Вирок від 01 червня 2026 р. у справі №341/94/26 — Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/94/26

Номер провадження 1-кп/341/113/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 14.11.2025 № 12025090000000669 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця ст. Смоленська, Северського району, Краснодарського краю, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, пенсіонера, є особою з інвалідністю 2-ї групи, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення -злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Галич Івано-Франківської області вищезазначене кримінальне провадження,

встановив:

14.11.2025 приблизно о 19-25 годин ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки Mercedes-Benz Atego 816L, p. Н. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 56,68...61,4 км/год по автодорозі Н-09 зі сполученням «Мукачево- Львів» в межах населеного пункту с. Крилос по вул. Галицька Івано-Франківської області зі сторони м. Галич в напрямку с. Тязів. У той час нерегульованим пішохідним переходом, який розташований поруч з будинком № 30 А по вул. Галицька в с. Крилос та позначений інформаційно-вказівним дорожнім знаком 5.38.1 «Пішохідний перехід» та дорожньою розміткою 1.14.2 «зебра» ПДР України, проїзну частину дороги перетинала пішохід ОСОБА_8 у напрямку зліва направо відносно напрямку руху автомобіля марки МercedesBenz Atego 816L.

У відповідності до вимог п. 4.16 а) ПДР України пішохід ОСОБА_8 під час переходу проїзної частини позначеної нерегульованим пішохідним переходом мала перевагу у русі. Водій ОСОБА_3 , рухаючись по вул. Галицька в с. Крилос, маючи технічну можливість завчасно виявити пішохода, проявив неуважність, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, не надав перевагу у русі пішоходу, внаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_8 , яка переходила проїзну частину дороги нерегульованим пішохідним переходом.

При цьому, ОСОБА_3 порушив вимоги ПДР, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001 (з подальшими змінами та доповненнями), а саме:

п. 2.3 б) який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі;

п. 4.16 а) в якому зазначено, що пішоходи мають право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора;

п. 12.1, в якому зазначено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3, який зобов`язує водія у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників об`їзду перешкоди;

п. 12.4, згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год;

п. 18.1, де зазначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

В результаті порушення ОСОБА_3 ПДР України сталася ДТП, внаслідок якої ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді поєднаної закритої тупої травми кісток скелету з ушкодженням внутрішніх органів, яка призвела до тяжкого травматичного шоку, від яких остання померла на місці ДТП.

У судовому засіданні обвинувачений вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав, підтвердив обставини вчиненого кримінального правопорушення відповідно до викладеного в обвинувальному акті та пояснив, що, рухаючись на транспортному засобі, та, хоча і маючи великий водійський досвід, не побачив пішохода ОСОБА_8 , яка переходила проїзну частину дороги нерегульованим пішохідним переходом у темний час доби в листопаді. Щиро розкаявся у скоєному, зробив для себе висновки після вчиненого та відшкодував заподіяну потерпілому шкоду у розмірі 50 000 грн..

Потерпілий в судовому засіданні пояснив, що будь-яких претензій до обвинуваченого не має, який відшкодував йому в день дорожньо-транспортої пригоди 50000,00 грн.. Не наполягає на суворій мірі покарання.

Переконавшись у тому, що обвинувачений повністю визнав вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, правильно розуміє зміст обвинувачення, фактичні обставини справи, які ніхто не оспорює, погоджується з кваліфікацією вчинених діянь, а прокурор не висловлює жодних заперечень щодо встановлених обставин, роз`яснивши цим особам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, заслухавши думку учасників судового провадження, згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події скоєного кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у його вчиненні.

Згідно зі ст. 337 КПК України суд діє в межах висунутого обвинувачення.

Оцінивши у сукупності показання обвинуваченого, відомості, що характеризують його як особу, суд вважає доведеною вину ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні-злочину та знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Обставинами, які відповідно до ч.1 ст. 66 КК України, пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування потерпілому завданих злочином збитків у день дорожньо-транспортної події.

Так, виходячи з системного тлумачення законодавства та судової практики, щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання.

Розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Про щирість каяття особи свідчить і поведінка засудженого після вчинення злочину. Якщо особа сприяє розкриттю вчиненого нею злочину, добровільно відшкодовує завдані збитки або усуває завдану шкоду, такі дії об`єктивно підтверджують щире каяття особи.

Крім того, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, в тому числі й під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

З огляду на викладене, щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Про щире каяття ОСОБА_9 свідчить його поведінка під час судового розгляду, коли він з`являвся у кожне судове засідання; виконував свої процесуальні обов`язки; надав суду покази та визнав вину у вчиненому кримінальному правопорушенні; щиро засмутився під час розгляду справи; добровільно, у день ДТП, відшкодував визначену потерпілим спричинену шкоду, що підтверджується заявою потерпілого та свідченнями в суді.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому, у справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, а відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Це покарання має відповідати принципам справедливості , співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші огбставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Положеннями ч. 1 ст. 75 КК України (в редакції Закону № 1698-V11 від 14 жовтня 2014) визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при визначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Обираючи вид та міру покарання, суд враховує підвищену суспільну небезпечність даного кримінального правопорушення та те, що водій ОСОБА_3 , крім передбачених законодавством України прав, мав ще й певні обов`язки, установлені Правилами дорожнього руху, яких повинен був дотримуватися при експлуатації транспортного засобу за будь -яких обставин.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства" від 29 червня 2007 року відзначив, що "будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння чи використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реадізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Призначаючи покарання, суд враховує ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, щире каяття ОСОБА_3 , який висловлював щирий жаль з приводу вчиненого, добровільне відшкодування шкоди в розмірі 50000 гривень, дані про особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до адміністративної та кримінальної відповідальності, мешкає за постійним місцем проживання, де характеризується формально позитивно, є пенсіонером, особою з інвалідністю 2 групи; має серйозні захворювання легень, шлунку та серця (а.с. 39-45), на його утриманні знаходиться матір похилого віку.

Беручи до уваги обставин вчинення кримінального правопорушення і ставлення обвинуваченого до вчиненого, з метою захисту прав і законних інтересів особи, суспільства і держави, зважаючи на вимоги справедливості і мету правосуддя, суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе без ізоляції від суспільства та призначає йому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом із застосуванням ст.75 КК України - звільнення від відбування покарання з випробуванням та покладенням обов`язків, які сприятимуть його виправленню.

Саме таке покарання, на думку суду, перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, є гуманним, справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у майбутньому, досягнення мети покарання, передбаченої ст. 50 КК України, та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Визначене покарання, на думку суду, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

У відповідності до абз. 1, 5 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

Підстав для застосування у відношенні обвинуваченого ст.ст. 69, 69-1 КК України судом не встановлено, оскільки встановлені вище обставини не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину.

При звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Зі змісту вказаних норм закону та постанов Пленуму Верховного Суду України вбачається, що звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо застосувати лише щодо основного покарання.

Так, у разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із застосуванням додаткових покарань (крім конфіскації майна) суд у резолютивній частині вироку повинен чітко вказати, що таке звільнення стосується тільки основного покарання, а додаткове має обов`язково виконуватися реально.

Як вбачається з правового висновку, викладеного у рішенні об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 4 вересня 2023 року (справа № 702/301/20, провадження 51-944 кмо 23) особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.

Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340 передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).

Проаналізувавши зазначені норми закону, об`єднана палата зазначила, що правова природа додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної частини статей 286, 286-1 КК, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч. 2 ст. 50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Каральна мета такого додаткового покарання досягається як безпосередньою забороною керувати транспортними засобами (позбавлення суб`єктивного права), так і покладенням на особу у зв`язку з цим уповноваженим органом з питань пробації певних обов`язків, а також роз`яснення особі наслідків невиконання покладених обов`язків та ухилення від відбування додаткового покарання.

Підстав для обрання міри запобіжного заходу обвинуваченому суд не вбачає.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Процесуальні витрати за проведення судових експертиз відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України покласти на обвинуваченого.

Питання речових доказів у справі вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 Кримінального процесуального кодексу України, суд -

ухвалив :

ОСОБА_10 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3(три) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави 12925,30 гривень процесуальних витрат у кримінальному провадженні за проведення судової експертизи.

Ареш майна, накладений ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 18.11.2023 в межах кримінального провадження від 14.11.2025 № 12025090000000669 – скасувати в частині заборони відчуження та розпорядження на вилучений в ході проведення огляду місця події автомобіль марки Mercedes Benz Atego 8161, р. н. НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_11 , що перебував у користуванні ОСОБА_3 .

Речові докази по справі:

- автомобіль марки Mercedes Benz Atego 8161, р. н. НОМЕР_2 - вважати повернутим власнику ОСОБА_11 ;

-одяг потерпілої ОСОБА_8 , а саме: шапка з хутра, шарф білого і чорного кольорів, пальто чорного кольору, колготи чорного кольору, шкарпетки, черевики зі шкіри коричневого кольору, сумку коричневого кольору- повернути ОСОБА_7 ,

-диск DVD-R з відеозаписом від 14.11.2025 – зберігати в матеріалах кримінального провадження;

-диск DVD-R з відеозаписом портативного реєстру - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

СуддяОСОБА_12