Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №522/2574/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 522/2574/22

провадження № 61-851св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата. В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірина Олександрівна,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у складі суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Драгомерецького М. М., у справі за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірина Олександрівна про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, зобов`язання вчинити певні дії,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що реєстрація квартири державним реєстратором відбулася на підставі довідки № 142174 від 25 вересня 2019 року та технічного паспорта від 25 вересня 2019 року, які видані Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Строй ЛТД» (далі - ТОВ «Пром-Строй ЛТД»), свідоцтва про право власності та розпорядження. У довідці від 25 вересня 2019 року вказано, що під час проведення технічної інвентаризації квартири були виявлені технічні помилки, площа змінена у зв`язку з уточненням лінійних розмірів та площ приміщень і не належить до самочинного будівництва. Втім, позивач з такими твердженнями не погоджується, адже в технічному паспорті від 25 вересня 2019 року вказані приміщення № 1, 5, 6, які відсутні у технічному паспорті від 13 вересня 1993 року. Отже, було проведено реконструкцію квартири шляхом добудови додаткових приміщень, за рахунок чого площа квартири збільшена на 75 кв. м. Будівництво проведено відповідачем без відповідних дозвільних документів. У відповідача відсутні право власності, право користування чи володіння на земельну ділянку, де здійснено добудову. Підставою для реєстрації права власності відповідача на будинок слугував висновок щодо технічної можливості зміни цільового призначення квартири, однак такий висновок не відповідає фактичним обставинам, у ньому не наведено жодної норми стосовно невідповідності об`єкта параметрам квартири. Прокурор вимушений звернутися до суду, адже Одеська міська рада самостійно не вжила заходів, направлених на захист інтересів держави.

На підставі викладеного прокурор просив:

визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Мельник Т. І. від 03 жовтня 2019 року, індексний номер рішення: 490037110, щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Білоус І. О. від 23 листопада 2020 року, індексний номер: 55284937, щодо реєстрації змін до об`єкта нерухомого майна, яким квартиру АДРЕСА_2 змінено на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 ;

припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, загальною площею 165,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 ;

привести земельну ділянку на АДРЕСА_4 до попереднього стану шляхом проведення за рахунок ОСОБА_1 перебудови самочинно реконструйованої квартири у відповідності до параметрів, відображених у технічному паспорті від 13 вересня 1993 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року у складі судді Бондар В. Я. позовні вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О., про визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Мельник Т. І. від 03 жовтня 2019 року, індексний номер рішення 490037110, щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано рішення приватного нотаріуса Білоус І. О. від 23 листопада 2020 року, індексний номер рішення 55284937, щодо реєстрації змін до об`єкта нерухомого майна, яким квартиру АДРЕСА_2 змінено на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

Припинено право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна загальною площею 165,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1929299751101.

Привести земельну ділянку на АДРЕСА_4 до попереднього стану шляхом проведення за рахунок ОСОБА_1 перебудови самочинно реконструйованої квартири за вказаною адресою у відповідність до параметрів, відображених у технічному паспорті від 13 вересня 1993 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури суму сплаченого судового збору у розмірі 11 164,50 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що з даних інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що підставою виникнення права власності є наступні документи: висновок серія та номер: 592329 від 11 листопада 2020 року та технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 11 листопада 2020 року, видавник: ПП «Глав Інвест Груп». При цьому, технічний паспорт, а також висновок ПП «Глав Інвест Груп» не підтверджують, на яких підставах було збільшено площу квартири з 90,2 кв. м на 165,8 кв. м. Дозвільних документів на реконструкцію / добудову квартири суду не надано. Змінено не лише площу квартири, а й кількість приміщень в квартирі. Зазначення у довідці, яка слугувала підставою для внесення змін в реєстрі про зміну площі у зв`язку з уточненням лінійних розмірів та площі є не обґрунтованими, адже таке «уточнення» відбулося на 75,6 кв. м. Технічний паспорт на об`єкт нерухомості є документом, що підтверджує проведення технічної інвентаризації об`єкта та не може бути самостійною підставою збільшення площі квартири. У матеріалах справи відсутня узгоджена в установленому порядку проектна документація на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_2 та дозвіл на її здійснення. Отже, позивачем доведено належним чином підстави позову, а саме, те, що збільшення площі квартири відбулося як самочинне будівництво, яка підлягає приведенню в первісний стан, тому підлягають скасуванню рішення державного реєстратора про реєстрації та внесення змін до запису Державного реєстру про право власності. Одеська обласна прокуратура зверталася до Одеської міської ради з повідомленням з приводу надання інформації про вжиті Одеською міською радою заходи реагування, направленні на захист інтересів територіальної громади міста Одеси у зв`язку зі збільшення площі об`єкта нерухомості за рахунок земель комунальної власності. Земельна ділянка не виділялася ОСОБА_1 , про що свідчать матеріали справи, а, отже, здійснення на ній добудови є незаконним, тому вона підлягає приведенню у попередній стан.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року скасовано. Постановлено у справі нове судове рішення. У задоволенні позову заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. про визнання незаконним та скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права власності є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові;

щодо позовної вимоги про приведення земельної ділянки до попереднього стану суд першої інстанції посилався на те, що у матеріалах справи відсутня узгоджена в установленому порядку проектна документація на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_2 та дозвіл на її здійснення;

водночас, апеляційним судом встановлено, що рішенням міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів № 225 від 11 серпня 1994 року ОСОБА_1 з метою поліпшення житлово-побутових умов дозволена реконструкція квартири, відповідно до наданого проєкту;

згідно з копією проєкта реконструкції від 25 вересня 1994 року прибудова до квартири ОСОБА_1 складає 72,5 кв. м. Зазначене зображено на копії ситуаційного плану північної частини двору на АДРЕСА_4 з майбутньою реконструкцією квартири № 5 у флігелі станом на 03 липня 1994 року на місці «бесідки» та «гаража», а також на експлікації плану квартири із зазначенням площі реконструкції 72,5 кв. м;

на підставі вказаних документів восени 1994 року ОСОБА_1 побудував прибудову до своєї квартири, в результаті якої загальна площа квартири АДРЕСА_2 збільшилась на 72,5 кв. м за рахунок прибудованого приміщення, яке є частиною квартири;

отже, у ОСОБА_1 був наявний пакет документів, який надавав останньому право на здійснення реконструкції шляхом добудови приміщення;

колегія суддів не взяла до уваги наданий представником Одеської обласної прокуратури доказ, а саме лист Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 23 січня 2023 №94-11.1-31, оскільки згідно з інформацією, яка викладена, у перевірених документах Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів за 1994 рік рішення про затвердження рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів від 11 серпня 1994 рок № 225 про надання ОСОБА_1 дозволу на реконструкцію квартири АДРЕСА_2 не існує. В перевірених документах Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів за 1993-1995 роки інших рішень щодо квартири АДРЕСА_2 не знайдено. Водночас, оригінал рішення міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів від 11 серпня 1994 року № 225 надано стороною відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції, що відбулось 06 листопада 2024 року;

сам по собі факт не затвердження Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів вказаного рішення не може ставитись в провину ОСОБА_1 ;

поданий позов є непропорційним втручанням у право на житло ОСОБА_1 , який мав необхідні документи для здійснення реконструкції;

додатково звернута увага, що ОСОБА_1 звертався до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради стосовно оформлення договору оренди і йому запропоновано зібрати повний пакет документів. Отже, відповідач ОСОБА_1 має намір укласти договір оренди земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

16 січня 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, в якій просив постанову скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

відмовляючи прокурору в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права власності з мотивів обрання неефективного способу захисту, суд апеляційної інстанції застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, правовідносини у якій не є подібними з правовідносинами у даній справі, оскільки у справі № 916/1174/22 не було вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості, у даній справі одночасно заявлені вимоги про приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом проведення перебудови самочинно реконструйованої квартири. Зазначена позиція узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі № 904/2129/23 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18;

суд апеляційної інстанції, зробивши висновок, що у відповідача був наявний пакет документів для реконструкції, залишив поза увагою, що будівництво прибудови здійснено за рахунок земель територіальної громади міста, які у власність або користування ОСОБА_1 для цієї мети не передавались, тобто прибудова є об`єктом самочинного будівництва;

крім того, посилання апеляційного суду на те, що незатвердження Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів вказаного рішення не може ставитись в провину ОСОБА_1 та є непропорційним втручанням у право на житло, не відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 30 квітня 2024 року у справі № 901/2129/23, оскільки наявність такого рішення не свідчить про прийняття Одеською міською радою відповідного рішення про передачу у користування або у власність земельної ділянки;

за таких обставин відповідач не є добросовісним набувачем, тому право органу місцевого самоврядування повернути самовільно зайняту земельну ділянку гарантоване чинним законодавством та не порушує критерій пропорційності втручання у мирне володіння майном.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/2574/22 та витребувано справу з суду першої інстанції.

У травні 2025 року матеріали справи № 522/2574/22 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 06 березня 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі 914/1785/22, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 30 квітня 2024 року у справі № 904/2129/23, від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 30 квітня 2024 року у справі № 90472129/23, від 14 лютого 2024 року у справі № 523/8263/20, від 03 квітня 2024 року у справі № 916/2938/21, від 03 березня 2021 року у справі № 915/161/20, від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18, від 01 листопада 2023 року у справі 910/7987/22, від 12 квітня 2023 року у справі №205/7567/18, від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17. квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 30 квітня 2024 року у справі № 904/2129/23.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що:

08 вересня 1993 року орган приватизації державного житлового фонду Приморського району видав ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 ;

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_3 , загальною площею 165,8 кв. м. Первинну реєстрацію права власності проведено 30 вересня 2019 року державним реєстратором Мельник Т. І.;

18 листопада 2020 року приватним нотаріусом Білоус І. О., індексний номер рішення 55284937, зареєстровано зміни. Підстава для державної реєстрації: довідка серія та номер 471-07/471 від 01 жовтня 2019 року КП «Бюро технічної інвентаризації», висновок серія та номер: 592329 від 11 листопада 2020 року, технічний паспорт від 11 листопада 2020 року виданий ПП «Глав Інвест Груп»;

згідно з листом Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 26 листопада 2021 року станом на 31 грудня 2012 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстроване за ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора та приватного нотаріуса, припинення права власності

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження№ 61-2417сво19)).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), зроблено висновок, що «за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Оскільки положення статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30 квітня 2024 року у cправі № 904/2129/23, що «на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина друга статті 152 ЗК України). Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку. Якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається. Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості). Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження № 61-268св21) зазначено, що: «ОСОБА_11 вимог про усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження своїм майном (знесення самочинно збудованого майна) чи про відновлення становища, яке існувало до порушення не пред`являв. Тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом. Як наслідок постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити в мотивувальній частині».

У справі, що переглядається:

звертаючись до суду з цим позовом, прокурор, в тому числі, просив скасувати рішення державного реєстратора, приватного нотаріуса та припинити право власності;

задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, що збільшення площі квартири відбулося як самочинне будівництво, яка підлягає приведенню в первісний стан, тому підлягають скасуванню рішення державного реєстратора про реєстрації та внесення змін до запису Державного реєстру про право власності. Одеська обласна прокуратура зверталася до Одеської міської ради з повідомленням з приводу надання інформації про вжиті Одеською міською радою заходи реагування, направленні на захист інтересів територіальної громади міста Одеси у зв`язку зі збільшення площі об`єкта нерухомості за рахунок земель комунальної власності. Земельна ділянка не виділялася ОСОБА_1 , про що свідчать матеріали справи, а, отже, здійснення на ній добудови є незаконним, тому вона підлягає приведенню у попередній стан;

відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права власності є неефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові;

колегія суддів погоджується з таким висновкомапеляційного суду, а доводи касаційної скарги в цій частині вважає необґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом проведення перебудови самочинно реконструйованої квартири

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року у справі № 727/7282/15-ц (провадження № 61-9671св21) зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї з наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; немає належного дозволу на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил. Самочинне будівництво підлягає безумовному знесенню, якщо: власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності за особою, яка здійснила таке будівництво; власник земельної ділянки не заперечує проти визнання права власності на самочинну забудову, однак така забудова порушує права інших осіб на зазначену земельну ділянку; самочинна забудова зведена на наданій земельній ділянці але з відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил, що порушує права інших осіб, за умови, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовилась від здійснення перебудови. Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частини четверта, п`ята статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що: «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

У справі, що переглядається:

звертаючись з цим позовом, прокурор, в тому числі, просив зобов`язати привести земельну ділянку до попереднього стану, оскільки будівництво проведено відповідачем без відповідних дозвільних документів, у відповідача відсутні право власності, право користування чи володіння на земельну ділянку, де здійснено добудову;

відмовляючи в задоволенні цієї позовної вимоги, апеляційний суд виходив з того, що рішенням міжвідомчої комісії Приморської районної ради народних депутатів № 225 від 11 серпня 1994 року ОСОБА_1 , з метою поліпшення житлово-побутових умов, дозволена реконструкція квартири, на підставі вказаних документів, відповідач побудував прибудову до своєї квартири, сам по собі факт незатвердження Виконавчим комітетом Приморської районної ради народних депутатів вказаного рішення не може ставитись в провину ОСОБА_1 ; поданий позов є непропорційним втручанням у право на житло ОСОБА_1 , який мав необхідні документи для здійснення реконструкції, позов є непропорційним втручанням у право на житло;

але апеляційний суд не звернув уваги, що аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2019 року у справі № 522/17790/18 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбер Сервіс» (далі - ТОВ «Інбер Сервіс») до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Інбер Сервіс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення про державну реєстрацію права власності, договорів, актів приймання-передачі та скасування записів про реєстрацію права власності задоволено. Визнано недійсними: рішення державного реєстратора №40379134 від 29 березня 2018 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_4 , за суб`єктом ОСОБА_2 ; договір купівлі-продажу від 06 квітня 2018 року, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив 1/2 частку нежитлової будівлі, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ; договір купівлі-продажу від 06 квітня 2018 року, за яким ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купив 1/2 частку нежитлової будівлі, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ; акт приймання-передачі нерухомого майна (1/2 частини будинку АДРЕСА_4 ), виданий 30 травня 2018 року, видавник ТОВ «Інбер Сервіс» та ОСОБА_3 ; акт приймання-передачі нерухомого майна (1/2 частини будинку АДРЕСА_4 ), виданий 29 серпня 2018 року, видавник ТОВ «Інбер Сервіс» та ОСОБА_3 ; скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: запис про право власності № 26539842 від 01 червня 2018 року на 1/2 частини будинку АДРЕСА_4 , власник ТОВ «Інбер Сервіс»; запис про право власності № 27745000 від 31 серпня 2018 року на 1/2 частини будинку АДРЕСА_4 , власник ТОВ «Інбер Сервіс». Рішення залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 березня 2021 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року (провадження № 61-10456св21);

у справі № 522/17790/18 суди встановили, що будинок АДРЕСА_4 є двоповерховим багатоквартирним житловим будинком, побудований наприкінці 19 століття, який складається з дев`яти квартир та є комунальної власністю територіальної громади м. Одеси, квартира АДРЕСА_2 є окремим флігелем, розташованим поруч із будинком та належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 0438 від 08 вересня 1993 року, виданого на підставі розпорядження органу приватизації державного житлового фонду Приморського району № 438 від 08 вересня 1993 року, право власності ОСОБА_1 на житло зареєстровано 13 вересня 1993 року в ОМБТІ та РОН. В 1994 році до квартири № 5 ОСОБА_1 були також прибудовані веранда (літня кухня) та гараж, якими він та його сім`я (батьки) користувався. Рішенням міжвідомчої комісії Приморської райради народних депутатів м. Одеси № 225 від 11 серпня 1994 року ОСОБА_1 надано дозвіл на проведення реконструкції належної йому квартири АДРЕСА_2 шляхом побудови прибудови площею 72,5 кв. м до квартири. Крім того суду також надано копію проекту реконструкції від 25 вересня 1994 року, з якого вбачається, що прибудова до квартири ОСОБА_1 складатиме 72,5 кв. м; та копію ситуціайного плану північної частини двору по АДРЕСА_4 з майбутньою реконструкцією кв. № 5 у флігелі станом на 03 липня 1994 року на місці «Бесідки» та «Гаражу» та екіпіровку плану квартири із зазначенням площі реконструкції 72,5 кв. м. Восени 1994 року ОСОБА_1 на підставі наданого дозволу та проекту реконструкції за власні кошти побудував прибудову до своєї квартири на тому місці, де знаходилися веранда (літня кухня) та гараж. В результаті проведення реконструкції загальна площа квартири АДРЕСА_2 збільшилась на 72.5 кв. м за рахунок прибудованого приміщення, яке є невід`ємною частиною квартири, та ОСОБА_1 є власником матеріалів, з яких складається прибудова;

апеляційний суд у справі № 522/17790/18 встановив, що ОСОБА_1 надано вичерпний перелік документів, які підтверджують його право на спірне нерухоме майно, зокрема: свідоцтво про право власності на житло від 08 вересня 1993 року; розпорядження органу приватизації від 08 вересня 1993 року; технічний паспорт на квартиру; рішення міжвідомчої комісії Приморської райради народних депутатів від 11 серпня 1994 року; лист житлово-комунального відділу Приморського райвиконкому м. Одеси від 30 серпня 1994 року; довідки про склад сім`ї та прописку; ситуаційний план подвір`я, тощо;

Верховний Суд у справі № 522/17790/18 зробив висновок, що ОСОБА_1 здійснював реконструкцію належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_2 на підставі дозвільних документів, яким судами попередніх інстанцій надана належна правова оцінка;

обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи;

прокурор не брав участь у справі, в якій такі обставини були встановлені, але він не спростував встановлені обставини, оскільки посилався лише на докази, які були предметом розгляду справи № 522/17790/18;

за таких обставин апеляційний суд зробив вірний висновок про відмову в задоволенні позовної вимоги про проведення перебудови самочинно реконструйованої квартири, але помилився щодо мотивів такої відмови;

тому постанова апеляційного суду в мотивувальній частині щодо цієї вимоги підлягає зміні шляхом її викладення в редакції цієї постанови

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати в контексті положень статті 400 ЦПК України.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі № 904/2129/23 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 914/1785/22, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення, оскільки не свідчать, що апеляційний суд ухвалив постанову без їх урахування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора та приватного нотаріуса, припинення права власності слід залишити без змін, в частині позовної вимоги про приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом проведення перебудови самочинно реконструйованої квартири змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині позовної вимоги заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про приведення земельної ділянки до попереднього стану шляхом проведення перебудови самочинно реконструйованої квартири змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Одеського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в частині позовних вимог заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішень державного реєстратора та приватного нотаріуса, припинення права власності залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко