Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №716/655/26 — Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/655/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.06.2026 м. Заставна

Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Стрільця Я.С.

за участю секретаря судових засідань Гандзюк В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника позивача Данищука Василя Вячеславовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Заставнівський відділ державної виконавчої служби у Чернівецькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2026 року до суду надійшов вищевказаний адміністративний позов. Представник позивача ставить вимогу про визнання протиправною та скасування постанови № 7992 від 15.09.2025 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також просить провадження по справі закрити. Як вбачається з матеріалів доданих до позовної заяви постанова складена внаслідок вчинення адміністративного правопорушення у сфері адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління.

Підставою для звернення до суду із даною позовною заявою є те, що представник позивача оскаржує постанову № 7992 від 15.09.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 ч. 3 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень.

Вважає, що така постанова винесена протиправно, оскільки позивач не отримував жодного поштового повідомлення та йому не було відомо про надіслану на його адресу повістку, а також він був позбавлений можливості бути присутнім при розгляді справи про адміністративне правопорушення, оскільки також не знав про розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо нього. Вказував на те, що позивач ОСОБА_1 з початку повномасштабного вторгнення рф на територію України неодноразово доставлявся до ІНФОРМАЦІЯ_2 та проходив комісію. Після проходження комісії його відпускали через психічну хворобу, яка у нього з дитинства. Це підтверджується копією Довідки військово-лікарської комісії № 6/181/1002 від 21.08.2023р. виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 , де вказується, що проведено медичний огляд ВЛК та діагноз ОСОБА_1 легка розумова відсталість, стадія помірної дебільності з емоційною-вольовою стійкістю.

На вказану позовну заяву надійшов відзив в якому представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що відповідна повістка була направлена на адресу позивача засобами поштового зв`язку та вважається йому врученою, адже останній у визначений в повістці час не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, надав суду заяву з проханням проводити судовий розгляд без їх участі.

В судове засідання сторони не з`явились. Від представника позивача до суду надійшла заява з проханням проводити судовий розгляд без нього, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача одночасно із поданням відзиву надав клопотання про розгляд справи без їх участі, підтримав доводи викладені у заяві по суті справи.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно до ст. 129 Конституції України, ст. 9, 77 КАС України адміністративне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Європейський суд з прав людини у справі «Кобець проти України» зазначав, що відповідно до прецедентної практики при оцінці доказів суд керується критерієм «поза розумним сумнівом» та доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що встановлює вину особи.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

Судом встановлено, що згідно постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 № 7992 від 15.09.2025, ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

В постанові зазначено, що ОСОБА_1 будучи військовозобов`язаним, не з`явився 10.11.2024 о 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 за електронною повісткою №871457, сформованої за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та направленої засобами поштового зв`язку, у відповідності до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №560.

Відповідно до піди. 2 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період - належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до другого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є день:

проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця осо"ба не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Електронна повістка була надіслана засобами поштового зв`язку на адресу АДРЕСА_1 , та повернута з проставленням відмітки посадовою особою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» 07.11.2024. Тобто, ОСОБА_1 належним чином оповіщений про його прибуття 10.11.2024 на 09:00 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того в протоколі ІНФОРМАЦІЯ_4 за № 6/807 від 08.09.2025 року вказано, що «08» вересня 2025 р. о 15 год. 50 хв. в приміщенні шостого відділу (м. Заставна) ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 , без поважних причин і всупереч встановленим чинним законодавством вимогам правил військового обліку, не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 по повістці №871457 від 29.10.2024 р. на 10.11.2024 р. згенерованій Міністерством Оборони України та надісланій йому у вигляді поштового повідомлення. Своїми протиправними винними діями (бездіяльністю) ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 1 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та абз.7 ч.3 цієї ж статті. Таким чином. ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 а. 210-1 КУпАП.

Даний протокол був складений у присутності позивача ОСОБА_1 , а також його повідомлено про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 15 вересня 2025 році о 15-50 год в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить його особистий підпис у протоколі.

Даний протокол направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Однак позивач на розгляд справи не з`явився.

Стосовно неправильності у постанові в абз. 4 посилання на номер відділу ІНФОРМАЦІЯ_2 , то суду вважає, що це є лише технічною помилкою. Така посилка (описка) не впливає на законність, обґрунтованість та вмотивованість оскаржуваної постанови. Правильне по суті рішення суб`єкта владних повноважень не можу бути скасоване лише внаслідок формальних міркувань чи технічної помилки.

Як вбачається з довідки ВЛК відносно ОСОБА_1 від 21.08.2023 проведеної ІНФОРМАЦІЯ_3 , то останньому встановлено діагноз та констатовано, що він обмежено придатний до військової служби, непридатний до служби у високо мобільних, десантних військах, плав складі, морській піхоті, спец спорудах.

Відповідно до висновку лікаря психіатра від 16.09.2025 відносно ОСОБА_1 , останньому діагностовано легку розумову відсталість.

Суд зазначає, що відповідно до п. 15-1 Порядку затвердженого Постановою КМ України № 1487 в редакції станом на дату складення адміністративного протоколу відносно позивача та оскаржуваної постанови, до запровадження електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно до Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" призовники, військовозобов`язані та резервісти (за наявності у них дійсних військово-облікових документів) можуть надавати інформацію про зміну своїх облікових даних шляхом подання заяв та відповідних підтвердних документів через центри надання адміністративних послуг, на підставі яких районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, орган СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів вносять зміни до відповідних облікових документів та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд враховує наступне.

Так, у відповідності до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024, відповідно до абз. 2 Прикінцевих положень цього Закону громадянин України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено непридатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначеності придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Вищевказані норми чітко передбачають категорію громадян, які були визнані обмежено непридатними до військової служби, вказаний перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає, зокрема вищевказана норма передбачає строк для проходження військово-лікарської комісії до 05 червня 2025 року.

Отже на позивача безпосередньо законом покладено обов`язок самостійно отримати направлення на військово-лікарську комісії для проходження медичного огляду до 05.06.2025 року, що позивачем зроблено не було.

Представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 неодноразово доставлявся працівниками поліції та ТЦК та СП, а також проходив відповідну ВЛК. Однак, було встановлено, що він обмежено придатний до військової служби.

Однак суд зауважує, що наявність такого статусу не позбавляла позивача можливості та обов`язку особисто звернутись до ТЦК та СП, отримати направлення на ВЛК та пройти його у визначені строки у відповідності до законодавчих змін. Отже на позивача ОСОБА_1 безпосередньо законом покладено обов`язок самостійно отримати направлення на військово-лікарську комісії для проходження медичного огляду до 05.06.2025 року, що позивачем зроблено не було. Таким чином, в діях особи наявний склад адміністративного правопорушення передбачений частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Згідно з положеннями статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису).

Судом встановлено, що в оскаржуваній постанові відповідач не зазначив жодної з обставин згідно з положеннями статті 33 КУпАП для застосування до позивача стягнення у за вчинене правопорушення у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Судом враховується, що межею, яка розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на те, що позивач вчинив правопорушення вперше, має психічне захворювання та перебуває на відповідному обліку, обставин, які обтяжують відповідальність, в оскаржуваній постанові не зазначено, суд зазначає про наявність підстав для зміни заходу стягнення, накладеного на позивача постановою від 15.09.2025 за № 7992 по справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, а саме штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн., доцільно змінити на усне зауваження.

До вказаних висновків суд приходить з огляду на те, що діяння не заподіяло тяжких наслідків, не враховано форму вини, не враховано відсутність обтяжуючих обставин, майновий стан правопорушника те, що він має психічне захворювання у формі легкої розумової відсталості. При цьому, очевидно, що у даному конкретному випадку достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності - виховного впливу, цілком є усне зауваження, що попередить вчинення особою таких діянь в майбутньому.

Так, відповідно до ст.22 КУпАП, при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.

Тому, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, його вік, рід занять та майновий стан, відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, відсутність заподіяння шкоди, відсутність шкідливих суспільних наслідків, суд дійшов висновку про можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, у зв`язку із малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням, що буде достатнім для досягнення мети адміністративної відповідальності - виховного впливу, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України та недопущення подібної поведінки надалі.

З врахуванням вище наведеного, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково - змінити застосований захід стягнення в межах, передбачених КУпАП, яким передбачено можливість звільнення особи від адміністративної відповідальності (ст.22) із застосуванням до особи передбаченого КУпАП заходу впливу - усного зауваження: звільнити особу від адміністративної відповідальності із оголошенням усного зауваження.

Керуючись ст.ст. 19, 77, 159-163, 241-247, 286 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в особі представника позивача Данищука Василя Вячеславовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Заставнівський відділ державної виконавчої служби у Чернівецькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити частково.

Змінити захід стягнення, застосований постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 № 7992 від 15.09.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, до ОСОБА_1 у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень.

Звільнити ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на підставі ст. 22 КУпАП у зв`язку із малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, обмежившись усним зауваженням.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ