Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №344/15311/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/15311/25

Провадження № 22-ц/4808/846/26

Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів – Девляшевського В.А., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря – Кузів А.В.

учасники справи

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей Колект»

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року, ухвалене судом у складі судді Татарінової О.А.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ТОВ «Кей Колект» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначило, що 01.11.2006 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11069168000, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 23 200,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на умовах повернення коштів у розмірах та строки, встановлених графіком погашення кредиту, та не пізніше 31.10.2013.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 01.11.2006 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1/11069168000-П, згідно якого вказана особа зобов`язалась відповідати за належне виконання позичальником обов`язків за кредитним договором № 11069168000.

12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» з однієї сторони та ТОВ «Кей-Колект» з іншої укладено договір факторингу, згідно умов якого ТОВ «Кей-Колект», що виступило як фактор, зобов`язується прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження ПАТ «УкрСиббанк» - клієнт.

Згідно визначення термінів за договором «права вимоги» є права грошової вимоги, існуючі або майбутні, клієнта до боржників і гарантів щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникли на підставі первинних договорів і договорів забезпечення.

На підставі вказаного договору ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за договором іпотеки № 11069168000.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.05.2013 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість у розмірі 196 859, 36 грн за договором про надання споживчого кредиту №11069168000 від 01.11.2006 року.

На сьогоднішній день відповідачами рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не виконано, залишок боргу складає 196 859,36 грн.

Загальна сума 3 % річних та інфляційних втрат, понесених ТОВ «Кей-Колект», у наслідок прострочення відповідачами сплати заборгованості за договором іпотеки та рішенню суду складає за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (включно), за прострочення сплати заборгованості становить: 95 461,74 грн.

Згідно з розрахунком суми інфляційних втрат, за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року (включно), понесених унаслідок прострочення заборгованості, становить: 28 930,24 грн.

Враховуючи наведене, просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» заборгованість у сумі 124 391,98 грн, з яких: сума 3 % річних в розмірі 95 461,74 грн, сума нарахованих інфляційних втрат в розмірі 28 930,24 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року позов ТОВ «Кей Колект» задоволено.

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 95 461, 74 грн та інфляційні втрати за час прострочення за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 28 930, 24 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн,з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей Колект» витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 211, 20 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулась до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги скаржниця посилається на те, що сума інфляційних втрат та сума 3% річних нарахована позивачем з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року (включно), а позов поданий - 29.08.2025 року зі спливом більше трьох років, тому вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, протягом якого останній мав право пред`явити даний позов.

Вважає помилковим посилання суду першої інстанції на те, що строки позовної давності були продовжені, у зв`язку із запровадженням карантину у 2020 році, а пізніше введенням воєнного стану в Україні у 2022 році, оскільки введення воєнного стану чи запровадження карантину не є безумовною підставою продовження строку позовної давності.

На думку скаржниці сам факт запровадження карантину чи введення воєнного стану в Україні не породжує автоматичні підстави для поновлення судом строку позовної давності. Позивач зобов`язаний був підтвердити той факт, що у останнього були наявні реальні негативні обставини, які стали перешкодою для звернення до суду у строк, визначений законодавством. Проте таких доказів позивачем надано не було, а тому позов не підлягав задоволенню.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено учасникам справи право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від представника скаржника Атаманюка В.М. надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності ОСОБА_1 .

У судове засідання представник ТОВ «Кей Колект» не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, до суду надав клопотання про розгляд справи без участі представника ТОВ «Кей Колект».

У судове засідання ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений судом шляхом розміщення оголошення на сайті «Судова влада», що відповідає положенням частини одинадцятої статті 128 ЦПК України, яка передбачає, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження та місце роботи якого невідоме, викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

В апеляційній скарзі скаржниця просить скасувати рішення Івано-Франківського апеляційного суду від 26лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кей Колект» до неї.

В апеляційній скарзі скаржниця не просить відмовити у задоволенні позовних ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_2 , тому апеляційний суд відповідно до частини 1ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині, а саме у в частині задоволених позовних вимог ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_1 .

Відповіднодотч.3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції необмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, як є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошове зобов`язання за рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.04.2013 року по справі №0907/17131/2012, виникло внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №11069168000 від 01.11.2006 року, тому суд враховуючи положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного Кодексу України, дійшов висновку, що позов про стягнення солідарно з відповідачів 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 95 461, 74 грн, та інфляційних втрат за час прострочення за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 28 930, 24 грн підлягає задоволенню.

Відмовляючи у застосуванні строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що строк, визначений ст. 257 ЦК України, продовжувався на строк дії карантину з 02.04.2020 року, а також в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку було зупинено.

Суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом строк позовної давності не пропущений.

Переглядаючи рішення суду в оскаржуваній частині, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що 01.11.2006 року між АБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11069168000 відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику, а позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) у формі кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії 23 200,00 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

21.02.2009 року між АБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до договору про надання споживчого кредиту №11069168000 від 01.11.2006 року.

01.11.2006 року між АБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 (поручитель) та ОСОБА_2 укладено договір поруки №1/11069168000-П відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником, всіх його зобов`язань перед кредитором в повному обсязі, що виникають із кредитного договору №11069168000 від 01 листопада 2006 року, як існуючих на момент укладання цього договору, так і тих, які можуть виникнути в майбутньому.

03.11.2006 року між АБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - житлове приміщення (квартиру).

12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу №1, згідно умов якого ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», включно і за договором іпотеки № 11069168000.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.04.2013 року у справі №0907/17131/2012 стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість у розмірі 196 859, 36 грн за договором про надання споживчого кредиту №11069168000 від 01.11.2006 року. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» по 984,30 грн витрат по оплаті судового збору з кожного.

01.07.2013 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області видано виконавчі листи по справі №0907/17131/2012 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості у розмірі 196859, 36 грн за договором про надання споживчого кредиту №11069168000 від 01.11.2006 року.

15.04.2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Полюком В.М. винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві у ВП №39471586, а саме виконавчого листа №0907/17131/2012 року виданого Івано-Франківським міським судом 30.04.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості у розмірі 196859, 36 грн.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов`язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов`язання визначені, зокрема, у статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться у статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Аналіз глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, свідчить, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов`язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 (провадження № 14-52цс25) зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення змісту частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що: натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку; кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 сформульовано висновки щодо застосування статті 625 ЦК України в натуральному зобов`язанні та зазначено, що тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер і інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.

Тобто за межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначені у статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження».

До 05 жовтня 2016 року положення щодо строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, підстави переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, право стягувача, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання на звернення із заявою про поновлення такого строку до суду визначались у статтях 22-24 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження».

Одним з елементів забезпечення прав учасників справи на стадії виконання судового рішення є встановлена статтею 433 ЦПК України можливість поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його пропуску з причин, визнаних судом поважними.

Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом судове рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов`язання (борг як цивільно-правовий обов`язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання (строк пропущено, а в його поновленні відмовлено), повторно звернутися до суду про той самий борг (наявне судове рішення щодо цього боргу), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов`язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

У справі, що переглядається, предметом спору є вимоги ТОВ «Кей Колект», заявлені у вересні 2025 року на підставі частини другої статті 625 ЦК України до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних у розмірі 95 461,74 грн, та суму нарахованих інфляційних втрат в розмірі 28 930,24 грн за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, нарахованих на кредитну заборгованість, стягнуту рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 травня 2013 року, яке відповідачами не виконано.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2013 року у справі №0907/17131/2012 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованості у розмірі 196 859, 36 грн за договором про надання споживчого кредиту №11069168000 від 01.11.2006 року перебувало на примусовому виконанні.

15 квітня 2014 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції Полюком В.М. у ВП №39471586 винесено постанову про повернення виконавчого документа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист №0907/17131/2012 року, виданий 30.04.2013 року Івано-Франківським міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» 196 859,36 грн боргу, повернуто стягувачу.

В матеріалах справи відсутні докази повторного звернення стягувача до органів виконавчої служби для примусового виконання рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30.04.2013 року,суду не надано доказів поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, основна вимога позивача про примусове виконання грошового зобов`язання,яка підтверджена судовим рішенням, не може бути реалізована у примусовому порядку, а можливість стягнення за виконавчим документом є вичерпаною.

Не перебування виконавчого листа на виконанні в органах державної виконавчої служби у поєднанні з відсутністю судового рішення про поновлення строку для його пред`явлення до виконання виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки ця норма підлягає застосуванню у разі наявності грошового зобов`язання, яке підлягає виконанню.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 95 461, 74 грн та інфляційних втрат за час прострочення за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 28 930, 24 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позов поданий зі спливом строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався та скасований з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 4 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року включно, а 30 січня 2024 року її перебіг зупинився до 3 вересня 2025 року включно.

Якщо позовна давність не спливла станом на 2 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжений (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився на строк дії воєнного стану до 3 вересня 2025 року включно.

Колегія суддів бере до уваги те, що право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, існує до моменту усунення цього порушення й обмежується позовною давністю - останніми трьома роками, які передували поданню відповідного позову. На перебіг позовної давності впливають обставини, пов`язані з її зупиненням (стаття 263 ЦК України), перериванням (стаття 264 ЦК України) та продовженням (пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Законів № 2120-ІХ і № 3450-ІХ).

Позивач у вересні 2025 року звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача інфляційні втрати та три проценти річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року. Відповідачка заявила про застосування позовної давності. Однак внаслідок запровадження та продовження дії карантину з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року та запровадження 24 лютого 2022 року і продовження строку дії воєнного стану, строк позовної давності не сплив щодо заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період із з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу, що зі спливом установленого законом строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання відсутнє грошове зобов`язання, яке може бути примусово виконане, а отже, відсутні й правові підстави для стягнення похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для виходу за межі апеляційної скарги відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, скасування рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 95 461, 74 грн , інфляційних втрат за час прострочення за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 28 930, 24 грн, з ухваленням в цій частині нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Кей Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 124 391,98 грн, з яких: сума 3 % річних в розмірі 95 461,74 грн, сума нарахованих інфляційних втрат в розмірі 28 930,24 грн відмовити.

Керуючись ст. ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2026 року в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» 3 % річних за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 95 461, 74 грн, інфляційних втрат за час прострочення з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року в розмірі 28 930, 24 грн,стягнення витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у сумі 124 391,98 грн, з яких: сума 3 % річних в розмірі 95 461,74 грн, сума нарахованих інфляційних втрат в розмірі 28 930,24 грн відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 червня 2026 року .

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

Є.Є. Мальцева