Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №914/3628/25 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 Справа № 914/3628/25

Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Свистуну П.О., розглянувши справу

за позовом: фізичної особи-підприємця Крука Віктора Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

до відповідача: фізичної особи-підприємця Чорного Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

про: розірвання договору про надання послуг, стягнення авансових платежів, штрафних санкцій та моральної шкоди в сумі 99 281,29,

за участю:

представника позивача:

представника відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Крук Віктор Вікторович (далі - ФОП Крук Віктор Вікторович) звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Чорного Андрія Анатолійовича (далі - ФОП Чорний Андрій Анатолійович) про розірвання договору про надання послуг, стягнення авансових платежів в розмірі 87 631,00 грн, трьох процентів річних в розмірі 950,74 грн, інфляційних втрат на суму 699,55 грн та моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.

Процесуальний рух справи відображений в ухвалах суду та протоколах засідань.

Аргументи позивача

Між сторонами укладено договір про надання послуг у сфері інформатизації та програмування від 06 травня 2025 року (далі також – договір), згідно з яким відповідач (далі також - виконавець) зобов`язався надавати позивачу (надалі також – замовник) послуги з розробки програмного забезпечення з поетапним виконанням впродовж шести місяців, а замовник зобов`язувався приймати та оплачувати їх за результатами виконання кожного з етапів на умовах, визначених договором.

На виконання умов договору позивач сплатив авансові платежі за надання послуг на перших двох етапах розробки програмного забезпечення. Однак відповідач належним чином свої зобов`язання не виконав, оскільки здійснив лише часткове виконання робіт, передбачених першим етапом, тоді як до виконання робіт другого та наступних етапів взагалі не приступив.

У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору та стягнення сплачених авансових платежів у загальному розмірі 87 631,00 грн.

Одночасно позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за прострочення виконання обумовлених договором послуг, зокрема три проценти річних та інфляційні втрати в сумі 950,74 грн та 699,55 грн відповідно.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

Аргументи відповідача

Відповідач участі в розгляді справи не брав, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи

06 травня 2025 року між ФОП Круком Віктором Вікторовичем та ФОП Чорним Андрієм Анатолійовичем укладено договір №06/5/25 про надання послуг у сфері інформатизації та програмування.

Відповідно до пункту 1.1 договору, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги у сфері інформатизації та програмування (далі – послуги), а саме: послуги з комп`ютерного програмування; послуги з розроблення програмного забезпечення; інші послуги у сфері розроблення програмного забезпечення; консультування з питань інформатизації; послуги з тестування програмного забезпечення; оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах та веб-порталах, і пов`язана з ними діяльність; інші послуги (роботи) в сфері інформаційних технологій і комп`ютерних систем, необхідні замовнику, а замовник зобов`язується оплатити надані йому послуги в строки, порядку та на умовах, визначених в договорі.

Згідно з пунктом 1.2 договору, найменування, кількість та вартість послуг, що можуть надаватись за цим договором, визначено в проєкті, узгодженому сторонами.

Відповідно до пункту 4.2 договору сторони погодили, що виконання проєкту поділено на шість окремих етапів (частин), кожен з яких передбачає окремий обсяг робіт, строк реалізації та визначену вартість. Зміст та вартість кожного з етапів детально викладені у додатку №1 до договору.

За змістом додатку №1 до договору відповідач взяв на себе зобов`язання виконати комплекс робіт, спрямованих на створення інформаційної системи, від етапу проєктування до фінального впровадження та випробування (а.с.20-23).

При цьому, сторонами визначено строк дії договору. Так, за змістом пункту 8.1 договору, він набуває чинності з дати його підписання сторонами і дії до повного та належного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Пунктом 3.5 договору сторони погодили строк надання/виконання послуг/робіт, тривалістю шість місяців з моменту укладення договору з можливістю продовження за взаємною згодою сторін (пункт 3.5 договору).

Згідно з додатком № 1 до договору, надання послуги щодо створення інформаційної системи передбачає виконання певного обсягу робіт впродовж шести послідовних етапів, (тривалістю 1 місяць кожен), які в сукупності охоплюють повний цикл.

Кожен з етапів охоплює чіткий перелік обов`язків, які деталізовані у додатку 1 до договору. Узагальнено зміст зобов`язання відповідача на кожному з етапів зводиться до такого:

перший місяць - аналіз вимог та проєктування системи;

другий місяць - розробка клієнтської частини програмного забезпечення (frontend);

третій місяць - розробка серверної частини програмного забезпечення (backend) та базова інтеграція з 1С;

четвертий місяць - розробка частини додаткового функціоналу та інтеграція з Kafka;

п`ятий місяць - тестування програмного забезпечення та підготовка системи до запуску;

шостий місяць - запуск інформаційної системи та її подальша підтримка.

Відповідно до пункту 4.1 договору, загальна ціна договору визначається як сума вартості всіх послуг, надання яких узгоджене сторонами у проєкті.

У додатку № 1 сторони погодили вартість кожного етапу робіт, а саме: вартість першого етапу становить 3 145,00 доларів США, другого етапу 3 700,00 доларів США, третього етапу 3 700,00 доларів США, четвертого етапу 3 145,00 доларів США, п`ятого етапу 2 775,00 доларів США, шостого етапу 2 035,00 доларів США.

Загальна сума цих шести платежів становить 18 500,00 доларів США.

При цьому, в разі дострокового припинення договору оплаті підлягають фактично надані/виконані послуги/роботи (пункт 8.3 договору).

Розрахунок за договором здійснюється в іноземній валюті, відповідно до офіційного курсу гривні до долару США, встановленого Національним банком України на дату підписання акту приймання-передачі (пункт 4.11 договору).

За умовами договору перед початком першого етапу робіт замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 30% від вартості етапу, що є підставою для початку виконання робіт за цим етапом (пункт 4.3 договору).

07 травня 2025 року ФОП Крук Віктор Вікторович здійснив переказ авансового платежу в сумі 41 600,00 грн на банківський рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією (а.с.29).

Позивач не заперечував, що відповідач розпочав виконання робіт за першим етапом.

Перший етап робіт охоплював аналіз вимог та проєктування системи, зокрема детальне вивчення технічного забезпечення, уточнення вимог замовника, розробку детальної технічної специфікації проєкту, проєктування архітектури додатку, проєктування схеми інтеграції, налаштування необхідного середовища розробки та розробку дизайну компонентів, що визначено додатком 1 до договору (а.с.20-23).

Згідно з пунктом 4.6 договору, по завершенню кожного етапу виконавець надає замовнику доступ до результату розробки, можливість здійснити перевірку якості, відповідності результату затвердженому технічному завданню та виконанню вимог функціональності і дизайну, а також час для тестування результату (не менше ніж п`ять робочих днів), після чого сторони підписують акт приймання-передачі або замовник письмово повідомляє про недоліки, які підлягають усуненню.

Матеріали справи не містять актів приймання-передачі робіт за договором.

Водночас, 18 червня 2025 року позивачем складено акт виявлених недоліків, в якому зафіксовано неповне виконання відповідачем першого етапу передбачених договором робіт.

Зокрема, згідно із вказаним актом, відповідачем фактично виконано лише роботи з детального вивчення технічного забезпечення, уточнення вимог замовника та розробки дизайну компонентів, тоді як решта передбачених першим етапом робіт залишилася невиконаною (а.с.36-37).

Відповідно до пункту 4.4 договору, за кожен наступний етап замовник сплачує виконавцю аванс у розмірі 30% від вартості етапу протягом двох календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі робіт за попередній етап.

09 червня 2025 року ФОП Крук Віктор Вікторович здійснив переказ коштів (авансового платежу за другий етап) в сумі 46 031,00 грн на банківський рахунок відповідача, що підтверджується платіжною інструкцією (а.с.30).

16 липня 2025 року позивачем складено акт виявлених недоліків за підсумками спливу строку виконання другого етапу робіт. Згідно змісту вказаного акту, відповідач не приступив до виконання робіт, передбачених на другому етапі (а.с.38-39).

14 жовтня 2025 року позивач надіслав відповідачу досудову претензію з вимогами:

1) завершити виконання робіт за першим та другими етапами проєкту у строку до трьох календарних днів з дати отримання цієї претензії, забезпечивши їх повну відповідність технічному завданню та умовам договору;

2) надати письмове підтвердження фактичного виконання робіт за першим та другим етапами проєкту;

3) у разі невиконання вимог, зазначених у 1-2 пунктах, у встановлений строк, повернути замовнику сплачені авансові кошти у загальному розмірі 87 631,00 грн (у тому числі 41 600,00 грн за перший етап та 46 031,00 грн за другий етап);

4) відшкодувати збитки, завдані порушенням строків та невиконанням договірних зобов`язань, включно з упущеною вигодою, витратами на забезпечення виконання робіт та іншими втратами, передбаченими чинним законодавством України;

5) повідомити замовника у письмовій формі про результати розгляду цієї претензії, вжиті заходи та подальші дії у строк трьох календарних днів з моменту її отримання.

На підтвердження надсилання вказаної претензії позивач надав копію квитанції про відправлення листа №7900734494662 від 15 жовтня 2025 року з описом вкладення (а.с.46-47).

Доказів отримання відповідачем претензії суду не надано.

Відповідно до пункту 6.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та цього договору.

Згідно з пунктом 6.2 виконавець несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, в межах суми послуг.

Нарахування і сплата штрафних санкцій не впливає на обов`язок виконавця відшкодувати завдані замовнику реальні збитки та/або упущену вигоду (пункт 6.6 договору).

В разі несплати або несвоєчасної сплати штрафних санкцій, реальних збитків чи упущеної вигоди виконавець зобов`язаний сплатити відповідні грошові суми з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (пункт 6.7 договору).

У зв`язку із невиконанням відповідачем обов`язків щодо надання послуг за договором позивач просить суд договір розірвати та стягнути з відповідача суму сплаченого авансу та штрафні санкції:

1. три проценти річних у сумі 950,74 грн за період прострочення з 17 липня по 26 листопада 2025 року (всього 132 дні);

2. інфляційні втрати за період прострочення з 16 липня 2025 року по 19 листопада 2025 року (що становить 127 днів) в сумі 699,55 грн.

Крім того, позивач заявив до стягнення 10 000,00 грн моральної шкоди, аргументуючи її значними душевними переживаннями, пов`язаними із тривалим невиконанням зобов`язання відповідачем, необхідністю повторного пошуку виконавця, витратою особистого часу й ресурсів, а також вимушеним перериванням та затримкою реалізації власних планів та професійної діяльності.

Оцінка суду

З огляду на зміст заявлених позовних вимог, предметом даного позову є вимоги про розірвання договору, стягнення авансових платежів, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також відшкодування моральної шкоди.

Підставою позову позивач визначає неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань, яке полягає у невиконанні передбачених договором робіт зі створення програмного продукту у погоджені сторонами строки та в обсязі, визначеному умовами договору та додатком до нього, що, за доводами позивача, призвело до недосягнення очікуваного результату договору у вигляді створення та передачі відповідного програмного забезпечення.

Підставою вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач зазначає обставини, пов`язані з тривалим невиконанням відповідачем зобов`язань щодо створення програмного продукту, що, на думку позивача, спричинило необхідність організації заміни виконавця, призвело до додаткових витрат часу та ресурсів, а також зумовило негативні немайнові переживання, пов`язані з невизначеністю щодо реалізації проєкту та порушенням звичного перебігу професійної діяльності.

У контексті заявлених позовних вимог суд повинен встановити обставини виконання сторонами договору, наявність чи відсутність істотного порушення його умов відповідачем, правові наслідки такого порушення для договірних правовідносин сторін, підстави для повернення сплачених позивачем коштів, а також наявність підстав для стягнення заявлених сум та відшкодування моральної шкоди.

Щодо розірвання договору

06 травня 2025 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг у сфері інформатизації та програмування, чим сторони визначили правову природу відповідних договірних правовідносин як відносин з надання послуг.

Правова природа договору визначається не його назвою, а змістом прав та обов`язків сторін. Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 05 лютого 2025 року у справі №907/214/20, від 19 серпня 2020 року у справі №915/1302/19, від 03 листопада 2020 року у справі №920/611/19 та від 29 січня 2025 року у справі №924/1014/23.

З аналізу умов договору та додатку №1 вбачається, що відповідач зобов`язався виконати комплекс робіт, спрямованих на створення, впровадження та супровід інформаційної системи. При цьому окремі зобов`язання відповідача полягають у вчиненні дій, результат яких споживається в процесі їх виконання (консультування, навчання персоналу, технічна підтримка), що відповідає ознакам договору про надання послуг у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України. Водночас інша частина зобов`язань передбачає створення та передачу замовнику результату робіт у вигляді програмного продукту, що відповідає правовій природі договору підряду, визначеній статтею 837 Цивільного кодексу України.

Отже, укладений сторонами договір є змішаним договором у розумінні статті 628 Цивільного кодексу України, до якого підлягають застосуванню як положення про договір підряду, так і положення про договір про надання послуг у відповідних частинах.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, що виключає можливість односторонньої відмови від взятих на себе зобов`язань або їх довільної зміни.

Як установлено судом, початок виконання першого етапу робіт сторонами пов`язано з виконанням позивачем обов`язку зі сплати авансового платежу, що випливає з пункту 4.3 договору, відповідно до якого аванс у розмірі 30 % вартості етапу є підставою для початку виконання робіт виконавцем.

Як установлено судом, 07 травня 2025 року позивач сплатив передбачений договором авансовий платіж за перший етап робіт в сумі 41 600,00 грн. Вартість першого етапу, встановлена сторонами у додатку № 1 до договору, становить 3 145,00 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на дату укладення договору в еквіваленті гривні становить 130 843,32 грн. Відтак сплачена замовником сума коштів (41 600,00 грн) орієнтовно відповідає 30 % вартості робіт першого етапу, що відповідно до пункту 4.3 договору стало підставою для початку виконання відповідачем своїх зобов`язань.

Відповідно до частини першої статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку виконання першого етапу розпочався 08 травня 2025 року (наступного дня після настання події, з якою пов`язано його перебіг), а з урахуванням положень частини п`ятої статті 254 цього Кодексу сплив 08 червня 2025 року включно.

Згідно з пунктом 4.6 договору завершення кожного етапу робіт оформлюється або актом приймання-передачі виконаних робіт, або повідомленням замовника про виявлені недоліки.

Матеріали справи не містять акта приймання-передачі робіт за результатами першого етапу. Натомість 18 червня 2025 року позивачем складено акт виявлених недоліків, у якому зафіксовано часткове виконання відповідачем передбачених договором робіт.

Суд враховує зазначений акт як один із доказів у справі та оцінює його у сукупності з іншими доказами. При цьому будь-яких доказів належного та повного виконання робіт за першим етапом, заперечень щодо змісту вказаного акта або інших доказів, які б спростовували викладені в ньому обставини, відповідачем не подано.

За таких обставин суд доходить висновку, що роботи, передбачені першим етапом договору, у погоджений сторонами строк виконані не були.

09 червня 2025 року позивач здійснив авансовий платіж за другий етап робіт, що свідчить про намір позивача продовжити договірні відносини та його очікування на виконання умов договору підрядником, не зважаючи на факт невиконання першого етапу робіт..

Відтак перебіг строку виконання другого етапу розпочався 10 червня 2025 року та сплив 10 липня 2025 року включно.

Матеріали справи не містять акта приймання-передачі робіт за результатами другого етапу. Натомість 16 липня 2025 року позивачем складено акт виявлених недоліків, відповідно до якого відповідач до виконання робіт другого етапу фактично не приступив.

Суд враховує також, що матеріали справи не містять жодних доказів виконання відповідачем робіт другого етапу, передачі їх результатів замовнику або вчинення інших дій, спрямованих на належне виконання відповідної частини договірних зобов`язань.

Крім того, загальний строк виконання договору становив шість місяців з моменту його укладення та сплив 06 листопада 2025 року. Проте ні в межах окремих етапів, ні в межах загального строку виконання договору відповідач не забезпечив досягнення погодженого сторонами результату у вигляді створення та передачі позивачу програмного продукту.

14 жовтня 2025 року позивач направив відповідачу досудову претензію з вимогою усунути допущені порушення та виконати договірні зобов`язання. Доказів виконання зазначених вимог, усунення порушень або продовження виконання договору матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно із частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналогічний підхід закріплений і в частині другій статті 852 Цивільного кодексу України, яка надає замовнику право вимагати розірвання договору підряду у разі істотних відступів від його умов або інших істотних недоліків роботи.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, вирішальне значення для застосування статті 651 Цивільного кодексу України має співвідношення допущеного порушення з тим результатом, на досягнення якого розраховувала сторона під час укладення договору.

У даному випадку метою укладення договору було створення та передання позивачу функціонального програмного продукту у визначений сторонами строк.

Однак встановлені судом обставини свідчать, що відповідач не виконав роботи у межах перших двох етапів, не передав позивачу результат робіт у порядку, визначеному договором, а також не забезпечив досягнення кінцевого результату договору після спливу загального шестимісячного строку його виконання.

За таких умов позивач фактично позбавлений можливості отримати результат, на який обґрунтовано розраховував при укладенні договору, а тому допущене відповідачем порушення має істотний характер у розумінні статті 651 Цивільного кодексу України та частини другої статті 852 Цивільного кодексу України.

Отже, суд доходить висновку про наявність правових підстав для розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням його умов відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо повернення авансових платежів

Як установлено судом, на виконання умов договору позивач здійснив на користь відповідача два авансові платежі: 07 травня 2025 року у сумі 41 600,00 грн та 09 червня 2025 року у сумі 46 031,00 грн, а всього 87 631,00 грн.

Відповідно до статті 570 Цивільного кодексу України, якщо не встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних за договором платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

З матеріалів справи вбачається, що спірні кошти були сплачені саме як авансові платежі за виконання окремих етапів робіт. При цьому аванс є попередньою оплатою майбутнього виконання та не є самостійним способом забезпечення виконання зобов`язання. У разі невиконання зобов`язання, в рахунок якого здійснено авансовий платіж, такі кошти підлягають поверненню особі, яка їх сплатила. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17 та Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19.

Судом установлено, що договір між сторонами підлягає розірванню у зв`язку з істотним порушенням його умов відповідачем.

Водночас пунктом 8.3 договору сторони прямо погодили правові наслідки дострокового припинення договірних відносин, визначивши, що у такому випадку оплаті підлягають лише фактично надані послуги та виконані роботи.

Отже, після дострокового припинення договору відповідач зберігає право на оплату виключно того обсягу робіт або послуг, факт та обсяг виконання яких належним чином доведені.

Як установлено судом, відповідач фактично приступив до виконання першого етапу робіт та виконав окремі підготовчі дії, пов`язані з вивченням технічного забезпечення, уточненням вимог замовника та розробленням дизайну окремих компонентів системи.

Разом із тим матеріали справи не містять акта приймання-передачі робіт за результатами першого етапу. Натомість актом виявлених недоліків від 18 червня 2025 року зафіксовано неповне виконання робіт, передбачених першим етапом. Судом також установлено, що до виконання другого етапу робіт відповідач фактично не приступив.

При цьому відповідач не подав суду жодних доказів, які б дозволяли встановити вартість фактично виконаних ним робіт, їх співвідношення із загальним обсягом першого етапу, а також не довів наявності у виконаних дій самостійної господарської цінності для позивача як окремого результату, що може бути використаний незалежно від подальшого виконання договору.

Суд враховує, що погоджений сторонами результат договору полягав не у виконанні окремих підготовчих заходів, а у створенні та впровадженні функціональної інформаційної системи шляхом послідовного виконання шести взаємопов`язаних етапів робіт.

Відповідач не надав доказів завершення будь-якого з передбачених договором етапів, передачі їх результатів позивачу у встановленому договором порядку або доказів виникнення у нього права на утримання будь-якої частини отриманих авансових платежів після розірвання договору.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено фактичного виконання робіт у такому обсязі, який відповідно до пункту 8.3 договору давав би йому право на оплату будь-якої частини отриманих авансових коштів після дострокового припинення договору.

Відтак правові підстави для подальшого утримання відповідачем сплачених позивачем авансових платежів відсутні.

Разом з тим, договір, на виконання умов якого здійснено сплату таких авансових платежів – розірвано, що свідчить про те, що підстава, на якій відповідач набув кошти в сумі сплачених авансових платежів на виконання умов договору – відпала.

З огляду на викладене, розірвання договору зумовлює застосування до правовідносин сторін положень статті 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої особа, яка набула майно (грошові кошти) за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути його, зокрема і тоді, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала.

Відтак, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті статті 1212 Цивільного кодексу України. Такого ж висновку дійшов Касаційний господарський суд Верховного Суду в постанові від 15 лютого 2019 року у справі №910/21154/17. (Зазначений підхід є сталим та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 листопада 2018 року у справі №910/13332/17, від 25 лютого 2021 року у справі №904/7804/16, від 16 березня 2021 року у справі №910/10233/20, від 01 червня 2021 року у справі №916/2368/18, від 24 листопада 2021 року у справі №910/17235/20, а також від 18 квітня 2025 року у справі №910/2026/24).

З урахуванням наведеного, беручи до уваги, що позивач сплатив на користь відповідача авансові платежі на загальну суму 87 631,00 грн, а правова підстава для подальшого утримання відповідачем зазначених коштів відпала, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо їх повернення (стягнення).

Щодо вимог на підставі статті 625 Цивільного кодексу України

Позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 950,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 699,55 грн, посилаючись на порушення відповідачем зобов`язання за договором у частині виконання робіт.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, застосування зазначеної норми є можливим виключно за наявності сукупності таких умов:

- існування грошового зобов`язання між сторонами;

- прострочення його виконання боржником.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15 та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір, предметом якого є виконання відповідачем робіт щодо проєктування та розробки програмного забезпечення та надання супутніх (похідних) послуг.

Зміст договору свідчить, що основний обов`язок відповідача має негрошовий характер, оскільки полягає у вчиненні дій щодо створення та обслуговування програмного продукту, тоді як обов`язок позивача щодо оплати є зустрічним і виникає як наслідок прийняття результату виконаних робіт.

Таким чином, первісне зобов`язання відповідача не є грошовим у розумінні статей 509, 524, 533– 535 Цивільного кодексу України, оскільки не передбачає обов`язку сплатити кошти, а спрямоване на надання послуг та створення об`єкту матеріального блага – результату виконання робіт.

Крім цього, аналіз умов договору свідчить про те, що сторони не встановили конкретних штрафних санкцій саме за порушення строків виконання робіт.

Пункт 6.7 договору передбачає нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних лише у випадку несплати або несвоєчасної сплати вже нарахованих штрафних санкцій, реальних збитків чи упущеної вигоди, а не за несвоєчасне виконання (чи невиконання) обов`язків за договором. Ні умовами договору, ні спеціальними нормами Цивільного кодексу України про підряд не передбачено автоматичного нарахування санкцій за прострочення виконання робіт.

Стаття 625 Цивільного кодексу України регулює відповідальність виключно за порушення грошового зобов`язання, тобто такого, у якому обов`язок боржника полягає у сплаті грошових коштів.

У даному випадку порушення, на яке посилається позивач, полягає у невиконанні робіт (негрошового зобов`язання), а не у простроченні обов`язку по сплаті коштів.

Відтак, відсутня одна з обов`язкових умов застосування статті 625 Цивільного кодексу України - існування грошового зобов`язання, яке є предметом прострочення.

Суд наголошує, що обов`язок відповідача за умовами договору мав негрошовий характер і не підпадав під сферу регулювання статті 625 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду послідовно звертає увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до наведеної статті є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відтак, стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у спірних правовідносинах не відповідає ані меті, ані правовій природі статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки її застосування обмежується виключно сферою грошових зобов`язань, де предметом порушення є саме несвоєчасна сплата грошових коштів як визначеного еквівалента майнового блага.

Застосування ж механізму індексації та процентів річних до вартості невиконаних або не прийнятих робіт фактично означало б поширення дії статті 625 Цивільного кодексу України на будь-яке договірне порушення незалежно від його природи, що трансформує вартісний критерій оцінки робіт у грошове зобов`язання, що не узгоджується з положеннями закону.

При цьому суд враховує, що 14 жовтня 2025 року позивач склав досудову претензію, у якій вимагав від відповідача завершити виконання робіт за першим та другим етапами проєкту, а у разі невиконання цієї вимоги — повернути сплачені авансові кошти у сумі 87 631,00 грн.

На підтвердження направлення претензії позивачем надано копію поштової квитанції та опис вкладення від 15 жовтня 2025 року.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів вручення зазначеної претензії відповідачу або доказів її повернення відправнику у зв`язку з відмовою від отримання, закінченням строку зберігання чи з інших причин.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити дату отримання відповідачем відповідної вимоги, а відтак і момент виникнення у нього обов`язку щодо повернення сплачених коштів у порядку, визначеному претензією позивача.

Водночас сам факт направлення претензії без підтвердження її вручення не дає підстав вважати доведеним початок перебігу строку для виконання викладених у ній вимог та, відповідно, момент виникнення прострочення.

У зв`язку із наведеним суд відмовляє позивачу у позовній вимозі в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 950,74 та інфляційних втрат в сумі 699,55 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди

Позивач обґрунтовує заявлену вимогу тим, що внаслідок тривалого невиконання відповідачем договірних зобов`язань він зазнав значних душевних переживань, пов`язаних із необхідністю повторного пошуку виконавця, витратою особистого часу та ресурсів, затримкою реалізації власних планів і професійної діяльності, а також відчуттям невизначеності щодо результату виконання договору. На цій підставі позивач визначив розмір моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні засади такого відшкодування визначені статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України, згідно з якими моральна шкода підлягає компенсації за наявності сукупності юридично значимих елементів: факту її заподіяння, протиправності поведінки заподіювача, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою, а також вини особи, яка її завдала, якщо інше не встановлено законом.

При цьому обов`язок доказування зазначених обставин відповідно до статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача, а відсутність хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги.

Оцінюючи подані докази, суд виходить з того, що позовна заява не містить належного та конкретного обґрунтування факту заподіяння моральної шкоди, не визначає, у чому саме полягає її характер та глибина, не містить доказів, які б підтверджували настання у позивача саме немайнових втрат у розумінні статті 23 Цивільного кодексу України, а також не доводить причинного зв`язку між діями відповідача та заявленими моральними переживаннями.

Надані позивачем доводи фактично зводяться до опису звичайних негативних наслідків порушення господарського договору, пов`язаних із затримкою виконання зобов`язань та організаційними труднощами у господарській діяльності, що саме по собі не є безумовним доказом наявності моральної шкоди у розумінні цивільного законодавства та усталеної судової практики.

Додатково суд враховує, що правовий статус фізичної особи – підприємця не є відокремленим від статусу фізичної особи, однак звернення до суду у зв`язку з господарською діяльністю не звільняє позивача від обов`язку доведення саме тих немайнових втрат, які виходять за межі звичайного ризику підприємницької діяльності та мають характер істотного втручання у немайнову сферу особи.

Сам факт невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, затримка у виконанні робіт чи необхідність залучення іншого виконавця не є автоматичною підставою для висновку про наявність моральної шкоди, якщо не доведено, що такі обставини спричинили істотні немайнові втрати, які підлягають компенсації у грошовій формі.

Верховний Суд у своїй сталій практиці неодноразово наголошував, що сам факт порушення договірного зобов`язання не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки цивільно-правова відповідальність у договірних правовідносинах за загальним правилом має майновий характер, а моральна шкода є виключним способом захисту, який підлягає доведенню у загальному порядку (зокрема, правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 03 липня 2019 року у справі №910/8472/17, від 27 листопада 2019 року у справі №826/5500/17).

Касаційний цивільний та господарський суд у складі Верховного Суду послідовно виходить із того, що:

- моральна шкода не презюмується у спорах, що випливають із господарських (договірних) правовідносин;

- позивач зобов`язаний довести не лише факт порушення договору, а й наявність саме немайнових втрат, які виходять за межі звичайних негативних наслідків господарського спору;

- звичайні організаційні незручності, часові втрати, необхідність пошуку нового контрагента та зупинка або затримка господарської діяльності є типовими ризиками підприємницької діяльності і не становлять моральної шкоди у розумінні статті 23 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №910/12607/18, від 02 червня 2020 року у справі №910/13234/19, від 22 вересня 2021 року у справі №904/5839/20).

Окремо Верховний Суд звертає увагу, що оцінка моральної шкоди вимагає встановлення конкретних обставин істотного втручання у немайнову сферу особи (здоров`я, психоемоційний стан, соціальні зв`язки, репутаційні втрати), підтверджених належними та допустимими доказами, а не загальних тверджень про «переживання» чи «дискомфорт» (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі №922/445/21).

У даному випадку позивач обмежився загальними твердженнями про душевні переживання, втрату часу та необхідність організації заміни виконавця, що за своєю суттю відображає типовий господарський дискомфорт, пов`язаний із невиконанням договірного зобов`язання, але не містить ознак немайнової шкоди у розумінні статті 23 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про істотне порушення немайнової сфери позивача, зокрема медичних документів, висновків психологічного характеру, доказів втручання у ділову репутацію чи інших обставин, які виходять за межі звичайних наслідків господарського спору.

Враховуючи недоведеність наведених обставин, заявлена вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн задоволенню не підлягає.

Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позовну заяву у даній справі подано через підсистему «Електронний суд». Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, яка має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 4 845,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №202 від 27 листопада 2025 року та №207 від 12 грудня 2025 року.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом задоволено позовні вимоги про розірвання договору та стягнення 87 631,00 грн сплачених авансових платежів. Водночас у задоволенні вимог про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та моральної шкоди відмовлено.

З огляду на часткове задоволення позову судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 560,64 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Договір №06/5/25 про надання послуг у сфері інформатизації та програмування від 06 травня 2025 року укладений між фізичною особою-підприємцем Круком Віктором Вікторовичем та фізичною особою-підприємцем Чорним Андрієм Анатолійовичем розірвати.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Чорного Андрія Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь фізичної особи-підприємця Крука Віктора Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 87 631,00 грн авансових платежів за договором №06/5/25 про надання послуг у сфері інформатизації та програмування від 06 травня 2025 року та 4 560,64 грн судового збору.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Решту судового збору в сумі 284,16 грн залишити за позивачем.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

9. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

10. Повне судове рішення складено 02 червня 2026 року.

Суддя Бургарт Т.І.