Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №183/7227/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4254/26 Справа № 183/7227/25 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Халаджи О.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі (суддя першої інстанції Сорока О.В.),

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 107 949,66 грн.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ДГП «Укргеофізика» - Романюго М.В. та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила на, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та без врахування всіх обставин справи.

Скарга мотивована тим, що заборгованість із виплати заробітної плати виникла через нестачу коштів внаслідок відсутності державного замовлення на виконання геологорозвідувальних робіт, а також через те, що площі, на яких виконувались роботи, та виробничі потужності Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції на даний час знаходяться на територіях, тимчасово окупованих російською федерацією або в зоні активних бойових дій.

Також вказує, що за порушення законодавства про працю несе саме роботодавець, а саме Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» незважаючи на його статус відокремленого підрозділу.

ОСОБА_2 , просила рішення суду від 22 грудня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 01.08.2012 року перебуває у трудових відносинах з Державним геофізичним підприємством «Укргеофізика», що підтверджується наказом № 7 від 01.08.2012 року та відповідним записом у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с. 5-6, 8).

Згідно наданої позивачем довідки № 196, виданої Придніпровською геофізичною розвідувальною експедицією державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» від 16.07.2025 року, загальна заборгованість по заробітній платі, станом на 16 липня 2025 року, становить 107 949,66 грн. (а.с. 7).

Таким чином, матеріли справі містять переконливі, не спростовані відповідачем, докази про те, що позивачці не була виплачена в повному обсязі нарахована заробітна плата у розмірі 107 949,66 грн., яку не спростовує відповідач.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Нормою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до положень ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець. Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, лежить на працедавцеві.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що позивачем поданою довідкою Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «УКРГЕОФІЗИКА» № 196 від 16.07.2025 доведено, що заборгованість Придніпровської ГРЕ по заробітній платі перед нею станом на 16.07.2025 становить 107 949,66 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку , що з ДГП «Укргеофізика» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі.

Доводи апеляційної скарги про форс-мажорні обставини, визначені листом ТПП від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, у зв`язку з чим ним порушено терміни виплати заробітної плати позивачеві при звільненні, як і доводи про відсутність фінансування виробничих баз відповідача, які знаходяться в зоні бойових дій, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не доводить відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення, а сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Колегія суддів наголошує, що встановлені судом першої інстанції фактичні обставин справи та правові висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» залишити без задоволення.

Рішення Самарського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 2 червня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк