у справі № 910/9721/18 та від 21 березня 2024 року у справі № 910/9721/18.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Факт завдання позивачам шкоди за встановлених судами обставин унаслідок пожежі на об`єднаних польових складах ракетно-артилерійського озброєння ЗСУ МОУ у м. Сватове, яка призвела до детонації боєприпасів, що зберігалися на території складу, і розмір такої шкоди відповідач не спростував.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367

ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які набрали

законної сили та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду від

03 грудня 2024 року скасувати і залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Міністерства оборони України про поновлення строку на подання відзиву відмовити.

Відзив Міністерства оборони України від 27 травня 2026 року залишити без розгляду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - Науменко Юлії Володимирівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року скасувати, залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 серпня 2021 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді: І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун