Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №755/18738/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2026 р.

м. Київ

справа № 755/18738/25

провадження № 2/755/5941/26

суддя Дніпровського районного суду м. Києва Галаган В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

УСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить зобов`язати відповідача усунути позивачу ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0946 Га кадастровий номер 8000000000:66:542:0001 шляхом демонтажу самочинної надвірної будівлі - сараю та відновлення межі земельної ділянки згідно технічної документації та встановлення паркану по межі земельної ділянки; зобов`язати відповідача ОСОБА_2 демонтувати надвірні будівлі - сарай із земельної ділянки позивача та відновити межі земельної ділянки позивача за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0946 Га кадастровий номер 8000000000:66:542:0001 та встановити паркан по межі цієї земельної ділянки згідно висновку земельно-технічної експертизи.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що позивач є власником земельної ділянки та садового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0946 Га кадастровий номер 8000000000:66:542:0001. Відповідач ОСОБА_2 є власником садового будинку АДРЕСА_2 . Тривалий час відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, шляхом часткового розташування самочинної будови-сараю на території земельної ділянки позивача, відповідач самовільно встановила паркан, який поділяє земельні ділянки та знесла попередню огорожу і перемістила межу вглиб земельної ділянки позивача, вказані порушення зафіксовані правлінням СТ «Локомотив», тому позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, постановлено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановивши строк для подачі учасниками справи письмових заяв по суті позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року у порядку забезпечення позову накладено арешт на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:66:542:002 площею 0,0946 Га за адресою: АДРЕСА_3 та на будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_2 , що належать на праві власності ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 травня 2026 року продовжено відповідачу ОСОБА_2 строк для надання до суду письмового відзиву на позовну заяву на дев`ять календарних днів з дня отримання даної ухвали суду.

Представником відповідача ОСОБА_3 надано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник проти позову заперечив в повному обсязі, вказуючи на безпідставність вимог позивача, оскільки відповідачем з часу придбання земельної ділянки не було побудовано нових будівель, та на момент придбання земельної ділянки і садового будинку позивач бачив усі будівлі, які знаходяться на суміжній ділянці та ніяких вимог щодо демонтажу будівлі до попереднього власника ОСОБА_4 не пред`являв. Крім того, представник відповідача просить суд застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності, а також представник у відзиві поставив письмові питання позивачу, які позивачем поштовою кореспонденцією не отримано та відповіді на питання не надано, тому представник просив суд зобов`язати позивача надати відповіді на питання представника, зазначені у письмовому відзиві. (а.с. 85, 89-92)

Разом з тим, суд зауважує, що у порядку статті 93 ЦПК України суд не має права у примусовому порядку зобов`язати позивача надати відповіді на питання. Ухилення позивача від надання відповідей на запитання згідно ст. 93 ЦПК України розцінюється як процесуальна поведінка. Якщо позивач без поважних причин відмовляється відповідати на запитання, суд може вважати визнаними факти, для з`ясування яких ставилися запитання.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка 0,0946 Га за адресою: АДРЕСА_4 кадастровий номер 8000000000:66:542:0001 та розташований на ній судовий будинок НОМЕР_1 , площею 57,3 кв.м., що підтверджено Договором купівлі-продажу земельної ділянки з розташованим на ній садовим будинком від 13.07.2021 року. (а.с. 46-47, 53)

На підставі Договору купівлі-продажу від 22.03.2024 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , останній належить на праві власності Державного акту на право власності садовий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,0946 Га, кадастровий номер 8000000000:66:542:0002 за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с. 62-64, 94-98, 99, 100)

Згідно змісту Договору купівлі-продажу від 22.03.2024 року, садовий будинок належить продавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності, яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.02.2024 року на підставі Декларації про готовність об`єкт до експлуатації, заяви про прийняття в експлуатацію об`єкта, технічного паспорту та належної технічної документації. (а.с. 101-130)

Разом з тим, згідно Акту перевірки виконання рішення правління СТ «Локомотив» від 28.08.2024 року, складеного та затвердженого правлінням СТ «Локомотив», ОСОБА_5 відрізав частину фундаменту, що знаходилася на території земельної ділянки ОСОБА_6 , але не зрізав частину даху своєї бесідки, яка нависає над ділянкою ОСОБА_7 . Невиконання рішення правління в повному обсязі ОСОБА_5 пояснив відсутністю домовленості щодо місцезнаходження спірного межевого знаку. ОСОБА_8 не прибрала частину своєї будівлі з території ділянки ОСОБА_1. Невиконання рішення правління згідно протоколу СТ «Локомотив» ОСОБА_8 пояснила тим, що ОСОБА_5 мав можливість оговорити це питання із попередньою власницею земельної ділянки та невиконання рішення правління пояснила наявністю не зрізаного ОСОБА_9 даху бесідки, що заважає проведенню межової лінії, а відтак унеможливлює роботу з прибирання частини її будівлі з ділянки ОСОБА_1. При цьому ОСОБА_8 не заперечила проти придбання частини своєї будівлі з чужої території. (а.с. 49, 50, 51-52)

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом способів.

Пункт «г» частини першої статті 96 Земельного кодексу України передбачає, що землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.

Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним. Для подання такого позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування та розпорядження майном були результатом винних дій відповідача чи спричиняли позивачу збитки. Достатньо, щоб такі дії хоча б і не позбавляли власника володіння майном, але об`єктивно порушували його права і були протиправними. Відповідачем у негаторному позові є особа, яка власними протиправними діями перешкоджає позивачу здійснювати правомірність щодо користування чи розпорядження майном.

Відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 319 Цивільного кодексу України, власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, керуючись законодавством, діючим на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_2 усунути позивачу ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0946 Га кадастровий номер 8000000000:66:542:0001 шляхом демонтажу самочинної надвірної будівлі сараю та відновлення межі земельної ділянки згідно технічної документації, а також зобов`язання відповідача встановити паркан по межі земельної ділянки позивача згідно висновку земельно-технічної експертизи,- оскільки матеріали справи не містять достатніх та належних доказів порушення відповідачем прав позивача у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, шляхом порушення меж та протиправного встановлення на ділянці самочинно побудованої будівлі. Позивачем не долучено до матеріалів справи будівельно-технічної експертизи на підтвердження заявлених позивачем фактичних обставин порушення його права власності, та не заявлено клопотання про проведення такого виду експертизи під час судового розгляду справи. При цьому суд позбавлено права ухвалення рішення суду про усунення перешкод у користуванні ділянкою на підставі лише документації (акту, протоколу) СТ «Локомотив», оскільки акти, протоколи є лише внутрішніми фіксуючими документами, а не належними доказами порушення земельних меж у розумінні процесуального законодавства. Органи управління садівничих товариств не наділені повноваженнями здійснювати державний земельний контроль, встановлювати межі ділянок у натурі або вирішувати земельні спори, акт накладання ділянок або порушення правил добросусідства потребує спеціальних технічних знань, якими правління не володіє.

В частині вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності слід зазначити наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України)

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України) Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2020 року по справі № 648/533/16-ц наголосив, що вказані приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що позивачем заявлено негаторний позов, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування наслідків спливу позовної давності в розрізі даного спору, який є негаторним.

Відповідно до частини третьої ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, - є необґрунтованими та задоволенню не підлягають в повному обсязі.

В порядку ч. 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з огляду на повну відмову у задоволенні позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України, у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст., 319, 322, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 96, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 110, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовити.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 квітня 2026 року шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:66:542:002 площею 0,0946 Га за адресою: АДРЕСА_3 та на будинок із надвірними будівлями АДРЕСА_2 , що належать на праві власності ОСОБА_2 - скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 03 червня 2026 року.

Суддя: В.І. Галаган