Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №916/1985/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/1985/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Клачок Б.О.

відповідача - 1 - Перейма Д.О.

відповідача - 2 - Михайлова Ю.О.

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброви Г.І., Принцевської Н.М.)

та рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2025 (суддя Петренко Н.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія"

до відповідачів:

1. Державного підприємства "Адміністрація морських портів України";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

про визнання права власності, виділ у натурі частки майна та припинення спільної часткової власності

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 03.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" (далі - ТОВ "МП Дунай-Кілія", Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ", Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна" (далі - ТОВ "Еліксир Україна", Відповідач-2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача-1 - Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Мінрозвитку), у якій просило суд:

- виділити в натурі з спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна належні ТОВ "МП Дунай-Кілія" 6/100 частин зі складу комплексу будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223, які складаються з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м та павільйону морвокзалу літ. "Х" площею 177,1 кв.м, визнавши на них право власності за Позивачем;

- припинити право ТОВ "МП Дунай-Кілія" спільної часткової власності на об`єкти нерухомості - будівлі та споруди, які знаходяться за цією ж адресою.

1.2. У подальшому 12.11.2024 Позивач подав суду заяву про зміну предмета позову, у якій просив суд:

- визнати за ТОВ "МП Дунай-Кілія" право власності на частку у розмірі 11/100 в комплексі будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223.

- виділити в натурі із спільної часткової власності в окремий об`єкт нерухомого майна належні Позивачу 11/100 частин зі складу комплексу будівель та споруд, які знаходяться за цією ж адресою та складаються з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м та павільйону морвокзалу літ. "Х" площею 177,1 кв.м, визнавши на них право власності за Позивачем.

- припинити право ТОВ "МП Дунай-Кілія" спільної часткової власності на об`єкти нерухомості - будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223.

1.3. В обґрунтування позову ТОВ "МП Дунай-Кілія" зазначило, що воно на праві спільної часткової власності володіє 6/100 частинами вказаного комплексу будівель і споруд, інші співвласники - ТОВ "Еліксир Україна" (93/100) та Держава (1/100, перебуває в господарському віданні ДП "АМПУ"). До складу спірного майна входить санпропускник з котельнею та павільйон морвокзалу.

За доводами Позивача, у квітні 2024 року він направив заяви до всіх співвласників щодо погодження виділу частки в натурі та укладення відповідного договору, проте відповідей не отримав. Оскільки із-за відсутність згоди всіх співвласників врегулювати спір у позасудовому порядку неможливо, Позивач для захисту своїх прав звернувся до суду.

1.4. З огляду на те, що під час розгляду справи судовим експертом було встановлено, що реальні частки у спільному майні відрізняються від даних Державного реєстру (частка ТОВ "МП Дунай-Кілія" становить 11/100, ТОВ "Еліксир Україна" - 88/100, Держава - 1/100), виникла необхідність уточнити позовну вимогу щодо виділу в натурі частки, яка належить Позивачу.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.10.2025, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026, у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

2.2. Суди зазначили, що згідно експертного висновку №16-09/24 від 16.09.2024 поділ комплексу будівель і споруд за частками співвласників ТОВ "МП Дунай-Кілія", ТОВ "Еліксир Україна" та Держави неможливий через відсутність у власності Держави мінімального складу будівель для самостійного використання, однак для ТОВ "МП Дунай-Кілія" технічно можливо виділити санпропускник з котельнею та павільйон морвокзалу за умови підключення до автономних інженерних мереж.

Згідно експертних висновків від 29.10.2024 та від 28.02.2025 щодо визначення реальних часток у загальному майні, розмір часток становить: ТОВ "Еліксир Україна" - 88/100, ТОВ "МП Дунай-Кілія" - 11/100, Держава - 1/100. При цьому експерт мав обмежений доступ до будівель через відсутність інших співвласників, досліджував об`єкти держави візуально, а об`єкти заявника - повністю. Суд врахував обмеженість доступу, відсутність деяких даних по будівлях і спорудах та обмежений характер оцінки експерта при встановленні достовірності часток.

Враховуючи наведене, суди критично оцінили частини висновків експерта, що визначають частки співвласників на підставі обмежених даних та стандартів для житлових будинків, а також твердження про "відсутність" складу літ. "Г", який на момент дослідження перебував у стані відновлення після пошкоджень, та зазначили, що висновки експерта не можуть розглядатися як єдиний належний доказ для визначення часток у праві спільної часткової власності.

Суди також врахували, що частки у праві спільної власності на спірний об`єкт вже визначені судовими рішеннями та занесені до Державного реєстру речових прав, а належні докази невідповідності цих даних реальному стану об`єктів відсутні.

Крім того суди зазначили, що Позивач фактично звернувся до суду, не надавши співвласникам розумного строку для розгляду його звернень та вироблення узгодженої позиції щодо можливості виділу частки у позасудовому порядку. Наведене свідчить про відсутність у діях ТОВ "МП Дунай-Кілія" належної спроби врегулювати спірні правовідносини шляхом досягнення домовленості між співвласниками згідно з нормами цивільного законодавства. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі відмовили Позивачу у виділі його частки або заперечили проти такої можливості. Зокрема, ТОВ "Еліксир Україна" в цілому не заперечувало проти початку процедури виділу частки, однак вказувало на необхідність дотримання встановленого законодавством порядку та визначення технічних умов такого виділу.

З урахуванням викладеного суди виснували, що на момент звернення до суду між сторонами фактично не виникло реального спору щодо можливості виділу належної Позивачу частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності. При цьому, оскільки саме на Позивача покладається обов`язок доведення обставин, на які він посилається, тому за відсутності належних доказів підстав для задоволення позову немає.

Також суди звернули увагу, що Позивач обрав неналежного відповідача стосовно частки державного майна, оскільки ДП "АМПУ" є лише балансоутримувачем і не має повноважень розпоряджатися майном держави.

2.3. Позивач з такими судовими рішеннями не погодився та скористався правом їх касаційного оскарження.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито ухвалою від 06.05.2026 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та водночас встановлено строк для надання учасниками справи відзивів на касаційну скаргу до 22.05.2026.

3.2. У своїй касаційній скарзі Позивач просить Суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

3.3. Підставами касаційного оскарження Позивач визначив не врахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 (щодо застосування положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України), від 19.05.2021 у справі № 501/2148/17 та від 28.07.2021 у справі № 310/7011/17 (щодо застосовування статей 364, 367 Цивільного кодексу України), від 20.10.2022 у справі № 490/12243/16 (щодо застосування частини першої статті 88 Земельного кодексу України та частини п`ятої статті 319 Цивільного кодексу України).

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ДП "АМПУ" просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

3.5. 27.05.2026, безпосередньо перед судовим засіданням, до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ "Еліксир Україна". При цьому у відзиві на касаційну скаргу Відповідач-2 просить поновити строк на подання відзиву без зазначення будь-яких причин його пропуску.

З огляду на зазначене колегія суддів звертає увагу на таке.

За змістом частин першої та четвертої статті 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Натомість відповідно до частини другої цієї статті за заявою учасника може бути продовжений строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою.

Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Водночас суд не може продовжити строк понад встановлений цим Кодексом. Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16.

Відповідно до частини першої статті 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 118 Господарського процесуального кодексу України).

Ураховуючи, що суд може поновити лише пропущений процесуальний строк, що встановлений законом, клопотання Відповідача-2 про поновлення строку, що встановлений судом, є безпідставним. Крім того, оскільки строк для подання відзиву на касаційну скаргу, встановлений в ухвалі Верховного Суду від 06.05.2025, сплив на час звернення ТОВ "Еліксир Україна" з клопотанням, у Суду відсутні підстави для його продовження.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ "Еліксир Україна" про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, а сам відзив, з огляду на його подання через підсистему "Електронний суд", долучається до матеріалів справи, проте залишається без розгляду відповідно до положень статей 118, 295 Господарського процесуального кодексу України (пункти 14-24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, пункти 41-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 914/2848/22).

3.6. Мінрозвитку правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалося.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 у справі № 2-818/2007 задоволено позов ОСОБА_1 та визнано прилюдні торги від 16.02.2007 по реалізації будівлі павільйону морвокзалу за літ. "Х", інв. № 860, та будівлі санпропускника з котельною за літ. "Б-Б1", інв. № 841, такими, що відбулися, а акти державного виконавця про проведені прилюдні торги у виконавчому провадженні, затверджені начальником ДВС у Кілійському районі Одеської області 01.03.2007, визнано законними; визнано за ОСОБА_1 право власності на будівлю павільйону морвокзалу (1-поверхова будівля загальною площею приміщень 177,1 кв.м) та на будівлю санпропускника з котельнею (1-поверхова будівля загальною площею приміщень 163,5 кв.м), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та складають 6/100 частки від всього комплексу будівель та споруд.

4.2. На підставі вказаного рішення суду 07.08.2007 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 6/100 вказаного комплексу будівель та споруд, про що внесено відомості до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

4.3. У подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 29.11.2007 ОСОБА_1 передав зазначене майно у власність Фірми "Давос", яка у свою чергу продала його Товариству з обмеженою відповідальністю "Ларнс". Право власності останнього на 6/100 часток комплексу будівель та споруд підтверджується Свідоцтвом, виданим 05.07.2019 державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса.

4.4. Рішенням Виконавчого комітету Кілійської міської ради від 31.10.2012 №142 "Про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна за ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" оформлено право власності на об`єкт нерухомого майна - 94/100 частин комплексу нежитлових будівель і споруд цього ж державного підприємства, розташованого у АДРЕСА_1.

4.5. Наказом Фонду державного майна України від 20.01.2020 №80 "Про прийняття до сфери управління Фонду державного майна України єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ прийнято із сфери управління Міністерства інфраструктури України до сфери управління Фонду державного майна України єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", крім майна, що не підлягає приватизації.

4.6. Згідно з нотаріально посвідченим Актом приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" від 19.10.2022, ТОВ "Ларнс" передало, а ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" прийняло у власність в якості вкладу до статутного капіталу наступне нерухоме майно: 6/100 (шість сотих) часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, що складається з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв. м, павільйону морвокзалу літ. "Х" площею 177,1 кв. м, всього загальною площею 340,6 кв. м, вартістю 1 812 388 грн.

4.7. Відповідно до Наказу Міністерства інфраструктури України від 26.07.2021 №389 "Про безоплатну передачу майна" відповідно до Закону України "Про управління об`єктами державної власності" та Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 №1482, враховуючи листи Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", Фонду державного майна України, з урахуванням рішення Комісії з розгляду питань стосовно розпорядження майном від 19.07.2021 та з метою забезпечення ефективного використання державного майна, передано безоплатно зі сфери управління Міністерства інфраструктури України з окремого балансу філії Усть-Дунайськ" державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до сфери управління Фонду державного майна України об`єкти нерухомого майна згідно з додатком, та припинено за ДП "АМПУ" право господарського відання на майно.

Додатком до вказаного наказу є Перелік майна, яке безоплатно передається зі сфери управління Міністерства інфраструктури України з окремого балансу філії "Усть-Дунайськ" ДП "АМПУ" до сфери управління Фонду державного майна України.

4.8. 28.08.2021 складено відповідний Акт приймання-передачі.

4.9. Як вбачається з наявного у справі витяга з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31.10.2022 про реєстрацію права власності, 6/100 частин комплексу будівель та споруд належить на праві приватної спільної часткової власності ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" та складається з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв. м, павільйону морвокзалу літ. "Х" площею 177,1 кв. м, всього загальною площею 340,6 кв. м.

Підставою внесення запису зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.10.2022, а підставою для державної реєстрації - Акт приймання-передачі нерухомого майна від 19.10.2022.

4.10. У подальшому 02.01.2023 ТОВ "МП Дунай-Кілія" зверталось до Фонду державного майна України з заявою-проханням про погодження на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності, а саме 6/100 частин комплексу будівель і споруд з вирішенням питання укладення відповідного договору про виділ у натурі частки.

4.11. Відповідно до нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" за результатами електронного аукціону Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях зобов`язалося передати у власність (продати) ТОВ "Еліксир Україна" об`єкт малої приватизації - Єдиний майновий комплекс державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", а ТОВ "Еліксир Україна" зобов`язався прийняти у власність (купити) об`єкт приватизації та виконати умови Договору.

4.12. До складу об`єкта приватизації зокрема входить 94/100 частин Комплексу будівель та споруд, в цілому загальною площею 5179,4 кв.м.

4.13. За наявною у справі інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 02.05.2024 зареєстровано право спільної часткової власності на комплекс будівель та споруд загальною площею 5179,4 кв. м наступним чином:

1) 93/100 за ТОВ "Еліксир Україна" на підставі договору купівлі-продажу від 14.04.2023, акту приймання-передачі від 24.08.2023;

2) 6/100 за ТОВ "МП Дунай-Кілія" на підставі Акта приймання-передачі нерухомого майна від 19.10.2022, що складається з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м, та павільйону морвокзалу літ "Х" площею 177,1 кв.м, всього загальною площею 340,6 кв.м;

3) 1/100 за Державою на підставі технічного паспорта від 12.12.2022, ухвали Господарського суду Одеської області номер 916/3270/15 від 27.12.2018, рішення Господарського суду Одеської області номер 916/3270/15 від 28.09.2015, що складається з причала №16, виробничих споруд №15, надвірних споруд №48, надвірних споруд (мощення) I).

4.14. Матеріалами справи підтверджується, що Позивач звертався до відповідачів та Мінрозвитку з заявами від 12.04.2024, у яких просив надати погодження на виділ у натурі належної йому частки з майна, що є у спільній частковій власності, а саме 6/100 частин комплексу будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, з вирішенням питання співвласниками майна щодо укладення відповідного договору про виділ у натурі даної частки.

4.15. У свою чергу ТОВ "Еліксир Україна" направило Позивачу лист від 03.05.2024, яким повідомило, що воно як один із співвласників зазначеного комплексу будівель і споруд, якому належить 93/100 частки у праві спільної часткової власності на цей об`єкт, до складу якої входять конкретні будівлі та споруди за переліком, що міститься у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в цілому не заперечує проти початку процесу виділу ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" належної йому 6/100 частки у праві спільної часткової власності на цей об`єкт, до складу якої входять конкретні будівлі та споруди за переліком, що міститься у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а саме санпропускник з котельнею та павільйон морвокзалу, всього загальною площею 340,6 кв. м).

4.16. В зазначеному листі ТОВ "Еліксир Україна" звертає увагу, що законодавством визначено загальне право співвласника майна на виділ у натурі належної йому на праві власності частки у такому майні за умови наявності законодавчої та технічної можливості. При цьому, реалізація такого права на виділ частки у натурі має відбуватися через укладання відповідного договору. Також товариство зазначило, що виділ частки з об`єкта нерухомого майна потребує отримання відповідного висновку експерта щодо технічної можливості такого виділу, який визначить як принципову можливість такого виділу, так і можливі варіанти умов виділу частки з об`єкту нерухомого майна, передбачених Порядком проведення технічної інвентаризації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №488, що у подальшому може бути покладено в основу відповідного договору.

Також ТОВ "Еліксир Україна" звернуло увагу, що в листі ТОВ "МП Дунай-Кілія" відсутні жодні пропозиції щодо варіантів організації процесу виділу частки з об`єкта нерухомого майна у вигляді комплексу будівель і споруд, не запропоновано умов фінансування робіт, пов`язаних з отриманням відповідного висновку про технічну можливість виділу частки, а також інших суттєвих умов, пов`язаних із реалізацією цього процесу.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ "Еліксир Україна" погодило пропозицію в частині початку процесу виділу частки з нерухомого майна з дотриманням передбачених законодавством вимог, тоді як питання безпосереднього погодження виділу належної ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" частки у комплексі будівель і споруд на конкретних умовах розгляне у встановленому законодавством порядку після отримання від нього оферти щодо укладання відповідного договору з урахуванням висновку щодо технічної можливості виділу такої частки.

4.17. У свою чергу ДП "АМПУ" 23.05.2024 надало Позивачу письмову відповідь, у якій зазначило, що власником 1/100 частини спірного об`єкта є Держава Україна, а підприємство є балансоутримувачем закріпленого за ним на праві господарського відання майна та не наділено правомочністю щодо розпорядження таким майном, у тому числі й щодо прийняття рішення стосовно погодження на виділ у натурі часток із спільної часткової власності.

4.18. Розпорядженням Одеської обласної військової адміністрації від 31.07.2024 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна" земельної ділянки в оренду" зокрема: припинено право постійного користування земельною ділянкою Державному підприємству "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" загальною площею 4,3660 га, цільове призначення 12.02 - для розміщення та експлуатації будівель та споруд морського транспорту, яка розташована за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Кілійська міська рада, та надано цю ділянку в оренду ТОВ "Еліксир Україна" на 49 років.

На підставі зазначеного розпорядження 02.09.2024 між Одеською обласною державною адміністрацією та ТОВ "Еліксир Україна" був укладений відповідний договір оренди землі.

4.19. Матеріали справи містять три висновки експерта Проскуровського В.П. : від 16.09.2024 щодо можливості поділу майна, від 29.10.2024 щодо визначення іншої частки (11/100) та від 28.02.2025 щодо визначення іншої частки (11/100).

4.20. Позивач зазначив, що відсутність згоди всіх співвласників щодо погодження виділу частки в натурі та укладення відповідного договору унеможливлює укладення договору про виділ частки відповідно до частини четвертої статті 364 Цивільного кодексу України та, як наслідок, є підставою для звернення до суду.

4.21. Як зазначили суди, Позивач звернувся до суду з позовом у цій справі у день отримання відповіді Відповідача-2 (03.05.3024).

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Стаття 317 Цивільного кодексу України визначає, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності. Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Поняття спільної часткової власності визначено в частині першій статті 356 Цивільного кодексу України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Відповідно до статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до частини третьої статті 358 цього кодексу кожен співвласник має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Статтями 364, 367 Цивільного кодексу України передбачено право співвласників розпоряджатися спільним майном. Так, частинами першою-третьою статті 364 Цивільного кодексу України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 Цивільного кодексу України).

Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (частина перша статті 183 Цивільного кодексу України).

Норми статей 183, 358, 364 Цивільного кодексу України передбачають, що виділ часток (поділ) нежитлового приміщення, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину нежитлового приміщення із самостійним виходом або у разі, коли є технічна можливість переобладнання приміщення в ізольовані об`єкти, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

В такий спосіб виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

5.3. Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

5.4. Як встановили суди, на спірний комплекс будівель та споруд загальною площею 5179,4 кв. м зареєстровано право спільної часткової власності наступним чином:

1) 93/100 за ТОВ "Еліксир Україна" на підставі договору купівлі-продажу від 14.04.2023, акту приймання-передачі від 24.08.2023;

2) 6/100 за ТОВ "МП Дунай-Кілія" на підставі Акта приймання-передачі нерухомого майна від 19.10.2022, що складається з санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м, та павільйону морвокзалу літ "Х" площею 177,1 кв.м, всього загальною площею 340,6 кв.м;

3) 1/100 за Державою на підставі технічного паспорта від 12.12.2022, ухвали Господарського суду Одеської області номер 916/3270/15 від 27.12.2018, рішення Господарського суду Одеської області номер 916/3270/15 від 28.09.2015, що складається з причала №16, виробничих споруд №15, надвірних споруд №48, надвірних споруд (мощення) I).

5.5. В такий спосіб саме ТОВ "Еліксир Україна", ТОВ "МП Дунай-Кілія" та Держава є співвласниками спірного об`єкта нерухомості та, відповідно, наділені відповідним обсягом правомочності відносно нього.

5.6. Згідно частиною другою статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах Держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

5.7. Частиною п`ятою статті 22 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду, визначено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правом господарського відання згідно із частиною першою статті 136 Господарського кодексу України є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина друга статті 136 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 73 Господарського кодексу України орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника (тобто держави) і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

5.8. В такий спосіб державні комерційні підприємства, наділені правом повного господарського відання, отримують певну сукупність прав та обов`язків щодо закріпленого за ними майна, але при цьому власником майна державних унітарних підприємств залишається держава в особі відповідного органу державної влади (органу управління).

5.9. Отже, власником майна, закріпленого за державним комерційним підприємством, є держава в особі органу влади, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство.

5.10. Як встановили суди попередніх інстанцій на підставі наявних у справі матеріалів, визначаючи відповідачем Державне підприємство "Адміністрація морських портів України", Позивач не підтвердив, що це підприємство наділено повноваженнями розпоряджатися 1/100 часткою Держави у комплексі будівель та споруд, зокрема і в частині вирішення від імені Держави питань виділу частки інших співвласників у праві власності на це майно.

5.11. Суди також зазначили, що надані Позивачем документи свідчать лише про те, що ДП "АМПУ" є балансоутримувачем майна, яке знаходиться в його господарському віданні, у той час як відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником 1/100 частки комплексу будівель та споруд є держава в особі Міністерства інфраструктури України (перейменоване на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України).

5.12. За таких обставин Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ДП "АМПУ" (Відповідач-1) не є власником, а отже не наділено повноваженнями щодо розпорядження 1/100 часткою Держави у комплексі будівель та споруд в частині вирішення від її (Держави) імені питань виділу частки інших співвласників у праві власності на це майно.

Як наслідок, обґрунтованими є висновки судів про визначення ТОВ "МП Дунай-Кілія" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" як неналежного відповідача за пред`явленими у цій справі позовними вимогами.

5.13. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. При цьому поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у господарському (судовому) процесі": сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 Господарського процесуального кодексу України (частина перша статті 45 цього Кодексу); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Така практика є усталеною та викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17.

5.14. Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову є обов`язком суду під час розгляду справи. Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16 та № 372/51/16, від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17.

5.15. Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20.

Отже, визначення позивачем складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

5.16. Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

5.17. За змістом частини першої статті 317 Цивільного кодексу України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто майно може перебувати в особи на праві господарського відання лише поки воно не знадобиться власнику, який сам розпоряджається своїм правом стосовно його безоплатної передачі. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 15.08.2024 у справі № 917/914/22, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 27.06.2023 у справі № 904/1667/22.

Власник може реалізовувати свої права на власний розсуд, і лише він має право на визначення юридичної долі свого майна, в тому числі й шляхом надання його іншим особам, а також вилучення цього майна у відповідних суб`єктів. Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17.

Тобто визначення технічної можливості поділу, об`єднання або виділу щодо об`єкта нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній або спільній частковій власності, проводиться за згодою всіх співвласників.

5.18. Зважаючи на вищенаведене, ДП "АМПУ" не може бути належним відповідачем у цій справі, оскільки не є співвласником спірного майна.

5.19. У свою чергу звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Так само пред`явлення позовної вимоги не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність Верховному Суду надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову про визнання права власності та виділення частки майна в натурі, оскільки дослідженню вказаних обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин. Такий висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 та у постановах Верховного Суду від 17.03.2026 у справі № 918/973/23, від 14.05.2026 у справі № 904/34/25.

5.20. За таких обставин, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Позивачем обрано неналежного Відповідача-1 у справі зі спору щодо об`єкта нерухомості, який належить Державі, оскільки ДП "АМПУ" є лише балансоутримувачем закріпленого за ним на праві господарського відання майна, а його власником є Держава Україна

5.21. Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду та встановивши той факт, що ТОВ "МП Дунай-Кілія" пред`явило позовні вимоги не до всіх належних відповідачів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволені позову з цієї підстави.

Додатково колегія суддів звертає увагу, що ДП "АМПУ" листом від 23.05.2024 повідомило Позивача, що воно є лише балансоутримувачем майна, закріпленого за ним на праві господарського відання, а його власником є держава Україна; при цьому підприємство не наділене повноваженнями щодо розпорядження таким майном, у тому числі щодо прийняття рішень про погодження виділу часток із спільної часткової власності.

5.22. Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія вважає вірним висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "МП Дунай-Кілія" з огляду на суб`єктний склад учасників справи.

5.23. В такий спосіб Верховний Суд не надає оцінку іншим доводам Скаржника та не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних ним судових рішень у справі з урахуванням наведених мотивів.

5.24. Водночас колегія суддів вказує на те, що хоча суди, дійшовши висновку про неналежний суб`єктний склад, помилково вдалися до дослідження інших обставин справи, це не спричинило ухвалення незаконних чи необґрунтованих судових рішень.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що викладені Скаржником доводи не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" слід залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 13.10.2025 у справі № 916/1985/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко