Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №462/2756/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2756/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Глушко С. І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник позивача – адвокат Столітній М. М. через систему «Електронний суд» звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 02.03.2025 року № 5356088 у розмірі 23 742,75 грн. та понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 02.03.2025 року між первісним кредитором ТОВ «Лінеура України» та ОСОБА_1 укладено Договір № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту шляхом обміну електронним повідомленням, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», за умовами якого відповідачка отримала кредит на суму 5 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,95 % на день строком на 360 днів шляхом перерахування коштів на банківську картку ОСОБА_1 30 жовтня 20255 року між ТОВ «Лінеура України» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено Договір факторингу № 30/10/2025. Відповідно до Реєстру боржників від 30.10.2025 року до Договору факторингу від 30.10.2025 року № 30/10/2025 позивач набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 18 137,75 грн. Зазначає, що станом на дату укладення Договору факторингу строк дії Договору № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту не закінчився, у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» протягом 118 календарних днів, тобто у період з 31.10.2025 року по 25.02.2026 року включно, здійснював нарахування за стандартною процентною ставкою, що становить 5 605,00 грн. Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, відповідачка ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за Договором № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту в розмірі 23 74,75 грн., з яких: 4 999,99 грн. – сума заборгованості за основною сумою боргу, 10 637,76 грн. – сума заборгованості за відсотками, нарахованих первісним кредитором, 5 605,00 грн. – сума заборгованості за відсотками, нарахованих позивачем та 2 500,00 грн. – сума заборгованості за штрафними санкціями. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 31.03.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачці встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Крім цього, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 31.03.2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

08 квітня 2026 року на адресу суду надійшли документи, витребувані ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 31.03.2026 року у АТ «Універсал Банк» /а.с. 112-113/.

07 квітня 2026 року від відповідачки ОСОБА_1 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Відзив обґрунтовує тим, що вона визнає отримання кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн., однак не погоджується з нарахованою заборгованістю у заявленій позивачем сумі, вважає таку необґрунтованою та сформованою переважно за рахунок штрафних санкцій, пені та надмірних процентів, оскільки позивач не довів правомірність і обґрунтованість нарахованих сум. Крім того, просить суд врахувати її сімейні та матеріальні обставини, зокрема статус її чоловіка як учасника бойових дій та військовослужбовця Збройних Сил України (контракт завершено у січні 2024 року). Відповідачка зазначає, що не ухиляється від виконання зобов`язань і готова добровільно погасити лише основну суму кредиту у розмірі 5 000,00 грн., а тому просить суд відмовити у стягненні штрафів, пені та надмірних процентів та визначити до стягнення лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000,00 грн., врахувавши її матеріальне та сімейне становище.

10 квітня 2026 року від представника позивача – адвоката Столітнього М. М. через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій він з доводами відповідачки викладеними у відзиві на позовну заяву, не погодився з наступних підстав. Зазначає, що укладення кредитного договору підтверджується, зокрема, здійсненим відповідачкою платежем на користь кредитора, оскільки у період з 02.03.2025 року по 30.10.2025 року останньою сплачено 902,51 грн, з яких 0,01 грн. зараховано в рахунок тіла кредиту, а 902,50 грн. за рахунок процентів. Вказує, що строк дії кредитного договору, який становив 360 днів, не сплив на момент укладення договору факторингу, а тому проценти правомірно нараховувалися в межах строку кредитування. Зазначає, що нараховані суми є процентами за користування кредитом, а не штрафними санкціями, та відповідають умовам договору і вимогам законодавства. Також представником позивача вказано на те, що підстави для застосування пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», відсутні, оскільки відповідачка не надавала кредитору відповідних підтверджуючих документів, а на момент укладення кредитного договору чоловік відповідачки не був діючим військовослужбовцем. У зв`язку з цим представник позивача вважає нарахування процентів правомірним і таким, що підлягає стягненню в повному обсязі.

07 квітня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала заперечення на відповідь на відзив, у яких знову визнала факт отримання грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн, однак заперечила проти заявлених позовних вимог у частині розміру заборгованості та умов її нарахування, вважаючи їх завищеними та такими, що порушують принципи справедливості, добросовісності і розумності. Зазначає, що сам факт отримання коштів не підтверджує укладення кредитного договору саме на умовах, наведених позивачем, зокрема щодо процентної ставки та штрафних санкцій та вказує на недоведеність укладення договору саме нею, оскільки позивач не надав належних доказів ідентифікації особи при укладенні електронного договору. Також зазначила, що позивач не довів належного повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу, а часткова оплата не свідчить про погодження з усіма умовами договору. Просить суд врахувати її складне матеріальне становище та сімейні обставини, пов`язані з проходженням її чоловіком військової служби.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.03.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів № 5356088 (далі – Договір) в електронній формі, в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», через Особистий кабінет Позичальника на сайті кредитодавця /а.с. 16-28/.

Відповідачка 02.03.2025 року о 21:38:32 підписала указаний Договір електронним підписом, за допомогою введення одноразового персонального ідентифікатора «13450».

Крім цього, разом із Договором відповідачка також шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором «92889»підписала Паспорт споживчого кредиту до Договору № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною Договору та містить повну інформацію про основні умови кредитування, щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, а також про порядок повернення кредиту /а.с. 31-32 зворот/.

Відповідно до п. 1.1 Договору укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через вебсайт або Мобільний додаток «Сredit7». Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході в Особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до Особистого кабінету.

Відповідно до п. 1.2. Договору на умовах, встановлених Договором, товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні (далі – кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію (якщо передбачена Договором) і проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Тип кредиту – кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 5 000,00 грн.

Згідно п. 1.3. Договору строк кредитування (строк, на який надається кредит) становить 360 днів. Періодичність платежів – кожні 20 днів. Детальні терміни (дати) повернення (виплати) кредиту та сплати Комісії (якщо передбачена Договором), процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (по тексту – Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору.

За умовами Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, яка є Додатком № 1 до Договору № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2025 року та яка підписана відповідачкою одноразовим ідентифікатором «13450»визначено дату надання кредиту 02.03.2025 року, дату повернення кредиту 24.02.2026 року, та загальну вартість кредиту 22 600,00 грн., яка включає в себе суму кредиту у розмірі 5 000,00 грн. та суму процентів у розмірі 17 100,00 грн. /а.с. 29-29 зворот/.

Стандартна процента ставка становить 0,95% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п. 1.3 цього Договору (п. 1.4.1. Договору).

На підставі погоджених умов, викладених в п. 2.1.-2.2. Договору товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , яку відповідачкою вказано особисто під час укладання Договору. Суму кредиту (його частину) товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього Договору. Дати надання кредиту: 02.03.2025 року або 03.03.2025 року.

Відповідно до пункту 9.7.1. Договору такий укладається шляхом направлення його тексту, підписаного з боку Товариства електронним підписом, що створений шляхом накладення на Договір аналогу власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та відтиску печатки Товариства, що відтворені засобами електронного копіювання (за зразком, попередньо узгодженим Сторонами в договорі про встановлення ділових відносин та використання аналогу власноручного підпису для вчинення правочинів), в Особистий кабінет/Мобільний застосунок «Credit7» для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується автоматично на стороні товариства для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону, повідомлений останнім товариству в ІКС Товариства/зазначений в цьому Договорі. Введення клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору створює підпис клієнта на Договорі та вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.

Відповідно до зазначених вище умов Договору, первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед відповідачкою ОСОБА_1 виконало у повному обсязі та надало їй кредит в сумі 5 000,00 грн., що підтверджується листом ТОВ «ПЕЙТЕК УКРАЇНА» № 20251103-546 від 03.11.2025 року про переказ та зарахування на платіжну картку № НОМЕР_2 (номер транзакції НОМЕР_3 в системі ТОВ «Лінеура Україна», код авторизації 479211) 02.03.2025 року о 21:39:15 год. коштів в сумі 5 000,00 грн. /а.с. 33/.

З відповіді АТ «Універсал Банк» від 08.04.2026 року вбачається, що 02.03.2025 року о 21:39:15 на банківську карту № НОМЕР_2 , емітовану на ім`я ОСОБА_1 , було здійснено перерахування грошової суми у розмірі 5 000,00 грн. /а.с. 112-113/.

Відтак, з досліджених судом доказів вбачається, що реквізити платіжної картки, емітованої на ім`я ОСОБА_1 збігаються із тими, які зазначено відповідачкою при укладенні Договору.

Також судом встановлено, що 30.10.2025 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» уклали Договір факторингу № 30/10/2025, за умовами якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступив факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників /а.с. 40-44/.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 30.10.2025 року до Договору факторингу від 30.10.2025 року № 30/10/2025, позивач набув права грошової вимоги до відповідачки за Договором № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2025 року в сумі 18 137,75 грн., з яких 4 999,99 грн. – сума заборгованості основною сумою боргу, 10 637,76 грн. – сума заборгованості за відсотками та 2 500,00 грн. – сума заборгованості за штрафними санкціями /а.с. 51-52/.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2025 року, наданого первісним кредитором, заборгованість відповідачки складає 18 137,75 грн., з яких 4 999,99 грн. – сума заборгованості основною сумою боргу, 10 637,76 грн. – сума заборгованості за відсотками та 2 500,00 грн. – сума заборгованості за штрафними санкціями /а.с. 34-37/.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання,- в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Як регламентовано ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позичальником та кредитодавцем не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 20.06.2022 року у справі № 757/40396/20, від 04.12.2023 року у справі № 212/10457/21.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний договір підписаний відповідачкою електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідачка всі умови Договору цілком зрозуміла та підтвердила те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.

Суд не бере до уваги посилання відповідачки на недоведеність факту укладення кредитного договору між нею та первісним кредитором, оскільки з матеріалів справи встановлено, що оспорюваний підписаний відповідачкою електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора «13450».При цьому відповідачка не оспорює факту отримання кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн, що у сукупності дає суду підстави вважати позицію відповідачки суперечливою та такою, що не спростовує факту укладення кредитного договору.

При цьому, будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання кредитного договору, у матеріалах справи відсутні, а факт укладення кредитного договору та наявності заборгованості у розмірі тіла кредиту відповідачкою не оспорюється.

Оскільки вказаний договір, який підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачкою виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Згідно із статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання),

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Щодо тверджень відповідачки про те, що позивач не довів належного повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу то суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статей 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 09 квітня 2025 року у справі № 522/6195/20.

На виконання вимог ст. 18 Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до положень п. 1.3 Договору факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025 року, листом від 31.10.2025 року ТОВ «Лінеура Україна» повідомило ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» про те, що в особистих кабінетах усіх боржників, права вимоги за кредитними договорами до яких передані новому кредитору – ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», проінформовано про відступлення права грошової вимоги за Договорами та передачу персональних даних ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» із зазначенням банківських реквізитів нового кредитора, а також направлення відповідного текстового повідомлення (SMS - повідомлення) боржникам, згідно реєстру SMS повідомлень /а.с. 54/.

Як убачається з висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Крім цього, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 667/11010/14-ц Верховним Судом зазначено також, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Відтак, на підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за договорами, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги до відповідачки за Договором відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов. Договір факторингу від 30.10.2025 року № 30/10/2025 у встановленому порядку не оспорювався, є чинним, а з огляду на приписи ст. 204 ЦК України про презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» вважається таким, що у встановленому законом порядку набув права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Договором № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2025 року на тих самих умовах і в тому обсязі, які існували на момент переходу прав, а відтак, є належним кредитором у зобов`язанні.

За умовами договору сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Суд частково відхиляє заперечення відповідачки щодо заявлених позовних вимог у частині розміру заборгованості та умов її нарахування з огляду на наступне.

Відповідно до умов строк дії п. 1.3 Договору строк кредитування складає 360 днів, тобто з 02.03.2025 року по 24.02.2026 року. Відтак, станом на дату укладення Договору факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025 року, строк дії за Договором № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2025 року не закінчився, а тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачкою, позивачем ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» у період з 31.10.2025 року по 25.02.2026 року (118 календарних дні) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 5 605,00 грн. (4 999,99 грн х 0,95% = 47,50 грн х 118 календарних дні = 5 605,00 грн), що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості /а.с. 38-39/.

Водночас, із Таблиці обчислення загальної вартості кредиту, яка є Додатком № 1 до Договору № 5356088 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.03.2025 року визначено дату повернення кредиту 24.02.2026 року, в той час коли позивачем здійснювались нарахування до 25.02.2026 року включно, що підлягає врахуванню при визначенні розміру заборгованості. Отже, в даному випадку здійснення позивачем нарахувань за процентами виходить за межі погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.3. Договору, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідачки за період з 31.10.2025 року по 24.02.2026 року, що становить 5 557,50 грн. (4 999,99 грн х 0,95% = 47,50 грн х 117 календарних дні = 5 605,00 грн).

Суд також критично оцінює доводи відповідачки про те, що процентна ставка, визначена Договором є надмірною та такою, що має ознаки несправедливих умов договору відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки 22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року.

Указаним Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», зокрема ст. 8 доповнено ч. 5 такого змісту «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (Розділ 4 Прикінцеві та перехідні положення, частина 17), тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно);протягом наступних 120 днів - 1,5 % (23.04.2024 - 20.08.2024).

Перевіркою наданого розрахунку встановлено, що денна процентна ставка за вказаним Договором у розмірі 0,95% узгоджується із умовами кредитування, приписами ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та виходячи із незмінної бази нарахування упродовж всього строку кредитування.

Всупереч умовам Договору, незважаючи на повідомлення, відповідачка не виконала свого зобов`язання. Після укладання договору факторингу та переходу права вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал», ані на рахунки первісного кредитора.

Відтак, вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 999,99 грн. та суми заборгованості за відсотками у розмір 16 195,26 грн. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 10 367,76 грн., проценти нараховані «Фінансова Компанія «Фінтраст Капітал» у сумі 5 557,50 грн.) є правомірними.

Щодо можливості застосування до даних правовідносин положень п. 15 ч. 14 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідачка не погоджуючись із розрахунком заборгованості по процентах вважає, що має право на звільнення від сплати процентів за користування кредитом, оскільки вона перебуває у шлюбі із військовослужбовцем, а відтак, є особою, на яку поширюється дія Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Такі доводи відповідачки не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

Згідно з п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Вказані зміни були внесені у п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 року, який набрав чинності 18.05.2024 року.

Тобто, починаючи з 18.05.2024 року дружинам (чоловікам) військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Цей припис Закону є самостійною нормою і дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц та від 11 грудня 2019 року у справі №521/7927/16-ц.

Натомість до 18 травня 2024 року п. 15 ст. 14 вказаного Закону була викладена в такій редакції: «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Для реалізації вказаного права на пільгу, необхідно письмово повідомити банк про проходження військової служби та надати підтверджуючі документи (копію військового квитка з відповідною службовою відміткою, копію довідки про призов військовозобов`язаного на військову службу, копію витягу з наказу або довідки про зарахування до списків військової частини).

Як вбачається із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 21.03.2014 року, відповідачка ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 /а.с. 116/.

Відповідно до копії посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 18.05.2018 року чоловік відповідачки ОСОБА_3 є учасником бойових дій /а.с. 117/.

В той же час, із витягу із наказу командира військової частини № НОМЕР_6 (по стройовій частині) АДРЕСА_1 від 13.01.2024 року № 14, встановлено, що солдата ОСОБА_3 наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 09.01.2024 року № 5-РС звільнено у запас за підпунктом «г» (за власним бажанням) відповідно до підпункту 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» /а.с. 118/.

Як вже зазначалось вище, сума заборгованості за договором нарахована позивачем за період з 02.03.2025 року по 24.02.2026 року.

З наданих суду документів вбачається, що станом на день укладення договору (02.03.2025 року) та у період нарахування процентів за користування кредитом, чоловік відповідачки не проходив військову службу та не брав участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях. Положення зазначеної норми не передбачають збереження відповідної пільги після припинення військової служби, а також не поширюються на правовідносини, що виникли після звільнення особи з військової служби.

Відтак, суд дійшов висновку, що на відповідачку як дружину військовослужбовця, який проходив службу за контрактом, у спірний період не поширювалися пільги, передбачені п. 15 ст. 14 зазначеного Закону, оскільки відсутні передбачені законом додаткові умови для їх застосування.

Отже, відповідачка не надала доказів того, що на час укладення договору і по теперішній час її чоловік проходить військову службу, а тому підстави для звільнення відповідачки від нарахування процентів та інших платежів за кредитним договором відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, яка почала діяти з 18 травня 2024 року, у спірний період відсутні.

Щодо стягнення з відповідачки заборгованості за неустойкою (штрафами, пенею) слід зазначити наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні висновки Верховним Судом підтримувалися неодноразово у інших постановах (наприклад у постановах від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, від 28.11.2024 у справі № 756/8788/22, від 07.04.2025 у справі № 751/2085/24, тощо).

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що проценти за порушення грошового зобов`язання, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, вимога щодо стягнення з відповідачки штрафних санкцій у розмірі 2 500,00 грн. задоволенню не підлягає.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.

Відповідачкою, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, наведений розрахунок не спростовано, власного не проведено, доказів його неправильності не надано. Також відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення нею тіла кредиту.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість в сумі 21 195,25 грн., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 4 999,99 грн. та відсотків за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування в сумі 16 195,26 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн. судового збору /а.с. 97/.

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 21 195,25 грн., а тому судовий збір у пропорційному розмірі – 2 376,72 грн. потрібно покласти на відповідачку.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат у справі, до суду надано: Договір про надання правової допомоги від 10.12.2024 року № 10/12-2024, який укладений між ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та адвокатом Столітнім М. М., предметом якого виступають зобов`язання адвоката надавати юридичну (правничу) допомогу для ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал»; Заявка № 16792 на виконання доручення до Договору про надання правової допомоги від 10.12.2024 року № 10/12-2024; Акт № 16792 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору про надання правової допомоги від 10.12.2024 року № 10/12-2024, в якому зазначено про склад, обсяг та види виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом та їх вартість, яка складає – 10 000,00 грн. та рахунок на оплату № 16792-23/03-2026 від 23.03.2026 року /а.с. 98-105/.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22 зазначив, що керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Водночас, загальна вартість правничої допомоги, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить 10 000,00 грн, що є несправедливою сумою, з огляду на те, що позовні вимоги були задоволені частково.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 року у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 року у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22).

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Щодо можливості застосування судом критеріїв співмірності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу у разі часткового задоволення позову Верховний Суд висловив правову позицію у постанові від 22.10.2025 року у справі № 761/415/24.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Щодо можливості застосування судом критеріїв співмірності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу у разі часткового задоволення позову Верховний Суд висловив правову позицію у постанові від 22.10.2025 року у справі № 761/415/24.

Відтак, аналізуючи надані докази та виходячи з того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, незначну складність справи, враховуючи ціну позову, значення справи для сторін, тривалість судового провадження, наявність численної усталеної практики, критерій розумності розміру судових витрат відносно конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, до стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» підлягають витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279, 280-281 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість у розмірі 21 195 (двадцять одна тисяча сто дев`яносто п`ять) гривень 25 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 376 (дві тисячі триста сімдесят шість) гривень 72 копійкита витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного судушляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», ЄДРПОУ: 44559822, місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27/2.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Постигач О. Б.