Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №464/8121/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/8121/25 Головуючий у 1 інстанції: Борачок М.В.

Провадження № 33/811/731/26 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., з участю захисника ОСОБА_1 , адвоката Гнідець О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу адвоката Гнідець О.М. у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП,

в с т а н о в и в :

вищенаведеною постановою провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП.

Згідно з протоколом ОСОБА_2 , 12.11.2025 о 23:27 год., перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , вчини відносно своєї дружини ОСОБА_3 психологічне та економічне домашнє насильство, а саме нецензурно та образливо висловлювався в бік дружини, виганяв з кухні, викидав її харчі, словесно тиснув на неї, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, повторно протягом року, чим вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст.173-2 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, адвокат Гнідець О.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року, ухвалити постанову, якою ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення. передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що постанова є незаконною та необґрунтованою.

Суд стверджує, що у заяві потерпілої не зазначено, що була завдана шкода її фізичному або психічному здоров`ю. Однак суд не врахував, що у протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що внаслідок вчинення відносно потерпілої домашнього насильства заподіяно шкоду її психічному здоров`ю.

Насильство вчинялось у ніч з 12 на 13 листопада 2025 року. Одразу після вчинення насильства потерпіла звернулась на лінію 102. Працівники поліції здійснювали виїзд на місце події. Виявивши насильство, працівниками поліції було зафіксовано склад правопорушення: зокрема складено протокол, форму оцінки ризиків, відібрана заява, пояснення. Потерпіла повідомляла про заподіяну їй шкоду. Крім того, на момент приїзду потерпіла перебувала у схвильованому стані, плакала.

Суд посилається на те, що в заяві потерпілої не зазначено про заподіяння шкоди, але жодний нормативно-правовий акт не регулює те, що в заяві вказані відомості мають бути зазначені. Заява складається потерпілою в довільній формі. Відомості про шкоду поліцейські зазначили в протоколі. Не заслуговують на увагу і твердження місцевого суду про те, що жодних письмових пояснень у ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на місці події, чи при складанні протоколу про адміністративне правопорушення відібрано не було та до протоколу не додано. В матеріалах справи є заява потерпілої, яка складалась на місці події, у сторін також відбиралися і усні пояснення, на підставі чого в подальшому складались адмін матеріали.

Потерпіла повідомила, що внаслідок заподіяного насильства їй заподіяно шкоду її психічному здоров`ю. Що вказану подію вона опрацьовувала зі психологом. Суд зазначив, що висновок психолога ОСОБА_4 не може бути доказом завдання шкоди психічному здоров ю потерпілої. Даний висновок суду є помилковим.

Висновок психолога ОСОБА_4 від 06.01.2026 року, фіксує суттєве погіршення стану потерпілої: тривожність зросла з 15 до 25 балів (високий рівень), депресивний стан – З 10 до 14 балів, показник ПТСР зріс з 33 до 44 балів. Це беззаперечно свідчить про наростання психологічної шкоди внаслідок домашнього насильства. Суд першої інстанції не дав жодної оцінки цьому висновку.

Також суд не врахував наявність попереднього притягнення ОСОБА_2 до відповідальності.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Захисник Кекіш П.П. та представник потерпілої адвокат Гнідець О.М. не заперечували щодо розгляду справи без участі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Адвокат Гнідець О.М. подану апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити.

Захисник Кекіш П.П. апеляційну скаргу заперечив, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що така не підлягає до задоволення.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами у справах про адміністративні правопорушення, згідно з приписами ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, орган (посадова особа), відповідно до ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, у відповідності з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинене таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суддею першої інстанції при вирішенні даної справи зазначені вимоги закону дотриманні.

Закриваючи провадження у справі стосовно ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 173-2 КупАП, суддя виходив з того, що в ході розгляду справи не встановлено обставин та не підтверджено належними та допустимими доказами, вчинення ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками судді з огляду на наступне.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Диспозицією ч. 3 ст. 173-2 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, що вчинено повторно протягом року.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства» (далі Закон).

У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 1 Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.1 Закону психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Пунктом 17 ч.1 ст. 1 Закону визначено, що фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Указані положення закону окреслюють перелік дій, одна чи декілька із яких, можуть становити собою об`єктивну сторону (форму вираження) фізичного та психологічного насильства.

У відповідності до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів, про адміністративне правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Відтак, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_2 у скоєні адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення.

Як слідує зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №139384 від 23.11.2025, ОСОБА_2 , поставлено у провину те, що він 12.11.2025 о 23:27 год., перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , вчини відносно своєї дружини ОСОБА_3 психологічне та економічне домашнє насильство, а саме нецензурно та образливо висловлювався в бік дружини, виганяв з кухні, викидав її харчі, словесно тиснув на неї, внаслідок чого була завдана шкода психічному здоров`ю потерпілої, повторно протягом року, чим вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст.173-2 КУпАП.

Такі дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 3 ст.173-2 КУпАП, як домашнє насильство.

Передумовою для визнання ОСОБА_2 винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 173-2 КУпАП має бути наявність сукупності доказів, які б безумовно та беззаперечно свідчили про вчинення ним об`єктивних дій, що мають ознаки фізичного та психологічного насильства у розумінні положень Закону. У такому разі необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв`язку між відповідними діями ОСОБА_2 та настанням чи можливим настанням шкідливих наслідків саме для потерпілого, тобто у даному фактичному випадку для ОСОБА_3 .

Перевіривши матеріали справи, суд першої інстанції не встановив беззаперечних відомостей, які б поза розумним сумнівом указували про вчинення ОСОБА_2 психологічного насильства відносно дружини ОСОБА_3 . Ухвалюючи рішення у справі та відхиляючи доводи ОСОБА_3 , суддя підставно виходив із того, що матеріали справи не містять доказів вини ОСОБА_2 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за встановлених обставин, та відсутності доказів, які б об`єктивно свідчили про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, відсутні правові підстави для його притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

З викладених вимог закону вбачається, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення дії ОСОБА_2 , які полягали у вчиненні словесного конфлікту із ОСОБА_3 не утворюють самі по собі складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП.

Також в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази про те, що під час конфлікту ОСОБА_2 діяв з умислом спричинити ОСОБА_3 емоційну невпевненість, нездатність захистити себе, а відтак завдати шкоди їх психічному здоров`ю.

Крім того, однією з обов`язкових ознак об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, є настання наслідків у виді спричинення потерпілому фізичного болю, страждань, емоційної невпевненості, або завдання шкоди фізичному здоров`ю особи. Разом із тим, матеріали справи не містять відомостей про спричинення діями ОСОБА_3 будь-яких наслідків для потерпілої.

Доводи апелянта про те, що дії ОСОБА_2 підпадають під ознаки психологічного насильства, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі твердження носять характер припущень, не підтверджені належними та допустимим доказами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду, викладені у постанові і слугували б підставами для її скасування, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Оскільки за результатами апеляційного розгляду підстав для скасування постанови суду не встановлено, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову Сихівського районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Постанову судді Сихівського районного суду м. Львова від 16 квітня 2026 року, якою провадження у справі відносно ОСОБА_2 за ч. 3 ст.173-2 КУпАП закрито, залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката Гнідець О.М. – без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.