Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №920/639/24(920/294/25) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

cправа № 920/639/24(920/294/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

Антимонопольного комітету України: Прохоров Є.І.,

ТОВ "Вабрі-С": Комлик І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Антимонопольного комітету України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 (колегія суддів у складі: Пантелієнко В.О. - головуючий, Сітайло Л.Г., Остапенко О.М.)

та рішення Господарського суду Сумської області від 12.08.2025 (суддя Соп`яненко О.Ю.)

у справі №920/639/24(920/294/25)

за позовом Антимонопольного комітету України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вабрі-С"

про стягнення пені,

в межах справи №920/639/24

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вабрі-С",

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 07.11.2024 відкрито провадження у справі №920/639/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вабрі-С", введено процедуру розпорядження майном боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

2. Постановою Господарського суду Сумської області від 25.03.2025 у справі №920/639/24 визнано ТОВ "Вабрі-С" банкрутом, введено щодо нього ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи Антимонопольний комітет України (далі - Комітет) 27.02.2025 звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "Вабрі-С" (далі - Відповідач) про стягнення з відповідача пені в розмірі 22600 грн і зарахування зазначеної суми в дохід загального фонду Державного бюджету України.

4. Позов мотивовано посиланням на обставини несплати Відповідачем штрафу, нарахованого за порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України №24-р/тк від 09.07.2024 (далі - Рішення) визнано, що Відповідач вчинив порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді неподання інформації Комітету на вимогу заступника Голови Комітету - державного уповноваженого від 19.10.2022 №128-21.1/09-2539е у встановлений ним строк.

6. За вказане порушення на Відповідача накладено штраф у загальному розмірі 22600 грн.

7. Рішення надіслано супровідним листом від 22.07.2024 за №128-26.13/01-7120е та отримано Відповідачем 29.07.2024, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0303516512418. Отже, строк для добровільної сплати штрафу, накладеного Рішенням, закінчився 30.09.2024 (оскільки 29.09.2024 припадає на неробочий день).

8. У матеріалах справи немає доказів сплати Відповідачем штрафу за Рішенням та/або оскарження ним Рішення.

9. Через несплату Відповідачем штрафу Комітет нарахував пеню в сумі 22600 грн за період з 01.10.2024 до 31.12.2024.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

10. Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.08.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025, позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача пеню в розмірі 12543 грн із зарахуванням зазначеної суми в дохід загального фонду Державного бюджету України, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

11. Судові рішення мотивовано обґрунтованістю вимог Комітету про стягнення з Відповідача пені лише за період з 01.10.2024 до 06.11.2024 (до дати відкриття провадження у справі про банкрутство) та відсутністю правових підстав для нарахування пені в розмірі 10057 грн за період з 07.11.2024 до 31.12.2024, зважаючи на наявність прямої заборони, передбаченої частиною 3 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), застосування інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

12. Комітет подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Відповідача пені в розмірі 10057 грн, ухвалити нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог.

13. Касаційну скаргу подано з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

14. Комітет посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №922/4378/17, від 06.08.2019 у справі №911/254/16 та постанові Верховного Суду України від 24.12.2013 у справі №3-36гс13 щодо превалювання Закону України "Про захист економічної конкуренції" над іншими законами, зокрема, які регулюють процедуру банкрутства оскільки, на думку Комітету, застосовані ним штраф і пеня не є неустойкою чи фінансовою санкцією та не можуть вважатися заходами, спрямованими на забезпечення виконання зобов`язань.

15. Водночас Комітет стверджує про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.10.2022 у справі №904/11261/15, від 20.03.2025 у справі №926/868/24, щодо поширення на пеню, нараховану на суму несплаченого штрафу в порядку статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заборони, встановленої частиною 3 статті 41 КУзПБ.

16. У зв`язку з наведеним Комітет також заявив клопотання про передання справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задля усунення розбіжностей в судовій практиці щодо застосування наведених норм законодавства.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

17. Відповідач 27.04.2026 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Комітету на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Зазначений відзив підлягає залишенню без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України, оскільки поданий після закінчення встановленого судом строку на його подання.

Касаційне провадження

18. Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2025 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою Комітету, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.01.2026.

19. Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2025 зупинено касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №911/1344/24(911/899/25) та оприлюднення повного тексту відповідного судового рішення.

20. Ухвалою Верховного Суду від 23.04.2026 касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою поновлено, призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 28.05.2026.

Позиція Верховного Суду

21. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.

22. Предметом касаційного оскарження в цій справі є судові рішення, ухвалені за наслідком вирішення спору за позовом Антимонопольного комітету України про стягнення пені за несплату штрафу за порушення вимог Закону України "Про захист економічної конкуренції", нарахованої після відкриття провадження у справі про банкрутство Відповідача.

23. Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи встановлено КУзПБ (згідно з його преамбулою).

24. Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 2 КУзПБ).

25. Системний аналіз положень КУзПБ надає підстави для висновку, що провадження у справах про банкрутство є самостійним видом судового провадження і характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З моменту відкриття провадження у справі про банкрутство щодо боржника він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Подібні за змістом висновки викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

26. Зокрема, згідно з положеннями статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина 1).

27. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (частина 2 у редакції, чинній на момент звернення з позовом у цій справі).

28. Відповідно до цього Кодексу щодо боржника - юридичної особи застосовуються такі судові процедури: розпорядження майном боржника; санація боржника; ліквідація банкрута (частина 1 статті 6 КУзПБ).

29. Одним із наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство є одночасне запровадження господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, передбаченого частиною 2 статті 41 КУзПБ, тобто зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

30. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій тощо (частина 3 статті 41 КУзПБ).

31. Штраф як адміністративно-господарська санкція - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення (частини 1, 2 статті 241 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).

32. Загальні положення щодо функції Антимонопольного комітету України з накладення штрафів на суб`єктів господарювання - юридичних осіб за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства також визначені у главі 28 "Відповідальність суб`єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства", яка входить до розділу V "Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання" Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин).

33. Справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом (стаття 257 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).

34. Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

35. Згідно з положеннями пункту 13 статті 50 зазначеного Закону одним із порушень законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

36. За вказане порушення накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф (частина 2 статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

37. За змістом положень частин 2, 3, 5 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень набирають чинності з дня їх прийняття та є обов`язковими до виконання. Особа, на яку накладено штраф рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу. За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

38. За змістом статей 230, 231 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, штрафні санкції (у тому числі пеня) є видом господарських санкцій, що застосовуються у разі порушення зобов`язань.

39. У статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Іншого визначення поняття "пеня" ні Закон України "Про захист економічної конкуренції", ні КУзПБ не містять.

40. Аналіз положень статті 1 КУзПБ, статей 217, 230, 238, 241 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, а також статей 51, 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" свідчить, що штраф, накладений органами АМКУ, є адміністративно-господарською санкцією майнового характеру, яка полягає у покладенні на суб`єкта господарювання обов`язку сплатити до бюджету визначену грошову суму.

41. Такий обов`язок має публічно-правову природу. Однак наведене у статті 1 КУзПБ визначення поняття грошового зобов`язання свідчить про включення до цього поняття не лише договірних, а й публічно-правових обов`язків зі сплати коштів, адже до грошових зобов`язань належать, зокрема, зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

42. При цьому штраф, накладений АМКУ відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", не є способом забезпечення виконання іншого зобов`язання та не має акцесорного характеру. Такий штраф є самостійним заходом відповідальності за вчинене правопорушення у сфері господарювання, що безпосередньо породжує обов`язок суб`єкта господарювання сплатити визначену грошову суму до бюджету.

43. Отже, накладений АМКУ штраф не є неустойкою в розумінні статті 1 КУзПБ, а становить самостійне грошове зобов`язання публічно-правового характеру, тому на нього поширюється правовий режим грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства з урахуванням спеціальних правил щодо моменту їх виникнення та порядку задоволення.

44. Водночас пеня, передбачена статтею 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", нараховується за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати штрафу, обчислюється у відсотках від суми такого штрафу за кожний день прострочення та має похідний характер щодо основного обов`язку зі сплати штрафу. Тому, на відміну від штрафу АМКУ, пеня є фінансовою санкцією за невиконання грошового зобов`язання та не входить до складу основного грошового зобов`язання в розумінні статті 1 КУзПБ.

45. Така пеня не є складовою самого штрафу і не ототожнюється з ним: штраф є заходом відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, тоді як пеня є наслідком несвоєчасного виконання обов`язку зі сплати вже накладеного штрафу.

46. Така пеня має похідний характер, оскільки її існування та розмір прямо залежать від наявності основного обов`язку - сплати штрафу, а також від тривалості його невиконання.

47. Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статей 3, 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та статей 7, 8 КУзПБ Антимонопольний комітет України не наділений законодавцем повноваженнями щодо самостійного визначення кредиторських вимог та позачергового стягнення у процедурах банкрутства щодо боржника. У випадку порушення провадження у справі про банкрутство на Антимонопольний комітет України поширюються положення КУзПБ щодо виявлення кредиторів та черговості задоволення кредиторських вимог у відповідних процедурах банкрутства.

48. За наявності підстав для стягнення з боржника грошових сум на підставі рішення Антимонопольного комітету України, Комітет у такому випадку виступає кредитором (конкурсним або поточним), без надання йому переваг порівняно з іншими кредиторами, а відповідні грошові вимоги розглядаються господарським судом у справі про банкрутство та задовольняються в порядку черговості, визначеної КУзПБ.

49. Зокрема, на грошові вимоги Антимонопольного комітету України як конкурсного кредитора, попри їх публічно-правову природу, поширюється запроваджений згідно з положеннями статті 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів, який включає також заборону на нарахування неустойки (штрафу, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання таких зобов`язань.

50. Зазначена норма має універсальний характер і поширюється на всі види фінансових санкцій незалежно від їх публічно-правової чи приватно-правової природи, оскільки КУзПБ встановлює спеціальний правовий режим боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство.

51. Отже, передбачена статтею 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" пеня, хоча і має спеціальне нормативне регулювання, але як різновид неустойки та фінансова санкція акцесорного характеру підпадає під дію загальних обмежень, встановлених КУзПБ щодо нарахування фінансових санкцій у період дії мораторію, а також після визнання боржника банкрутом.

52. Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 25.10.2022 у справі №904/11261/15, від 20.03.2025 у справі №926/868/24, а також у постанові від 08.04.2026 у справі №911/1344/24(911/899/25), ухваленій у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

53. Верховний Суд у зазначених постановах сформулював правову позицію, згідно з якою системний аналіз преамбули Закону України "Про захист економічної конкуренції" та преамбули КУзПБ дає підстави для висновку про те, що зазначені нормативно-правові акти (з огляду на критерій регулювання суспільних відносин та коло питань, які вони вирішують) регулюють різні суспільні відносини, тому не можуть характеризуватись як спеціальні та загальні щодо один одного. Водночас господарський суд, діючи в межах повноважень, визначених КУзПБ, не підміняє функцій державного органу зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель, оскільки у справі про банкрутство не приймає рішення щодо накладення штрафу чи нарахування пені (відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства), а встановлює наявність або відсутність підстав і розглядає відповідно до положень статей 59, 60, 64 КУзПБ можливість включення кредиторських вимог до реєстру вимог кредиторів та визначає черговість їх погашення.

54. З огляду на таке підлягають відхиленню аргументи Комітету в цій справі про те, що Закон України "Про захист економічної конкуренції" превалює над іншими законами, зокрема, які регулюють процедуру банкрутства, а застосована Антимонопольним комітетом України пеня не є неустойкою або фінансовою санкцією та не може вважатися заходом, спрямованим на забезпечення виконання зобов`язань.

55. Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 13.03.2024 у справі №201/15228/17), єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

56. Консультативна рада європейських суддів у Висновку №11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

57. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід очевидно застарів внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

58. Однак Верховний Суд не вбачає перелічених підстав для відступу від наведеної правової позиції під час розгляду цієї справи, адже відповідний висновок щодо правильного застосування положень, зокрема, статті 41 КУзПБ до пені, нарахованої на підставі статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.

59. З огляду на таке Верховний Суд відхиляє клопотання Комітету про передання справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду задля відступлення від наведених правових позицій.

60. Також Верховний Суд вважає безпідставними аргументи Комітету про неврахування під час розгляду цієї справи висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №922/4378/17, від 06.08.2019 у справі №911/254/16 та постанові Верховного Суду України від 24.12.2013 у справі №3-36гс13 з огляду на таке.

61. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

62. Велика Палата Верховного Суду та об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово зазначали, що підставою для передачі справи для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є наявність конкретного висновку Верховного Суду або Верховного Суду України, викладеного в раніше ухваленому рішенні у подібних правовідносинах, про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а не будь-який висновок чи правова оцінка, зроблені судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

63. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

64. Однак встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини у цій справі відрізняються від тих, що були предметом оцінки Верховного Суду України в постанові від 24.12.2013 у справі №3-36гс13, в якій орган АМКУ наклав штраф на боржника та нарахував пеню за його несплату за період до порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Натомість питання допустимості нарахування пені після відкриття провадження у справі про банкрутство в зазначеній постанові не було предметом правового аналізу.

65. У постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №922/4378/17 не сформовано будь-яких правових позицій, зокрема, щодо застосування норм, які регулюють дію мораторію на задоволення вимог кредиторів та наслідки визнання боржника банкрутом, яким би суперечили висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається.

66. Водночас Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 08.04.2026 у справі №911/1344/24(911/899/25) відступив від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №911/254/16, ухваленій колегією суддів зазначеної судової палати.

67. Отже, посилання Комітету у касаційній скарзі на перелічені постанови є нерелевантними до правовідносин у цій справі та не підтверджують доводи про неправильне застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

68. Дослідивши надані учасниками цієї справи докази, господарські суди попередніх інстанцій встановили обставини щодо накладення Рішенням Комітету від 09.07.2024 штрафу на Відповідача за порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також нарахування ним пені за несплату зазначеного штрафу на підставі частини 5 статті 56 зазначеного Закону за період з 01.10.2024 до 31.12.2024, зокрема, після відкриття провадження у справі про банкрутство Відповідача (07.11.2024).

69. Зважаючи на наявність прямої заборони, передбаченої частиною 3 статті 41 КУзПБ, на нарахування неустойки (штрафу, пені), інших фінансових санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій, до яких належать, зокрема, вимоги щодо сплати штрафу, накладеного Комітетом, господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставне нарахування Комітетом пені за період з 07.11.2024 до 31.12.2024, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника.

70. Наведений висновок відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду щодо правильного застосування норм права до подібних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених під час розгляду справи обставин як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

72. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, а також залишення без змін постанови апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині щодо стягнення з Відповідача пені в розмірі 10057 грн.

Розподіл судових витрат

73. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 та рішення Господарського суду Сумської області від 12.08.2025 у справі №920/639/24(920/294/25) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

В. Пєсков