Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №161/4037/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4037/26

Провадження № 2/161/3446/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Черняка В.В.,

за участю секретаря судового засідання – Колісник А.І.,

представника позивача – Шульгана Ф.П.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

третьої особи – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Луцької міської ради як органу опіки та піклування в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач через свого представника звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування вимог вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 (відомості про батька у свідоцтві про народження дитини внесено згідно ст. 135 СК України). Протягом 2019-2023 років до Служби у справах дітей надходили усні повідомлення від бабусі дитини ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не забезпечує сина належним вихованням та розвитком. 01.09.2024 року ОСОБА_3 зарахований до КЗЗСО «Луцька гімназія №17 Луцької міської ради». Малолітньому ОСОБА_4 було організовано інклюзивне навчання, з метою адаптації учня до навчального процесу. У дитини спостерігалась позитивна динаміка розвитку. Однак, матір періодично невчасно приводила сина на заняття, створювала конфліктні ситуації з педагогами. З ОСОБА_1 проводились профілактичні бесіди, які не дали позитивних результатів. У березні 2025 року на адресу позивача надійшов рапорт інспектора УПП у Волинській області ДПП Житнікової Л.В. про те, що під час несення служби у КЗЗСО «Луцька гімназія №17 Луцької міської ради» до неї звернувся ОСОБА_5 (асистента малолітнього ОСОБА_4 ), який повідомив, про виявлення гематом на лівому плечі та передпліччі дитини. Зі слів ОСОБА_4 , ці тілесні ушкодження йому нанесла матір (за цим фактом проводилось досудове розслідування за ст. 125 КК України). 26.05.2025 року ОСОБА_4 був взятий на облік, як дитина, що перебуває у складних життєвих обставинах. З вересня по грудень 2025 року ОСОБА_6 не відвідував гімназію. Під час спілкування з представниками служби ОСОБА_7 повідомила, що хлопчик не буде відвідувати навчальні заняття, тому що педагогічних колектив приділяє йому мало уваги та неналежно викладає матеріал. Згідно з інформацією навчального закладу з 08.01.2026 року за заявою матері ОСОБА_4 був переведений на сімейну форму навчання. Під час здійснення заходів забезпечення соціального розвитку дитини, позивачем було встановлено, що ОСОБА_1 хворіє на шизоафективний розлад. Зазначений психічний стан матері може впливати на її здатність забезпечувати реальну загрозу життю та здоров`ю дитини. Зокрема, у разі загострення захворювання або відсутності системного лікування. Зважаючи на обставини, з Республіки Польща до м. Луцьку повернулась бабуся дитини ОСОБА_2 з метою догляду за онуком. З моменту спільного проживання між відповідачем та матір`ю виникають конфлікти, систематично фіксуються виклики поліції.

З метою дотримання прав дитини та забезпечення її належного розвитку та виховання позивач просить суд побавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , передати дитину Органу опіки та піклування Луцької міської ради для подальшого його влаштування до сімейних форм виховання та стягнути з відповідача аліменти на особистий рахунок дитини в АТ «Ощадбанк».

Ухвалою суду від 24.02.2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження.

23.03.2026 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позов, в якому ОСОБА_1 заперечує позовні вимоги. Вказує, що неодноразові звернення її матері до Служби у справах дітей зумовлені небажанням приватизувати державну квартиру АДРЕСА_1 , яку вона отримала як одинока матір двох дітей. Відповідач не ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Мати намагається виселити її з житла. Висновок органу опіки має рекомендаційний характер та є необґрунтованим.

Ухвалою суду від 13.04.2026 року у справі було застосовано заходи забезпечення позову шляхом тимчасової заборони відповідачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вивозити малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за межі України до набрання законної сили рішенням суду по справі № 161/4037/26.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі, просив його задовольнити.

Відповідач проти задоволення позову заперечила, вказала, що належно виконує батьківські обов`язки.

Третя особа ОСОБА_2 позов підтримала, зазначила, що з часу перебування онука з нею хлопчик набрав вагу, спостерігається позитивна динаміка його розвитку.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновків про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статею 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини 9-10 статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Статтею 153 СК України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Статтею 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 7). Відомості про батька у свідоцтві про народження дитини внесена згідно ст. 135 СК України.

Станом на дату розгляду справи ОСОБА_4 передано під тимчасову опіку бабусі ОСОБА_2 (а.с. 5, 48).

З матеріалів справи слідує, що 01.09.2024 року ОСОБА_3 зарахований до КЗЗСО «Луцька гімназія №17 Луцької міської ради». Малолітньому ОСОБА_4 було організовано інклюзивне навчання, з метою адаптації учня до навчального процесу.

У березні 2025 року на адресу позивача надійшов рапорт інспектора УПП у Волинській області ДПП Житнікової Л.В. про те, що під час несення служби у КЗЗСО «Луцька гімназія №17 Луцької міської ради» до неї звернувся ОСОБА_5 (асистента малолітнього ОСОБА_4 ), який повідомив, що про виявлення гематом на лівому плечі та передпліччі дитини. Зі слів ОСОБА_4 , ці тілесні ушкодження йому нанесла матір (а.с.8-10).

26.05.2025 року ОСОБА_4 був взятий на облік, як дитина, що перебуває у складних життєвих обставинах (а.с.12).

З вересня по грудень 2025 року ОСОБА_6 не відвідував гімназію (а.с.13-18).

08.01.2026 року за заявою матері ОСОБА_4 був переведений на сімейну форму навчання (а.с.21).

Під час здійснення заходів забезпечення соціального розвитку дитини, позивачем було встановлено, що ОСОБА_1 хворіє на шизоафективний розлад. Зазначений психічний стан матері може впливати на її здатність забезпечувати реальну загрозу життю та здоров`ю дитини. Зокрема, у разі загострення захворювання або відсутності системного лікування (а.с.22, 24-25).

З висновку Органу опіки та піклування Луцької міської ради №17 від 09.02.2026 року, вбачається, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню сина ОСОБА_3 . Психологічний стан матері може створювати загрозу життю та здоров`ю дитини. Враховуючи інтереси дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільним позбавити відповідача батьківських прав щодо ОСОБА_4 (а.с.4-5).

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно матері ОСОБА_2 (а.с.26-29).

Згідно даних АСДС вбачається, що рішенням суду від 26.03.2026 року щодо ОСОБА_1 було видано обмежувальний припис (строком на 2 місяці), яким визначено тимчасові обмеження її прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ; наближатися на відстань ближче 300 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_3 з адресою: АДРЕСА_2 , навчання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 ) (справа № 161/6517/26).

Крім того, рішенням суду від 14.05.2026 року (справа №161/10243/26) щодо відповідача повторно видано обмежувальний припис (строком на 3 місяці): заборонено перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонено наближатися на відстань ближче 300 метрів до місця проживання постраждалої особи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , та до інших місць частого відвідування постраждалою особою ОСОБА_2 , зокрема до місця навчання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 ; заборонено вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_8 остання працює з сім`єю відповідача з 2024 року. Протягом 2024-2025 року дитина не приступила до навчання. Матір повідомила, що буде навчати хлопчика самостійно, проте не забезпечила його право на освіту. ОСОБА_4 має інклюзивні потреби (для нього важлива соціалізація). ОСОБА_1 протягом тривалого часу ігнорувала рекомендації органу опіки, не завжди забезпечувала належні санітарні умови проживання дитини. Відносно неї неодноразово були складені протоколи щодо невиконання батьківських обов`язків. Після виявлення у дитини факту тілесних ушкоджень, останній повідомив, що його «вдарила ОСОБА_9 » (матір). Згодом, працівникам служби у справах дітей стало відомо, що у ОСОБА_1 наявні симптоми шизоафективного розладу, що може негативно впливати на її поведінку та можливість виховання сина. По приїзду з Республіки Польща бабусі ОСОБА_4 – ОСОБА_2 . ОСОБА_10 часто здійснювала щодо неї домашнє насильство психологічного характеру, погрожувала фізичною розправою, в присутності дитини. З ОСОБА_1 проводились профілактичні бесіди, які не дали позитивних результатів (пояснення ОСОБА_11 стосувались фактів минулого та не мали відношення до сьогодення). Враховуючи поведінку ОСОБА_1 судом було винесено заборонний припис, відповідно до якого останній було заборонено перебувати з ОСОБА_2 та ОСОБА_12 за місцем їх проживання. З часу проживання дитини з бабусею у хлопчика спостерігається покращення психологічного та фізичного стану (він почав спілкуватись реченнями, має належний догляд, набрав вагу).

Наведені обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 як матір ОСОБА_3 ухиляється від його виховання, належним чином не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з ним в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає йому доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню сином загальновизнаних норм моралі, матеріально не забезпечує.

За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30 березня 2007 року № 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 20 ( v0020700-08 ) від 19.12.2008 року) роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та поведінки учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 7 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

За приписами ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач жодних належних доказів на спростування доводів позивача не надала.

Суд зауважує, що всі надані ОСОБА_1 докази стосуються питання визнання права власності (користування) квартирою АДРЕСА_1 , або минулих фактів розвитку дитини (період 2019 – 2021 років).

Крім того, з копії переписки ОСОБА_1 з матір`ю ОСОБА_2 слідує, що відповідач немає власних доходів та не вживає заходів для їх отримання. Матеріальне забезпечення дитини здійснювалось за рахунок грошових переказів бабусі хлопчика ОСОБА_2 (повідомлення містять вимоги грошей у грубій формі з використанням психологічного тиску, зафіксовані факти того, що коли кошти не надходили, ОСОБА_1 здавала побутові речі у ломбард). Вказане свідчить про антисоціальну поведінку матері, матеріальну незахищеність дитини (а.с.85-96).

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 протягом останніх двох років свідомого нехтувала своїми батьківськими обов`язками, не брала участі належному вихованні сина, не забезпечувала його духовний, соціальний, моральний розвиток та відчуття безпеки.

Водночас, судом не встановлено наявність вагомих підстав вважати, що відповідач змінить своє відношення до дитини і остання не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про її можливість наразі забезпечити дитині належні умови для повноцінного життя та розвитку.

Суд також враховує психологічних стан здоров`я матері, факт того, що без системного лікування може створювати загрозу для життя та здоров`я дитини.

При цьому, суд враховує позитивну обставину, що ОСОБА_1 виявляє бажання спілкуватись з дитиною.

Однак, суд вважає, що цих обставин наразі недостатньо для залишення за нею батьківських прав, оскільки протягом тривалого часу, з малолітнього віку дитини і до його відібрання, відповідач нехтувала інтересами малолітнього сина, що вплинуло на моральний, ментальний, фізичний і духовний розвиток дитини. Саме ці негативні явища призвели до наслідків, встановлених в судовому засіданні, зокрема: зниження якості життя дитини, поганих показників у навчанні, погіршення стану здоров`я тощо.

Усе зазначене в сукупності дає підстави для висновку, що керуючись виключно інтересами дитини, для відновлення розвитку та здорового емоційного стану ОСОБА_3 , він потребує належної опіки, яку мати наразі не може забезпечити.

Необхідність застосування судом такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , відповідає найкращим інтересам дитини, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Слід звернути увагу, що відповідно до частини 1 статті 168 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду із заявою про надання їм права на побачення з дитиною, а згідно з частинами 1, 2 статті 169 СК України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав; поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.

Щодо вимоги про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно зі ст. 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 193 СК України якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров`я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнені з них на загальних підставах. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

З ч. 3 ст. 180 СК України вбачається, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджується у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників з ким проживає дитина.

Частиною 2 ст. 182 СК України передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 193 СК України якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального закладу охорони здоров`я, навчального або іншого закладу, аліменти на дитину можуть бути стягнені з них на загальних підставах. За рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» встановлено, що з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років становить 2817 гривень, дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Відповідно до ст. 191 СК України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

З огляду на наведене, враховуючи особу платників аліментів, засади розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що з відповідача слід стягувати аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів її заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання двох дітей, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення ними повноліття.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 14 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Із наведеного слідує, що при зверненні до суду з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно положень ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи наведене, з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 3328 грн.

Керуючись ст. ст. 150, 155, 164, 165 СК України, ст. ст. 4, 13, 89, 223, 258, 259, 263-265, 273, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Передати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Органу опіки та піклування Луцької міської ради для подальшого влаштування дитини до сімейних форм виховання.

Стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20 лютого 2026 року і до досягнення дитиною повноліття на особистий рахунок дитини в АТ «Ощадбанк».

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач: Виконавчий комітет Луцької міської ради як орган опіки та піклування (Волинська обл., м. Луцьк, вул. Богдана Хмельницького 19; код ЄДРПОУ 04051327).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП невідомий).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст рішення суду складено 02 червня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк