Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №398/1889/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1889/26

провадження №: 2/398/2664/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"02" червня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", представник позивача Поляков Олексій Володимирович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позиції позивача

ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 39 042,00 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.05.2021 первісний кредитор ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір початково на суму 6 000,00 грн, яку в подальшому було збільшено до 11 000,00 грн. Договір був укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а грошові кошти були перераховані на його рахунок. ОСОБА_1 порушив умови договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 39 042,00 грн, яка складається із: заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) - 11 000,00 грн та заборгованості за відсотками - 28 042,00 грн. Право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС" на підставі договору факторингу, укладеного з ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», яке в свою чергу набуло право вимоги від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», до якого право вимоги перейшло від первісного кредитора на підставі договору факторингу.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо емітування на ім`я відповідача платіжної картки, а також первинні документи (виписки) про факт зарахування кредитних коштів. На виконання ухвали суду АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надало витребувані докази та виписку щодо карткового рахунку відповідача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав та зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання судової повістки поштою за адресою його реєстрації. До суду повернулося поштове повідомлення з відміткою про причини невручення через відсутність адресата. Відзиву на позовну заяву, інших заяв чи клопотань від відповідача до суду не надходило.

Оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив не подав, та представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд, керуючись положеннями ст. 280 ЦПК України, ухвалив провести заочний розгляд цієї справи.

Оскільки у судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК у зв`язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Укладення кредитного договору, його умови та видача коштів

Відповідно до паспорта споживчого кредиту від 18.05.2021 року ОСОБА_1 підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування, а ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виконало обов`язок надати інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій.

18 травня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір кредитної лінії № 391241513. Відповідач приєднався до запропонованого кредитодавцем договору, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Згідно з реквізитами підпису у тексті договору та довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі, одноразовий ідентифікатор MNV727YW був відправлений відповідачу 18.05.2021 о 18:19:13 на номер телефону НОМЕР_1 та введений ним о 18:19:44.

Договором встановлені такі основні умови кредитування:

сума кредиту (з урахуванням додатково отриманого траншу в день укладення договору) становить 11 000,00 гривень;

строк надання кредитної лінії (Дисконтний період) становить 30 (тридцять) днів від дати отримання кредиту;

базова процентна ставка становить 1,70% в день від суми кредиту за кожний день користування ним;

згідно з умовами пункту 1.12.1 договору сторони визначили, що в разі подальшого користування грошовими коштами після завершення дисконтного періоду, строк виконання зобов`язання з повернення основного боргу автоматично відкладається на кожен наступний календарний день, однак загальний строк такого подовження обмежений та не може перевищувати 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду;

згідно з пунктом 1.12.2 договору встановлено, що в період застосування вказаної автопролонгації, починаючи з наступного дня після спливу дисконтного періоду, нарахування відсотків здійснюється у підвищеному розмірі, який складає 2,30% на день від суми кредиту.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» 18 травня 2021 року здійснило видачу кредиту шляхом безготівкового перерахування коштів двома траншами на загальну суму 11 000,00 грн (6 000,00 грн та 5 000,00 грн) на банківську платіжну картку відповідача № НОМЕР_3. Вказані обставини підтверджуються копіями платіжних доручень (зокрема № 2030727c-b6d8-47cc-aedb-b12e62d33962 та № f5765cba-adda-4fba-8b5a-532338359d50) про перерахування коштів.

Фактичне зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача підтверджується відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (лист № 20.1.0.0.0/7-260430/90742-БТ від 08.05.2026), наданою на виконання ухвали суду про витребування доказів. Згідно з наданою банком інформацією, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) було емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , номер телефону НОМЕР_4 був фінансовим, і по вказаному картковому рахунку у період з 18.05.2021 по 23.05.2021 було зафіксовано зарахування коштів двома платежами у сумі 5 000,00 грн та 6 000,00 грн.

Порушення зобов`язання та розмір заборгованості

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», відповідач ОСОБА_1 здійснював часткове погашення кредиту. За період дії договору ним було здійснено чотири платежі: 20.06.2021 на суму 5,00 грн, 21.06.2021 на суму 40,00 грн, 29.06.2021 на суму 5,00 грн та 15.07.2021 на суму 35,00 грн. Відповідно до розрахунку, ці кошти (загалом 85,00 грн) були повністю спрямовані кредитодавцем на часткове погашення нарахованих процентів, у зв`язку з чим заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) залишилася незмінною - 11 000,00 грн.

У подальшому відповідач платежів не здійснював, у зв`язку з чим за кредитним договором № 391241513 сформувалася заборгованість, загальна сума якої, заявлена позивачем до стягнення, становить 39 042,00 грн. Зазначена сума складається із:

заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) - 11 000,00 грн;

заборгованості за процентами - 28 042,00 грн. Штрафні санкції (штрафи, пеня) позивачем до стягнення не заявлені.

Згідно з розрахунком первісного кредитора, за період з 18.05.2021 по 20.07.2021 року кредитодавець здійснював щоденне нарахування процентів, загальна сума яких на дату першого відступлення права вимоги склала 13 874,00 грн.

Згідно з розрахунком наступного кредитора у ланцюгу відступлення - ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», починаючи з 21.07.2021 року нарахування процентів було продовжено. У цьому розрахунку зафіксовано подальше щоденне нарахування процентів у фіксованому розмірі 253,00 грн на день (що математично відповідає ставці 2,30% на день від суми тіла кредиту в 11 000,00 грн). Відповідно до поданих таблиць розрахунків, нарахування процентів здійснювалося кредиторами поза межами початкового 30-денного строку кредитування.

Перехід права вимоги

28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01. Факт передачі права вимоги до ОСОБА_1 підтверджується Витягом з Реєстру прав вимоги № 143 від 20.07.2021 року до вказаного договору, відповідно до якого сума відступленої заборгованості становила 24 874,00 грн (11 000,00 грн тіла кредиту та 13 874,00 грн відсотків). Здійснення оплати за відступлені права вимоги підтверджується підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021 року.

Надалі, 05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Згідно з Витягом з Реєстру прав вимог № 10 від 31.07.2023 року, до фактора перейшло право вимоги до відповідача із сумою боргу на момент відступлення у розмірі 39 042,00 грн (11 000,00 грн тіла кредиту та 28 042,00 грн відсотків). Виконання фінансових зобов`язань щодо оплати за відступлені права вимоги підтверджується платіжною інструкцією № 4484 від 01.08.2023 року на суму 2 586 694,30 грн.

У подальшому, 10 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та позивачем ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 10/07/25-Е. Перехід права вимоги до позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру боржників від 10.07.2025 року та Реєстром боржників (Додаток №1), у якому зафіксовано відступлення права вимоги до ОСОБА_1 із сумою заборгованості на дату відступлення у розмірі 39 042,00 грн. Оплатність цього переходу підтверджується платіжними інструкціями в національній валюті № 346 від 15.09.2025 року та № 359 від 24.09.2025 року.

Норми права, які застосував суд

На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.

Відповідно до ст. 13 ЗУ "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію").

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 3 статті 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЗУ "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до п. 13 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України у період здійснення в Україні заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), забороняється підвищення процентної ставки за кредитним договором.

Відповідно до п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ "Про споживче кредитування" (у редакції, що діяла на час спірних правовідносин) у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов`язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.5 ст. 43 ЦПК документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.8 ст. 43 ЦПК якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Відповідно до ч.1 ст.100 ЦПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Відповідно до ч.2 ст.100 ЦПК електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Правові висновки Верховного суду, що застосовані у справі

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зробила такі висновки про правильне застосування норм права.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

ВП ВС у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 уточнила власний правовий висновок, викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності в певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», тобто «слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав»).

Мотивована оцінка і висновки суду

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд встановив, що 18.05.2021 року між первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 391241513, який був укладений в електронній формі. Відповідач був обізнаний з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків, та погодився з ними. Факт укладення договору підтверджується використанням відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором (MNV727YW), що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 207 ЦК України прирівнюється до власноручного підпису та створює для сторін відповідні правові наслідки.

Належне виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів у загальному розмірі 11 000,00 грн підтверджується відповіддю та банківською випискою АТ КБ «ПРИВАТБАНК», наданими на виконання ухвали суду про витребування доказів, згідно з якими на картковий рахунок відповідача у період з 18.05.2021 по 23.05.2021 було фактично зараховано двома платежами вказану суму.

Відповідно до ст. 512, 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Судом встановлено, що право вимоги за вказаним договором на підставі дійсних договорів факторингу та відступлення прав вимоги послідовно перейшло від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», згодом до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», і остаточно - до позивача ТОВ «ФК «ЕЙС». Таким чином, позивач набув статусу кредитора і має право вимагати виконання зобов`язання.

Відповідач, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст. 526, 1054 ЦК України, взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту не виконав. Доказів повного погашення заборгованості відповідач суду не надав. З огляду на це, заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 11 000,00 грн є доведеною та підлягає стягненню в повному обсязі.

Водночас позивач просить стягнути заборгованість за процентами у загальній сумі 28 042,00 грн. Оцінюючи правомірність розміру таких нарахувань, проведених кредиторами, суд виходить з таких міркувань.

Згідно з умовами пунктів 1.7 та 1.12.1 Договору, початковий строк кредитування становив 30 днів із можливістю автоматичного відкладення зобов`язання щодо повернення кредиту (автопролонгації) на строк, що не перевищує 90 календарних днів. Оскільки відповідач не повернув кошти вчасно, загальний погоджений сторонами строк користування кредитом був пролонгований на максимальний строк і загалом становить 120 днів (з 18.05.2021 по 15.09.2021 року включно).

Суд встановив, що згідно з наданими розрахунками заборгованість за процентами формувалася з нарахувань як у межах указаного 120-денного строку, так і значно поза його межами, при цьому під час періоду автопролонгації кредиторами була застосована підвищена (штрафна) процентна ставка - 2,30% на день замість базової ставки 1,70% на день. Суд вважає такі нарахування незаконними з огляду на такі міркування.

Сума отриманого відповідачем кредиту становить 11 000,00 грн, що перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на травень 2021 року (6 000,00 грн). Тому до спірних правовідносин не застосовуються винятки, встановлені для мікрокредитів (ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування»). Натомість до них у повному обсязі застосовуються загальні імперативні норми цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку, а умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Застосування підвищеної ставки 2,30% на день (замість базової 1,70%) прямо пов`язане з фактом неповернення коштів у початковий період.

Прострочення виконання зобов`язання відбулося влітку 2021 року, тобто у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Відповідно до п. 13 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України та п. 6 розділу IV Закону України «Про споживче кредитування», у період дії вказаного карантину імперативно заборонялося підвищення процентної ставки за кредитним договором та застосування до споживача наслідків прострочення з причин невиконання зобов`язань. Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Відтак, нарахування процентів протягом усього 120-денного строку кредитування мало здійснюватися виключно за базовою фіксованою ставкою 1,70% на день, без застосування будь-яких підвищених ставок.

Щодо нарахування процентів поза межами строку кредитування. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Оскільки умови договору обмежують загальний строк кредитування (з урахуванням автопролонгації) 120 днями, будь-які нарахування процентів як плати за користування кредитом після 15.09.2021 року є безпідставними. Заходи відповідальності за ст. 625 ЦК України (3% річних, інфляційні втрати) за період прострочення позивачем не заявлялися.

З огляду на викладене, суд здійснює власний розрахунок обґрунтованої заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з відповідача. За період правомірного 120-денного строку кредитування (з 18.05.2021 по 15.09.2021) за законною базовою ставкою 1,70% на день розмір щоденних процентів становить 187,00 грн (11 000,00 грн ? 1,70%). Загальна сума процентів за цей період становить 22 440,00 грн (187,00 грн ? 120 днів).

Судом також встановлено, що у червні та липні 2021 року відповідач здійснив 4 часткові платежі на загальну суму 85,00 грн (5,00 + 40,00 + 5,00 + 35,00), які були зараховані на погашення процентів. Враховуючи вказані оплати, залишок законно нарахованих процентів, що підлягає стягненню, становить 22 355,00 грн (22 440,00 грн - 85,00 грн).

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення процентів у сумі 5 687,00 грн (28 042,00 грн заявленої суми мінус 22 355,00 грн обґрунтованої суми) належить відмовити, оскільки ці кошти були безпідставно нараховані за нікчемною штрафною ставкою у період карантину та поза межами погодженого строку дії кредитного договору.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФК «ЕЙС» є доведеними і підлягають задоволенню частково на загальну суму 33 355 грн (11 000 грн тіла кредиту + 22 355 грн відсотків).

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог, тобто у розмірі 2 274,49 грн (33 355,00 грн / 39 042,00 грн ? 100% ? 85,43%; 2 662,40 грн ? 85,43% = 2 274,49 грн).

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд дійшов таких висновків.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивач надав Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року з додатком (Протоколом погодження вартості послуг), Додаткову угоду № 25771235827 від 01.09.2025 року, Акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року та ордер адвоката Соломка О.В. серії АІ № 2004315 від 20.08.2025 року, відповідно до яких позивачу зазначеним адвокатським бюро надано послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 7 000,00 грн.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Верховний Суд у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Керуючись критеріями обґрунтованості та співмірності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою для адвоката, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, витрати на правову допомогу мають бути стягнуті пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 4 271,50 грн (5 000,00 грн ? 85,43% = 4 271,50 грн).

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, су

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" заборгованість за кредитним договором № 391241513 від 18.05.2021 року у розмірі 33 355 (тридцять три тисячі триста п`ятдесят п`ять) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 274 (дві тисячі двісті сімдесят чотири) гривні 49 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 271 (чотири тисячі двісті сімдесят одна) гривня 50 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", код ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 02 червня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський