Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №205/7628/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року

м. Київ

справа № 205/7628/23

провадження № 61-1944св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «ОТП Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2024 року в складі судді Костромітіної О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2025 року в складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк») про визнання неналежним виконанням обов`язків щодо охорони майна та стягнення збитків.

Позов мотивований тим, що база відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» була предметом іпотеки за договором іпотеки від 04 березня 2008 року № ПМ-SME107/078/2008, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 як єдиним власником нерухомого майна.

11 травня 2009 року база відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» була передана ОСОБА_2 як власником на відповідальне зберігання ПАТ «ОТП Банк» згідно з ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року в справі № 2-98-09 та в межах виконавчого провадження № 12667752, відкритого на вимогу ПАТ «ОТП Банк» і закритого 30 грудня 2014 року також за письмовою заявою стягувача ПАТ «ОТП Банк».

Передача бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відбулася за актом прийому-передачі від 11 травня 2009 року у робочому стані без будь-яких зауважень зі стороні зберігача - ПАТ «ОТП Банк».

Право власності на вказану нерухомість було зареєстровано лише за ОСОБА_2 , але договір купівлі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було укладено ним під час його шлюбу із ОСОБА_3 , яка померла у 2014 році.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23 березня 2021 року в справі № 241/309/21, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15 червня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_4 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування задоволено та визнано право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Таким чином, у ОСОБА_4 як співвласника майна (бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») є право на захист немайнового або майнового права та інтересу, відшкодування збитків завдані втратою (нестачею) або пошкодженням його майна та доходів (у тому числі неотриманих) від неможливості використання цього майна.

01 лютого 2022 року між позивачем і ОСОБА_4 укладений договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала позивачу права і обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав, належні їй як власнику майна щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь які збитки, причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а позивач набула відповідні права.

Після закриття виконавчого провадження ПАТ «ОТП Банк» не повернув базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» власнику - на той момент ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 18 липня 2019 року № 6 вартість бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під час передачі на зберігання (станом на 01 червня 2009 року) дорівнювала 942 547,557 дол. США, що за курсом НБУ на той час становило 7 178 003,75 грн, а станом на 18 липня 2019 року база відпочинку була в зруйнованому стані і її вартість становила лише 13 725,00 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 354 928,50 грн.

Саме ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року в справі № 2-98-09 ПАТ «ОТП Банк» було призначено «зберігачем».

Крім того, 15 травня 2008 року ОСОБА_2 і ТОВ СП «Регалс» уклали комплексний договір про надання послуг курортного відпочинку і оздоровлення на основі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » строком на 10 років та зі сплатою 4 200 000,00 грн на рік з автоматичною індексацією згідно з офіційними річними індексами девальвації гривні відносно долара США. Отже, ОСОБА_2 15 травня 2008 року за чинним на той час договором зобов`язався надавати послуги на базі відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» з метою отримання доходу, але на вимогу ПАТ «ОТБ Банк» 11 травня 2009 року був змушений передати банку базу відпочинку нібито на відповідальне зберігання, тобто був позбавлений можливості отримувати дохід та взагалі користуватися своїм майном на власний розсуд.

Внаслідок бездіяльності або недбалості АТ «ОТП Банк» як зберігача, який прийняв базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» на відповідальне зберігання з метою запобігання знищення, погіршення предмету іпотеки, збереження цілісності майна за актом прийому - передачі від 11 травня 2009 року згідно з ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року в справі № 2-98-09 в межах виконавчого провадження № 12667752, відкритого на вимогу ПАТ «ОТП Банк» та закритого 30 грудня 2014 року також за письмовою заявою стягувача - ПАТ «ОТП Банк», вказана база відпочинку була повністю зруйнована.

Отже, предметом позову є визнання неналежним виконанням обов`язків щодо охорони майна - бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » загальною площею 2 454,80 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення збитків такими діями/бездіяльністю.

Обґрунтовуючи розмір упущеної вигоди позивач посилалась на те, що її розмір становить 230 421 410,00 грн, який нараховано за період із травня 2009 року до травня 2023 року й складається з суми річної орендної плати з урахуванням індексу інфляції, яку власники бази відпочинку не могли отримувати у зв`язку з переданням майна на зберігання, а в подальшому його знищенням.

ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «ОТП Банк»:

збитки від повного руйнування та неможливості використання майна за призначенням у розмірі 942 547,56 дол. США;

упущену вигоду у розмірі 230 421 410,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до пунктів 2, 3 договору відступлення права вимоги (цесії) від 01 лютого 2022 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 визначили, що позивач у цій справі набула права та обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав на цедентові права, належні їй як власниці майна щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки спричинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». За цим договором цесіонарій набуває права вимагати у судовому та позасудовому порядку у будь-кого стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » щодо набуття прав та обов`язків згідно з пунктом 2 цього договору. Аналіз зазначених положень свідчить, що сторони вказаного договору не досягли згоди щодо його предмета, оскільки: не зазначили зобов`язання, яке існувало станом на дату укладення договору відступлення прав вимоги і у рамках якого відбувається перехід прав вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 ; не зазначили боржника, права вимоги до якого існували у цедента станом на дату укладення договору відступлення прав вимоги і які відступалися на користь цесіанарія; не зазначили конкретизований обсяг прав вимоги(перелік) який був наявний у цедента станом на момент укладення договору відступлення прав вимоги і який відступався на користь цесінарія; не зазначили вартість вимог, що були наявні у цедента станом на момент укладення договору відступлення прав вимоги і які відступалися на користь цесінарія. Отже, вказаний договір про відступлення права вимоги не містить конкретизовано визначеного обсягу дійсних прав вимоги ОСОБА_4 , що відступаються на користь ОСОБА_1 , та не визначає зобов`язання, у якому відбувається заміна первісного кредитора на ОСОБА_5 .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що договір відступлення права вимоги (цесії) від 01 лютого 2022 року є неукладеним, відповідно позивач ОСОБА_5 не набула будь-яких прав вимоги щодо бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що є підставою для відмови у задоволенні її позову. Крім того даний договір відступлення права вимоги не містить усіх обов`язкових реквізитів електронного документу.

Відповідач АТ «ОТП Банк» провів перевірку електронних підписів долученого позивачем до позову файлу договору відступлення прав вимоги (цесії) від 01 лютого 2022 року на офіційному веб-сайті Центрального засвідченого органу Міністерства цифрової трансформації України за посиланням: https://czo.gov.ua/verify. Було встановлено, що відповідний документ не містить підписів. Будь-які інші файли-ключі з електронними підписами ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , що нібито поставлені на відповідному договорі, у матеріалах цієї справи відсутні.

Сторони договору відступлення права вимоги (цесії) від 01 лютого 2022 року в змісті самого договору зазначили, що укладання такого договору відбувається щодо вимог, які випливають з рішення Першотравневого районного суду від 23 березня 2021 року, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15 червня 2021 року в справі № 241/309/21, а саме за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частину бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а не право вимоги на стягнення будь-яких коштів за пошкодження майна та будь-яких збитків. Таке право власності останньою не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Вчинення правочинів щодо майна (прав на майно), право власності яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, допускається виключно за умов, коли особа, яка вчиняє правочин, має зареєстроване відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право на відповідне майно. Відповідно відсутність реєстрації за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частини бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », виключає підстави для укладення нею правочинів щодо розпорядження будь-якими правами вимоги за таким майном.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_5 не набула від ОСОБА_4 будь-яких прав вимоги щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тому її позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підтвердження розміру завданих збитків в розрізі пошкодження предмета іпотеки, позивачем надано копію висновку експерта від 17 квітня 2015 року № 10, виготовленого в межах розгляду справи № 266/259/15, та копію висновку експерта від 18 липня 2019 року № 6, виготовленого в межах розгляду справи № 241/1409/18. Водночас на підтвердження розміру упущеної вигоди позивачем надано копію комплексного договору від 15 травня 2008 року, сторонами якого є ОСОБА_2 і ТОВ СП «РЕГАЛС». Оскільки володільцем 1/2 частини предмета іпотеки є ОСОБА_4 , а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки та відповідач АТ «ОТП Банк» нею не володів, на нього не можуть бути покладені відповідні обов`язки з відшкодування збитків. Іпотекодавець протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані, відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на останнього. Передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі не породжує жодних прав та обов`язків, характерних для угоди, як виду зобов`язання, а договір зберігання між сторонами не укладався. Крім того, відповідних змін та доповнень до іпотечного договору внесено не було. Акт прийому-передачі не припинив між іпотекодавцем та іпотекодержателем зобов`язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 , тому саме він відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані, та несе відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна.

Крім того, під час розгляду справ № 266/1313/15 та № 241/1409/18 суди встановили, що предмет іпотеки належав іпотекодержателю на праві власності до моменту реєстрації права власності за ПАТ «ОТП Банк», тобто до 13 травня 2016 року, і з моменту скасування рішенням Київського апеляційного адміністративного суду вказаного запису 12 квітня 2018 року (справа № 826/4223/17).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з АТ «ОТП Банк» збитків від повного руйнування та неможливості використовувати майна за призначенням у розмірі 942 547,56 дол. США не підлягають задоволенню.

Крім того, не підлягає задоволенню вимога позивача щодо відшкодування упущеної вигоди у розмірі 230 421 410,00 грн. До визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частини бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », таке майно перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_2 і померлої матері ОСОБА_4 . Тому положення статті 359 ЦК України не могли успадковуватися їх спадкоємцями. Позивачем визначений період, за який остання розрахувала збитки - з травня 2009 року до травня 2023 року тривалістю 14 років. Проте ОСОБА_4 не мала прав на отримання доходів протягом цього періоду, адже база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перебувала у спільній сумісній власності третіх осіб. Тому позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення упущеної вигоди є безпідставними.

Більш того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження реальної можливості отримання доходу зі сплати оренди за комплексним договором та не надано доказів отримання оплати за період від укладення комплексного договору про надання послуг курортного відпочинку і оздоровлення від 15 травня 2008 року, який укладений ОСОБА_2 і ТОВ СП «Регалс», та до моменту передачі бази банку за актом передачі від 11 травня 2009 року.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2024 року частково задоволено заяву АТ «ОТП Банк» про розподіл судових витрат, стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн. В частині стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 169 200,00 грн відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача заява про ухвалення додаткового рішення подана у передбачений законом строк. До заяви долучені документи, що підтверджують факт виконання і оплати надання правничої допомоги, які зазначені вище та долучені до заяви про ухвалення додаткового рішення.

Вирішуючи питання щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвокатів із часом, затраченим адвокатами на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт суд зауважив, що дана справа не є складною в розумінні правового обґрунтування своєї позиції відповідачем та його представниками, адже представник відповідача посилається у відзиві на правові висновки Верховного Суду за аналогічними правовідносинами та предметом спору. Так, у відзиві на позов представник відповідача АТ «ОТП Банк» зазначав, що, оцінивши наведені в позові підстави вимог ОСОБА_1 до АТ «ОТП Банк», відповідач вважає за необхідне звернути увагу суду, що природа правовідносин з передачі ОСОБА_2 на зберігання банку бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за актом прийому-передачі від 11 травня 2009 року на виконання ухвали, вже були предметом судової оцінки у судових справах: 1) № 266/1313/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про відшкодування шкоди, завданої банком внаслідок неналежного утримання і зберігання предмета іпотеки бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» на суму 342 074,52 дол. США; 2) № 241/1409/18 за позовом ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про визнання неналежним виконання зобов`язань з охорони майна, яке є предметом спору, та відшкодування майнової шкоди у розмірі 985 159,18 дол. США. Національні суди, у тому числі Верховний Суд, у справах № 266/1313/15 ц та № 241/1409/18 уже надавали оцінку відносинам із передачі бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» за актом прийому-передачі від 11 травня 2009 року.

Крім того, на складання деяких процесуальних клопотань, які аналогічні за змістом, не може бути затрачено часу, який зазначено адвокатом, адже ці клопотання виготовлюються з використанням комп`ютерної техніки, що займає набагато менше часу для їх складань.

Тому суд зробив висновок, що витрати на оплату послуг адвокатів у розмірі 229 200,00 грн є неспівмірними з часом, затраченим адвокатами на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, не відповідають критерію розумності їхнього розміру, виходячи з указаних конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, з яких ОСОБА_5 є переселенцем, та з урахуванням її матеріального стану ухвалою суду звільнена від сплати судового збору.

Отже, суд першої інстанції вважав, що судові витрати на професійну правову допомогу, понесені відповідачем, є обґрунтованими в розмірі 60 000,00 грн, які повинні покладатися на позивача.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2024 року змінено в частині розміру стягнутих витрат на правову допомогу з 60 000,00 грн на 10 000,00 грн.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що між сторонами укладений договір іпотеки, а не договір зберігання, тому банк не може нести зобов`язання перед позивачем по зберіганню іпотечного майна. Крім того позивачем не доведено, що саме відповідач винен у руйнуванні предмета іпотеки, і що саме він своїми діями завдав матеріальної шкоди позивачу.

Уклавши договір іпотеки, позивач прийняв на себе певні обов`язки, які визначені як умовами укладеного договору, так і статтею 10 Закону України «Про іпотеку». Звільненим від виконання таких обов`язків володілець застави може бути лише, якщо це передбачено у договорі між сторонами. Іншими законами володілець предмета застави від виконання зазначених у частині першій статті 587 ЦК України обов`язків бути не може.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року задоволено заяву ЗАТ «ОТП Банк» про забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов`язано ОСОБА_2 передати базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на зберігання представнику ЗАТ «ОТП Банк».

Згідно з копією акта прийому-передачі від 11 травня 2009 року ОСОБА_2 передав представнику ЗАТ «ОТП Банк» на виконання ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року на зберігання базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до копії витягу з виконавчого провадження № 12667752, відкритого на виконання ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року, воно є завершеним у зв`язку з поверненням 30 грудня 2014 року виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23 березня 2021 року в справі № 241/309/21, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15 червня 2021 року, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд вказав, що відповідно до норм Закону України «Про іпотеку» іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна. Оскільки судовим рішенням на 1/2 частину бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » було визнано право власності за ОСОБА_4 , то іпотека є дійсною також і для ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 відповідають за утримання бази відпочинку у належному стані, і відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на них.

01 лютого 2022 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги (цесії), згідно з умовами якого позивач набула права та обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав на цедентові права, належні їй як власниці майна щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Цедентові права виражаються у наявності права власності на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір підписано цифровими електронними підписами.

Встановивши, що володільцем предмета іпотеки є, в тому числі, і ОСОБА_4 , а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки та відповідач ПАТ «ОТП Банк» нею не володів, на відповідача не можуть бути покладені відповідні обов`язки з відшкодування збитків. Передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі не породжує жодних прав та обов`язків, характерних для угоди, як виду зобов`язання, а договір зберігання між сторонами не укладався. Крім того, відповідних змін та доповнень до іпотечного договору внесено не було. Акт прийому-передачі не припинив між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 на праві власності до моменту реєстрації права власності за ПАТ «ОТП Банк», тобто до 13 травня 2016 року. Таким чином, іпотекодавці протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідають за утримання бази відпочинку у належному стані, відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на позивача.

На обґрунтування вимог позивач посилалася на те, що з вини відповідача зруйнована база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка була передана йому на збереження, а тому відповідач повинен відшкодувати шкоду, спричинену руйнуванням бази відпочинку на підставі статті 1166 ЦК України. Вважала, що сума завданої шкоди становить 942 547,557 дол. США та упущене на вигода в розмірі 230 421 410,00 грн, посилаючись на договір іпотеки від 04 березня 2008 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 . Разом з тим, для відшкодування шкоди на підставі зазначеної статті позивач повинен довести такі факти, як неправомірність поведінки відповідача чи наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна. Докази неправомірної поведінки ПАТ «ОТП Банк» ОСОБА_1 не наведені, як і не надано жодного доказу, що під час розгляду справи № 2-98/09 Першотравневим районним судом Донецької області база відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була у належному стані. Після ухвалення рішення Першотравневим районним судом Донецької області від 25 травня 2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки пройшло більше 12 років. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою ПАТ «ОТП Банк» та шкодою, яка завдана позивачеві, відсутній за вказаних обстави. Вина ПАТ «ОТП Банк» відсутня. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковими для пред`явлення позовних вимог про відшкодування завданої шкоди. Крім того, статтею 1166 ЦК України, на яку як на підставу для задоволення позовних вимог посилається позивач, передбачена можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах.

У цій справі між сторонами виникли договірні правовідносини, які випливають з кредитного договору та договору іпотеки від 04 березня 2008 року № PM-SME 107/078/2008, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 . Укладеними між сторонами правочинами не передбачено відшкодування ПАТ «ОТП Банк» будь-якої шкоди, зокрема в разі пошкодження чи псування переданого на зберігання об`єкта нерухомого майна, як не передбачено таке відшкодування й законодавством щодо банківської діяльності. Таким чином, у позовній заяві позивач не навів жодного доказу наявності вини ПАТ «ОТП Банк», причинного зв`язку між діями відповідача та шкодою, не наведено розрахунку суми відшкодування та не наведено, які саме дії вживав позивач як іпотекодавець для збереження предмета іпотеки у належному стані.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання неналежним виконання зобов`язань з охорони майна та стягнення збитків від повного руйнування майна, оскільки між сторонами було укладено договір іпотеки, а не договір зберігання.

За таких же обставин рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року та постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування заподіяної йому шкоди не збереженням АТ «ОТП Банк» бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» у справі № 266/1313/15-ц відмовлено.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 03 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про визнання неналежним виконання зобов`язань з охорони бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у справі № 241/1409/18 також відмовлено.

Таким чином, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 відповідають за утримання бази відпочинку у належному стані, і відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на них.

Доказів наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування стягнення збитків не надано, як і доказів того, що руйнування іпотечного майна відбулося з вини АТ «ОТП Банк», матеріали справи не містять. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами спричинення збитків базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » саме в результаті дій АТ «ОТП Банк», а відтак не доведено наявність підстав для відшкодування таких збитків АТ «ОТП Банк» ОСОБА_4 . Тому вимоги про стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та збитків, причинених базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції зробив висновок щодо нікчемності договору відступлення права вимоги, але такі висновки є передчасними, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в спосіб виключення з мотивувальної частини судового рішення вказаних висновків. Наявність договору відступлення права вимоги не впливає на висновки суду про недоведеність вимог щодо спричинення збитків пошкодженням майна.

Крім того, апеляційний суд вказав, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог, на користь відповідача з позивача стягнуто витрати на правову допомогу в сумі 60 000,00 грн. Позивач в апеляційній скарзі посилався на те, що визначений розмір значно завищений. Суд апеляційної інстанції з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу, у цій частині погодився.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ураховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд апеляційної інстанції вважав, що стягнуті судом першої інстанції витрати на правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн є завищеними. Зокрема, суд звернув увагу на те, що предметом позову в цій справі є визнання неналежним виконання обов`язків щодо охорони майна та стягнення збитків. Такі вимоги були неодноразово предметом судового розгляду за позовами різних позивачів, тому не потребували додаткового вивчення законодавства із цього питання. Отже, розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню, слід зменшити та стягнути із позивача на користь відповідача 10 000,00 грн.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року заяву АТ «ОТП Банк» про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено частково; стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» витрати на правову допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанцій у розмірі 5 000,00 грн.

Апеляційний суд виходив з того, що характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, з урахуванням обставин справи, свідчить про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, які підлягають стягненню із позивача на користь відповідача, до 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог або про направлення справи на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ОСОБА_4 набула права власності щодо частки бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», права вимоги щодо компенсації збитків, причинених базі відпочинку та права на доходи від використання бази відпочинку. Так, 01 лютого 2022 року було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала позивачу права і обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав, належні їй як власнику майна, стосовно стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки, спричинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та право вимагати у судовому порядку (та позасудовому) у будь-кого стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки, причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », щодо набуття прав та обов`язків згідно з цим договору відступлення права вимоги. Таким чином, у позивача ОСОБА_1 виникло право вимоги щодо компенсації збитків, спричинених базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » внаслідок недбалого її збереження банком та права на неотримані доходи від використання бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач ОСОБА_5 не набула від ОСОБА_4 будь-яких прав вимоги щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки спричинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », адже договір про відступлення права вимоги (цесії) від 01 лютого 2022 року є неукладеним, не містить усіх необхідних реквізитів електронного документу (підписів сторін), а відсутність реєстрації за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частини бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виключає підстави для укладення нею правочинів щодо розпорядження будь-якими правами вимоги за таким майном;

також суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що позовні вимоги про стягнення із АТ «ОТП Банк» збитків від повного руйнування та неможливості використовувати майна за призначенням та відшкодування упущеної вигоди не підлягають задоволенню. При цьому текст рішення суду за змістом та навіть дослівно (із тими самими орфографічними помилками) співпадає із текстом відзиву АТ «ОТП Банк», який подано до суду 21 серпня 2023 року. Таке копіювання тексту відзиву відповідача у рішення суду ставить під сумнів неупередженість суду, свідчить про його зацікавленість в ухваленні рішення на користь відповідача. Водночас позиція відповідача полягала в тому, що володільцем 1/2 частини предмета іпотеки є ОСОБА_4 , а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки, АТ «ОТП Банк» нею не володів, а тому на нього не можуть бути покладені відповідні обов`язки з відшкодування збитків. Саме іпотекодавець протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані. Передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі не породжує жодних прав та обов`язків, характерних для угоди, як виду зобов`язання, а договір зберігання між сторонами не укладався. Акт прийому-передачі не припинив між іпотекодавцем та іпотекодержателем зобов`язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 , тому саме він відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані і несе відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна. Крім того, до визнання за ОСОБА_4 права власності на 1/2 частини бази відпочинку таке майно перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_2 та померлої матері ОСОБА_4 . Отже, зобов`язання за статтею 359 ЦК України не могли успадковуватися спадкоємцями. Також позивач визначила період, за який вона нарахувала збитки - з травня 2009 року до травня 2023 року, тобто за 14 років. Проте ОСОБА_4 не мала прав на отримання доходів протягом цього періоду, адже база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перебувала на праві спільної сумісної власності третіх осіб. Більш того, позивач не надала суду доказів на підтвердження реальної можливості отримання доходу зі сплати оренди за комплексним договором та доказів отримання плати за період від укладення комплексного договору про надання послуг курортного відпочинку і оздоровлення від 15 травня 2008 року, який укладений між ОСОБА_2 і ТОВ СП «Регалс», до моменту передачі бази банку за актом передачі від 11 травня 2009 року;

апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, фактично дійшов тих же висновків, за виключенням висновку щодо нікчемності договору відступлення права вимоги, які суд апеляційної інстанції вважав передчасними;

АТ «ОТП Банк» набув право володільця чужим майном (базою відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1») на підставі ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року, якою задоволено заяву «ОТП Банк» про забезпечення позову та зобов`язано ОСОБА_2 передати базу відпочинку на відповідальне зберігання банку. ОСОБА_2 як власник бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » передав її у володіння АТ «ОТП Банку» відповідно до судового рішення. На виконання вказаної ухвали суду, 11 травня 2009 року між ОСОБА_2 і банком складено та підписано акт прийому-передачі вказаного майна;

нормами законодавства, зокрема статей 573 - 576 ЦК України, передбачено володіння предметом іпотеки як заставодавцем так і третьою особою/особами;

суди дійшли висновку, що, уклавши договір іпотеки, іпотекодавець прийняв на себе певні обов`язки, які визначені як умовами укладеного договору, так і статтею 10 Закону України «Про іпотеку». Звільненим від виконання таких обов`язків володілець застави може бути лише, якщо це передбачено у договорі між сторонами. Іншими законами володілець предмета застави від виконання зазначених у частині першій статті 587 ЦК України обов`язків бути не може. Таке твердження суперечить нормам законодавства та підміняє правові поняття іпотекодавця, іпотекодержателя, власника та володільця майна. Так, у статті 10 Закону України «Про іпотеку» стосовно збереження предмета іпотеки передбачено, що якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов`язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки. До терміну «встановлено законом» законодавець також відносить і судові рішення, які ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України, адже невиконання рішень суду є порушенням закону;

у частині першій статті 587 ЦК України передбачені обов`язки саме володільця майна, яким може бути власник або інша особа. У спірних правовідносинах ним був ОСОБА_2 як власник майна та його володілець (до передачі майна іншій особі за рішенням суду) та АТ «ОТП Банк» (після приймання майна у володіння відповідно до судового рішення). При цьому, частиною третьою статті 587 ЦК України визначено зобов`язання заставодержателя (АТ «ОТП Банк»), який володіє предметом застави, щодо зобов`язання відшкодувати заставодавцю (власнику бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ОСОБА_2 ) завдані збитки у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його (банку) вини;

після підписання акта прийому-передачі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та її фактичної передачі на відповідальне збереження АТ «ОТП Банк» відповідно до норм статей 626, 629, 936, 937 ЦК України набув статус зберігача. Водночас аналіз норм ЦК України дає підстави для висновку, що зберігач зобов`язаний зберігати річ та вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Більш того, у статті 976 ЦК України передбачено, що річ, яка є предметом спору, може бути передана на зберігання за рішенням суду. Зберігачем у цьому разі може бути особа, призначена судом;

суди порушили норми процесуального права, їх висновки не відповідають матеріалам справи, зокрема, безпідставно вказали, що ОСОБА_1 (позивач) посилалась як на підставу для задоволення позовних вимог на статтю 1166 ЦК України. Насправді вона вказувала на факт того, що після підписання акта прийому- передачі між ОСОБА_2 і АТ «ОТП Банк» у сторін виникли правовідносини за договором зберігання, відповідно до яких АТ «ОТП Банк» є зберігачем, а ОСОБА_2 - особою, що передала майно на зберігання. Тому позивач посилалась на норми статей 936, 937, 942, 943, 950, 951, 976 ЦК України;

також суди проігнорували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 910/6355/20, відповідно до яких підписання акта прийому- передачі рівносильне укладенню договору зберігання та виникнення прав і обов`язків зберігача у особи, що прийняла майно на зберігання, перед особою, що передала це майно на зберігання, відповідальність саме зберігача перед особою, що передала майно на зберігання. При цьому, вина за втрату або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, нормами законодавства покладається на зберігача, дії якого або його бездіяльність призвели до пошкодження або втрати майна. Згідно з наданими суду висновками експертних оцінок бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » її технічній стан не дозволяє використовувати її за призначенням та отримувати дохід від її використання.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2025 року від АТ «ОТП Банк» до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, який поданий представником ОСОБА_6 . Просить касаційне провадження у справі закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України; або касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

правовідносини у справі, яка переглядається, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/6355/20, на яку посилається позивач, не є подібними. Тому посилання на це судове рішення Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження є необґрунтованим. Інші висновки, які викладені у постановах Верховного Суду також є нерелевантними до спірних правовідносин. За таких обставин касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

в ухвалі касаційного суду про відкриття касаційного провадження, крім іншого, зазначено, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України. Проте зміст касаційної скарги свідчить про те, що єдина підстава для касаційного оскарження, вказана позивачем - застосування судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

висновки судів щодо вирішення справи по суті є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги такі висновки не спростовують. Так, суд першої інстанції правильно вважав, що договір цесії від 01 лютого 2022 року є неукладеним, оскільки сторони не досягли згоди щодо його предмету; він не містить таких обов`язкових реквізитів як підписи сторін;

суть спірних правовідносин щодо передачі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за актом прийому-передачі від 11 травня 2009 року на виконання судового рішення на зберігання відповідачу (банку) були встановлені судовими рішеннями під час розгляду інших справ, зокрема, № 266/1313/15-ц; № 241/1409/18, № 266/4503/19. Отже, відповідні обставини є преюдиційними під час розгляду цієї справи. При зверненні до суду ОСОБА_1 мотивувала свої вимоги про стягнення збитків, завданих руйнуванням (втратою) предмета іпотеки, та упущеної вигоди, тими ж обставинами, що і ОСОБА_2 у справі № 266/4503/19, не надавши нових доказів і не зазначивши раніше недосліджених обставин.

Короткий зміст відповіді на відзив

У квітні 2025 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу.

У відповіді на відзив зазначено, що:

відзив відповідача АТ «ОТП Банк» на касаційну скаргу подано з порушенням строку, встановленого судом. З урахуванням вимог статті 126 ЦПК України, відзив підлягає залишенню без розгляду;

посилання відповідача на помилкове відкриття касаційного провадження, адже висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 910/6355/20, на які посилається позивач у касаційній скарзі, є неподібними, безпідставні;

неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше, ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі;

необґрунтованим є посилання у відзиві на те, що нібито договір цесії від 01 лютого 2022 року, який надав позивачу право на пред`явлення позову у цій справі, є неукладеним. При цьому, відповідач не зазначає про те, що під час розгляду цієї справи судом першої інстанції закінчився розгляд справи № 266/4503/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк». В ухвалі Верховного Суду від 21 червня 2024 року у справі № 266/4503/19 (провадження № 61-8122ск24) вказано, що «…Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23 березня 2021 року у справі № 241/309/21 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності та визнання права власності в порядку спадкування визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». 01 лютого 2022 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладений договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала ОСОБА_1 права та обов`язки щодо витребування та набуття її майнових прав щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки спричинені базі відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1». Отже, факт укладення, дійсності тощо, договору відступлення права вимоги від 01 лютого 2022 року вже встановлено Верховним Судом у справі, стороною якою був відповідач АТ «ОТП Банк». Відповідні обставини згідно з частиною четвертої статті 82 ЦПК України є преюдиційними;

у відзиві на касаційну скаргу відповідач помилково ототожнює два поняття - «висновки суду» та «встановлені факти», а також намагається переконати суд у правильності свого тлумачення преюдиції, як юридичної норми права. Висновки судів про те, що нібито не укладався договір збереження, АТ «ОТП Банк» не є володільцем бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », саме ОСОБА_2 має забезпечувати її збереження, є лише правовою оцінкою судами таких обставин (фактів) та не є преюдиційними. При цьому, не зрозуміло яким чином ОСОБА_2 мав забезпечити збереження бази відпочинку, яку ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року зобов`язано його ( ОСОБА_2 ) передати на відповідальне збереження АТ «ОТП Банк» та призначено саме банк зберігачем.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2025 року; відкрито касаційне провадження у справі № 205/7628/23 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У квітні 2025 року матеріали справи № 205/7628/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 березня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 910/6355/20, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 30 січня 2019 року в справі № 755/10947/17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 04 березня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_2 укладений договір іпотеки № РМ-SМЕ107/078/2008 з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору від 04 березня 2008 року № СМ-SМЕ107/078/2008, згідно з умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 договору іпотеки від 04 березня 2008 року № РМ-SME 107/078/2008 протягом всього терміну дії договору іпотекодавець зобов`язаний своєчасно здійснювати всі дії (у тому числі всі ремонтні, відновлювальні та профілактичні роботи) для забезпечення справного технічного та експлуатаційного стану предмета іпотеки, який повинен бути не гіршим від того, що існує на дату укладення договору, за винятком звичайного природного зносу; утримуватись від, і не допускати вчинення будь-якою третьою особою, будь-яких дій, які можуть призвести до погіршення технічного чи експлуатаційного стану предмета іпотеки, його пошкодження, руйнування, або втрати, чи зниження його вартості на ринку нерухомості, а також своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за цим договором.

Згідно з пунктом 5.4 статті 5 договору іпотеки у разі знищення, втрати чи пошкодження предмета іпотеки або його частини із будь-яких причин, при якому вартість предмета іпотеки на ринку нерухомості зменшується порівняно з тою, яка існує на дату укладення цього договору, іпотекодавець зобов`язаний, за вибором іпотекодержателя: а) за свій кошт і в строки, погоджені із іпотекодержателем, відновити предмет іпотеки до такого технічного і експлуатаційного стану, який існує на дату укладення цього договору.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року задоволено заяву ЗАТ «ОТП Банк» про забезпечення позову у справі за позовом ЗАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на предмет іпотеки; зобов`язано ОСОБА_2 передати базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на зберігання представнику ЗАТ «ОТП Банк».

Згідно з копією акта прийому-передачі від 11 травня 2009 року ОСОБА_2 передав представнику ЗАТ «ОТП Банк» на виконання ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року на зберігання базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відповідно до копії витягу з виконавчого провадження № 12667752, відкритого на виконання ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року, воно є завершеним у зв`язку з поверненням 30 грудня 2014 року виконавчого документа стягувачеві на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 23 березня 2021 року в справі № 241/309/21, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного суду від 15 червня 2021 року, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

01 лютого 2022 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги (цесії), згідно з умовами якого позивач набула права та обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав на цедентові права, належні їй як власниці майна щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Цедентові права виражаються у наявності права власності на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Договір підписано цифровими електронними підписами.

Рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року в справі № 266/1313/15-ц, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року та постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування заподіяної йому шкоди не збереженням АТ «ОТП Банк» бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» відмовлено.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 03 грудня 2018 року у справі № 241/1409/18, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про визнання неналежним виконання зобов`язань з охорони бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » відмовлено.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов`язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов`язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про іпотеку» якщо інше не встановлено законом чи іпотечним договором, іпотекодавець зобов`язаний вживати за власний кошт всі необхідні заходи для належного збереження предмета іпотеки, включаючи своєчасне проведення поточного ремонту, відновлення незначних пошкоджень, раціональну експлуатацію та від незаконних посягань та вимог інших осіб

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 березня 2026 року у справі № 205/802/24 (провадження № 61-11967св25) зазначено, що «оскільки судовим рішенням на частину бази відпочинку « оскільки судовим рішенням на частину бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» було визнано право власності за ОСОБА_4 , тому іпотека є дійсною також і для останньої. Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. У травні 2015 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до ПАТ «ОТП Банк» про відшкодування завданої шкоди. Постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 266/1313/15-ц рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, залишено без змін. Вирішуючи спір у вказаній справі, судами встановлено, що оскільки володільцем предмета іпотеки є позивач ( ОСОБА_2 ), а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки та відповідач ПАТ «ОТП Банк» нею не володів, суди дійшли висновку, що на відповідача не можуть бути покладені відповідні обов`язки з відшкодування збитків. Передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі не породжує жодних прав та обов`язків, характерних для угоди, як виду зобов`язання, а договір зберігання між сторонами не укладався. Крім того, відповідних змін та доповнень до іпотечного договору внесено не було. Акт прийому-передачі не припинив між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 на праві власності до моменту реєстрації права власності за ПАТ «ОТП Банк», тобто до 13 травня 2016 року. Суди в указаній справі дійшли висновку про те, що позивач протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані, відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на позивача. Наведені вище обставини також встановлено у справі № 241/1409/18 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання належним виконання зобов`язань з охорони майна, яке є предметом іпотеки. Отже, оскільки володільцем предмета іпотеки є також ОСОБА_4 , а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки відповідачу, тобто останній нею не володів, суди обґрунтовано зазначили, що на банк не може бути покладено відповідні обов`язки з відшкодування збитків».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) зазначено, що: «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».

У справі, що переглядається:

при зверненні з цим позовом ОСОБА_1 , крім іншого, вказувала, на те, що ОСОБА_4 набула права власності щодо частки бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», права вимоги щодо компенсації збитків, причинених базі відпочинку та права на доходи від використання бази відпочинку (упущену вигоду). Надалі, 01 лютого 2022 року, був укладений договір відступлення права вимоги (цесії), згідно з умовами якого ОСОБА_4 передала позивачу права і обов`язки щодо витребування та набуття майнових прав, належні їй як власнику майна, стосовно стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки, причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та право вимагати у судовому порядку (та позасудовому) у будь-кого стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки, причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », щодо набуття прав та обов`язків згідно з цим договору відступлення права вимоги. На думку позивача, діями АТ «ОТП Банк» було спричинено збитки (реальні збитки та упущену вигоду) у зв`язку із знищенням майна, які банк повинен відшкодувати;

відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що:

- позивач ОСОБА_5 не набула від ОСОБА_4 будь-яких прав вимоги щодо стягнення відшкодування компенсації за пошкодження та будь-які збитки причинені базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тому її позовні вимоги не підлягають задоволенню;

- акт прийому-передачі не припинив між іпотекодавцем та іпотекодержателем зобов`язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 , тому саме він відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані, та несе відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна;

- під час розгляду справ № 266/1313/15 та № 241/1409/18 суди встановили, що предмет іпотеки належав іпотекодержателю на праві власності до моменту реєстрації права власності за ПАТ «ОТП Банк», тобто до 13 травня 2016 року, і з моменту скасування рішенням Київського апеляційного адміністративного суду вказаного запису 12 квітня 2018 року (справа № 826/4223/17). Отже, позовні вимоги про стягнення з АТ «ОТП Банк» збитків від повного руйнування та неможливості використовувати майна за призначенням у розмірі 942 547,56 дол. США не підлягають задоволенню;

- не підлягає задоволенню вимога позивача щодо відшкодування упущеної вигоди у розмірі 230 421 410,00 грн, оскільки ОСОБА_4 не мала прав на отримання доходів протягом періоду з травня 2009 року до травня 2023 року, адже база відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » перебувала у спільній сумісній власності третіх осіб. Тому позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення упущеної вигоди є безпідставними. Більш того, позивачем не надано суду доказів на підтвердження реальної можливості отримання доходу зі сплати оренди за комплексним договором та не надано доказів отримання оплати за період від укладення комплексного договору про надання послуг курортного відпочинку і оздоровлення від 15 травня 2008 року, який укладений ОСОБА_2 і ТОВ СП «Регалс», та до моменту передачі бази банку за актом передачі від 11 травня 2009 року;

апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що:

- між сторонами укладений договір іпотеки, а не договір зберігання. Тому банк не може нести зобов`язання перед позивачем щодо зберігання іпотечного майна. Крім того позивачем не доведено, що саме відповідач винен у руйнуванні предмета іпотеки, і що саме він своїми діями завдав матеріальної шкоди позивачу. Саме ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 відповідають за утримання бази відпочинку у належному стані, і відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на них. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання неналежним виконання зобов`язань з охорони майна та стягнення збитків від повного руйнування майна;

- за таких же обставин рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року та постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про відшкодування заподіяної йому шкоди не збереженням АТ «ОТП Банк» бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» у справі № 266/1313/15-ц відмовлено. Заочним рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 03 грудня 2018 року, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ «ОТП Банк» про визнання неналежним виконання зобов`язань з охорони бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у справі № 241/1409/18 також відмовлено;

- разом з цим апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції зробив висновки щодо нікчемності договору відступлення права вимоги, але такі є передчасними, тому підлягають виключенню із мотивувальної частини рішення як зайві. Наявність договору відступлення права вимоги не впливає на висновки суду про недоведеність вимог щодо спричинення збитків пошкодженням майна;

проте суди належним чином не врахували, що у травні 2015 року ОСОБА_2 вже звертався до суду із позовом до ПАТ «ОТП Банк» про відшкодування завданої шкоди у справі № 266/1313/15-ц, де постановою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 15 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 11 серпня 2016 року, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог, залишено без змін. Суди у вказаній справі встановили, що оскільки володільцем предмета іпотеки є позивач ( ОСОБА_2 ), а база відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки та відповідач ПАТ «ОТП Банк» нею не володів, тому вважали, що на відповідача не можуть бути покладені відповідні обов`язки із відшкодування збитків. Передача нерухомого майна банку згідно з актом прийому-передачі не породжує жодних прав та обов`язків, характерних для угоди, як виду зобов`язання, а договір зберігання між сторонами не укладався. Крім того, відповідних змін та доповнень до іпотечного договору внесено не було. Акт прийому-передачі не припинив між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами, нерухоме майно належало ОСОБА_2 на праві власності до моменту реєстрації права власності за ПАТ «ОТП Банк», тобто до 13 травня 2016 року. Суди в указаній справі дійшли висновку про те, що позивач протягом всього терміну дії договору іпотеки відповідає за утримання бази відпочинку у належному стані, відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на позивача. Ці ж обставини також встановлено у справі № 241/1409/18 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк» про визнання належним виконання зобов`язань з охорони майна, яке є предметом іпотеки;

з урахуванням преюдиційних обставин, які встановлені у справах № 266/1313/15-ц та № 241/1409/18, володільцем предмета іпотеки є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , то саме вони повинні відповідати за утримання бази відпочинку у належному стані, а відповідальність за порушення зобов`язань щодо збереження переданого в іпотеку нерухомого майна покладається виключно на них. База відпочинку передана на зберігання як предмет іпотеки відповідачу, тобто банк нею не володів. За таких обставин суди обґрунтовано зазначили, що на банк не може бути покладено відповідні обов`язки з відшкодування збитків.

Таким чином, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , але помилились щодо мотивів такої відмови. Тому оскаржені судові рішення слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Доводи позивача про те, що після підписання акта прийому-передачі бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » на відповідальне зберігання АТ «ОТП Банк» набув статус зберігача є безпідставними, адже спростовуються встановленими обставинами у справах № 266/1313/15-ц та № 241/1409/18, рішення у яких набрали законної сили (преюдиційними фактами). Водночас указаний акт прийому-передачі не припинив між сторонами зобов`язальних правовідносин за кредитним та іпотечним договорами;

Аргумент про неврахування судами ухвали Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року є необґрунтованими, адже на підставі вказаного судового рішення предмет іпотеки було передано на зберігання представнику заставодержателя, як спосіб забезпечення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не у володіння. Також ухвала Першотравневого районного суду Донецької області від 05 травня 2009 року не породжує для АТ «ОТП Банк» право володіння предметом іпотеки у розумінні норм цивільного законодавства.

Щодо клопотання про залишення відзиву без розгляду

Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2025 року, крім іншого, роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 10 квітня 2025 року.

Як свідчать матеріали касаційного провадження відзив на касаційну скаргу АТ «ОТП Банк» подано через підсистему «Електронний суд» 09 квітня 2025 року, тобто у межах строку, який визначений судом. Тому у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення відзиву АТ «ОТП Банк» без розгляду слід відмовити.

Щодо клопотання про закриття касаційного провадження

У відзиві АТ «ОТП Банк» на касаційну скаргу ОСОБА_1 викладено клопотання про закриття касаційного провадження.

Оскільки колегія суддів зробила висновок про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, зміну оскаржених судових рішення у мотивувальній частині, то у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження належить відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції частково ухвалені без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови; в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення відзиву Акціонерного товариства «ОТП Банк» без розгляду відмовити.

У задоволенні клопотання Акціонерного товариства «ОТП Банк» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 січня 2025 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко