Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №208/5950/26 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/5950/26

провадження № 2-о/208/130/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 травня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання – Кіблицької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,-

в с т а н о в и в:

Представник заявника ОСОБА_1 – адвокат Стєксова Любов Сергіївна звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті бабусі заявника, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заяви представник заявника, зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання на тимчасово окупованій частині України в м. Горлівка померла бабуся заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Горлівка Донецької області, Україна.

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується паперами, виданими окупаційною владою: медичним свідоцтвом про смерть, довідкою про смерть, свідоцтвом про смерть.

Оскільки ці документи видані в м. Горлівка Донецької області, тобто на території, яка тимчасово не підконтрольна Україні, тому відповідно ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», якою передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені чи призначені у порядку, не передбаченому Законом є недійсним і не створює правових наслідків.

На день смерті ОСОБА_2 залишилось спадкове майно.

З метою отримання заявником свідоцтва про смерть та в подальшому вирішення питання про прийняття спадщини та реалізації ним спадкових прав необхідно встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Горлівка Донецької області, Україна, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Горлівка, Україна.

Таким чином, у заявника відсутня можливість у позасудовому порядку здійснити державну реєстрацію смерті своєї бабусі.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 має для заявника істотне юридичне значення, а саме необхідне для: проведення державної реєстрації смерті в органах ДРАЦС України; реалізації спадкових прав.

Тому, представник заявника просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Горлівка, Україна.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Стєксова Л.С. не з`явились, представник заявника надала суду заяву про розгляд справу за їх відсутністю, заявник заявлені вимоги підтримує.

В судове засідання представник заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за відсутністю представника.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши докази, суд вважає вимоги заявника такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 та витягом №00058228696 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 08 травня 2026 року.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_2 від 28 лютого 2026 року, видане «Горловским городским отделом записи актов гражданского состояния Управления ЗАГС Донецкой Народной Республики» (мовою оригіналу), згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Горлівка, днр, російська федерація, актовий запис № 170269930000600727002.

Також факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується довідкою про смерть №С-01443 від 28 лютого 2026 року та медичним свідоцтвом про смерть, серії 21 №201137408, від 26 лютого 2026 року.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Відповідно до ч.1 ст. 18 цього Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 5, 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий вищевказаними органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Згідно з абз. 2 ч.1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Так, зокрема, до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України належить м.Горлівка, Донецької області, Україна.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, - не пізніше п`яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.

Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о); фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть ; рішення суду про оголошення особи померлою ; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час ; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів ; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Звернення в суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення необхідне заявнику для проведення державної реєстрації смерті.

Відповідно до пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації», особами, пов`язаними з державою-агресором серед іншого є громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах.

З матеріалів справи вбачається, що померла ОСОБА_2 мала паспорт громадянина росії. В той же час вона була зареєстрована в м.Горлівка, Донецька області, Україна.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, враховуючи що заявником до матеріалів справи додані документи, які доводять факт смерті ОСОБА_2 у місті Горлівка Донецької області, Україна, та враховуючи, що ОСОБА_2 померла на тимчасово окупованій території України, а реєстрація її смерті в органах реєстрації актів цивільного стану в установленому чинним законодавством України порядку не проводилась, то є підстави в судовому порядку встановити факт смерті громадянина російської федерації ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Горлівка Донецької області, Україна, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 317, 430 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м.Горлівка, Донецька область, Україна; яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Горлівка, Донецька область, Україна.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Похваліта С. М.