Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №904/3733/22 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3733/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Штефан В.О., Лісовий Д.О.

від відповідача: Скляр Н.М.

від третьої особи-1: не з`явився

від третьої особи-2: не з`явився

розглянувши матеріали апеляційних скарг Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича та Криворізької міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 (суддя Дупляк С.А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича

до Криворізької міської ради

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Штефана Олександра Захаровича

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – Бондаренко Наталі Олександрівни

про скасування рішення та про визнання договору укладеним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Криворізької міської ради про:

- визнання неправомірним, незаконним та скасування у повному обсязі рішення Криворізької міської ради від 24.04.2013 за №1927 "Про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800141";

- визнання укладеним договору оренди земельної ділянки у тій самій редакції договору оренди від 29.12.2007 №141 для розміщення автостоянки, яка знаходиться на вул. Качалова Саксаганському районі міста Кривого Рогу, та який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040810800141 від 05.03.2008, між Криворізькою міською радою та Фізичною особою-підприємцем Штефаном Владиславом Олександровичем в редакції, яка міститься у прохальній частині позовної заяви.

Також позивач просив суд врахувати положення ст. 5 ГПК України та в разі необхідності вийти за межі позовних вимог і визначити у своєму рішенні інший спосіб захисту прав, який не буде суперечити закону і буде відповідати інтересам позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача про відмову у поновленні договору оренди землі є незаконним, оскільки вона фактично не розглянула заяву позивача про продовження договору оренди у встановлений місячний строк, а після закінчення строку дії цього договору ФОП Штефан В.О. продовжив користування відповідною земельною ділянкою. З огляду на наведене позивач вважає наявними підстави для визнання договору оренди землі укладеним на новий строк. Правовою підставою позову позивач визначив положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", якими врегульовано питання переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог.

Ухвалюючи відповідне рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що:

- поновлення договору оренди землі мало здійснюватися за правилами, чинними на момент його укладення, тобто станом на 14.05.2013, а саме відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час укладення спірного договору;

- договір оренди припинив свою дію 14.05.2013, при цьому додаткова угода про його поновлення між сторонами не укладалася, а матеріали справи не містять доказів її підписання або реєстрації, у зв`язку з чим відсутні юридичні факти, які могли б свідчити про продовження дії цього договору після 14.05.2013;

- рішення Ради від 24.04.2013 №1927 прийнято з порушенням місячного строку розгляду звернення позивача про поновлення договору оренди землі, а тому, право ФОП Штефана В.О. на оскарження відмови, так само як і допущеного зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, виникло ще у березні 2013 року, тоді як із позовом він звернувся лише у жовтні 2022 року, тобто більш ніж через дев`ять з половиною років;

- навіть за умови наявності "мовчазної згоди" позивач мав би звернутися до суду до 14.05.2016, оскільки строк можливого поновлення договору відповідно до угоди становив би ще три роки, однак позов подано лише 26.10.2022, тобто через 9,5 років після припинення договору та через 6,5 років після спливу строку, протягом якого гіпотетично могла бути визнана укладеною додаткова угода. У зв`язку з чим суд підкреслив, що визнання договору укладеним або поновленим у 2022 році не узгоджується з правовою природою спірних правовідносин, оскільки строк дії договору оренди та строк його можливого поновлення сплинули;

- позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки у цьому випадку вимога про визнання договору укладеним об`єктивно не може бути реалізована, оскільки відсутні підстави для поновлення договору, строк дії якого закінчився ще у 2013 році, а можливий строк його поновлення сплив у 2016 році;

- у зв`язку з набуттям Штефаном Олександром Захаровичем (надалі – Штефан О.З., третя особа-1) 20.08.2018 права власності на нерухоме майно, а саме на об`єкт незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, розміщений на спірній земельній ділянці, саме третя особа-1 стала фактичним користувачем цієї земельної ділянки відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України;

- з огляду на відмову в позові з підстав його необґрунтованості відсутні підстави для розгляду заяви відповідача щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів апеляційних скарг, результат апеляційного перегляду (під час первісного розгляду) та висновки Верховного суду після касаційного перегляду.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Криворізька міська рада звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 та залишити позовну заяву Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича без розгляду повністю.

Апелянт наголошує на неповному з`ясуванні судом першої інстанції фактичних обставин, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не розглянув першочергове процесуальне питання – відсутність у позивача належної процесуальної правосуб`єктності.

Криворізька міська рада стверджує, що позивач на момент звернення до суду (25.10.2022) не мав матеріального права, яке він заявляє на захист. Позивач ще 18.08.2018 відчужив нерухомість, розташовану на земельній ділянці (договір дарування), що відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 141 ЗК України автоматично припинило його право користування земельною ділянкою. Таким чином, позивач не був носієм спірного права, не міг вважатися належним позивачем та не мав процесуальної дієздатності щодо заявлених вимог.

Апелянт посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 щодо принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею), а також на висновки Верховного Суду у постановах від 01.12.2020 у справі №921/99/18 та від 21.09.2021 у справі №909/108/19 щодо автоматичного припинення права користування земельною ділянкою при відчуженні нерухомості.

Криворізька міська рада вказує, що суд порушив принцип стадійності захисту та вимоги ст. 43 ГПК України щодо запобігання зловживанню процесуальними правами. Відсутність у особи матеріального права автоматично виключає його з категорії належних позивачів та не може породжувати у нього процесуальної правоздатності. За п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України позов мав бути залишений без розгляду.

Також не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Фізична особа-підприємець Штефан Владислав Олександрович, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, відкрити апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги проводити із викликом та за участі сторін по справі, скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 по справі №904/3733/22 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга ФОП Штефана В.О. обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення без додержання норм матеріального і процесуального права, за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, та при невідповідності висновків встановленим обставинам справи.

Позивач стверджує, що висновки суду про необхідність звернення до суду із вимогою про поновлення договору оренди землі на підставах "мовчазної згоди" відповідача є помилковими. Зі сторони відповідача не було пропуску місячного строку на розгляд звернення позивача, оскільки 19.02.2013 позивач сам звернувся до відповідача із письмовим проханням призупинити розгляд заяви від 31.01.2013 із метою з`ясування усіх спірних питань. Проекти рішень про відмову були виключені з порядку денного XXXI сесії міської ради, яка відбулася 22.02.2013-27.02.2013.

Апелянт наполягає на тому, що він ніколи не намагався поновити договір оренди землі на підставах “мовчазної згоди”, а наполягав на тому, що зі сторони відповідача наявна незаконна відмова у поновленні договору із підстав незаконно нарахованої заборгованості з орендної плати за землю. Така заборгованість була нарахована на підставі визнаного у судовому порядку нечинним рішення Криворізької міської ради №3884 від 14.05.2010 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу".

Позивач посилається на преюдиційні судові рішення: постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2021 по справі №17/5005/17074/2011 та від 19.07.2021 по справі №904/6575/20, якими було відмовлено у стягненні заборгованості з орендної плати. Апелянт зазначає, що суд не визнав ці обставини преюдиційними, що призвело до невірного встановлення фактичних обставин справи.

Позивач стверджує, що лише у 2021 році з`явились обґрунтовані підстави для скасування рішення відповідача №1927 від 24.04.2013 та для звернення до суду із позовом про поновлення договору оренди. Відповідно до ч. 9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відмова в укладенні додаткової угоди може бути оскаржена в суді.

Щодо обрання способу захисту апелянт зазначає, що поновлення договору на той самий строк на який він був укладений не відновить порушених прав, адже з моменту його закінчення вже минуло понад 9 років. Тому позивачем було подано вимогу про визнання укладеним нового договору оренди у тій самій редакції, що є належним способом захисту порушених прав, який відновить порушені права.

Позивач посилається на рішення ЄСПЛ у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" від 24.06.2003, в якому встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав.

Щодо реєстрації права власності на незавершене будівництво за третьою особою апелянт зазначає, що будівництво здійснювалось на підставі Договору про спільну діяльність із будівництва майнового комплексу (автостоянки) від 05.03.2008, укладеного між Штефаном В.О., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . При цьому, третя особа-1 (Штефан О.З.) як власник майна не заперечує щодо поновлення договору оренди. Крім того, позивач посилається на позицію Верховного Суду у постанові від 14.09.2022 у справі №904/4933/15, згідно якої реєстрація об`єкта незавершеного будівництва не є підставою для переходу права на земельну ділянку у розумінні ст. 120 ЗК України.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі № 904/3733/22 – змінено, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції відповідної постанови, в іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі № 904/3733/22 – залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на момент звернення ФОП Штефана В.О. з позовом, а саме 26.10.2022, власником об`єкта незавершеного будівництва, яке знаходиться на спірній земельній ділянці на підставі договору дарування незавершеного будівництва № 1208 був Штефан О.З.

За висновком суду апеляційної інстанції, наведена обставина свідчить про недоведеність позивачем факту порушення саме його прав, а відтак у розумінні статті 15 Цивільного кодексу України є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, без необхідності надання оцінки іншим доводам сторони.

Не погодившись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025 ФОП Штефаном В.О. подано до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій він просив скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 01.04.2026 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича задоволено: постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2025 у справі №904/3733/22 скасовано, а справу №904/3733/22 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Як зазначено колегією суддів, суд апеляційної інстанції, визнавши позовні вимоги недоведеними виключно з підстави відсутності, на його переконання, у ФОП Штефана В.О. належного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу у спірних правовідносинах, передчасно обмежився таким висновком і помилково не надав належної правової оцінки ані доводам позивача, викладеним у позовній заяві, ані правовій позиції суду першої інстанції щодо заявлених вимог, ані аргументам, наведеним в апеляційній скарзі позивача. Водночас саме ці доводи стосувалися правової природи спірних правовідносин, умов реалізації права позивача та застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі", а тому підлягали самостійному дослідженню та оцінці.

За таких обставин, суд погодився з доводами скаржника, що висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову без дослідження обставин спору та надання оцінки таким аргументам є передчасним та таким, що не відповідає завданню апеляційного перегляду.

При цьому, касаційний суд також підтримав позицію скаржника стосовно того, що державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва за Штефаном О.З. на момент її здійснення не зумовлювала переходу до нього права користування земельною ділянкою в розумінні статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Рух справи в суді апеляційної інстанції під час нового розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2026 для розгляду справи №904/3733/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.

Ухвалою Центрального апеляційного суду від 27.04.2026 апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 прийнято до провадження колегією суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Левшиної Г.В., суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.; розгляд апеляційної скарги призначено на 02.06.2026 о 14:10 год.

Ухвалою Центрального апеляційного суду від 27.04.2026 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 прийнято до провадження колегією суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Левшиної Г.В., суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.; об`єднано апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича та Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 в одне апеляційне провадження.

29.05.2026 через підсистему "Електронний суд" від Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича надійшла заява про здійснення транслювання усіх судових засідань із їх збереженням на сайті "Судова влада України".

В засідання суду 03.06.2026 в режимі відеоконференції з`явились ФОП Штефан В.О., його представник, а також представник Криворізької міської ради.

Апеляційний суд у відповідності до приписів статтей 8, 9 Господарського процесуального кодексу України здійснив розгляд справи із трансляцією судового засідання у мережі Інтернет.

У судовому засіданні 02.06.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та встановлені апеляційним господарським судом.

29.12.2007 між ФОП Штефаном В.О., як орендарем, та Криворізькою міською радою, як орендодавцем, був укладений договір № 141 оренди земельної ділянки для розміщення автостоянки, яка знаходиться на вул. Качалова у Саксаганському районі м. Кривого Рогу.

Відповідно до п. 1 договору орендодавець на підставі рішення міської ради від 28.11.2007 № 2026 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2912 га з кадастровим номером 1211000000:06:134:0057.

Договір укладено на 2 роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. Договір зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 05.03.2008 за № 040810800141 (пункт 5 договору).

20.04.2010 між сторонами укладено додаткову угоду про подовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 № 040810800141 на підставі рішення Ради від 27.01.2010 № 3714; розділ "об`єкт оренди" договору від 29.12.2007 був доповнений новим пунктом про знаходження на земельній ділянці тимчасової споруди автостоянки та інженерних мереж; строк дії договору продовжено на 3 роки на тих самих умовах. Додаткова угода зареєстрована 14.05.2010 за № 041010800395.

У 2010-2011 роках Радою було нараховано заборгованість з орендної плати за землю на підставі рішення № 3884 від 14.05.2010 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу".

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 у справі № 2а-423/10/0408, залишеною без змін постановою Вищого адміністративного суду від 11.12.2012, рішення Ради «Про затвердження технічної документації з нормативної оцінки земель міста Кривого Рогу» № 3884 від 14.05.2010 визнано нечинним.

31.01.2013 ФОП Штефан В.О. подав до Ради заяву про поновлення договору оренди земельної ділянки разом із проєктом додаткової угоди.

07.02.2013 проведено спільне обстеження земельної ділянки представниками управління земельних ресурсів виконкому міської ради та ФОП Штефаном В.О., за результатами якого було повідомлено про наявність зауважень щодо сплати орендної плати.

19.02.2013 позивач звернувся до Ради із письмовим проханням призупинити розгляд заяви від 31.01.2013 із метою з`ясування усіх спірних питань та приведення грошових та документальних питань до норм згідно чинного законодавства. Проекти рішень про відмову у поновленні договорів оренди були виключені з порядку денного XXXI сесії Ради, яка відбулася 22.02.2013-27.02.2013.

Листом від 23.03.2013 Рада повідомила позивача про те, що станом на 20.03.2013 ним не вжито заходів щодо приведення податкових зобов`язань у відповідність до вимог чинного земельного законодавства України, заборгованість з орендної плати не ліквідована. Рада повідомила про відсутність правових підстав для поновлення терміну дії договорів оренди та встановила строк для врегулювання питань до 05.04.2013.

24.04.2013 Рада прийняла рішення № 1927 "Про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 № 040810800141", яким відмовила ФОП Штефану В.О. в поновленні договору оренди та зобов`язала його припинити комерційне використання земельної ділянки і повернути її за актом приймання-передачі.

18.08.2018 позивачем здійснено відчуження нерухомого майна – незавершеного будівництва будівель та споруд автостоянки, розміщеного на спірній земельній ділянці, на користь Бондаренко Наталі Олександрівни (надалі – Бондаренко Н.О., третя особа 2) за договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Меньшиковою К.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 1204. Надалі право власності перейшло до Штефана О.З.

Будівництво будівель та споруд автостоянки здійснювалось на підставі Договору про спільну діяльність із будівництва майнового комплексу (автостоянки) від 05.03.2008, укладеного між Штефаном В.О. та третіми особами.

Згідно з умовами договору: Штефан В.О. зобов`язався надати земельну ділянку для будівництва; Бондаренко Н.О. – організовувати та контролювати процес будівництва; Штефан О.З. – здійснити фінансування будівництва.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 17/5005/17074/2011 за позовом Прокурора Жовтневого району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи - підприємця Штефана Владислава Олександровича відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за землю у період з 01.06.2010 по 30.06.2011.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.07.2021 у справі № 904/6575/20 за позовом Прокурора Саксаганського району м. Кривого Рога Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати за період з 01.05.2013 по 31.12.2013.

ФОП Штефан В.О., звертаючись із цим позовом, стверджує, що рішення Криворізької міської ради про відмову у поновленні договору оренди землі є незаконним, оскільки Рада не виконала покладений на неї обов`язок щодо розгляду заяви позивача про продовження договору у місячний строк, встановлений законом. Крім того, після закінчення строку дії договору позивач продовжив фактичне користування спірною земельною ділянкою. З урахуванням наведеного позивач вважає, що договір оренди землі підлягає визнанню укладеним на новий строк.

Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційних скарг.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, предмет позову у цій справі полягає у визнані неправомірним, незаконним та скасуванні у повному обсязі рішення Криворізької міської ради від 24.04.2013 за №1927, визнанні укладеним між сторонами договору оренди земельної ділянки.

Підставою позовних вимог є те, що відповідач, на думку позивача, прийняв незаконне рішення про відмову у поновленні договору оренди землі, а тому наявні підстави визнати договір оренди землі укладеним.

При цьому, правовою підставою для обґрунтування позовних вимог позивач визначив положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі", якою врегульовано питання переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк.

Як було встановлено, спірний договір оренди землі від 29.12.2007 укладено сторонами справи під час дії Закону України "Про оренду землі" (в редакції станом на 01.01.2007) на два роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Договір від 29.12.2007 зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 05.03.2008 за №040810800141Ю, у зв`язку із чим, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір від 29.12.2007 діяв до 05.03.2010.

Після закінчення строку дії договору, тобто після 05.03.2010, на підставі рішення Криворізької міської ради від 27.01.2010 №3714 позивачу було продовжено термін дії договору оренди землі на 3 роки на тих самих умовах і 20.04.2010 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода.

Додаткова угода зареєстрована у Криворізькому міському відділі Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у державного реєстрі земель вчинено запис 14.05.2010 за №041010800395.

Таким чином, договір оренди земельної ділянки №141 від 29.12.2007 припинив свою дію 14.05.2013. Вказана обставини встановлена, в тому числі в постанові Центрального апеляційного господарського суду від 19.07.2021 у справі №904/6575/20 за позовом прокуратури в особі Криворізької міської ради до ФОП Штефана В.О., а тому така обставина визнається преюдиційною та такою, що не підлягає доказуванню і не може бути поставлена під сумнів (ст. 75 ГПК України).

Позивач звернувся до Криворізької міської ради із заявою про поновлення договору 31.01.2013.

В контексті наведених обставин, колегія суддів зауважує про те, що стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Відповідно за змістом статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Земельний кодекс України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124). Проте саме Законом "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.

Як встановлено, починаючи з моменту укладення договору оренди від 29.12.2007 та протягом його дії, редакція Закону України "Про оренду землі" неодноразово змінювалася.

Натомість за загальним правилом дії законів у часі застосуванню підлягає стаття 33 Закону "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент звернення з такою вимогою, адже вказівки про інше положення законодавства не містять.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.05.2024 у справі №909/694/23 (п. 38-40).

Отже, за висновками суду апеляційної інстанції, застосуванню до даних правовідносин підлягає Закон України "Про оренду землі" в редакції від 01.01.2013, яка діяла на момент вчинення позивачем дій, направлених на поновлення договору оренди (31.01.2013).

Виходячи зі змісту заяви позивача від 31.01.2013, адресованої міському голові Вілкулу Ю.Г., позивачем було заявлено про поновлення договору оренди земельної ділянки від 05.03.2008 №040810800241 терміном на 5 років. Як зазначено у заяві, земельна ділянка розташована за адресою: вул.Качалова у Саксаганському районі та використовується під розміщення автостоянки.

Рішенням XXXIII сесії VI скликання Криворізької міської ради від 24.04.2013 №1927 "Про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки від 05.03.2018 за №040810800141", Фізичній особі - підприємцю Штефану Владиславу Олександровичу було відмовлено в поновленні договору оренди від 05.03.2018 за №040810800141 з додатковою угодою від 14.05.2010 за №041010800395 земельної ділянки (кадастровий номер 1211000000:06:134:0057) площею 0,2912 га, наданої для розміщення автостоянки на вулиці Качалова Саксаганського району міста Кривого Рогу та зобов`язано його (позивача) припинити комерційне використання зазначеної земельної ділянки і повернути її міській раді за актом приймання-передачі (повернення) (пункти 1 та 2 рішення).

Підставою ухвалення даного рішення, відповідачем зазначено невиконання орендарем податкових зобов`язань з орендної плати за займану земельну ділянку, чим порушено вимог п. 10 договору оренди землі.

Позивач у позові заперечує вказані відповідачем у рішенні обставини, та вважає, що останні не можуть бути підставою для відмови у продовженні договору оренди.

На думку, позивача, всі зобов`язання були належно виконані з боку орендаря, відповідне рішення ради є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, про що позивачем 22.10.2022 заявлені відповідні позовні вимоги шляхом звернення до Господарського суду Дніпропетровської області. На підтвердження викладених обставин позивач також посилається на судові рішення у справах №17/5005/17074/2011 та №904/6575/20, які є преюдиційними для розгляду цієї справи.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Об`єктом захисту може бути порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (правові висновки Верховного Суду у постановах від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Оцінюючи ефективність вимоги позивача про скасування спірного рішення Криворізької міської ради від 24.04.2013 за №1927, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що відповідний спосіб захисту не відповідає критерію ефективності, оскільки не призведе до поновлення порушених прав орендаря. Так, відповідне рішення Ради станом на 22.10.2022 вже вичерпало свою дію – договір оренди земельної ділянки №141 від 29.12.2007 припинив свою дію 14.05.2013.

Крім того, згідно висновків сталої та послідовної судової практики сам по собі такий спосіб захисту, як визнання укладеним договору оренди землі на запропонованих позивачем умовах, не потребує вжиття додаткових способів захисту, а відтак, скасування спірного рішення відповідача є неналежним способом захисту, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №910/6701/20, від 08.11.2022 у справі №910/18853/21 та від 21.01.2026 у справі №915/403/25.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обрання позивачем неефективного способу захисту шляхом заявлення вимоги про неправомірним, незаконним та скасування рішення Ради.

Щодо вимоги про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки у тій самій редакції договору оренди від 29.12.2007 №141, судова колегія виходить з наступного.

Так, відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на 01.01.2013) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за

місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі.

За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

У разі зміни межі або цільового призначення земельної ділянки поновлення договору оренди землі здійснюється у порядку одержання земельної ділянки на праві оренди.

У пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 зазначено таке: "Частини п`ята та шоста статті 33 Закону про оренду землі встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

38.1. За загальним правилом, викладеним у частині п`ятій статті 33 Закону про оренду землі, орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду.

38.2. Спеціальне правило, викладене у частині шостій Закону про оренду землі, розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення."

Пункти 41 та 43 цієї ж постанови містять висновок про те, що без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим, а єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, саме шляхом укладення згаданої у частинах третій, п`ятій- восьмій, одинадцятій статті 33 Закону про оренду землі додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано акцентував увагу на тому, що ст. 33 Закону України «Про оренду землі» було визначено загальну єдину процедуру дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі, за якої завершення процедури поновлення договору полягало в укладенні додаткової угоди (за згодою сторін чи за судовим рішенням).

Окрім того, апеляційний суд підкреслює і те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 903/1030/19 та постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі № 910/7864/20 суди зазначили, що стаття 33 Закону №161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар".

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина п`ята статті 33 Закону №161-XIV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №903/1030/19).

Базуючись на зазначених вище позиціях Верховного Суду та узагальнюючи їх, можна зробити висновок, що алгоритм вирішення спорів щодо застосування статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, що застосовується до спірних правовідносин) в контексті дій сторін договору виглядає наступним чином:

- якщо орендар у строки, встановлені договором або за відсутності інших строків, встановлених договором, у строки, встановлені законом, не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проект договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;

- якщо орендар своєчасно, у строки, встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того, чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже, суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;

- якщо орендар своєчасно, у строки, встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проект договору (незалежно від того, чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі";

- якщо орендар своєчасно, у строки, встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проект договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах" (постанова Верховного Суду від 21.09.2022 у справі 926/2720/21).

Для реалізації переважного права на поновлення договору оренди принципово важливим є дотримання обома сторонами договору визначених статтею 33 Закону строків: орендарем - для повідомлення орендодавця про намір поновити договір оренди, орендодавцем - для відповіді на своєчасно надіслане звернення орендаря. Обов`язок орендодавця розглянути в місячний строк звернення орендаря виникає тільки у випадку виконання орендарем взятого на себе обов`язку повідомлення орендодавця про свій намір у строк, погоджений сторонами в договорі оренди" (подібна правова позиція є усталеною та міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №910/7864/20).

Як встановлено судом у даному випадку орендар своєчасно, у строки, погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо поновлення дії договору.

Одночасно, проаналізувавши хронологію дій сторін, господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач виконав свій обов`язок щодо розгляду звернення позивача про поновлення договору оренди землі та повідомив позивача про небажання продовжувати строк дії договору, зазначивши причини. Також саме відповідач у власному рішенні про відмову у поновленні договору оренди землі вказав, що розглянув звернення позивача від 31.01.2013, рішення відповідач прийняв 24.04.2013 (майже через три місяці після звернення позивача до відповідача про поновлення договору оренди землі).

Проте, таке прострочення обумовлене клопотанням позивача наданим внаслідок наявності спору щодо орендної плати.

Отже, відповідач, як орган місцевого самоврядування, через який територіальна громада реалізує своє право власності на землю, підтвердив свою позицію щодо небажання продовжувати дію договору, ухваливши відповідне рішення.

Тобто, у даному випадку, приймаючи до уваги листування між сторонами до закінчення строку дії договору (14.05.2013) наявними є обізнаність відповідача із наміром позивача поновити договір та відповідні заперечення відповідача проти цього. При цьому, законодавець не визначає коло підстав таких заперечень. Зокрема, як зазначено Верховним Судом орендодавець отримуючи відповідну заяву про поновлення далі самостійно планує подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважає доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставляє пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар. Тобто, відповідні умови оренди можуть бути пов`язані не лише з розміром та порядком сплати орендних платежів.

Таким чином, оскільки відповідач розглянув надіслану орендарем заяву про поновлення договору оренди землі, проаналізував її умови, у тому числі перевірив останню на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діяв в межах своїх повноважень.

В свою чергу, як вже було зазначено, ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачала можливість оскарження в суді відмови або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі.

Проте, позивачем після отримання рішення відповідача про відмову у поновленні договору оренди з підстави наявності заборгованості зі сплати орендних платежів дій щодо оскарження такої відмови та визнання укладеною додаткової угоди впродовж строку дії договору вчинено не було.

Як наслідок, враховуючи, що з відповідними вимогами щодо договору оренди земельної ділянки позивач звернувся до суду лише 22.10.2022, тобто, після закінчення строку дії договору та строку, на який його могло бути поновлено, переважне право орендаря на укладення договору оренди згідно ч. ч. 1-5 Закону України «Про оренду землі» припинилося.

Щодо застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

В даному випадку, колегія суддів відзначає, що зміст права, підстави та обставини для захисту переважного права орендаря, яке виникає відповідно до ч. ч. 1-5 Закону України "Про оренду землі", не є тотожними змісту та підставам захисту його права, яке виникає на підставі ч. 6 Закону України "Про оренду землі".

У першому випадку орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами укласти договір оренди землі після його припинення. В цьому разі нормою покладено на орендаря обов`язок повідомити про такий свій намір орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, додати лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі з обов`язковим доданням проекту додаткової угоди, а на орендодавцеві лежить обов`язок у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевірити його на відповідність вимогам закону, узгодити з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, прийняти рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), та укласти з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. Таким чином при продовженні договору оренди землі у спосіб реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий строк, незмінними будуть залишатися лише сторони договору оренди землі, розмір земельної ділянки та її цільове призначення. Інші ж умови можуть змінюватися.

У другому випадку поновлення договору відбувається на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Тобто з положень Закону України "Про оренду землі" вбачається, що законодавчо відокремлено право на укладення договору оренди на новий строк шляхом укладення додаткової угоди, яке має бути реалізовано до спливу строку договору оренди землі, що закріплено у частинах 1-5 цієї норми, від права вважати продовженим договір оренди землі у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі за відсутності протягом одного місяця після спливу терміну дії договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні цього договору оренди, визначене у інших частинах цієї статті.

Відповідні положення у вказаних частинах зазначеної статті дозволяють продовжувати орендні правовідносини, але у першому випадку це право повинно бути реалізовано до спливу договору оренди, а у другому воно може настати за відсутності заперечення іншої сторони, що може мати прояв у "мовчазній згоді" орендодавця, протягом визначеного терміну після закінчення строку дії договору оренди землі.

З урахуванням наведених законодавчих положень, позивач стверджує про помилковість висновків суду щодо необхідності звернення до суду із вимогою про поновлення договору оренди землі на підставах "мовчазної згоди" відповідача. Зі сторони відповідача не було пропуску місячного строку на розгляд звернення позивача, оскільки 19.02.2013 позивач сам звернувся до відповідача із письмовим проханням призупинити розгляд заяви від 31.01.2013 із метою з`ясування усіх спірних питань. Проекти рішень про відмову були виключені з порядку денного XXXI сесії міської ради, яка відбулася 22.02.2013-27.02.2013.

Апелянт наполягає на тому, що він ніколи не намагався поновити договір оренди землі на підставах "мовчазної згоди", а наполягав на тому, що зі сторони відповідача наявна незаконна відмова у поновленні договору із підстав незаконно нарахованої заборгованості з орендної плати за землю. Така заборгованість була нарахована на підставі визнаного у судовому порядку нечинним рішення Криворізької міської ради №3884 від 14.05.2010 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Кривого Рогу".

Колегія суддів погоджується з даними доводами апеляційної скарги, оскільки останні відповідають встановленим вище обставинам справи.

Відтак, враховуючи, що спір у справі виник саме внаслідок залишення без задоволення відповідачем заяви позивача поданої згідно ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", висновки суду першої інстанції щодо можливості застосування до спірних правовідносин ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" є помилковими.

Одночасно, стаття 33 Закону України «Про оренду землі» в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду з позовом, викладена наступним чином:

«Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.

До листа-повідомлення про укладення договору оренди землі на новий строк орендар додає проект договору.

При укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом договору оренди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і в разі відсутності заперечень укладає договір оренди. У разі оренди земель державної та комунальної власності укладення договору здійснюється на підставі рішення органу, уповноваженого здійснювати передачу земельних ділянок у власність або користування згідно із статтею 122 Земельного кодексу України. За наявності заперечень орендодавця щодо укладення договору оренди землі на новий строк орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення».

Проте, за висновками судової колегії, враховуючи закінчення строку дії договору оренди на момент звернення позивача з позовом до суду, нова редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі» застосуванню до правовідносин сторін не підлягає.

Інших підстав ніж встановлені ст.33 Закону України «Про оренду землі» та ст.126-1 Земельного кодексу України для укладення договору оренди землі законом не передбачено, скаржником не визначено.

Позивач у скарзі посилається на рішення ЄСПЛ у справі “Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії” від 24.06.2003, в якому встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав.

Проте, судова колегія зауважує, що враховуючи наявні спори між учасниками спірних правовідносин відповідні сподівання позивача є недостатньо обгрунтованими.

Щодо заявленого позивачем клопотання про вихід за межі позовних вимог.

Так, у прохальній частині позовної заяви позивач також просив суд врахувати положення ст. 5 ГПК України та, в разі необхідності, вийти за межі позовних вимог і визначити у своєму рішенні інший спосіб захисту прав, який не буде суперечити закону та відповідатиме інтересам позивача.

Аналізуючи заявлене позивачем у прохальній частині позовної заяви клопотання місцевий господарський суд зауважив про те, що згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У господарському судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. При цьому право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №910/17079/19.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Тотожна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №914/3203/21.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

В межах даного спору судом не становлено, що закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу позивача. Водночас, суд встановив лише те, що спосіб захисту, обраний позивачем із кола передбачених законом способів захисту порушеного права, є щодо однієї вимоги неналежним, а щодо іншої – застосованим після спливу строку дії договору.

Враховуючи вищенаведені положення ГПК України та висновки сталої судової практики, апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вказаного клопотання позивача.

Щодо вимог апеляційної скарги Криворізької міської ради.

Як вбачається зі змісту поданої апеляційної скарги, Криворізька міська рада стверджує, що позивач на момент звернення до суду (25.10.2022) не мав матеріального права, яке він заявляє на захист. Позивач ще 18.08.2018 відчужив нерухомість, розташовану на земельній ділянці (договір дарування), що відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 141 ЗК України автоматично припинило його право користування земельною ділянкою. Таким чином, позивач не був носієм спірного права, не міг вважатися належним позивачем та не мав процесуальної дієздатності щодо заявлених вимог.

Апелянт посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 щодо принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею), а також на висновки Верховного Суду у постановах від 01.12.2020 у справі №921/99/18 та від 21.09.2021 у справі №909/108/19 щодо автоматичного припинення права користування земельною ділянкою при відчуженні нерухомості.

Відтак, апелянт наполягав на тому, що місцевий господарський суд порушив принцип стадійності захисту та вимоги ст. 43 ГПК України щодо запобігання зловживанню процесуальними правами. Відсутність у особи матеріального права автоматично виключає його з категорії належних позивачів та не може породжувати у нього процесуальної правоздатності. За п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України позов мав бути залишений без розгляду.

Розглянувши доводи апелянта в частині відсутності у позивача матеріального права, колегія суддів звертається до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2026 у цій справі.

Так, направляючи матеріали цієї справи на новий розгляд колегія суддів касаційного господарського суду надала вичерпні висновки стосовно того, що державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва за Штефаном О.З. на момент її здійснення не зумовлювала переходу до нього права користування земельною ділянкою в розумінні статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

За відповідних обставин, державна реєстрація третьою особою-1 права власності на об`єкт незавершеного будівництва сама по собі жодним чином не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову з мотивів відсутності порушення суб`єктивних прав та охоронюваного законом інтересу ФОП Штефана В.О. у спірних правовідносинах.

Відтак, позиція апелянта носить помилковий характер, оскільки не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо інших доводів Криворізької міської ради з приводу зловживання позивачем процесуальними правами та необхідності залишення позову без розгляду, то колегія суддів вважає останні неспроможними, оскільки як правильно зазначив суд першої інстанції, з наявних у справі доказів не вбачається існування обставин, які б свідчили про зловживання позивачем своїми процесуальними правами, а його (позивача) суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав та охоронюваних законом інтересів не є підставою для залишення позову без розгляду.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до вимог статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича та Криворізької міської ради слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 3 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з її поданням, покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

З огляду на те, що апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича та Криворізької міської ради залишено без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з поданням та розглядом зазначених апеляційних скарг, покладаються відповідно на кожного із скаржників та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Штефана Владислава Олександровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 – змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 у справі №904/3733/22 залишити без змін.

Справу №904/3733/22 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 03.06.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук