Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №202/6844/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4055/26 Справа № 202/6844/25 Суддя у 1-й інстанції - Недобитюк Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла із сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Недобитюк Н.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У липні 2025року ОСОБА_1 подала в суд позов проти ОСОБА_2 , у якому вимагала стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по аліментам у розмірі 139 041,80грн та неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 139 041,80грн.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що 09 січня 2014року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська ухвалив рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 з 25 жовтня 2013року, проте відповідач ухиляється від здійснення платежів по оплаті аліментів, на дату звернення до суду з позовом, відповідач не здійснив жодного платежу по аліментам, у зв`язку з чим виникла заборгованість за період з 25 жовтня 2013року по 31 серпня 2020року у розмірі 139 041,80грн.

Вважала, що за умов наявності заборгованості зі сплати аліментів позивачка має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів, яка згідно її розрахунком становить 139 041,80грн, в межах встановлених Сімейним кодексом України-СК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 грудня 2025року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у випадку утворення заборгованості зі сплати аліментів, стягнутих на підставі судового рішення, борг стягується в порядку примусового виконання судових рішень відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження», а тому відсутні підстави для повторного стягнення аліментів.

Вважав, що син позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий набув повної цивільної дієздатності у зв`язку з досягненням повноліття, не є учасником даної справи, а тому суд позбавлений можливості з`ясувати думку ОСОБА_4 стосовно позовних вимог ОСОБА_1 , а також будь-які інші відомості, які мають значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

21 січня 2026року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_5 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилась з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення суду та просила про задоволення її позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявниці полягає у тому, що суд не звернув уваги на те, що відповідач з 25 жовтня 2013року не здійснив жодного платежу по аліментам, а тому позивачка має право на стягнення заборгованості по аліментам.

Вказувала, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позову у зв`язку з не залученням до участі у справі сина позивачки та суд не був позбавлений можливості самостійно залучити його у якості третьої особи та з`ясувати необхідні йому обставини.

Вважала, що беззаперечно має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів, чого суд першої інстанції не врахував.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду із заявою про долучення до матеріалів справи постанови про закінчення виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

22 січня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Індустріального районного суду м. Дніпра справу №202/6844/25; та 08 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

09 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.

27 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 02 червня 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

09 січня 2014року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у справі № 199/11547/13-ц ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) ОСОБА_2 з 25 жовтня 2013року.

За виконавчим документом № 2/199/3962/1 від 25 лютого 2014року Індустріальним відділом ДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 04 березня 2014року відкрито виконавче провадження № АСВП 42331829.

Згідно Довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим документом № 2/199/3962/1 від 25 лютого 2014року про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 за період з 25 жовтня 2013року по 31 серпня 2020року становить 139 041,80грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка навела розрахунок пені, який становить 100% розміру заборгованості - 139 041,80грн.

Станом на дату подання позову - 09 липня 2025року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг повноліття.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що у випадку утворення заборгованості зі сплати аліментів, стягнутих на підставі судового рішення, борг стягується в порядку примусового виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а тому відсутні підстави для повторного стягнення аліментів.

Суд також виснував, що син позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий набув повної цивільної дієздатності у зв`язку з досягненням повноліття, не є учасником даної справи, а тому суд позбавлений можливості з`ясувати думку ОСОБА_4 стосовно позовних вимог ОСОБА_1 .

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення в повному обсязі з`ясовані обставин, що мають значення для справи і правильно застосовані норми матеріального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу (далі - СК) України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Відповідно до статті 181 СК України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, є два способи виконання обов`язку батьків, які проживають окремо, в утриманні дитини: за домовленістю (добровільно), або за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 187 СК України один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

Вказані норми матеріального права визначають порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні, за заявою платника, поданою відповідно до статті 187 СК України, і саме в цьому випадку закон передбачає право на звернення до суду та стягнення заборгованості за аліментами.

Стягнення ж заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.

У даній справі предметом позову є зокрема стягнення заборгованості за аліментами, стягнення якої не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" на виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09 січня 2014року про стягнення аліментів.

Більш того, ОСОБА_2 надав суду апеляційної інстанції постанову державного виконавця від 15 травня 2026року про закінчення виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів. За змістом вказаної постанови, державний виконавець встановив, що дитина досягла повноліття у 2021році та заборгованість по аліментам відсутня, а тому постановив закінчити виконавче провадження.

Подібний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 10 квітня 2024року у справі № 761/43598/21.

Тож за наведених умов доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не звернув уваги на те, що відповідач з 25 жовтня 2013року не здійснив жодного платежу по аліментам, а тому позивачка має право на стягнення заборгованості по аліментам є безпідставними.

Щодо посилань позивачки на те, що вона беззаперечно має право на стягнення пені за прострочення сплати аліментів, чого суд першої інстанції не врахував, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020року в справі № 661/905/19 зазначено, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

За таких вимог законодавства та обставин даної справи, слід зазначити, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини в несплаті (невчасній сплаті) аліментів, тож є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до статті 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Оскільки пеня за прострочення сплати аліментів є додатковою втратою неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти, то вона також є власністю дитини та має бути використана виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Проте, звертаючись до суду з даним позовом у 2025році ОСОБА_1 , враховуючи досягнення сином сторін повноліття ще у 2021році, позивачка не надала будь-яких доказів про те, чи проживає син з нею, чи продовжує навчання, працює тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не дають можливості суду пересвідчитись чи будуть використані стягнуті кошти в інтересах ОСОБА_4 , чи діє ОСОБА_1 виключно в його інтересах, незважаючи на досягнення ним повноліття у 2021році.

Та за встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що позивачкою не доведено, що у разі стягнення пені за прострочення сплати аліментів на користь ОСОБА_1 буде досягнуто мети аліментного зобов`язання, зокрема в частині розпорядження аліментами (пенею) виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не надала суду доказів з метою доведення своїх позовних вимог достатніми та допустимими доказами та уникнення доказування на підставі припущень, відтак колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є обґрунтованими.

Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. /частина перша, друга статті 77 ЦПК України/.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування /стаття 78 ЦПК України/.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний /постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19/.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях.

Тож ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 23 грудня 2025року– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 червня 2026року.

Судді: