Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №462/3633/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3633/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого – судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретаря судового засідання Задорожної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові цивільну справу за спільною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

встановив:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27.04.2026 року звернулися до суду із заявою, в якій просять розірвати шлюб, укладений між ними та зареєстрований 07.07.2005 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №1315.

В обґрунтування заяви посилаються на те, що з 07.07.2005 року заявники перебувають у зареєстрованому шлюбі, і від спільного подружнього життя мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявники посилаються на те, що фактично шлюбні відносини між ними припинені, вони не ведуть спільне господарство. Окрім цього, вказують, що 24.04.2026 року між заявниками було укладено письмовий договір про визначення місця проживання дітей, згідно із яким діти залишаться проживати із матір`ю, а для батька визначено порядок для побачень із дітьми та обов`язок надання коштів на їх утримання. Зазначають, що їхня сім`я остаточно розпалася, шлюб носить формальний характер, а тому вважають, що подальше сумісне життя та збереження сім`ї є неможливим та суперечить їх інтересам.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 30.04.2026 року відкрито провадження у справі.

У судове засідання 01.06.2026 року заявники не з`явилися, проте від представника заявників – адвоката Бєлікової А.В. 01.06.2026 року до суду надійшла заява про розгляд заяви без участі заявників та їх представника. Окрім цього, у заяві вказується, що заявники вимоги підтримують у повному обсязі та наполягають на їх задоволенні.

Суд, у судовому засіданні ухвалив проводити розгляд заяви за відсутності заявників та їх представника.

Дослідивши матеріали справи, , суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.3 ст.293 ЦПК України, справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, розглядаються в порядку окремого провадження.

Відповідно до ч.2 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.

Згідно з ст.109 СК України подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

За ч.3 ст.109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

При цьому, оскільки згідно з ч.4 ст.109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, після спливу одного місяця від дня подання заяви, та до закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати подану заяву.

Відповідно до ст.112 Сімейного Кодексу України, шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхньої дитини, що мають істотне значення.

Статтею 1 Сімейного кодексу України визначено, що побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Статтею 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім?ї державою полягає, зокрема, у тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Як встановлено судом та доведено матеріалами справи, заявники уклали шлюб 07.07.2005 року у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №1315 (а.с.12), від шлюбу мають двох малолітніх дітей: доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13) та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.14).

Згідно договору від 24.04.2026 року про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у їх вихованні, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Кулиняком І.Я., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , домовилися, що після їх розлучення, їх малолітні діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будуть проживати з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім цього, сторони у договорі погодили порядок у якому батько може мати побачення із дітьми та розмір щомісячної матеріальної підтримки дітей зі сторони батька до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, а також інші права та обов`язки, які стосуються подальшого виховання дітей (а.с.15-16).

У поданій заяві заявники ствердили про стійкий розлад у сім`ї, внаслідок чого збереження подружнього життя є неможливим.

Також встановлено, що між заявниками вже тривалий час відсутнє взаєморозуміння, тому вони не підтримують подружніх стосунків, не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету, а відтак фактично не підтримують жодних відносин.

З урахуванням фактичних взаємин подружжя, дійсних причин заяви та того, що заявники виконали вимоги законодавства щодо подання такої заяви та не скористалися правом на відкликання своєї заяви, наведене свідчить про те, що розлад у відносинах сторін носить стійкий характер і продовжується тривалий час, що призвело до втрати почуття любові та перспектив налагодження стосунків немає.

Наведене дає підстави для висновку про те, що подальше проживання та збереження сім`ї неможливе, а розірвання шлюбу буде відповідати дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей, тому суд дійшов висновку, що їх шлюб слід розірвати.

Щодо вирішення питання про відновлення дошлюбного прізвища заявника ОСОБА_2 , то суд зауважує наступне.

Відповідно до ст.113 ЦК України особа, яка змінила своє прізвище у зв?язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Відповідно до ч. 4 ст. 294 ЦПК України у рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час реєстрації, що розривається.

Як вбачається із свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 07.07.2005 року зареєстрували шлюб та після реєстрації шлюбу ОСОБА_7 змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

В подальшому, 25.02.2011 року ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_9 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_2 від 25.02.2011 року.

Враховуючи, що заявник ОСОБА_2 під час реєстрації шлюбу, змінила своє прізвище з « ОСОБА_10 » на « ОСОБА_8 », однак в подальшому змінила своє прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », суд дійшов висновку, що заява в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 7 ст.294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст. 109, 111, 112 СК України, ч.3 ст. 293, 294 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , що був зареєстрований 07 липня 2005 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №1315.

В решті позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

заявники – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя (підпис)

Згідно з оригіналом.

Суддя: С.Ю. Колодяжний