Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №911/2767/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2026 р. Справа№ 911/2767/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України»

на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025

у справі № 911/2767/25 (суддя А.Р. Ейвазова)

за позовом Фізичної особи-підприємця Гупало Людмили Василівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України»

про стягнення 238182,28грн, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Гупало Людмила Василівна звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» про стягнення 238182,28 грн (з урахуванням нової редакції позовної заяви). В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем зобов`язань з оплати послуг з перевезення вантажу за замовленнями від: 02.04.2025 №02-04, 16.04.2025 №16-04, 06.05.2025 №06-05, 20.05.2025 №20-05.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/2767/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» на користь Фізичної особи-підприємця Гупало Людмили Василівни 234182,28 грн основного боргу та 2810,19 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 173-175, 179, 193, 306-308 Господарського кодексу України, статей 11, 203, 206-208, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України, статей 1, 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», статей 1, 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписаної в Женеві 19.05.1956, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» та яка набрала для України чинність 17.05.2007 та встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних зобов`язань щодо здійснення позивачем перевезень та оплати вартості таких перевезень, виконанням позивачем зобов`язань з перевезень вантажів та неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судом першої інстанції застосовано, як підставу для задоволення позову, ряд статей ГК України, який втратив силу (зокрема, здійснено посилання на наступні статті: ч.7 ст.179, ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175, ч.1 ст.193, ч.ч.1-3, 6 ст.306, ч.ч.1,2 ст.307, ч.ч.1, 5 ст.308, ч.1 ст.311 ГК України.

Вказане, за доводами відповідача, є окремою беззаперечною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом не було застосовано норми чинного законодавства, а застосовано вимоги нормативного акту, який втратив силу до моменту розгляду справи.

Відповідач наполягає, що між сторонами не укладався письмовий договір перевезення вантажу. Судом надано неправильну оцінку копіям заявок, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог та неправильно застосовано ст. ст. 639, 908, 909 ЦК України.

Судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 2 та 174 ГПК України та не залишено позовну заяву без розгляду, незважаючи на те, що у позивача відсутній електронний кабінет, зареєстрованій у системі ЄСІТС.

На підтвердження факту надсилання вказаних актів та рахунків на адресу відповідача позивачем надано суду експрес-накладні ТОВ «Нова Пошта» від: 22.04.2025 №59001362330959, 27.05.2025 №59001384979449, 10.06.2025 №59001393604001 (а.с.25), з яких начебто вбачається, що вказані документи дійсно надавалися Відповідачу. Однак, надані експрес-накладні не містять адреси отримувача, реквізитів отримувача, а також, з вказаних накладних не вбачається, які саме документи містяться у відправленні.

У підсумку, відповідач вважає, що надані позивачем докази на обґрунтування позовних вимог є недостатніми, та такими, які не дають можливість здійснити однозначний висновок про існування договірних відносин та факту надання послуг відповідачу.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі № 911/2767/25 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

13.02.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 Товариству з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі № 911/2767/25 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/2767/25. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Фізичній особі-підприємцю Гупало Людмилі Василівні встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 06.03.2026. Ухвалою суду також зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі № 911/2767/25 та витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/2767/25.

Позивач не скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України та не подав відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Надавши оцінку доводам апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України», дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у період з квітня по травень 2025 року сторонами підписані замовлення на перевезення вантажів автомобільним транспортом, а саме від:

- 02.04.2025 №02-04: дата завантаження - 03.04.2025 за адресою с. Наталівка (Житомирська обл.) Україна; дата розвантаження - 08.04.2025 за адресою Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина; найменування вантажу - піддони 23 тон; марка та характеристика автомобіля - НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; порядок оплати - впродовж 5-7 банківських днів по сканам пакету документів (рахунок, акт, ЦМР); вартість перевезення - 57 793,36грн (а.с.4);

- 16.04.2025 №16-04: дата завантаження - 17.04.2025 за адресою с. Наталівка (Житомирська обл.) Україна; дата розвантаження - 23.04.2025 за адресою Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина; найменування вантажу - піддони 23 тон; марка та характеристика автомобіля - НОМЕР_3 \ НОМЕР_4 ; порядок оплати - впродовж 5-7 банківських днів по сканам пакету документів (рахунок, акт, ЦМР); вартість перевезення - 60866,65грн (а.с.8);

- 06.05.2025 №06-05: дата завантаження - 07.05.2025 за адресою с. Наталівка (Житомирська обл.) Україна; дата розвантаження - 12-13.05.2025 за адресою Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина; найменування вантажу - піддони 23 тон; марка та характеристика автомобіля - НОМЕР_5 / НОМЕР_6 ; порядок оплати - впродовж 5-7 банківських днів по сканам пакету документів (рахунок, акт, ЦМР); вартість перевезення - 60 778,64грн (а.с.12);

- 20.05.2025 №20-05: дата завантаження - 21.05.2025 за адресою с. Наталівка (Житомирська обл.) Україна; дата розвантаження - 26.05.2025 за адресою Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина; найменування вантажу - піддони 23 тон; марка та характеристика автомобіля - НОМЕР_5 / НОМЕР_6 ; порядком оплати - впродовж 5-7 банківських днів по сканам пакету документів (рахунок, акт, ЦМР); вартість перевезення - 58743,63грн (а.с.16).

На підтвердження здійснення міжнародних перевезень відповідно до замовлень позивач надав міжнародні товарно-транспортні накладні CMR, а саме від:

- 06.04.2025: перевезення автомобілями з д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ; відправник - Timberwood UA LLC; одержувач - ECO Wood Sp.z.o.o; перевізник - ФОП Гупало Л.В.; вантаж - пиломатеріали обрізні хвойних порід (сосна) вагою 22000кг; отримання товару - 08.04.2025 Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина (а.с.7);

- 21.04.2025: перевезення автомобілями з д.н.з. НОМЕР_3 / НОМЕР_7 ; відправник - Timberwood UA LLC; одержувач - ECO Wood Sp.z.o.o; перевізник - ФОП Гупало Л.В.; вантаж -пиломатеріали обрізні хвойних порід (сосна) - 35,36м3 та листяних порід (вільха) 2,19м3 загальною вагою 21800кг; отримання товару - 23.04.2025 Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина (а.с.11);

- 07.05.2025 №070525: перевезення автомобілями з д.н.з. НОМЕР_5 / НОМЕР_6 ; відправник - Timberwood UA LLC; одержувач - ECO Wood Sp.z.o.o; перевізник - ФОП Гупало Л.В.; вантаж - пиломатеріали обрізні хвойних порід (сосна) вагою 22250кг; отримання товару - 12.05.2025 Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина (а.с.15);

- 24.05.2025 №85859: перевезення автомобілями з д.н.з. НОМЕР_5 / НОМЕР_6 ; відправник - Timberwood UA LLC; одержувач - ECO Wood Sp.z.o.o; перевізник - ФОП Гупало Л.В.; вантаж - пиломатеріали обрізні хвойних порід (сосна) 36,470м3 вагою 20500кг; отримання товару - Heidland 19, 38518 Gifhorn, Німеччина (а.с.19).

На підтвердження виконання зобов`язань з перевезення вантажу позивач також надав підписані лише ним акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

№ОУ-0000971 на суму 53793,36грн щодо перевезення за замовленням від 02.04.2025 №02-04 (а.с.6);

№ОУ-0001178 на суму 60866,65грн щодо перевезення за замовленням від 16.04.2025 №16-04 (а.с.10);

№ОУ-0001272 на суму 60778,64грн щодо перевезення за замовленням від 06.05.2025 №06-05 (а.с.14);

№ОУ-0001415 на суму 58743,63грн щодо перевезення за замовленням від 20.05.2025 №20-05 (а.с.18).

Крім того, для оплати послуг з перевезення позивач виставив відповідачу рахунки-фактури від: 08.04.2025 №СФ-0000994 на суму 53793,36 грн щодо перевезення за замовленням від 02.04.2025 №02-04 (а.с.5); 23.04.2025 №СФ-0001210 на суму 60866,65 грн щодо перевезення за замовленням від 16.04.2025 №16-04 (а.с.9); 12.05.2025 №СФ-0001298 на суму 60778,64 грн щодо перевезення за замовленням від 06.05.2025 №06-05 (а.с.13); 26.05.2025 №СФ-0001444 на суму 58 743,63 грн щодо перевезення за замовленням від 20.05.2025 №20-05 (а.с.17).

Як встановлено судом першої інстанції, після здійснення перевезень вантажу, позивачем на адресу відповідача направлено пакет документів (акти, рахунки, CMR) на підтвердження чого надав експрес-накладні ТОВ «Нова Пошта» від 22.04.2025 №59001362330959, від 27.05.2025 №59001384979449, від 10.06.2025 №59001393604001 (а.с.25).

Предметом спору у справі, що переглядається, є стягнення вартості наданих відповідачеві послуг з організації перевезення вантажів у розмірі 238182,28 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач вказує лише на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності між сторонами спору договірних відносин, а також, на недостатність доказів здійснення позивачем транспортних перевезень на виконання заявок відповідача.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері. При цьому, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025, а перевезення вантажів відбулись у квітні та травні 2025 року, тобто в період чинності ГК. За таких обставин, суд першої інстанції правильно застосував норми ГК України, як нормативного акту, чинного на час виникнення спірних правовідносин сторін.

Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У силу вимог ч.4 ст.203 ЦК України правочин (договір є правочином за змістом ч.2 ст.202 ЦК України) має вчинятися у формі, встановленій законом.

Як визначено п.2 ч.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Варто зазначити, що статус фізичної особи-підприємця не змінює того, що людина залишається фізичною особою, але наділяє таку особу додатковими можливостями здійснювати підприємницьку діяльність. Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. Таким чином, будь-які правочини, що укладаються між фізичними особами-підприємцями та юридичними особами, підлягають письмовому оформленню.

За змістом ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами; у разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. В силу ч.2 такої статті: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у справі, що переглядається, письмовими доказами, а саме, заявками підтверджено наявність волевиявлення обох сторін на укладення договорів міжнародного автомобільного перевезення вантажу, з погодженням дат завантаження та відвантаження, а також місця вчинення таких дій, узгодження маси вантажу, способу перевезення, ціни перевезення, строку оплати, а також інших істотних умов.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що узгодження істотних умов перевезення (предмету, ціни, строку) підтверджують укладення сторонами договорів міжнародного автомобільного перевезення вантажу, визначеного такими замовленнями у письмовій формі. Колегія суддів також підкреслює, що замовлення підписані та скріплені печатками як позивача, так і відповідача.

Укладені сторонами договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч. 1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; при цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, як установлено ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, в силу положень ч.ч. 1-3, 6 ст. 306 ГК України: перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами; суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі; перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній водний транспорт, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту; відносини, пов`язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються ЦК України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства; перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Схоже зі ст. 307 ГК України визначення надано і у ст. 909 ЦК України, за нормою якої, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Частиною 3 ст. 909 ЦК України визначено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Як визначено ч.ч.1, 5 ст.308 ГК України: вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального або незагального користування; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства (ч.1 ст.311 ГК України).

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Згідно ч.1 ст.53 вказаного Закону організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

З огляду на те, що виконання перевезень автомобільним транспортом відбувалося з перетином державного кордону України, до вказаних правовідносин сторін слід застосовувати положення Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписаної в Женеві 19.05.1956, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» та яка набрала для України чинність 17.05.2007 (далі - Конвенція).

За приписом п.1 ст.1 Конвенції ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Відповідно до ст.4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Пункт 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про транзит вантажів» транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування, зокрема, міжнародною автомобільною накладною може бути - CMR.

На підтвердження здійснення перевезень вантажу, позивачем надано міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), а саме, від 06.04.2025, від 21.04.2025, від 07.05.2025, від 24.05.2025.

Оскільки інформація, зафіксована у міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) від 06.04.2025, від 21.04.2025, від 07.05.2025, від 24.05.2025 щодо дати та місця навантаження вантажу, а також місця та дати розвантаження вантажу, ваги вантажу та вартості перевезення є тотожною до інформації, яка міститься щодо дати/місця навантаження/розвантаження вантажу та вартості перевезення у заявках від 02.04.2025 №02-04, від 16.04.2025 №16-04, від 06.05.2025 №06-05 та від 07.05.2025 №070525, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем на виконання заявок відповідача здійснено перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Натомість, доказів оплати наданих позивачем послуг, відповідачем не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій.

У силу ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За нормою ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У заявках від 02.04.2025 №02-04, від 16.04.2025 №16-04, від 06.05.2025 №06-05 та від 07.05.2025 №070525 сторони узгодили порядок оплати, а саме, впродовж 5-7 банківських днів по сканам пакету документів (рахунок, акт, ЦМР).

Матеріалами справи, а саме, експрес-накладними ТОВ «Нова Пошта» від 22.04.2025 №59001362330959, від 27.05.2025 №59001384979449, від 10.06.2025 №59001393604001 (а.с.25) підтверджується, що позивачем на адресу відповідача направлено пакети документів (акти, рахунки, CMR).

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що строк виконання зобов`язання відповідача з оплати наданих послуг з перевезення вантажу є таким, що настав на час звернення позивача з позовом.

Перевіривши суму основного боргу, заявлену позивачем до стягнення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вартість перевезення за заявкою від 02.04.2025 №02-04 позивачем визначена неправильно.

Так, у замовленні сторони передбачили, що плата за перевезення становить 57 793,36 грн. Ця ж сума виставлена позивачем відповідачу у рахунку-фактурі від 08.04.2025 №СФ-0000994. Однак, у вказаному замовленні сторони узгодили масу вантажу - 23000 кг, а, відповідно до CMR від 06.04.2025 фактично прийнято для перевезення вантаж масою 22000 кг, тобто на 1000 кг менше від замовленого.

За правильним розрахунком суду першої інстанції, вартість перевезення за заявкою від 02.04.2025 №02-04 становить 53793,36 грн (тобто за мінусом вартості 1000 кг вантажу).

Отже, загальна вартість перевезень за заявками від 02.04.2025 №02-04, від 16.04.2025 №16-04, від 06.05.2025 №06-05 та від 07.05.2025 №070525 становить 234182,28 грн.

Саме у цій сумі позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що Договір перевезення вантажу між сторонами не укладався.

За змістом ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Тобто, ЦК України допускає укладення договорів у спрощений спосіб, зокрема шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень. І цей перелік - не вичерпний.

Чинні закони України та міжнародні нормативно правові-акти не вимагають укладання договору про перевезення вантажу саме у формі єдиного документу.

Сукупність наданих позивачем доказів, а саме, замовлень на перевезення вантажу, міжнародні товарно-транспортні документи (CMR) підтверджують укладення між сторонами договору перевезення вантажу.

Натомість, обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі не вказують на те, що позивачем не було здійснено перевезення вантажу. Усі доводи відповідача стосуються лише того, що позивачем не надано суду договору про перевезення вантажу, укладеного у формі єдиного документу.

Надаючи оцінку доводам відповідача та доказам, наданим на їх підтвердження, колегія суддів керується нормами статей 13, 73-79, 86 ГПК України та встановленим у господарському судочинстві принципом змагальності сторін.

Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України та полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Оскільки надані відповідачем докази не спростовують встановленого судом першої інстанції факту здійснення позивачем вантажних перевезень за заявками відповідача, колегія суддів вважає факт укладення договору перевезення вантажу між сторонами - доведеним.

Безпідставними є доводи відповідач про застосування судом першої інстанції норм закону, який втратив свою силу, оскільки, як уже було зауважено, ГК України на час виникнення між сторонами спірних правовідносин сторін був чинним.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача про недотримання судом першої інстанції вимог ст. ст. 2, 174 ГПК України, з огляду на відсутність у позивача електронного кабінету, зареєстрованого у системі ЄСІТС.

Так, як підтверджується матеріалами справи, позивачем позовну заяву направлено до суду першої інстанції через електронний кабінет. Отже, доводи відповідача про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 2, 174 ГПК України є неспроможними.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України».

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспорт і логістика України» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/2767/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/2767/25 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/2767/25.

4. Матеріали справи №911/2767/25 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко