Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №522/5029/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/996/26

Номер справи місцевого суду: 522/5029/26

Головуючий у першій інстанції Кривохижа Ю. А.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Кострицький В.В., за участю: секретаря судового засідання Булацевської Я.В., розглянувши апеляційну скаргу адвоката Зозулянського Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , по адміністративним правопорушенням передбаченим ч. 2 ст. 172–14 та ч.2 ст.174-15 КУпАП у відкритому судовому засіданні на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2026 року, -

установив:

Короткий виклад обставин справи

Згідно з протоколу про адміністративне правопорушення 25 березня 2026 року вбачається, солдат ОСОБА_1 , приблизно 18:55 год 01.02.2026, будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця відділення оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи включеним до групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_1 , (більш точне місце затримання встановити не вдалось) - діючи протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов?язків, передбачених ст. 11, 16, 20, 21 Статуту внутрішньої служби у ЗС України, здійснив фактичне затримання ОСОБА_2 із застосуванням заходів фізичного впливу, всупереч вимогам абз. 7 ст. 47 Постанови КМУ від 16.05.2025 № 560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» без працівників Національної поліції, чим вчинив перевищення влади та наданих службових повноважень, передбачених Постанови КМУ від 16.05.2025 № 560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», що утворює собою склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з протоколу про адміністративне правопорушення 25 березня 2026 року встановлено, солдат ОСОБА_1 , приблизно о 18:55 год 01.02.2026, будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця відділення оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи включеним до групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, та будучи оснащеним засобом відеофіксації процесу оповіщення громадян, який ОСОБА_1 отримав у справному стані, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_1 (більш точне місце затримання встановити не вдалось) - діючи протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов?язків, передбачених ст. 11, 16, 20, 21 Статуту внутрішньої служби у ЗС України, порушив вимоги ст. б Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимоги Розділів ПІ-ПІ Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, що затверджена наказом Міністерства оборони України № 532 від 06.08.2024, п. 40 Постанови КМУ від 16.05.2025 № 560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», що мало наслідком не здійснення відео-фіксації процесу оповіщення ОСОБА_2 , та відсутності можливості вивчити вищевказаний процес оповіщення ОСОБА_2 в рамках розгляду звернення ОСОБА_3 , чим вчинив недбале ставлення до військової служби, що утворює собою склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01.04.2026 у справі № 522/5059/26, 3/522/2380/26 об`єднано адміністративні матеріали № 522/5059/26, 3/522/2380/26 відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.172-14 КУпАП з адміністративними матеріалами № 522/5059/26, 3/522/2381/26 відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.172-15 КУпАП в одне провадження та присвоєно реєстраційний номер – № 522/5059/26, 3/522/2380/26.

Оскаржуваною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172 – 14 та ч.2 ст.172-15 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає – 17 000 грн, та стягнуто судовий збір розмірі 665,6 грн.

Короткий виклад вимог та доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаною постановою, адвокат Зозулянський Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2026 року та закрити провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_1 не є тією особою, яка зафіксована на відеозаписі та в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази цього факту. Також вважали, що відсутність відеозапису унеможливлює об`єктивно перевірити обставини події пов`язаної із правопорушенням.

Вважали, що у разі фактичної присутності на місці події, саме на працівника поліції покладається обов`язок щодо належного реагування, процесуального оформлення події, встановлення особи учасників та прийняття відповідних рішень у межах його компетенції.

Зазначали, що відсутні належні та допустимі докази в обґрунтування перевищення повноважень ОСОБА_1 .

Вважали, що матеріали справи не містять жодних доказів, щодо характеру, обсягу та виду заподіяної потерпілому шкоди.

Явка в судове засідання

Сторони були належним чином повідомлені про час, дату та місце апеляційного перегляду справи, в судове засідання з`явився адвокат Зозулянський Д.О. та надав свої пояснення.

Мотиви суду апеляційної інстанції

Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Вимогами ст. 245 КУпАП визначено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Згідно ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово зазначав, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпції.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова судді є обґрунтованою та такою, що постановлена з дотриманням вимог КУпАП, за результатами повного та всебічного дослідження доказів.

Так, згідно з протоколами про адміністративне правопорушення від 25.03.2026 року ОСОБА_1 ставиться у провину вчинення правопорушеннь, передбачених ч. 2 ст. 172-14 та ч.2 ст.172-15 КУпАП відповідальність за вчинення якого настає у разі перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, в умовах особливого періоду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобiлiзацii чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобiлiзацiї, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період. Станом на день обставин правопорушення, що ставиться у провину особі, відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймалось, відтак в Україні продовжує діяти особливий період.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що викладені у постановах від 14 лютого 2018 року (провадження №61-4157св18 та №61-3951св18), від 20 лютого 2018 року (провадження №61-4255св18), від 25 квітня 2018 року (провадження №61-1664св17), від 21 лютого 2019 року (провадження № 51-7411км18).

Пунктом 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби й поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Відповідно до витягу з наказу №43 від 31.01.2026 року, ОСОБА_1 був визначений та входив до групи оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідно до ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю з військовослужбовця Збройних Сил України.

При здійснення заходів, направлених на проведення оповіщення, розшуку військовозобов`язаних і забезпечення їх прибуття, уповноважені військовослужбовці зобов`язані діяти відповідно до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, в суворій відповідності Закону.

Зі змісту протоколів вбачається, що солдат ОСОБА_1 , приблизно 18:55 год 01.02.2026, будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця відділення оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи включеним до групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_1 , (більш точне місце затримання встановити не вдалось) - діючи протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов?язків, передбачених ст. 11, 16, 20, 21 Статуту внутрішньої служби у ЗС України, здійснив фактичне затримання ОСОБА_2 із застосуванням заходів фізичного впливу, всупереч вимогам абз. 7 ст. 47 Постанови КМУ від 16.05.2025 № 560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» без працівників Національної поліції, чим вчинив перевищення влади та наданих службових повноважень, передбачених Постанови КМУ від 16.05.2025 № 560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», що утворює собою склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Окрім того, солдат ОСОБА_1 , приблизно о 18:55 год 01.02.2026, будучи військовою службовою особою, перебуваючи на посаді стрільця відділення оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи включеним до групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, та будучи оснащеним засобом відеофіксації процесу оповіщення громадян, який ОСОБА_1 отримав у справному стані, перебуваючи за місцем здійснення оповіщення громадян, а саме: АДРЕСА_1 (більш точне місце затримання встановити не вдалось) - діючи протиправно, всупереч інтересам служби, на порушення своїх статутних обов?язків, передбачених ст. 11, 16, 20, 21 Статуту внутрішньої служби у ЗС України, порушив вимоги ст. б Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимоги Розділів ПІ-ПІ Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, що затверджена наказом Міністерства оборони України № 532 від 06.08.2024, п. 40 Постанови КМУ від 16.05.2025 № 560 «Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», що мало наслідком не здійснення відео-фіксації процесу оповіщення ОСОБА_2 , та відсутності можливості вивчити вищевказаний процес оповіщення ОСОБА_2 в рамках розгляду звернення ОСОБА_3 , чим вчинив недбале ставлення до військової служби, що утворює собою склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З письмової скарги ОСОБА_3 від 18.02.2026 року вбачається, що 01.01.2026 невстановлені особи ІНФОРМАЦІЯ_1 був затриманий її син ОСОБА_2 та доставлений в подальшому до ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому не складався протокол про адміністративне затримання та при доставлені застосовувалась груба фізична сила з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 . Військовослужбовці не надали для ознайомлення свої посвідчень, що в подальшому унеможливило заявника та потерпілого оскаржити неправомірні дії посадових осіб. Також заявник вказує, що ОСОБА_2 не пройшов повноцінно військово-лікарську комісію та не мав змоги отримати направлення до вузькопрофільних медичних спеціалістів для уточнення придатності до військової служби.

З копії витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з адміністративно - господарської діяльності від 31.01.2026 року № 43 «Про організацію роботи груп оповіщення військовозобов`язаних» встановлено, що до групи оповіщення №5 входив солдат ОСОБА_4 та солдат ОСОБА_5 .

З копії рапорту старшого групи оповіщення №5 встановлено, що даною гропою до ІНФОРМАЦІЯ_1 було доставлено ОСОБА_2 (а.с.27).

З копії журналу обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам?яті, копіювання цифрової інформації встановлено, що ОСОБА_6 отримав б/к №5 у справному стані 01.02 о 07:50 та здав її 01.02 о 19:20 год (а.с.29).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що складений протокол про адміністративне правопорушення містить у собі суть адміністративного правопорушення, опис встановлених обставин із зазначенням конкретних дій ОСОБА_1 , за що передбачена відповідальність згідно з ч. 2 ст. 172-14 та ч.2 ст.172-15 КУпАП.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 допустив перевищення службових повноважень, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, вчинені в умовах особливого періоду та допустив недбале ставлення до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.

Слід зазначити, що під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно роз`яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про перевищення влади чи службових повноважень» №15 від 26.12.2003, належне здійснення правосуддя у справах про перевищення влади або службових повноважень повинно максимально сприяти захисту охоронюваних законом прав та інтересів окремих громадян, інтересів юридичних осіб, державних і громадських інтересів, зміцненню законності та правопорядку.

Під перевищенням влади або службових повноважень треба розуміти:

а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства;

б) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку, - за відсутності цих умов;

в) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально;

г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Отже, перевищення влади утворює склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 172-14 КУпАП, лише у випадку вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом прав та повноважень. Явний вихід за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, ясний для усіх, у т.ч. для винного, безсумнівний, відвертий. Оскільки «явний вихід за межі наданих повноважень» є оціночним поняттям та у диспозиції ст. 172-14 КУпАП чітко не визначається, питання про його наявність або відсутність вирішується з урахуванням конкретних обставин.

Повноваження, за межі яких виходить службова особа при їх перевищенні, повинні бути передбачені відповідним нормативно-правовим актом: законом, декретом, указом, постановою, статутом, положенням, інструкцією, правилами тощо.

Таким чином, під час здійснення заходів оповіщення, зокрема громадянина ОСОБА_2 у складі групи оповіщення № 5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдатом ОСОБА_1 були здійснені порушення «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 в частині перевищення заходів фізичного впливу на громадянина ОСОБА_2 , що виразилось у його фактичному затриманні, без залучення працівників Національної поліції.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що солдат ОСОБА_1 є військовою службовою особою на посаді стрільця відділення оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначений наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.01.2026 № 43 до групи оповіщення населення про мобілізаційні заходи на період воєнного стану, здійснював затримання громадянина ОСОБА_2 без залучення працівників Національної поліції, що є грубим порушенням вимог закону та «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 року №560.

Також солдат ОСОБА_1 діючи протиправно, всупереч інтересам служби на порушення статутних обов`язків, передбачених ст. 11, 16, 20, 21 Статуту внутрішньої служби у ЗС України, порушив вимоги ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", вимоги Розділів ІІ-ІІІ Інструкції із застосування територіальними центрами комлектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, що затверджена наказом Міністерства оборони України № 532 від 06.08.2024, п. 40 Постанови КМУ від 16.05.2025 № 560 "Про затвердження порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період", що мало наслідком нездійснення відеофіксації процесу оповіщення ОСОБА_2 , чим вчинив недбале ставлення до військової служби.

Зібрані у справі докази в їх сукупності відповідають критерію належності, допустимості та достатності для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14 та ч.2 ст.172-15 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не є тією особою, яка зафіксована на відеозаписі та в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази цього факту, а також і те, що відсутність відеозапису унеможливлює об`єктивно перевірити обставини події пов`язаної із правопорушенням, апеляційний суд вважає їх не безпідставними, з огляду на досліджені докази під час апеляційного перегляду а саме письмову скаргу ОСОБА_3 від 18.02.2026 року, копію витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 з адміністративно - господарської діяльності від 31.01.2026 року № 43 «Про організацію роботи груп оповіщення військовозобов`язаних» , копію рапорту старшого групи оповіщення, копію журналу обліку видачі, повернення портативного відеореєстратора та карт пам?яті, копіювання цифрової інформації, чого не спростовано належними та допустимими доказами стороною захисту.

Стосовно доводів, що у разі фактичної присутності на місці події, саме на працівника поліції покладається обов`язок щодо належного реагування, процесуального оформлення події, встановлення особи учасників та прийняття відповідних рішень у межах його компетенції, апеляційний суд вважає, що відповідно до копії рапорту старшого групи оповіщення ОСОБА_7 встановлено, що до групи оповіщення №5 не було залучено поліцейського, а тому всі права і обов`язки фактично на себе взяли ОСОБА_1 та старший групи оповіщення, при чому жодним чином не доведено стороною захисту, що ОСОБА_1 заперечував виконання службових обов`язків без участі поліцейського.

Доводи апеляційної скарги, що відсутні належні та допустимі докази в обґрунтування перевищення повноважень ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає не слушними з огляду на вище досліджені докази, які узгоджуються в сукупності на підставі яких судом першої інстанції було зроблено вірні та вмотивовані висновки щодо наявності доведеності події та складів адміністративних правопорушень інкримінованих ОСОБА_1 ..

Щодо доводів апеляційної скарги, що матеріали справи не містять жодних доказів, щодо характеру, обсягу та виду заподіяної потерпілому шкоди, апеляційний суд вважає їх необґрунтованими, так як для складів адміністративних правопорушень передбачених ч.2 ст.172-14 та ч.2 ст.172-15 КУпАП не включають в себе вимог, щодо наявності заподіяння потерпілим шкоди, у зв`язку з чим доказуванню не підлягають.

Всі інші доводи апеляційної скарги з приводу невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих адміністративних правопорушень, не знайшли свого підтвердження, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, повністю спростовуються матеріалами справи, а тому апеляційний суд вважає, що вони не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що наявними у справі доказами підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 172-14 та ч.2 ст.172-15КУпАП.

Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли, і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Одночасно, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Апеляційним судом не встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи в суді першої інстанції, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскарженої постанови.

Досліджені та перевірені судом обставини, поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме - перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень та недбалому ставленні військової службової особи до військової служби, що охоплюються складом адміністративних правопорушеннь, передбачених ч.2 ст.172-14 ч. 2 ст. 172-15 КУпАП та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), п. 161, SeriesA заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Відповідно до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись статтями 7, 293, 294 КУпАП, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Зозулянського Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду В.В. Кострицький