Постанова від 28 травня 2026 р. у справі №947/42191/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5052/26

Справа № 947/42191/25

Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лялін Вячеслав Юрійович, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2026 року, ухваленого під головуванням судді Скриль Ю.А., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ,

встановив:

06.11.2025 року ТОВ «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ, яким забезпечується будинок за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 59 630,68 грн., а також судові витрати.

Позовні вимоги були обгрунтовані тим, що ТОВ «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Типовий договір постачання природного газу побутовим споживачам, затверджений Постановою НКРЕКП від 30.09.2015№ 2500 «Про затвердження типового договору постачання природного газу побутовим споживачем» визначено, що договір між постачальником природного газу та споживачем є публічним договором приєднання, відповідно до ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, що укладається на невизначений строк шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

Фактом згоди споживача про приєднання до умов цього договору є отримання постачальником поданої споживачем заяви-приєднання до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам за встановленою формою та/або сплачений споживачем рахунок (квитанція) постачальника за поставлений природний газ, а щодо постачальника, на якого в установленому чинним законодавством порядку покладені обов`язки з постачання природного газу побутовим споживачам, факт споживання природного газу відповідно до вимог правил.

ОСОБА_1 є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 , який постачає ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та отримував послуги газопостачання і використовував для власних потреб. Внаслідок неналежного виконання своїх зобов`язань, утворилась заборгованість на загальну суму 59 630,68 грн, яку відповідач у добровільному порядку сплатити ухиляється, тому позивач звернувся до суду з даним позовом і просив задовольнити позов.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2026 року позов ТОВ «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз України» було задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» заборгованість за спожитий природний газ в сумі 59 630,68 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. (а.с.41-46).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Лялін В.Ю. ставить питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.51-54).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 29.05.2026 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Також враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, датою ухвалення цього судового рішення є 29.05.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.02.2026 року (а.с.66), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.67-68).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач здійснює постачання природнього газу за об`єктом нерухомості, який на праві власності належить відповідачу, проте останній, як споживач послуг, свої зобов`язання щодо своєчасності плати за фактично отриманні послуги належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість у визначеному розмірі (а.с.41-46).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Частиною 2 ст. 615 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач 01.11.2018 здійснює діяльність з постачання природного газу фізичним та юридичним особам які використовують його (природний газ) для власних потреб на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 880 від 04.07.2017 «Про видачу ліцензій постачання природного газу ТОВ «ГК «НАФТОГАЗУКРАЇНИ» на території України.

Правилами постачання природного газу, що затверджені постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 року, та ст.6,7,9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» Позивач зобов`язаний постачати природний газ Споживачам які використовують його (природний газ) для власних потреб, а Споживачі зобов`язані здійснювати оплату за отриманий природний газ, згідно особового рахунку і встановлених тарифів.

Постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам які є однаковими для всіх побутових споживачів України.

Пунктом 5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 4 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

Індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (ч. 1ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Державне регулювання ринку природного газу здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ст.4, п. 32 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, затвердженого Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку (п.п. 2, 4 ч. 1ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу»).

Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу (п. 2 ч. 1ст. 15 ЗУ «Про ринок природного газу»).

За змістом ст. ст.526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання, а в ч. 1ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст.629 ЦК України).

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» побутовим споживачам є договором приєднання, що укладається із урахуванням ст. ст.205,633,634,641,642 ЦК України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

У поданій позовній заяві позивачем зазначено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» постачало природний газ, а відповідач отримував його та використовував для власних потреб.

Отже, відповідач не в повному обсязі та невчасно сплачував нараховані суми за спожитий природний газ, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 59 630, 68 грн., що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, порушуючи право ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на одержання плати за поставлений природний газ у встановлений договором строк.

Умовами Типового договору та Правилами визначено, що договір між постачальником природного газу та споживачем є публічним договором приєднання, відповідно до ст.ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Оскільки ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» здійснює постачання природного газу за вищевказаною адресою, то у період з 01.10.2021 року по 30.09.2025 року, внаслідок неналежного виконання за договором про постачання природного газу у відповідача виникла заборгованість у розмірі 59 630,68 грн. (а.с.13-14).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на незгоду із вказаним розрахунком заборгованості. Однак, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку спростував розрахунок заборгованості, наданий позивачем за спожитий природний газ.

В порядку досудового врегулювання спору ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на адресу ОСОБА_1 було направлено вимогу про сплату заборгованості за спожитий природний газ. Проте, станом на даний час заборгованість з постачання природного газу відповідачем не сплачена і не спростована.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що в розрахунку заборгованості, адресованого на ім`я ОСОБА_1 , позивачем зазначена інша адреса та не містить підпису представника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», а також не надано доказів на підтвердження повноваження представника Назара Мужика, - в даному випадку не заслуговують на увагу, оскільки заборгованість за надані послуги постачання спожитого природного газу відповідачем не сплачена.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за правилами ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином.

Зважаючи на те, що позивач надає відповідачу послуги з постачання природнього газу за об`єктом, що належить ОСОБА_1 на праві власності, та внаслідок неналежного виконання умов договору, у останнього виникла заборгованість у розмірі 59 630,68 грн., суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення позову.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів зазначає, що оскільки зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 – 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лялін Вячеслав Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13.01.2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева