Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №932/9975/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4197/26 Справа № 932/9975/25 Суддя у 1-й інстанції - Цитульський В. І. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість за кредитним договором (суддя першої інстанції Цитульський В.І., повний текст складено 03.12.2025 року),

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року АТ КБ «Приват Банк» звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_1 в якому просив стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором від 20.02.2018 року у розмірі 290 565,20 грн. з яких 257 077,21 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 33 487,99 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, а також просив стягнути судовий збір у розмірі 3 486,78 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025 року позовні вимоги АТ КБ «Приват Банк» задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № б/н від 20.02.2018 р. у розмірі 105 586,88 грн., з яких: 72 098,89 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 33 487,99 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; а також стягнуто із відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 266,74 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 – адвокат Сікорська І.С. та подала апеляційну скаргу, в якій зазначала, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а також не повно з`ясовано всі обставини справи, які мають значення для справи.

Зокрема вказувала на те, що анкета-заява, яка підписана відповідачем, не містить посилання на конкретні умови кредитування, нарахування відсотків та порядок повернення кредиту, а тому саме по собі підписання відповідачем умов кредитування, які не є складовою частиною укладеного договору, без підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг не підтверджує узгодження сторонами умов кредитування. При цьому підписання паспорта споживчого кредиту, який містить узагальнену інформацію про умови кредитування щодо різних типів кредитних продуктів є передумовою укладення кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача і цей документ не є складовою укладеного договору. Тому наголошує, що не має підстав вважати, що сторони погодили усі істотні умови кредитного договору.

Також звертала увагу, що сам по собі факт користування відповідачем грошовими коштами також не підтверджує, що розмір застосованої банком процентної ставки за користування кредитними коштами був погоджений з відповідачем 10.11.2018 р. Крім того надана виписка по картковому рахунку не відповідає вимогам законодавства щодо первинних бухгалтерських документів, розрахунок заборгованості складений банком в односторонньому порядку та не може бути належним та допустимими доказом такої заборгованості.

Крім того, з огляду на те, що сторонами не погоджено розмір відсотків, вважала, що списані банком грошові кошти в рахунок погашення таких процентів мають бути зараховані в рахунок погашення тіла кредиту та у випадку задоволення позовних вимог сума заборгованості за тілом кредиту має бути зменшена на суму яку банк зарахував в погашення процентів за кредитом.

Враховуючи наведене просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03.12.2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог банку, а також стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Представником АТ КБ «Приват Банк» подано відзив на апеляційну скаргу в якому вони просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції від 03 грудня 2025 року залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Банк зазначав, що 20.02.2018 рок між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви б/н, на підставі було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку. В подальшому 19.04.2023р. відповідачем додатково підписано заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Звертав увагу, яка є проміжною заявою та яка змінює умови кредитування (подальшого використання кредитної картки) до вже існуючого кредитного рахунку який був відкритий на підставі підписаної анкети-заяви № б/н від 20.02.2018р. Зазначає, що сторонами були погоджені всі істотні умови договору, зокрема і проценти, порядок нарахування та списання яких відображено у розрахунку заборгованості та виписці по картковому рахунку, яка має стосу первинного бухгалтерського документу. З виписки вбачається, що відповідач користувалась кредитним лімітом з використанням платіжних інструментів у вигляді кредитних карток, отриманих у банку. З огляду на наведене зазначав, що підстав вважати укладений договір безпроцентним не має, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за тілом кредиту та звільнив відповідачку від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.02.2018 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву № б/н, у якій засвідчила свою згоду з Умовами та правилами надання банківських послуг Банку (Позивача).

На підставі цієї заяви Банком було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку MasterCard Platinum (№ НОМЕР_1 ).

Був встановлений початковий кредитний ліміт, який згодом був збільшений до 260 000.00 грн.

Відповідач користувалася рахунком та кредитними коштами, що підтверджується операціями зняття готівки та розрахунків у торговельній мережі, а також частково здійснювала погашення заборгованості, як це відображено у Виписці по рахунку.

Після закінчення терміну дії першої картки Відповідач отримала та використовувала п`ять наступних кредитних карток різних типів протягом 2020–2022 років.

24.06.2019 року відповідач підписала Паспорт споживчого кредиту, який містив деталі кредитування, зокрема інформацію, що стосувалася кількох типів карток (Універсальна, Універсальна Gold, Platinum, MC World BlackEdition, Visa Signature, MC WorldElite, Visa Infinite). Паспорт містив відомості про різні процентні ставки для зазначених продуктів, порядок розрахунку цієї ставки, а також інформацію про платежі за додаткові та супутні послуги. Підписання цього документа відбулося з метою інформування Відповідача про можливі умови кредитування.

19.04.2023 року Відповідач підписала нову Заяву про приєднання за допомогою ОТР пароля у системі Приват24.

20.11.2023 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підписано Додаткову угоду до кредитного договору, також за допомогою ОТР пароля, якою були змінені умови обслуговування, включаючи встановлення Процентної ставки у розмірі 12,0% річних та реальної річної процентної ставки 12,68%. Сторони узгодили, що заборгованість на дату підписання становила 277 446.02 грн (з них: основна сума боргу 257 077.21 грн та нараховані проценти 20 368.81 грн). Угодою також було визначено, що у разі порушення зобов`язань протягом 180 днів, термін повернення кредиту встановлюється 180-м днем з моменту порушення.

Згідно з наданим Розрахунком заборгованості станом на 26.01.2025 року загальна заборгованість, що заявлена до стягнення, становить 290 565.20 грн, з яких 257 077.21 грн — тіло кредиту та 33 487.99 грн — прострочені відсотки.

Банк подав до суду Анкети-заяви, Виписку по рахунку, Додаткову угоду, Паспорт споживчого кредиту та Розрахунок заборгованості на підтвердження своїх вимог.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами було укладено кредитний договір, за яким відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала та допустила прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом. Однак, враховуючи те, що в анкеті-заяві від 20.08.2018 року зазначені лише анкетні данні, суд першої інстанції дійшов висновку, що узгодження істотних умов кредитування (зокрема відсотків) відбулося лише з моменту підписання відповідачкою заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 19.04.2023 року. А тому всі платежі 20.02.2018 року по 18.04.2023 року здійснені відповідачем у цей період і які банк зарахував на погашення процентів, комісій, штрафів та пені, мають бути перераховані на погашення тіла кредиту.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 20.02.2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В підтвердження укладання договору позивачем надано копію анкети-заяви від 20.02.2018 року з підписом клієнта, де зазначено його особисті дані; розрахунок заборгованості за договором від станом на 26.01.2025 року, з якого вбачається наявність заборгованості за кредитом, а також виписку за договором.

Із наданих позивачем доказів, зокрема виписки за карткою ОСОБА_1 вбачається, що остання користувалась кредитними коштами шляхом отримання готівки, розраховувалась ними за товари та послуги, а також здійснювала повернення кредитних коштів банку. Всі ці дії свідчать про те, що відповідач отримала кредитні кошти та користувався ними з частковим поверненням. Надані позивачем докази в підтвердження укладання кредитного договору між сторонами апеляційний суд вважає належними та допустимими.

Кредитний договір відповідачем недійсним не визнавався, ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами протягом тривалого часу, договір нею виконувався, тобто вносилися платежі, хоч і не своєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості, що в своїй сукупності вказує на наявність договірних відносин між сторонами та дійсність кредитного договору.

Щодо вимог банку по процентах за користування кредитом слід зазначити наступне.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює АТ КБ «ПриватБанк».

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти, та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви, про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки, Умови та правила надання банківських послуг, це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує, як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17-ц.

Посилання банку на те, що відповідачем було підписано анкету-заяву у 2018 році позичальника, якою засвідчено, що він ознайомлений з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку, достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому є не обґрунтованими.

Оскільки без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.a-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вбачається, що анкета-заява містить лише анкетні дані позичальника, при цьому в ній взагалі відсутні дані про розмір відсоткової ставки, розмір та порядок нарахування штрафів.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві від 20.02.2018 року домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Однак слід звернути увагу, що матеріали справи містять підписану ОСОБА_1 заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг від 19.04.2023 року.

Посилання відповідача на те, що заяву від 19.04.2023 року не можна приймати як доказ на підтвердження заборгованості, оскільки не має підстав вважати що вона підписана в рамках договору від 20.02.2018 року, не ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону. Зокрема слід звернути увагу, що на ім`я Відповідача за договором від 20.02.2018 року було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, яка в подальшому перевипускалась, що підтверджує пролонгацію договору. Крім того перевипуск платіжних карток у подальшому, у тому числі з оформленням платіжної картки іншого класу, не свідчить про укладення іншого кредитного договору

Таким чином відповідач була ознайомлена із розміром процентної ставки та погодилася із ним 19.04.2023 року, а отже сторони обумовили у письмовому вигляді розмір процентів за користування кредитом, який повинен застосовуватися при розрахунку заборгованості за кредитним договором. Також слід звернути увагу, що 20.11.2023 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» підписано Додаткову угоду до кредитного договору, в якій сторонами погоджено процентну ставку у розмірі 12,0% річних та реальну річну процентну ставку у розмірі 12,68%.

Отже суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про те, що до 19.04.2023 року банк не мав права нараховувати відповідачці відсотки за кредитним договором, а тому списані на їх погашення кошти підлягають зарахуванню на рахунок погашення загальної кредитної заборгованості на суму неправомірно нарахованих платежів за період з 20.02.2018 р. по 18.04.2023 р.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу неналежності та не допустимості доказів наданих АТ КБ «Приват Банк» слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 с. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Звертаючись до суду із цим позовом банком надано суду належним чином завірені копії анкети-заяви виписки по картковому рахунку, розрахунок заборгованості, які відповідачем не спростовані. Підстав вважати їх неналежними чи не допустимим доказами не має.

Так зокрема доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 р №75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Враховуючи наведене надані позивачем докази в підтвердження укладання кредитного договору між сторонами апеляційний суд вважає належними та допустимими.

При цьому як вже зазначалось кредитний договір відповідачем недійсним не визнавався, ОСОБА_1 користувалась кредитними коштами протягом тривалого часу, договір нею виконувався, тобто вносилися платежі, хоч і не своєчасно та не в повному обсязі, що підтверджується розрахунком заборгованості, що в своїй сукупності вказує на наявність договірних відносин між сторонами та дійсність кредитного договору. Також матеріали справи не містять, а відповідачем не надані докази того, що вона не користувався кредитом.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 290565,20 грн. грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 03 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 02 червня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк