Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №619/10103/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 619/10103/24 (4-с/619/8/25)

провадження № 61-869св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявник (стягувач) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мєрємєря Вікторія Павлівна,

заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року в складі судді Пруднікової О. В.та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.,

Історія справи

Короткий зміст скарги

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії / бездіяльність державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мєрємєрі В. П. (далі - державний виконавець Мєрємєря В. П.), заінтересована особа (боржник) - ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що 08 квітня 2025 року він через електронний суд ознайомився із поданням державного виконавця від 07 квітня 2025 року про розшук боржника - громадянки ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання ухвали № 619/10103/24, яка видана 22 січня 2025 року Дергачівським районним судом Харківської області, у постанові про накладення штрафу від 11 березня 2025 року.

Оскільки він звернувся до суду зі скаргою 08 квітня 2025 року, тобто після того, як ознайомився з постановою державного виконавця, то пропущений процесуальний строк на оскарження постанови державного виконавця Мєрємєрі В. П. від 11 березня 2025 року підлягає поновленню.

Державний виконавець у постанові від 11 березня 2025 року про накладення штрафу на боржника у реченні: «Ураховуючи викладене, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» допущено неточність у зазначені статті, замість частин третьої статті 64-1 Закону, яка регулює порядок винесення постанови про накладення штрафу у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною, зазначена загальна стаття 63 Закону, яка застосовується виключно при виконанні рішень про усунення перешкод у побаченні з дитиною та виконання інших загальних дій немайнового характеру, що не стосуються встановлення побачень з дитиною.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просив:

поновити пропущений процесуальний строк на оскарження постанови державного виконавця Мєрємєрі В. П. від 11 березня 2025 року;

зобов`язати державного виконавця Мєрємєрю В. П. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з виконання ухвали № 619/10103/24, яка видана 22 січня 2025 року Дергачівським районним судом Харківської області, у постанові про накладення штрафу від 11 березня 2025 року у реченні «Ураховуючи викладене, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виправити статтю 63 на частини другу - третю статті 64-1, яка відповідає виконанню рішення про встановлення побачення з дитиною.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця Мєрємєрі В. П. про накладення штрафу від 11 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 задоволено; строк на оскарження постанови державного виконавця Мєрємєрі В. П. про накладення штрафу від 11 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 поновлено; у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Мєрємєрі В. П. про накладення штрафу від 11 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Мєрємєрі В. П. мотивована тим, що державним виконавцем в оскаржуваній постанові неправильно, зазначена стаття Закону України «Про виконавче провадження», у порядку якої державний виконавець повинен здійснювати виконавчі дії у виконавчому провадженні. Проте суд позбавлений можливості встановити дотримання або недотримання державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», адже скаржник не зазначив, які саме дії, що передбачені статтями 63 або 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» вчинив або не вчинив державний виконавець при виконанні виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Лише зазначення статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем у постанові про накладення штрафу від 13 березня 2025 року не свідчить про порушення державним виконавцем вимог законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що скарга ОСОБА_1 є передчасною, оскільки судом не встановлено, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, а саме ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року порушено права чи свободи скаржника.

Доводи скаржника про те, що з указаних ним підстав дії та рішення державного виконавця не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є необґрунтованими.

Водночас суд першої інстанції звернув увагу на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 07 березня 2025 року в справі № 759/1382/19, про те, що стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» в поєднанні зі статтею 63 цього Закону регулює питання виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною та про визначення способу участі у вихованні дитини. Положеннями цієї статті передбачено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. При цьому поняття «побачення з дитиною», яким оперує стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», має більш широке тлумачення, тобто законодавець передбачає, що норми цієї статті Закону мають застосовуватися при виконанні судових рішень, зокрема, про встановлення побачення з дитиною, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, про визначення способу участі у вихованні дитини.

Постановою Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що у статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, а у статті 64-1 вказаного Закону - порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.

Матеріали справи свідчать, що з 05 березня 2025 року в провадженні Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувають матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо виконанню ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року про зобов`язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити спілкування в режимі відеозв`язку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кожного понеділка та кожної середи з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв через додаток «ZOOM» (або інші месенджери); повідомлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , письмово листом з власним підписом (на E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) поточну адресу проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про зміну такої адреси.

Вказана ухвала постановлена судом у порядку забезпечення позову ОСОБА_1 у справі за його позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Постановою державного виконавця Мєрємєрі В. П. від 05 березня 2025 року відкрито виконавче провадження з роз`ясненням боржнику обов`язку про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів. Проводяться інші виконавчі дії.

Скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця Мєрємєрі В. П. також полягає в тому, що державним виконавцем в оскаржуваній постанові неправильно зазначена стаття Закону України "Про виконавче провадження", в порядку якої державний виконавець повинен здійснювати виконавчі дії у зазначеному виконавчому провадженні. Проте скарга ОСОБА_1 не містить зазначення, які саме дії, передбачені статтями 63, 64-1 Закону України « Про виконавче провадження» вчинив або не вчинив державний виконавець.

За таких обставин апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що скарга ОСОБА_1 є передчасною, адже не встановлено, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року порушено права чи свободи скаржника.

При цьому, особа, яка подала апеляційну скаргу, не довела того, що на день звернення до суду зі скаргою державний виконавець при здійсненні виконавчих дій порушив норми статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2026 року ОСОБА_1 подав Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 рокускасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення його скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року про забезпечення позову в справі № 619/10103/24 зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити спілкування дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 у режимі відеозв`язку через застосунок «ZOOM» або інші месенджери кожного понеділка та середи з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв, а також повідомити письмово про адресу проживання дитини. Державний виконавець, накладаючи штраф на боржника за невиконання цього рішення, у постанові від 11 березня 2025 року послався на статтю 63 Закону України «Про виконавче провадження», яка регулює загальний порядок виконання рішень з немайновими вимогами. При цьому, зазначена ухвала суду належить до спеціальної категорії як рішення про встановлення порядку побачення з дитиною, а тому виконання має здійснюватися згідно з частинами першою - четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Тому він звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця в частині застосування правової норми, яка не підлягає застосуванню у цьому виконавчому провадженні;

апеляційний суд не застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2021 року в справі № 752/9459/15-ц, відповідно до якого під час примусового виконання рішень про встановлення побачення з дитиною підлягає застосуванню спеціальний порядок, визначений частинами першою-четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», а державний виконавець при примусовому виконанні рішень про побачення з дитиною має керуватися саме зазначеними нормами, а не статтею 63 цього Закону. Отже, суди не здійснили належного судового контролю та не перевірили відповідність застосованої державним виконавцем правової норми вимогам закону, зазначивши, що скаржник не конкретизував дії, вчинені або не вчинені державним виконавцем;

суд апеляційної інстанції зазначив, що скарга ОСОБА_1 не містить вказівки на те, які саме дії, передбачені статтями 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», вчинив або не вчинив державний виконавець. Водночас суди встановили, що у постанові державного виконавця від 11 березня 2025 року як правову підставу зазначено статтю 63 Закону України «Про виконавче провадження». На думку скаржника, для перевірки цього доводу суду достатньо оцінити, яка саме стаття закону зазначена у постанові, та визначити, яка норма підлягає застосуванню у виконавчому провадженні щодо виконання ухвали про забезпечення позову, що встановлює порядок побачення з дитиною; встановлення додаткових фактичних дій державного виконавця для цього не є необхідним;

відмова у задоволенні скарги фактично залишила без належної правової оцінки питання застосування державним виконавцем статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні щодо виконання ухвали про забезпечення позову. Оскільки суди не здійснили належного судового контролю за діями державного виконавця та не встановили належний порядок його дій у цьому виконавчому провадженні, то державний виконавець й надалі обмежується складанням актів кожного понеділка та середи, але інших дій, які передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», не вчиняє протягом тривалого часу;

у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 питання належного застосування норм Закону України «Про виконавче провадження» під час примусового виконання ухвали про забезпечення позову неодноразово було предметом судового контролю, а відповідні касаційні звернення заявника перебувають у провадженні Верховного Суду (провадження № 61- 14667ск25, № 61-499ск26, № 61-438ск26). Це підтверджує необхідність забезпечення Верховним Судом єдиного підходу до вирішення спірного питання у межах цієї справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 619/10103/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У лютому 2026 року матеріали справи № 619/10103/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 лютого 2026 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що у провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , забезпечити спілкування в режимі відеозв`язку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , кожного понеділка та кожної середи з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв через додаток «ZOOM» (або інші месенджери); повідомити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , письмово листом з власним підписом (на E-mail: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) поточну адресу проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про зміну такої адреси, протягом доби з дня набрання законної сили ухвалою про забезпечення позову. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

Постановою державного виконавця Мєрємєрі В. П. від 05 березня 2025 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

05 березня 2025 року боржнику ОСОБА_2 надіслано вимогу про забезпечення спілкування в режимі відеозв`язку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 кожного понеділка та кожної середи з 18 год 00 хв до 18 год 30 хв через додаток «ZOOM».

Постановою державного виконавця Мєрємєрі В. П. від 13 березня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено штраф на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави у розмірі 3 400,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі

№ 519/2-5034/11).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

При цьому, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19), від 27 жовтня 2020 року в справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 12 жовтня 2022 року в справі № 183/41966/21 ((провадження № 14-36цс22) та ін.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).

Постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 906/515/17 (провадження № 12-246гс18), від 16 січня 2019 року у справі № 910/22695/13 (провадження № 12-277гс18), від 07 лютого 2019 року у справі № 927/769/16 (провадження № 12-273гс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 925/138/18 (провадження № 12-74гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.001073 (провадження № 11-709апп19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17 (провадження № 11-734апп18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/5195/17 (провадження № 11-801апп18), від 16 січня 2019 року у справі № 279/3458/17-ц (провадження № 14-543цс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 758/201/17 (провадження № 14-468цс19), та постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц (провадження № 14-579цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) зазначено: «імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18)».

Імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 754/2223/15-ц (провадження № 14-568 цс 19) та від 26 жовтня 2022 року в справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2026 року в справі № 619/10103/24 (4-с/619/9/25) (провадження № 61-14667св25) вказано, що: «апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 оскаржує правомірність дій державного виконавця при винесенні ним постанови про накладення на боржника штрафу за невиконання ухвали суду, що полягала у неправильному застосуванні виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, предметом оскарження у цій справі є саме постанова державного виконавця про накладення штрафу. Виходячи з того, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема, постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга ОСОБА_1 не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим правильно закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі 619/10103/24)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2026 року в справі № 619/10103/24 (провадження № 61-438св26) зазначено, що «ОСОБА_1 оскаржує правомірність дій державного виконавця при винесенні вказаної постанови про накладення штрафу від 11 березня 2025 року, що полягало у неправильному застосуванні виконавцем норм Закону; суди не врахували вказані норми права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, не звернули уваги, що предметом оскарження є саме рішення державного виконавця про стягнення штрафу, у зв`язку з чим помилково розглянули скаргу ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства, оскільки рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду. Отже скарга ОСОБА_1 на рішення державного виконавця про стягнення штрафу має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. У зв`язку з цим судам слід було закрити провадження у справі за такою скаргою».

Суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернувся зі скаргою на дії державного виконавця при винесенні постанови про накладення штрафу від 11 березня 2025 року, адже державним виконавцем неправильно застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження»;

відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суди виходили з того, що не встановлено, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, а саме ухвали Дергачівського районного суду Харківської області від 22 січня 2025 року порушено права чи свободи скаржника;

але суди не звернули уваги, що предметом оскарження є саме рішення державного виконавця про стягнення штрафу, у зв`язку з чим помилково розглянули скаргу ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства, адже рішення, дії чи бездіяльність виконавця щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), зокрема постанов державного виконавця про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані, можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду.

Отже скарга ОСОБА_1 на рішення державного виконавця про стягнення штрафу має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. У зв`язку з цим судам слід було закрити провадження у справі за такою скаргою.

У частинах першій та другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди розглянули справу за скаргою ОСОБА_1 із порушенням правил юрисдикції, касаційний суд скасовує судові рішення із закриттям провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оскільки під час розгляду справи виявлено порушення судами норм процесуального права, які передбачені частиною другою статті 414 ЦПК України, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, а провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 закрити.

Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 15 травня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року в справі № 619/10103/24 (4-с/619/8/25) скасувати.

Провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Дергачівського відділу Державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мєрємєрі В. П. у справі № 619/10103/24 (4-с/619/8/25) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини закрити.

ПовідомитиОСОБА_1 , що розгляд його скарги у цій справі віднесений до юрисдикції адміністративного суду. Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення заявник може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко