Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №174/619/26 — Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

ЄУН 174/619/26

н/п 2/174/457/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

02 червня 2026 року м. Вільногірськ

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Данилюк Т.М.,

за участю секретаря - Килинчук Л.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в заочному порядку в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання трудового договору припиненими, третя особа - Дніпропетровський обласний центр зайнятості,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 15.07.2013 він уклав безстроковий трудовий договір з відповідачем ФОП ОСОБА_2 , який було зареєстровано у структурному підрозділі Дніпропетровського обласного центру зайнятості, який знаходиться в м.Вільногірську та на цей час має назву Вільногірська міська філія Дніпропетровського обласного центру зайнятості. У 2015 відповідач припинив свою діяльність та не попередив його, як найманого працівника, виїхав за межі міста у невідомому напрямку. Тобто, фактично з липня 2015 трудові відносини між ними були припинені та не поновлювались у подальшому. З 29.10.2016 по 04.11.2019 він вступив на військову службу і проходив її у ЗСУ та приймав безпосередню участь в АТО. З 25.02.2022 по 14.04.2026 - проходив військову службу в ЗСУ та приймав участь у відсічі воєнної агресії рф проти України. Після звільнення з військової служби в квітні 2026, звернувся до Вільногірської міської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості щодо взяття його на облік як особу, яка шукає роботу та отримання статусу безробітного. Однак в цьому йому було відмовлено, оскільки він рахується як найманий працівник відповідача, що виключає взяття його на облік, як особу яка шукає роботу. Таким чином в силу наявності формально не припиненого трудового договору, відсутності відповідача та відсутності інформації про його місцезнаходження, він не має можливості розірвати трудовий договір та отримати статус безробітного.

З 2015 року, до того як він пішов на військову службу 29.10.2016, відповідач більше року не виконував свої зобов`язання за трудовим договором, не забезпечував його роботою та не оплачував йому вимушений простій у розмірі 2/3 часток тарифної ставки (окладу) та не вживав заходів щодо припинення трудового договору до того як він фактично припинив підприємницьку діяльність та виїхав з м.Вільногірськ. В той же час, він виявляв бажання припинити трудові відносини відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України, однак за відсутності відповідача не міг реалізувати своє право на розірвання трудового договору з його ініціативи, тому трудові відносини фактично припинились з 29.10.2016, з дня, коли він почав проходити військову службу у ЗСУ (п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України).

Просить визнати припиненим трудовий договір від 15.07.2013 укладений між ним та ФОП ОСОБА_2 , на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП з 29.10.2016, коли він вступив на військову службу.

Ухвалою Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 05.05.20264, у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, сторонам роз`яснені їх процесуальні права та обов`язки.

Позивач ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с.17).

Відповідач, який належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи (а.с.16), в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, тому суд, відповідно до ч.8 ст.178, ст.ст. 280-281 ЦПК України, вирішує справу у заочному порядку за наявними матеріалами.

Третя особа - Дніпропетровський обласний центр зайнятості, в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в судом встановлено, що 15.07.2013 позивач ОСОБА_1 уклав з ФОП ОСОБА_2 трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, зареєстрований 15.07.2013 за № 04931300014 в Вільногірському міському центрі зайнятості (а.с.3).

Відповідно до відомостей ПФУ про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, ОСОБА_1 29.10.2016 вступив на службу до військової частини НОМЕР_1 завершення служби 04.11.2019 та з 25.02.2022 – початок служби у військовій частині НОМЕР_2 , що також підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 (а.с.5).

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.12 ЦПК України, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються цивільним законодавством та Кодексом законів про працю України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати робітникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як передбачено п.1 ч.1 ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні контракту.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

Приписи ст.43 Конституції України та ст.22 КЗпП України забороняють будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору. Конституційний Суд України розглядає право на працю, визначене ст. 43 Конституції України, як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004, № 14-рп/2004, від 16.10.2007, № 8-рп/2007 та від 29.01.2008, № 2-рп/2008). Свобода праці передбачає можливість особи займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по своїй суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України від 08.06.2001 № 260, Державний центр зайнятості є органом, на який покладено функції реєстрації (зняття з реєстрації) трудових договорів, які укладаються із фізичними особами-роботодавцями та найманими працівниками, а також підтвердження записів, внесених фізичними особами-роботодавцями до трудових книжок працівників. Зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин фізичною особою-роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї із сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.

Згідно з п.п.8, 9 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.06.2001 за № 554/5745, «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою» у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.07.2013 перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та працював на посаді підсобного робітника, з 29.10.2016 вступив на військову службу за контрактом, і фактично з цього часу трудові відносини між сторонами були припинені, на даний час місце знаходження ФОП ОСОБА_2 не встановлено, що унеможливлює розірвання між сторонами трудового договору у добровільному порядку на підставах, передбачених КЗпП України, що поза розумним сумнівом, порушує конституційні та трудові права позивача, тому вимоги позивача про розірвання трудового договору на зазначеній ним підставі підлягають задоволенню, а трудовий договір, укладений між позивачем - розірванню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір в розмірі 1 331,20 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позивач звільнений від його сплати при подачі позову на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі ст.43 Конституції України, ст.ст.21-24, 36 КЗпП України та керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 82, 133, 141, 263-265, 273, 280-282, 354, 430 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання трудового договору припиненими, третя особа - Дніпропетровський обласний центр зайнятості – задовольнити.

Визнати припиненим з 29 жовтня 2016 року, трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, укладений 15 липня 2013 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави Україна судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий - суддя підпис Т.М.Данилюк