Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №711/4085/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4085/26

Номер провадження2/711/2531/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків,

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м.Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання непрацездатного батька в розмірі 1000 грн щомісячно (вхідний №17308, а.с.1-3).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він є пенсіонером, непрацездатною фізичною особою, а також особою з інвалідністю. Також позивач у позові зазначає про те, що має повнолітню доньку ОСОБА_2 , 1984 року народженн.

На переконання позивача, дочка має певні права та обов`язки перед позивачем як її батьком, зокрема – обов`язок піклуватися щодо нього.

Також позивач зазначає про те, що він не є особою, цивільна дієздатність якого обмежена, а також позивач не визнаний недієздатним, а тому обов`язок опікуватися (піклуватися) над ним у дочки відсутній. Поряд з тим, порядок утримання повнолітніми дітьми непрацездатного батька та порядок виникнення таких обов`язків конкретизовані Сімейним кодексом України.

Крім того, позивач для об`єктивності судового розгляду та вирішення спору по суті, у мотивувальній частині позовної заяви зазначає про те, що хоч він і вважається непрацездатною особою, але не потребує матеріальної допомоги (утримання) з боку інших фізичних осіб з огляду на достатність пенсійного забезпечення й відсутність потреби в додаткових матеріальних витратах.

Підсумовуючи викладене, позивач просить суд позовну заяву задовольнити, стягнувши з ОСОБА_2 аліменти на утримання непрацездатного батька в розмірі 1000 грн щомісячно.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання по суті о 10 год 00 хв 02 червня 2026 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.19-20).

21 травня 2026 року відповідачем ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку до суду поданий відзив на позовну заяву, у прохальній частині якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог (вхідний №22097, а.с.24-26).

Обгрунтовуючи заперечення проти задоволення позовної заяви, відповідач у відзиві зазначає, що обов`язок утримувати батьків у повнолітніх дітей не настає за принципом походження (рідства, біологічної спорідненості тощо). У цьому контексті відповідач акцентує увагу суду на тому, що аналіз положень ст.202 СК України дає підстави для висновку, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька; потреба матері, батька в матеріальні допомозі. Водночас, відповідач звертає увагу суду, що зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї з вказаних умов.

Відповідач, проаналізувавши зміст позовної заяви, у відзиві зазначає про те, що позивач у мотивувальній частині позовної заяви констатує, що хоч він і вважається непрацездатною особою, але не потребує матеріальної допомоги (утримання) з боку інших фізичних осіб з огляду на достатність пенсійного забезпечення й відсутність потреби в додаткових матеріальних витратах.

Таким чином, відповідач робить висновок, що у конкретній ситуації відсутні умови для настання (виникнення) у неї як у дочки позивача обов`язку з утримання одного з непрацездатних батьків, передбачені ст.202 СК України. Також відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що позивач ані до неї, ані до інших осіб жодного разу з питанням щодо матеріальної допомоги не звертався.

Підсумовуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

28 травня 2026 року на адресу суду позивачем подана відповідь на відзив (вхідний №23068/26, а.с.31-32), у якій цей учасник справи зазначає про те, що визнає аргументи, наведені відповідачем у запереченні, в частині відсутності у позивача потреби в утриманні (матеріальному забезпеченні) з боку відповідача у справі. Позивач дійсно є особою з інвалідністю та отримує пенсійне забезпечення, а також інші доходи, що сукупно перевищують, встановлений законом прожитковий мінімум. Так, позивач отримує пенсію та інші фінансові надходження й не потребує додаткового утримання, а також не потребує покриття якихось додаткових витрат. Позивачем ніколи не відчувалося потреби звертатися до відповідача за матеріальною допомогою або за іншими формами допомоги.

Також позивач повністю погоджується з тим, що відсутні будь-які обставини, які свідчать про необхідність (потребу) в матеріальній допомозі (забезпеченні) позивачеві з боку відповідача у справі. У цьому контексті позивач у відповіді на відзив констатує, що не потребує утримання з боку відповідача у справі у зв`язку із чим вона не має обов`язку з утримання одного з непрацездатних батьків. Будь-які інші аргументи або докази, які свідчать про потребу в утриманні з боку відповідача, - відсутні.

Підсумовуючи викладене, у прохальній частині відповіді на відзив позивач просить суд при вирішенні позову взяти до уваги, наведені у відповіді на відзив, відомості.

У визначений судом день та час позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а саме: шляхом направлення судової повістки про виклик у судове засідання на адресу місця проживання, що вказана у вступній частині позовної заяви: АДРЕСА_1 , що отримана особисто позивачем 22.05.2026, що є належним повідомлення учасника справи про день, час та місце розгляду справи в розумінні п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України (а.с.30).

Водночас позивач ОСОБА_1 разом з позовною заявою подав заяву, в якій виявив волю на розгляд позову у його відсутність та не заперечує проти ухвалення заочного рішення (а.с.52).

У визначений судом день та час відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, а саме: шляхом направлення судової повістки про виклик у судове засідання на адресу місця реєстрації проживання: АДРЕСА_1 , що повернулася до суду з підстав: адресат відсутній за вказаною адресою, що є належним повідомлення учасника справи про день, час та місце розгляду справи в розумінні п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України (а.с.35).

Водночас, разом із відзивом на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 подала заяву про розгляд справи у її відсутність, проти задоволення позову заперечила, а також просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с.27).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки справа слухалась у відсутність всіх учасників справи, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію позивача, висловлену письмово, а також відповідача, що також висловлена письмово, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, який документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , що виданий 25 липня 2001 року Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області. Крім того, із безпосередньо дослідженого витягу з паспорта громадянина, яким документований позивач, суд встановив, що місце народження позивача є м. Донецьк, а місцем реєстрації його проживання, починаючи з 04.07.2001, є квартира АДРЕСА_2 (а.с.4-6).

Також із дослідженої в судовому засіданні копії картки платника податків, що видана позивачу ОСОБА_1 . Державною податковою інспекцією по м. Черкаси, останньому присвоєний реєстраційний номер картки платника податків, а саме: НОМЕР_2 (а.с.7).

Із дослідженої в судовому засіданні копії картки платника податків, що видана відповідачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Державною податковою інспекцією у м. Черкаси, останній присвоєний реєстраційний номер картки платника податків, а саме: НОМЕР_3 (а.с.8).

Крім того судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, яка документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 , що виданий 09 червня 2001 року Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській області. Крім того, із безпосередньо дослідженого витягу з паспорта громадянина, яким документована відповідач, суд встановив, що місце народження відповідача є м. Черкаси, а місцем реєстрації її проживання, починаючи з 04.07.2001, є квартира АДРЕСА_2 (а.с.10-12).

Із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , що видане 31.08.1984 Придніпровським відділом РАЦС м. Черкаси, суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 , батьками якої є: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.13).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_6 , що видане 07.05.2025 Пенсійним фондом України і яким документований позивач ОСОБА_1 , зі змісту якого встановив, що позивач отримує пенсію за віком та є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.14).

Із витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 11.03.2025 суд встановив, що експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи прийнято рішення про встановлення ОСОБА_1 безстороково ІІ групи інвалідності (а.с.15).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Правовідносини, пов`язані з обов`язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України). Зазначені норми права не передбачають врахування прожиткового мінімуму, встановленого законом, як обов`язкової умови для стягнення аліментів.

Згідно з частиною першою статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Відповідно до статті 203 СК України, дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

У виняткових випадках, якщо мати, батько є тяжко хворими, особами з інвалідністю, а дитина (стаття 6 цього Кодексу) має достатній дохід (заробіток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом певного строку коштів на покриття витрат, пов`язаних з лікуванням та доглядом за ними (стаття 206 СК України).

Згідно зі статтею 205 СК України, суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи.

Критерієм призначення аліментів є те, що отримувані батьками пенсія, інший дохід не забезпечують їхніх потреб на харчування, лікування, на придбання одягу, ліків.

Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо.

Сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу.

Аналіз положень статті 202 СК України дає підстави для висновку, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов.

Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі.

При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст.202 СК України викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18 (провадження № 61-2386сво19), який застосовується судом з метою дотримання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

Частинами першою - другою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша – друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (частина перша статті 84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

З аналізу означених норм процесуального права суд зробив висновок, що походження дитини від позивача як її батька (кровне споріднення), непрацездатність позивача як батька відповідача, а також потребу батька у матеріальній допомозі, має довести особа, що заявляє позовну вимогу про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька, тобто позивач.

Судом встановлено, що позивач довів належними і допустимими засобами доказування походження дитини (відповідача) від позивача як її батька (кровне споріднення) (а.с.13), а також непрацездатність позивача як батька відповідача (а.с.14).

Проте суд враховує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження юридичного факту потреби позивача як батька відповідача у матеріальній допомозі.

Частиною 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що відповідач як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив зазначав про те, що не потребує матеріальної допомоги (утримання) з боку інших фізичних осіб, в тому числі і зі сторони відповідача, з огляду на достатність пенсійного забезпечення й відсутність потреби в додаткових матеріальних витратах. Також позивач у відповіді на відзив визнав той юридичний факт, що будь-які інші аргументи або докази, які свідчать про потребу в утриманні з боку відповідача, у позивача відсутні

Водночас, сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання - стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню матеріальну допомогу. Такий правовий висновок щодо застосування положень ст.202 СК України викладений у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 569/5826/23 (провадження № 61-14758св25).

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що така умова як потреба непрацездатного батька у матеріальній допомозі для зобов`язання повнолітню дитину сплачувати аліменти на його утримання у конкретному випадку відсутня, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Підсумовуючи викладене, суд констатує, що заперечення проти позовних вимог, що викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву, є обгрунтованими та вмотивованими, а тому такими, що підлягають врахуванню судом під час ухвалення судового рішення.

За вказаних обставин, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

Що стосується розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Частиною 6 ст.141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору згідно положень п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» (а.с.14), беручи до уваги, що позовні вимоги позивача залишені без задоволення, тому судовий збір має бути компенсований за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з цим, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 202 СК України, ст. 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання непрацездатних батьків.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 02 червня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Головуючий: О. В. Петренко