Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №295/9230/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/9230/26

Категорія 30

2-о/295/195/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого – судді Кузнєцова Д.В.,

за участі секретаря судового засідання Карпішиної С.С.,

заявника ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із указаною заявою, в обґрунтування вимог якої зазначив, що являється батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з яким проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 протягом тривалого часу вчиняє дії, які порушують право заявника на безпечне і спокійне проживання, завдають йому моральних страждань та негативно впливають на його психологічний стан. Як вказує заявник, ОСОБА_2 часто перебуває за вказаною адресою в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння принижуючи заявника та всю його родину, використовуючи нецензурну лексику, здійснює психологічний тиск та застосовує фізичну силу. Такі дії викликають у заявника постійне відчуття небезпеки, погіршують його психологічний стан та унеможливлюють спокійне та повноцінне життя. Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 17.03.2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки. Окрім цього, заявник зазначив, що неодноразово звертався до поліції за фактом вчинення стосовно нього неправомірних дій з боку заінтересованої особи, а 08.04.2026 року працівниками поліції було винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 серії АА № 511084.

ОСОБА_1 переконаний, що видача обмежувального припису на строк у шість місяців є необхідним й ефективним кроком для захисту його права на безпеку та захист від домашнього насильства, а тому просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців, визначивши наступні тимчасові обмеження прав заінтересованої особи, а саме: заборони ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборони наближатись до місця проживання заявника на відстань 0,5 км; заборони ОСОБА_2 наближатись до заявника на відстань ближче 25 метрів.

Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 29.05.2026 року заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження.

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Суду пояснив, що заінтересована особа притягувалася до кримінальної відповідальності 5 років тому, приблизно в цей час останній лікувався від наркозалежності. Заявник зазначив, що ОСОБА_2 кожен день вживає наркотичні засоби та неодноразово притягувався до адміністративної й кримінальної відповідальності. Під час дії термінового заборонного припису заінтересована особа 10 днів за вказаною адресою не проживала, скоріш всього проживав в сарайчику в підвалі їхнього будинку, можливо інколи заходив в обідній час, забрати свої речі, поїсти. Заявник також пояснив, що у період з 2019 та 2026 теж були виклики до поліції, але тоді заінтересована особа більш менш нормально себе поводила.

Заінтересована особа – ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Суд, заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, дійшов наступного висновку.

З наявного у матеріалах справи свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 слідує, що заявник ОСОБА_1 є батьком заінтересованої особи – ОСОБА_2 (а.с. 6). Крім цього, обидві сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , підтвердженням чого слугують копії свідоцтва № НОМЕР_2 про право власності на житло, видане 27.11.2006 року відділом приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства, а також витягу КП «Житомирське обласне МБТІ» Житомирської обласної ради від 20.08.2007 про право власності на нерухоме майно (а.с. 12-14).

Судом встановлено, що 08.04.2026 року винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника у зв`язку зі скоєнням ОСОБА_2 домашнього насильства. Терміновим заборонним приписом встановлені наступні заходи: зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою (а.с. 10).

Вироком Богунського районного суду м. Житомира від 17.03.2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки (а.с. 7-8).

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (див.: постанову Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див.: постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Подібні висновки викладені Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_1 посилався на те, що видача обмежувального припису на строк у шість місяців є необхідним та ефективним кроком для захисту його права на безпеку та захист від домашнього насильства. Такий припис суттєво знизить ризик повторного вчинення насильницьких дій з боку заінтересованої особи та створить більш стабільні умови для психологічного спокою та безпеки заявника.

З метою забезпечення дієвого та ефективного способу захисту від повторного вчинення домашнього насильства щодо нього ОСОБА_1 просив суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на шість місяців.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

На переконання суду, у порушення вимог статті 81 ЦПК України ОСОБА_1 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 продовжував систематично вчиняти щодо нього домашнє насильство протягом тривалого часу, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням відносно нього обмежувального припису.

Так, з листа-відповіді Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області №73283-2026 від 20.04.2026 на запит ОСОБА_1 слідує, що звернення останнього з приводу неправомірних дій сина ОСОБА_2 зареєстровані в Житомирському РУП та Житомирському РУП № 1 ГУНП в Житомирській області, а саме:

- № 60201 від 04.12.2019 року відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.12.2019 року № 12019060020005112 за ч. 1 ст. 125 КК України;

- № 60530 від 06.12.2019 року розглянуто та прийнято рішення відповідно Закону України «Про звернення громадян»;

- № 8194 від 25.02.2026 року розглянуто та прийнято рішення відповідно Закону України «Про звернення громадян»;

- № 8031 від 24.02.2026 року відомості приєднані до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.02.2026 року № 12026065600000074 за ч. 1 ст.125 КК України;

- № 8007 від 24.02.2026 року відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.02.2026 року № 12019060020005112 за ч.2 ст.125 КК України.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_2 притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку відносно батька ОСОБА_1 на підставі ухваленого Богунським районним судом м. Житомира 17.03.2026 року вироку, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с. 7-8). Інших судових рішень, що набрали законної сили та на підставі яких ОСОБА_2 було б притягнуто до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 заявником суду не надано та судом не виявлено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також 08.04.2026 року винесено терміновий заборонний припис стосовно заінтересованої особи – кривдника у зв`язку зі скоєнням ОСОБА_2 домашнього насильства відносно батька (а.с. 10) та у той же день щодо гр. ОСОБА_2 інспектором СПДН Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області складено протокол про адміністративне правопорушення, однак наразі матеріали справи про адміністративне правопорушення перебувають на розгляді у Богунському районному суді м. Житомира (справа № 295/6338/26), остаточне судове рішення на час розгляду заяви про видачу обмежувального припису не прийнято.

Враховуючи всі встановлені в ході судового розгляду важливі обставини суд вважає, що ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних ним у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків щодо вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза його життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви.

Суд зазначає, що наявність постійного конфлікту між батьком та сином саме по собі не є безумовною підставою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Подібні висновки були викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 569/15765/25 (провадження № 61-14285св25).

На підставі викладеного, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи, керуючись ст. 2-5, 10-13, 76-82, 89, 263-265, 350-5, 350-6, 352, 354 ЦПК України, Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Заявник: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя