Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №597/329/26 — Заліщицький районний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 р. Справа № 597/329/26

Заліщицький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Тренич А.Г.

за участю секретаря судового засідання Николайчук З.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Заліщицького районного суду Тернопільської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №488 від 26.02.2026 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.02.2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відносно нього було винесено постанову №488, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.

Вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки він не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 02.02.2026 року о 09:00 год. з поважних причин, оскільки перебував на стаціонарному лікуванні з 02.02.2025 року, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого №1131/75, в якій вказана дата поступлення 02.02.2026 року, а виписка 13.02.2026 року. Зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення у його присутності не складався, він його не підписував та не був повідомлений коли буде розглядатися справа про дане правопорушення.

Просить скасувати постанову №488 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити та відш?одувати йому за рахуно? бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати у справі в розмірі 665 грн. 60 ?оп., відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС У?раїни.

Відповідач подав відзив позовну заяву (вх. №4015), в якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що позивачу була направлена належним чином оформлена повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де він перебуває на військовому обліку, на 02 лютого 2026 року. Позивач був зобов`язаний прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 на вказану у повістці дату та час або ж у семиденний строк від дати повідомлення про поважність причини неприбуття за повісткою. Вказану вимогу закону позивач порушив, не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 протягом строку, встановленого законом, після закінчення стаціонарного лікування, чим вчинив порушення законодавства України про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Крім того в протоколі про адміністративне правопорушення від 20 лютого 2026 року №34, підписами позивача засвідчено, що йому роз`яснено суть інкримінованого йому правопорушення, право надавати пояснення, подавати докази, користуватись правовою допомогою тощо. Позивач власноручно вніс пояснення по суті справи до протоколу. Особистим підписом позивача засвідчено, що йому повідомлено про призначення розгляду справи про адміністративне правопорушення на 14.45 год. на 26.02.2026 року. Позивач отримав копію вказаного протоколу, що засвідчив особистим підписом. Тож, його твердження про те, що протокол про адміністративне правопорушення на складався та його не було повідомлено про час та дату розгляду справи не відповідає дійсності. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву (вх. №2860) про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач не делегував свого представника в судове засідання, у відзиві на позовну заяву просить розгляд справи проводити без його участі.

Перевіривши, дослідивши об`єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.

Судом встановлено, що постановою №488 від 26.02.2026 року про адміністративне правопорушення, винесеною т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП та накладено штраф у сумі 17000 гривень.

В даній постанові зазначено, що 20.02.2026 року о 01 год. 30 хв. громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 був доставлений органами Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 з приводу порушення правил військового обліку. Під час звірки персональних даних було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також було встановлено, що громадянину ОСОБА_1 , відповідно до пункту 30-2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», направлена повістка №6423379 для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 02.02.2026р. о 09. год. 00 хв. для уточнення даних. Громадянин ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття на 02.02.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився. Будь яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (3 дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав, тобто громадянин ОСОБА_1 своїми діями вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП.

Однак відповідач на підтвердження своєї позиції про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_6 на 02.02.2026р. о 09. год. 00 хв. для уточнення даних ОСОБА_1 вищевказаної повістки №6423379 не надав.

Натомість з наданого протоколу про адміністративне правопорушення №34 від 20.02.2026 року, який був досліджений в судовому засіданні, встановлено, що 20.02.2026 року о 01 год. 30 хв. громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 був доставлений органами Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 , з приводу порушення правил військового обліку. Під час звірки персональних даних було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також було встановлено, що громадянину ОСОБА_1 , відповідно до пункту 30-2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», направлена повістка №6423379, для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 02.02.2026р. о 09. год. 00 хв. для уточнення даних. Громадянин ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття на 02.02.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився. Будь яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (3 дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. ОСОБА_1 роз`яснено зміст ст.63 Конституції України, а також права і обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП, повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 14 годині 45 хвилин 26.02.2026 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (вул.Шевченка 40 кабінет №1А), що стверджується підписом особи, що притягується до адміністративної відповідальності.

Однак у постанові про адміністративне правопорушення №488 від 26.02.2026 року, яка винесена на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №34 від 20.02.2026 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.3 ст.210 КУпАП.

Відповідно до виписки з медичної картки амбулаторного хворого, ОСОБА_1 з 02.02.2026 року по 13.02.2026 року знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП «Заліщицька ЦМЛ», що фактично унеможливлювало його явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 02.02.2026 року. Крім того у протоколі №34 про адміністративне правопорушення від 20.02.2026 року в графі пояснення та зауваження щодо змісту постанови, які додаються до протоколу особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 вказав, що не прибув по повістці у зв`язку з тим, що перебував на стаціонарному лікуванні, виписку додав, просив закрити справу.

Вирішуючи питання правомірності оскаржуваної постанови, суд виходить з такого.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі військовий облік) визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 року, додатком №2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Правила військового обліку), чинному на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти, серед іншого, повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, вчинених в особливий період.

Частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинених в особливий період.

Суд зауважує, що норма ст.ст.210, 210-1 КУпАП є бланкетною та відсилає до іншого законодавства, яке зокрема регулює порядок проведення мобілізації.

При цьому, зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається на підставі яких саме доказів відповідач дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 вимог аб.7 ч.3 ст.22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи викладене, в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні докази, на підставі яких відповідач дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а також постанова про притягнення до адміністративної відповідальності складена без дотримання вимог ст.283 КУпАП, з якої неможливо встановити за якою статтею позивача притягнуто до адміністративної відповідальності.

Окрім того, відповідно до примітки до ст.210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Таким чином, законодавець чітко визначив умову, за якої положення ст.ст.210, 210-1 КУпАП не застосовуються - за відсутності можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями (розпорядниками) яких є державні органи.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до ч.5 ст.5, ст.ст.8, 9 цього Закону, органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з ч.3 ст.14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Цією нормою передбачено перелік державних органів, від яких Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України «Про публічні електронні реєстри», «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

Разом з тим, відповідач не вказав, які саме відомості (персональні дані) не були оновлені позивачем і не могли бути одержані самостійно відповідачем по справі шляхом електронної інформаційної взаємодії.

Відповідач не надав доказів, що ним вживалися заходи для отримання персональних відомостей позивача в порядку електронної інформаційної взаємодії, і що внаслідок проведених заходів такі відомості отримати не вдалося.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП, за обставин, викладених у постанові по справі про адміністративне правопорушення, а відтак притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення за відсутності доказів вчинення адміністративного правопорушення є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З метою перевірки доводів позивача, викладених в позовній заяві, суд дослідив у судовому засіданні відзив відповідача та додані до нього матеріали, проте доказів винуватості особи не надано.

Винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення має бути безумовно доведена достатніми доказами, які установлюють об`єктивну істину у справі.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Суд зазначає, що у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватись до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатись від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Відповідно до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (1950 року) вбачається, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.» Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ і на провадження у справах про адміністративні правопорушення. Оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (Справа Лучанінова проти України (рішення від 09.06.2011 року, заява № 16347/02).

Згідно ст.ст.245, 252, 280, 283 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) забезпечує всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи, зокрема, підлягають з`ясуванню чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Рішення про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблене на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото -і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

В силу положень ч.ч.1, 2 ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Всупереч вищевикладеному, вказані вимоги Закону при розгляді справи щодо позивача ОСОБА_1 дотримані не були.

Згідно з ч.3 ст.62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За загальним правилом ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів, суд не має підстав для висновку, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем в повному обсязі були дотримані вищенаведені вимоги закону і під час цього були вжиті всі заходи щодо повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є не доведеним.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що постанова у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210 КУпАП, від 26 лютого 2026 року №488 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, є необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення – закриттю.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За даних обставин, слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача сплачений судовий збір за подання позовної заяви.

Керуючись статтею 55 Конституції України, статтями 9, 72-77, 159, 205, 242, 244-246, 252, 257, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

постановив:

Адміністративний позов задовольнити.

Постанову по справі про адміністративне правопорушення №488 від 26.02.2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень скасувати.

Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП провадженням закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено та підписано 02 червня 2026 року.

Суддя А.Г. ТРЕНИЧ