Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №909/602/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/602/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від прокуратури (апелянта) – Мельничук Ю.І.

від позивача – Матуляк Є.Й.

від відповідачів-1,2 – не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури, вих.№15-123ВИХ-26 від 20 лютого 2026 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2025 року (повний текст підписано 08.09.2025), суддя Скапровська І.М.

у справі № 909/602/25

за позовом Підприємства “Лікувально-діагностичний центр “Клініка святого Луки” Івано-Франківського Архієпархіального Управління Української Греко-Католицької Церкви”, м. Івано-Франківськ

до відповідача-1 Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

до відповідача-2 Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

про визнання незаконним та скасування рішення; визнання протиправними дій Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради щодо повернення заяви; зобов`язання Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради винести на розгляд сесії Івано-Франківської міської ради заяву

встановив:

15 травня 2025 року Підприємство “Лікувально-діагностичний центр “Клініка святого Луки” Івано-Франківського Архієпархіального Управління Української Греко-Католицької Церкви” звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідачів: Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківської міської ради про:

-визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради № 404-3 від 24.12.2020 в частині (п.24) включення нежитлової будівлі на вул Тарнавського, 12 до Переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації;

-визнання протиправними дій Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради щодо повернення заяви позивача від 05.02.2025 про включення нежитлової будівлі, яка знаходиться по вул. Тарнавського, 12 у м. Івано-Франківськ до переліку об`єктів, що підлягають приватизації;

-зобов`язання Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради винести на розгляд сесії Івано-Франківської міської ради вказану вище заяву. (Позовні вимоги викладено згідно з заявою позивача від 25.08.2025 – арк. справи 1 том ІІ).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2025 року у справі № 909/602/25 позов задоволено. Суд ухвалив: cкасувати рішення Івано-Франківської міської ради № 404-3 від 24.12.2020 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації" в частині (пункту 24) включення нежитлової будівлі на вулиці Тарнавського, 12 до Переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації. Визнати протиправними дії Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради щодо повернення заяви Підприємства «Лікувально-діагностичний центр «Клініка святого Луки» Івано-Франківського Архієпархіального Управління Української Греко-Католицької Церкви» від 05.02.2025 про включення нежитлової будівлі, яка знаходиться по вулиці Тарнавського, 12 у місті Івано-Франківськ до переліку об`єктів, що підлягають приватизації. Зобов`язати Департамент комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради винести на розгляд сесії Івано-Франківської міської ради заяву Підприємства «Лікувально-діагностичний центр «Клініка святого Луки» Івано-Франківського Архієпархіального Управління Української Греко-Католицької Церкви» від 05.02.2025 про включення об`єкта права комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, що знаходиться по вул. Тарнавського, 12, м. Івано-Франківськ до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.

Рішення суду мотивоване тим, що спірне рішення в частині включення до переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації, нежитлової будівлі на вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську (п/п №24 переліку, що є додатком до рішення №404-3 від 24.12.2020), є необґрунтованим, оскільки, нежитлова будівля на вул. Тарнавського, 12 не є тим єдиним майновим комплексом, в розумінні ст.191 ЦК України, у який входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом, а відтак, не є цілісним майновим комплексом підприємства, установи та організації, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації. Судом встановлено, що юридичну особу, що забезпечувала медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації, а відтак, заклад охорони здоров`я, який Івано-Франківська міська рада прийняла у комунальну власність з урахуванням умов встановлених ст.7 "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" - припинено. Відтак, суд виснував, що права позивача, як орендаря за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 4108 від 27.01.2022, який здійснив невід`ємні поліпшення орендованого майна та за наявності відповідного рішення орендодавця, є порушеними та підлягають захисту.

Сторонами рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, з апеляційною скаргою до Західного апеляційного господарського суду звернувся Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури та просив суд скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2025 року у справі № 909/602/25 та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що відповідно до ст.7 ЗУ «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов`язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність, зокрема: навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі ті, будівництво яких не завершено. Апелянт наголошує, що розпорядженням КМУ № 817-р від 12.08.2015 передано цілісні майнові комплекси державних закладів охорони здоров`я у власність (спільну власність) територіальних громад згідно з додатком, в тому числі і державний заклад «Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО «Львівська залізниця», до складу якого входять нежитлові будівлі по вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську, тобто спірне майно. Крім цього, скаржник посилається на те, що Івано-Франківською міською радою 16.02.2021 зареєстровано право комунальної власності на спірне нерухоме майно саме як на нежитлове приміщення лікарні. Також прокурор наголошує, що станом на час укладення договору оренди оспорюване рішення міської ради № 404-3 було чинним. Поряд з тим, зазначає, що орендарем невід`ємні покращення проведено за відсутності відповідних дозволів, які ним не було одержано у встановленому порядку, зважаючи на те, що спірний об`єкт – будівля лікарні є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення, чим порушено норми ЗУ «Про охорону культурної спадщини». Також прокурор посилається на ст.4 ЗУ «Про приватизацію державного або комунального майна», відповідно до якої приватизації не підлягають, зокрема: майно закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги; державні заклади охорони здоров`я, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади охорони здоров`я. Крім цього, прокурор звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки цей спір не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства та містить ознаки адміністративного спору. Щодо представництва інтересів держави прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах – Івано-Франківською міською радою, допущено нездійснення необхідного захисту інтересів держави – не вжито жодних заходів, у тому числі і шляхом оскарження рішення суду першої інстанції про задоволення позову у цій справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення. Зокрема, наголошує на безпідставному ототожненню колишнього функціонального призначення об`єкта з його чинним правовим статусом; ігнорування вичерпного характеру переліку об`єктів, що не підлягають приватизації; безпідставного поширення дії ст.7 ЗУ «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» на відносини приватизації; змішування питань дозвільних процедур у сфері містобудування та культурної спадщини з питанням допустимості доказів у господарському процесі; неналежної обізнаності щодо отримання всіх без виключення адміністративних дозволів процедур у сфері містобудування та культурної спадщини; помилкового визначення юрисдикції спору всупереч його очевидному майновому характеру. До відзиву на апеляційну скаргу позивачем долучено докази на спростування доводів апеляційної скарги прокурора.

21 травня 2026 року від позивача до суду надійшли письмові пояснення у справі, до яких також долучено докази на спростування доводів апеляційної скарги.

25 травня 2026 року від прокурора до суду надійшли додаткові пояснення.

Прокурор (апелянт) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2025 року у справі № 909/602/25 та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову, з підстав, наведених в апеляційній скарзі та поясненнях.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях.

Представники відповідача-1,2 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Оскільки явка представників відповідачів-1,2 в судове засідання не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Івано-Франківської міської ради № 1766-54 від 19 травня 2015 року «Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісного майнового комплексу Державний заклад «Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО «Львівська залізниця» надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісного майнового комплексу Державний заклад «Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО «Львівська залізниця», у тому числі: нежитлових будівель, розташованих за адресами: м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 94, вул. Тарнавського, 12, а також нежитлових приміщень, розташованих у будівлі за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Привокзальна, 17. Крім того, вказаним рішенням міська рада встановила, що після прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісного майнового комплексу Державний заклад «Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО «Львівська залізниця», він буде використовуватися як заклад охорони здоров`я і не підлягатиме відчуженню у приватну власність.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 817-р від 12 серпня 2015 року «Про передачу цілісних майнових комплексів державних закладів охорони здоров`я у власність (спільну власність) територіальних громад» передано цілісні майнові комплекси державних закладів охорони здоров`я у власність (спільну власність) територіальних громад за переліком, серед яких: Державний заклад «Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО «Львівська залізниця» (код ЄДРПОУ– 01111049) у власність територіальної громади м. Івано-Франківська (п.6 Переліку).

22 грудня 2015 року рішенням Івано-Франківської міської ради № 22-2 припинено Державний заклад "Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО "Львівська залізниця" шляхом перетворення в Комунальний заклад "Міська поліклініка №5". Поряд з цим, вказаним рішенням закріплено на праві оперативного управління за Івано-Франківською центральною міською клінічною лікарнею нежитлові приміщення, розташовані за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 94 та по вул. Тарнавського, 12. Нежитлові приміщення за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Привокзальна, 17 закріплено на праві оперативного управління за Комунальним закладом "Міська поліклініка №5".

Рішенням Івано-Франківської міської ради № 239-15 від 30 серпня 2017 року «Про використання нежитлових будівель на вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську» припинено право оперативного управління Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні на нежитлові будівлі загальною площею 1422,0 кв. м (будівля літ.А площею 944,3 кв. м, будівля літ.Б, В площею 263,0 кв. м, будівля літ.Г площею 150,2 кв. м, будівля літ Д площею 51,9 кв. м, будівля літ.Ж площею 12,6 кв. м згідно з технічним паспортом на будівлі по вул. Тарнавського, 12, складеним станом на 11.04.2005), розташовані за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тарнавського, 12. Вказані нежитлові будівлі закріплено на праві оперативного управління за Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради. Зобов`язано Івано-Франківську центральну міську клінічну лікарню передати, а Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради прийняти на баланс вказані нежитлові будівлі.

Рішенням Івано-Франківської міської ради № 123-19 від 02 травня 2018 року «Про формування мережі первинної медичної допомоги в місті Івано-Франківську» припинено наступні юридичні особи: Міська поліклініка №1», Комунальний заклад «Міська поліклініка №2», Міська поліклініка №3, Івано-Франківська міська поліклініка №4, Комунальний заклад «Міська поліклініка №5 (код ЄДРПОУ – 01111049), шляхом злиття у Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги Івано-Франківської міської ради».

Рішенням Івано-Франківської міської ради № 404-3 від 24 грудня 2020 року «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації» затверджено відповідний перелік, до якого під № 24 включено нежитлову будівлю по вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську.

19 жовтня 2021 року між Управлінням культури національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації (в договорі - орган охорони) та Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (в договорі - користувач, власник) укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 552, відповідно до умов якого, користувач (власник) бере на себе зобов`язання щодо збереження будівлі колишньої лікарні – пам`ятки культурної спадщини місцевого значення по вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську (ох. № 199-ІФ). Термін дії договору – на період права власності. Користувач (власник) зобов`язався використовувати пам`ятку як заклад охорони здоров`я; здійснювати продаж, передачу у володіння, користування чи управління пам`ятки

27 січня 2022 року між Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (в договорі – орендодавець), Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради (в договорі – балансоутримувач) та Підприємством "Лікувально-діагностичний центр "Клініка святого Луки" Івано-Франківського Архієпархіального УГКЦ" (в договорі – орендар) укладено договір № 4108 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, відповідно до умов якого, в оренду передається: будівля лікарні загальною площею 944,3 кв. м, розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тарнавського, 12 (п.4.1 змінюваних умов договору).

Згідно з п.п.4.3-4.5 змінюваних умов договору об`єкт оренди є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення (ох. № 199-ІФ); передача в оренду майна погоджена органом охорони культурної спадщини (лист № 330/01-010/060 від 09.11.2021); охоронний договір № 552 від 19.10.2021.

Цільове призначення майна визначено в п.7.1 змінюваних умов договору, а саме: для використання під заклад охорони здоров`я, без права передачі об`єкта оренди в суборенду та з умовою забезпечення орендарем вимог законодавства про охорону культурної спадщини та умов охоронного договору.

Відповідно до п.12.1 змінюваних умов договору останній діє до 31.10.2070 року включно.

У п.5.1 незмінюваних умов договору сторони погодили, що орендар має право здійснювати невід`ємні поліпшення майна за наявності рішення орендодавця про надання згоди, прийнятого відповідно до Закону та Порядку.

Орендар має право на компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень майна у порядку та на умовах, встановлених Порядком. Орендар має право на компенсацію вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень майна від переможця аукціону з приватизації майна, а якщо таким переможцем стає орендар, - то право на зарахування в рахунок купівельної ціни суми вартості здійснених ним невід`ємних поліпшень у порядку та на умовах, встановлених ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» (п.п.5.3, 5.4 незмінюваних умов договору).

Згідно з п.6.1 незмінюваних умов орендар зобов`язаний використовувати орендоване майно відповідно до призначення, визначеного у п.7 Умов.

Об`єкт оренди передано орендарю за тристороннім актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності від 27 січня 2022 року.

Рішенням Івано-Франківської міської ради № 1219 від 23 жовтня 2024 року «Про використання об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади» Підприємству "Лікувально-діагностичний центр "Клініка святого Луки" Івано-Франківського Архієпархіального УГКЦ" надано дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень в орендованих згідно з договором оренди № ДО-4108 від 27.01.2022 нежитлових приміщеннях загальною площею 944,3 кв. м, які розташовані за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тарнавського, 12, на загальну суму 4 252 649 грн, яка визначена згідно з локальним кошторисом з розрахунком договірної ціни ремонтних робіт.

Згідно з Актом перевірки акту виконаних робіт з невід`ємного покращення, затвердженого начальником Управління капітального будівництва Івано-Франківської міської ради від 24 січня 2025 року, вартість виконаних ремонтно-реставраційних робіт з невід`ємного покращення експлуатаційних характеристик в орендованих Підприємством "Лікувально-діагностичний центр "Клініка святого Луки" Івано-Франківського Архієпархіального УГКЦ" нежитлових приміщеннях в будівлі, розташованій за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тарнавського, 12, станом на жовтень 2024 року становить 4 278 605,26 грн.

Висновком експерта № 07/01-25 від 03 лютого 2025 року встановлено, що проведені орендарем поліпшення мають невід`ємний характер.

У відповідності до Звіту № 023/03-22 ринкова вартість майна станом на 2022 рік становить 11 482 690 грн без ПДВ.

Згідно з Звітом № 01/01-2025 ринкова вартість невід`ємних поліпшень станом на 31.12.2024 становить 5 137 747 грн з ПДВ.

05 лютого 2025 року Підприємство “Лікувально-діагностичний центр “Клініка святого Луки” Івано-Франківського Архієпархіального Управління Української Греко-Католицької Церкви” звернулося до Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради із відповідною заявою про включення об`єкта права комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, а саме: будівля лікарні загальною площею 944,3 кв. м за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тарнавського, 12.

Листом за вих.№ 22/34.2-02/49 від 07 березня 2025 року Департамент комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради повернув заяву та додані до неї документи позивачу, пославшись, зокрема на рішення Івано-Франківської міської ради № 404-3 від 24.12.2020 «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації».

У травні 2025 року Підприємство “Лікувально-діагностичний центр “Клініка святого Луки” Івано-Франківського Архієпархіального Управління Української Греко-Католицької Церкви” звернулося до суду з цим позовом до Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради та Івано-Франківської міської ради про: - визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради № 404-3 від 24.12.2020 в частині (п.24) включення нежитлової будівлі на вул Тарнавського, 12 до Переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації; - визнання протиправними дій Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради щодо повернення заяви позивача від 05.02.2025 про включення нежитлової будівлі, яка знаходиться по вул. Тарнавського, 12 у м. Івано-Франківськ до переліку об`єктів, що підлягають приватизації; - зобов`язання Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради винести на розгляд сесії Івано-Франківської міської ради вказану вище заяву.

Щодо можливості подання прокурором апеляційної скарги у цій справі:

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Ураховуючи викладене, зважаючи на роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

За змістом ч.3 ст.4, ст.53 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Згідно з ч.ч.3-5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до абзацу 1 частини третьої та абзаців 1, 2 частини четвертої ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Аналіз зазначених положень закону дає підстави для висновку, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

В силу положень ч.6 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Слід зазначити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі прокурор не брав участі у судовому процесі під час розгляду справи в суді першої інстанцій та подав апеляційну скаргу на судове рішення в порядку ст.23 ЗУ "Про прокуратуру".

Як зазначалось вище, згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Тобто законодавцем чітко визначено, що прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті.

Слід зазначити, що вступ прокурора у справу за позовом іншої особи та ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без його участі, є окремими процесуальними діями, які мають чітку, визначену процесуальним законодавством послідовність, у зв`язку з чим прокурор наділений повноваженнями на звернення до суду з апеляційною скаргою.

Тому необхідною умовою розгляду апеляційної скарги прокурора є дотримання прокурором вимог ч.4 ст.53 ГПК України та ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" (такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 у справі № 911/1292/18).

З наданих прокурором в обґрунтування звернення з апеляційною скаргою документів вбачається, що уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Івано-Франківська міська рада, яка діє від імені територіальної громади міста Івано-Франківська, та яка визначена позивачем як відповідач у цій справі. Івано-Франківська міська рада брала участь в розгляді справи в суді першої інстанції, надала свій відзив та заперечувала щодо задоволення позову.

Поряд з цим, прокурором встановлено, що апеляційна скарга в межах визначеного законодавцем процесуального строку відповідачем не подавалась, що дає підстави для висновку про неналежне здійснення захисту суб`єктом владних повноважень інтересів держави. Рішення суду першої інстанції у цій справі ухвалене 29 серпня 2025 року, повне рішення підписано 08 вересня 2025 року. Не подання суб`єктом владних повноважень апеляційної скарги протягом строку на апеляційне оскарження рішення суду, а також протягом тривалого часу після набрання таким рішенням законної сили, свідчить про невжиття відповідним органом заходів на захист інтересів держави.

Судом встановлено, що на підтвердження дотримання вимог ч.4 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" прокурором надано лист за вих.№ 15-121ВИХ-26 від 18.02.2026, яким останній повідомив Івано-Франківську міську раду про намір вжиття заходів представницького характеру шляхом оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у цій справі.

З огляду на зазначене, неналежне здійснення захисту суб`єктом владних повноважень інтересів держави, з урахуванням положень ст.131-1 Конституції України та ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" підтверджує наявність виключного випадку щодо представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим визначає Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Так, згідно з ст.1 вказаного Закону приватизація державного або комунального майна (приватизація) - це платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями; викуп - це спосіб продажу об`єкта приватизації одному покупцю; єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.

Статтею 2 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» визначено, що приватизація здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; продажу об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного та достовірного інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації.

До об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України (ч.1 ст.4 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна»).

В силу ч.2 ст.4 вказаного вище Закону крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, приватизації не підлягають єдині майнові комплекси казенних підприємств, єдині майнові комплекси або пакети акцій (часток) у статутному капіталі юридичних осіб, які є правонаступниками таких підприємств, та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема: - майно закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги; - державні заклади охорони здоров`я, у тому числі приміщення, в яких розміщуються державні заклади охорони здоров`я; - пам`ятки, включені до переліку пам`яток, що не підлягають приватизації.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.5 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації поділяються на об`єкти малої приватизації та об`єкти великої приватизації. До об`єктів малої приватизації, зокрема належать:

- єдині майнові комплекси державних і комунальних підприємств, їх структурних підрозділів, у тому числі єдині майнові комплекси та їх структурні підрозділи, що передані в оренду, крім єдиних майнових комплексів державних і комунальних підприємств, що належать до об`єктів великої приватизації;

- окреме майно (окремим майном вважається рухоме та нерухоме майно державних або комунальних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних або комунальних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним або комунальним майном; майно державних або комунальних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне або комунальне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств та перебуває на обліку господарських товариств, створених унаслідок приватизації або корпоратизації;

- об`єкти соціально-культурного призначення (до об`єктів соціально-культурного призначення належать об`єкти освіти, охорони здоров`я, культури, фізичної культури та спорту, туризму, мистецтва і преси, телебачення, радіомовлення, видавничої справи; санаторно-курортні заклади, будинки і табори відпочинку, профілакторії; інші об`єкти, призначені для задоволення соціальних та культурних потреб громадян незалежно від вартості майна; об`єкти соціально-культурного призначення, що не включені до статутного капіталу господарських товариств).

Згідно з абз.5,6 ч.4 ст.15 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» об`єкти соціально-культурного призначення приватизуються з умовою збереження профілю діяльності. Об`єкти соціально-культурного призначення, що не функціонують більше трьох років або перебувають в аварійному стані, можуть бути перепрофільовані, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та паралімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичних закладів.

В силу ст.3 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я – юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

З наведених вище положень законодавства вбачається, що об`єкти соціально-культурного призначення, до яких відносяться, серед іншого, об`єкти охорони здоров`я, можуть бути об`єктом приватизації за умови збереження їх профілю діяльності (за виключенням об`єктів, які не функціонують більше трьох років або перебувають у аварійному стані з урахуванням деяких обмежень, встановлених ст.15 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Верховний Суд у постанові від 01.11.2022 у справі № 911/1385/21 виснував, що зміст ч.4 ст.15 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» додатково встановлює вимоги щодо приватизації об`єктів соціально-культурного призначення. Зокрема, у вказаній нормі встановлено можливість приватизації таких об`єктів з умовою збереження профілю діяльності.

У постанові від 09.11.2021 у справі № 908/3182/20 Верховний Суд виснував, що поняття «збереження профілю діяльності об`єкта приватизації» та «забезпечення функціонування об`єкта приватизації» не є тотожнім. Так, поняття «збереження профілю діяльності об`єкта приватизації» - це пасивний обов`язок покупця об`єкта приватизації зберігати профіль його діяльності, залишати без змін (не змінювати) виробничий статус, цільове призначення та вид діяльності, за яким експлуатувався об`єкт приватизації до моменту його приватизації, що полягає в утриманні покупця від вчинення активних дій спрямованих на зміну профілю діяльності об`єкта; поняття «забезпечення функціонування об`єкта приватизації» - це активний обов`язок покупця об`єкта приватизації, який повинен забезпечити виконання об`єктом приватизації своїх функцій, обов`язок розпочати діяльність об`єкта приватизації.

Разом з тим, судом встановлено, що спірне майно є комунальною власністю, а за рішенням Івано-Франківської міської ради № 239-15 від 30 серпня 2017 року «Про використання нежитлових будівель на вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську» припинено право оперативного управління Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні на спірну будівлю, розташовану за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Тарнавського, 12 та вказане майно закріплено на праві оперативного управління за Департаментом соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спірна будівля, яка є об`єктом оренди за договором оренди № 4108 від 27 січня 2022 року, з моменту прийняття з державної у комунальну власність Івано-Франківської міської територіальної громади не використовувалась для надання медичних послуг (послуг з охорони здоров`я). При цьому, станом на час укладення договору оренди таке майно не було складовою цілісного майнового комплексу, оскільки юридична особа - Державний заклад "Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО "Львівська залізниця" – припинена, а майно, що було складовою цілісного майнового комплексу передано в оперативне управління іншим особам, зокрема, спірна будівля – Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради.

Згідно з приписами ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» у сукупності із доказами, що містяться у матеріалах справи, судом встановлено, що спірне майно є окремим об`єктом нерухомою майна та не відноситься до об`єктів соціально-культурного призначення; більше того, не використовувалося протягом тривалого часу як об`єкт охорони здоров`я.

Водночас, як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи - Підприємство “Лікувально-діагностичний центр “Клініка святого Луки” Івано-Франківського Архієпархіального Управління Української Греко-Католицької Церкви”, основним видом діяльності вказаної юридичної особи є спеціалізована медична практика. Водночас за договором оренди спірне майно передано в оренду позивачу саме для використання під заклад охорони здоров`я, без права передачі об`єкта оренди в суборенду та з умовою забезпечення орендарем вимог законодавства про охорону культурної спадщини та умов охоронного договору (п.7 змінюваних умов договору).

З огляду на все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що спірне майно – будівля по вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську - не належить до об`єктів, які не підлягають приватизації, в розумінні положень ч.2 ст.4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», тобто не належить до складу цілісного (єдиного) майнового комплексу, не є майном закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги, не є державним закладом охорони здоров`я та приміщенням, в якому б розміщувався державний заклад охорони здоров`я.

Поряд з тим, судом встановлено, що спірна будівля не є пам`яткою, включеною до переліку пам`яток, що не підлягають приватизації. Протилежне прокурором не доведено.

В силу ч.1 ст.11 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» ініціювати приватизацію об`єктів можуть органи приватизації, уповноважені органи управління, інші суб`єкти управління об`єктами державної і комунальної власності або покупці.

Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності (ч.4 ст.11 вказаного Закону).

Відповідно до абз.2 ч.7 ст.11 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» заяви про включення об`єктів права комунальної власності до переліків об`єктів, що підлягають приватизації, подаються покупцями до органів приватизації територіальних громад і розглядаються ними в порядку, встановленому відповідними місцевими радами.

Поряд з тим, приватизація об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті (ч.1 ст.18 «Про приватизацію державного і комунального майна»).

Згідно з ч.2 ст.18 вказаного Закону орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: - орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; - орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; - невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; - здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; - орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; - договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування.

В силу ч.3 ст.18 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна» орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу. У разі якщо орган приватизації прийняв рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, між органом приватизації та орендарем укладається попередній договір купівлі-продажу об`єкта приватизації. Договір купівлі-продажу такого об`єкта приватизації укладається не пізніше ніж протягом 30 робочих днів з дня укладення попереднього договору. У разі якщо органами приватизації прийнято рішення про приватизацію на аукціоні з умовами щодо компенсації орендарю невід`ємних поліпшень, вартість таких поліпшень компенсується покупцем. Ціна продажу об`єкта приватизації зменшується на суму компенсації невід`ємних поліпшень. Якщо покупцем об`єкта приватизації стає орендар, вартість невід`ємних поліпшень зараховується йому під час остаточного розрахунку за об`єкт приватизації.

Як вбачається з матеріалів справи, Івано-Франківською міською радою надано дозвіл позивачу на здійснення невід`ємних поліпшень в орендованих нежитлових приміщеннях по вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську, на загальну суму 4 252 649 грн (рішення ради № 1219 від 23 жовтня 2024 року).

Отже, встановивши, що спірні приміщення не належать до об`єктів, які не можуть бути приватизовані, з огляду на положення ч.2 ст.4 ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», оскільки такі не належать до складу цілісного (єдиного) майнового комплексу, не є майном закладів охорони здоров`я системи екстреної медичної допомоги, не є державним закладом охорони здоров`я та приміщенням, в якому б розміщувався державний заклад охорони здоров`я, не є пам`яткою, включеною до переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Щодо посилань прокурора на розпорядження КМУ № 817-р від 12.08.2015, яким передано цілісні майнові комплекси державних закладів охорони здоров`я у власність (спільну власність) територіальних громад згідно з додатком, в тому числі і державний заклад «Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО «Львівська залізниця», до складу якого входили нежитлові будівлі по вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську, тобто спірне майно, як встановлено апеляційним судом вище, останнє не є складовою цілісного майнового комплексу, оскільки юридична особа - Державний заклад "Відділкова лікарня станції Івано-Франківськ ДТГО "Львівська залізниця" – припинена, а майно, що було складовою цілісного майнового комплексу передано в оперативне управління іншим особам, зокрема, спірна будівля за рішенням Івано-Франківської міської ради № 239-15 від 30 серпня 2017 року – Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради. Водночас, спірна будівля з моменту прийняття з державної у комунальну власність Івано-Франківської міської територіальної громади не використовувалась для надання медичних послуг (послуг з охорони здоров`я).

Водночас, колегія суддів не бере до уваги посилання прокурора на реєстрацію за Івано-Франківською міською радою 16.02.2021 права комунальної власності на спірне нерухоме майно саме як на нежитлове приміщення лікарні, оскільки, наведене не спростовує встановлених судом вище обставин.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що станом на час укладення договору оренди, рішення Івано-Франківської міської ради № 404-3 від 24.12.2020 було чинним, оскільки вказане рішення в частині оскаржується позивачем в межах цієї справи.

Слід зазначити, що прокурором в апеляційній скарзі також зазначається про відсутність у позивача відповідних дозволів на проведення робіт щодо невід`ємних покращень, в тому числі з огляду на те, що спірний об`єкт є пам`яткою культурної спадщини місцевого значення. Як встановлено судом вище, рішенням Івано-Франківської міської ради № 1219 від 23 жовтня 2024 року позивачу надано дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень в орендованих нежитлових приміщеннях по вул. Тарнавського, 12 в м. Івано-Франківську, на загальну суму 4 252 649 грн. Водночас, на спростування доводів апеляційної скарги, позивачем надано суду апеляційної інстанції наказ Управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 77-ОД від 15 жовтня 2024 року «Про погодження науково-проектної документації ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятках місцевого значення (об`єктах культурної спадщини) крім пам`яток археології, їх територій та в зонах охорони культурної спадщини».

Безпідставними є посилання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з тих підстав, що цей спір не підлягав вирішенню в порядку господарського судочинства та містить ознаки адміністративного спору. Так, відповідно до ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду, та справи у спорах щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків (п.2), відтак, позивачем правильно визначено юрисдикцію та цей спір правомірно розглянуто місцевим господарським судом.

Також суд відхиляє посилання прокурора на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.12.2025 у справі № 918/430/23, оскільки у вказаній справі апеляційним судом, постанова якого залишена без змін Верховним Судом, було встановлено приналежність спірного майна до об`єктів соціально-культурного призначення.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради № 404-3 від 24.12.2020 в частині (п.24) включення нежитлової будівлі на вул Тарнавського, 12 до Переліку об`єктів комунальної власності Івано-Франківської міської територіальної громади, які не підлягають приватизації; визнання протиправними дій Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради щодо повернення заяви позивача від 05.02.2025 про включення нежитлової будівлі, яка знаходиться по вул. Тарнавського, 12 у м. Івано-Франківськ до переліку об`єктів, що підлягають приватизації; зобов`язання Департаменту комунальних ресурсів та сільського господарства Івано-Франківської міської ради винести на розгляд сесії Івано-Франківської міської ради вказану вище заяву.

Доводи апелянта про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

ухвалив:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29 серпня 2025 року у справі № 909/602/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури – без задоволення.

Матеріали справи № 909/602/25 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 01 червня 2026 року

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.