Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №334/168/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 29.05.2026

Справа № 334/168/26

Провадження № 2/334/1270/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Новікової Н.В.,

секретар судового засідання Сухова С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №334/168/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку регресу,-

за участі: представника позивача – адвоката Конєвої І.Є., представника відповідача - адвоката Майстро В.Г., -

встановив:

Представник позивача звернувся до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача у порядку регресу грошові кошти у розмірі 36 053, 50 грн. сплачені позивачем за кредитним договором № 84.19444.1224 від 23 грудня 2024 року, укладеним між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «ЮНЕКС БАНК» та судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що з 23 грудня 2023 року по 18 лютого 2025 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування у шлюбі, а саме 23 грудня 2024 року, позивачем було укладено з Акціонерним товариством «ЮНЕКС БАНК» кредитний договір № 84.19444.1224 про надання кредиту на придбання товарів та/або послуг на загальну суму 72 107 грн. 92 коп.

Кредитні кошти за вказаним кредитним договором були використані в інтересах сім`ї, а саме - для придбання мобільного телефону: iPhone16 ProMax 256GBDesertTitanium (MYWX3), IMEI: НОМЕР_1 , що підтверджується фіскальним чеком магазину «YABLUKA» №ВН-00000249509 від 23.12.2024 року.

У день придбання зазначений мобільний телефон був переданий у користування відповідачці - ОСОБА_2 , яка користувалася ним у період шлюбу та продовжує користуватися ним після його розірвання. Телефон використовувався для спільних сімейних потреб, що підтверджує використання кредитних коштів саме в інтересах сім`ї, а не для особистих потреб позивача.

Після розірвання шлюбу відповідачка участі у погашенні кредитного зобов`язання не брала.

Натомість усі платежі за вказаним кредитним договором № 84.19444.1224 після припинення шлюбних відносин були здійснені позивачем одноособово, за рахунок його власних коштів.

Таким чином, солідарне зобов`язання, яке виникло в інтересах сім`ї під час шлюбу, було виконане позивачем особисто у повному обсязі.

Крім того, поведінка відповідачки свідчить про її недобросовісність та зловживання цивільними правами. Так, 23 грудня 2024 року позивачем було укладено кредитний договір № 84.19444.1224, тоді як 18 лютого 2025 року шлюб між сторонами було розірвано. Зазначений часовий проміжок між укладенням кредитного договору та розірванням шлюбу є незначним, що свідчить про те, що на момент укладення кредитного договору відповідачка завчасно усвідомлювала свій намір ініціювати припинення шлюбних відносин та фактично виступала ініціатором розірвання шлюбу.

Водночас про зазначені наміри відповідачка умисно не повідомила позивача, замовчуючи істотні обставини, які мали значення для прийняття ним рішення щодо укладення кредитного договору. При цьому відповідачка усвідомлювала, що кредитне зобов`язання буде оформлене саме на позивача, та фактично сприяла укладенню кредитного договору з метою придбання мобільного телефону, яким вона планувала користуватися та фактично користувалася.

Лише після укладення кредитного договору 23 грудня 2024 року, придбання мобільного телефону та початку його погашення позивачем за рахунок власних коштів відповідачка повідомила позивача про намір розірвати шлюб, який у подальшому було припинено 18 лютого 2025 року.

За наведених обставин відповідачка, усвідомлюючи близьке припинення шлюбних відносин та мінімальний часовий розрив між укладенням кредитного договору і розірванням шлюбу, навмисно замовчувала свої наміри, що призвело до виникнення у позивача кредитного зобов`язання, виконання якого фактично здійснювалося в інтересах відповідачки. Така поведінка суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, закріпленим у статтях 3, 13 та 509 Цивільного кодексу України, та свідчить про зловживання цивільними правами.

Позивач неодноразово звертався до відповідачки з вимогою участі у погашенні кредитного зобов`язання за кредитним договором № 84.19444.1224 від 23 грудня 2024 року, зокрема шляхом сплати нею 1/2 частини суми кредиту, що відповідає принципу рівності прав та обов`язків подружжя. Відповідачка, у свою чергу, підтверджувала намір погасити половину кредитної заборгованості після здійснення позивачем частини платежів.

Однак, попри неодноразові звернення та нагадування позивача, у тому числі після припинення спільного проживання сторін, відповідачка жодних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, не вчинила та жодних платежів у рахунок погашення кредитної заборгованості не здійснила. У результаті всі зобов`язання за кредитним договором №84.19444.1224 від 23 грудня 2024 року були виконані позивачем одноособово за рахунок його власних коштів, що і зумовило звернення до суду з вимогою про стягнення грошових коштів у порядку регресу.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте у період шлюбу, яка може бути спростована лише у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною третьою статті 61 та частиною четвертою статті 65 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за таким договором виникають в обох із подружжя за умови використання одержаного за договором майна в інтересах сім`ї.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 Сімейного кодексу України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 Сімейного кодексу України).

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає також спільність і нероздільність зобов`язань, що виникають із правочинів, укладених в інтересах сім`ї. За своїм змістом такі зобов`язання мають солідарний характер, навіть за відсутності прямої вказівки в законі на солідарну відповідальність подружжя.

Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, а також із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, сформульованою у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, щодо солідарного характеру відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникли з правочинів, укладених в інтересах сім`ї.

З урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо неможливості визнання грошових зобов`язань об`єктом права власності, позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права — стягнення коштів у порядку регресу, а не поділ грошових зобов`язань як об`єктів власності.

Відповідно до статті 520 Цивільного кодексу України переведення боргу можливе лише за згодою кредитора. Отже, поділ боргових зобов`язань між подружжям не може відбуватися шляхом автоматичного розподілу боргу або заміни боржника без згоди кредитора, у тому числі на підставі рішення суду про поділ майна.

Разом із тим, у разі виконання одним із подружжя солідарного зобов`язання, що виникло в інтересах сім`ї, за рахунок власних коштів, у такого подружжя виникає право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя.

Згідно з частиною першою статті 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на регрес до іншого солідарного боржника у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 640/1846/19, від 24 травня 2022 року у справі № 333/911/20, а також у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 295/9244/17, у яких зазначено, що виконання одним із подружжя зобов`язань, що виникли в інтересах сім`ї, за рахунок власних коштів є підставою для пред`явлення до іншого з подружжя вимог у порядку регресу.

Оскільки кредитний договір № 84.19444.1224 від 23 грудня 2024 року був укладений позивачем у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, кредитні кошти були використані в інтересах сім`ї, а виконання зобов`язання за зазначеним договором після припинення шлюбних відносин здійснено позивачем одноособово за рахунок власних коштів, у нього, відповідно до статті 544 Цивільного кодексу України, виникло право на стягнення з відповідачки 1/2 частини фактично сплачених кредитних коштів у порядку регресу. А тому позивач звернувся до суду.

14.01.2026 ухвалою суду провадження у справі відкрито, призначено розгляд по суті в порядку у порядку спрощеного позовного провадження.

09.03.2026 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити в позові повністю, посилаючись на його необґрунтованість. В обгрунтування відзиву зазначено, що відсутні докази, що спірний мобільний телефон був придбаний та використовувався саме для спільних сімейних потреб, що витрати мали узгоджений характер і здійснювалися в інтересах обох сторін, а також що між сторонами існувало спільне боргове зобов`язання, виконання якого могло б породжувати регресні наслідки. Зазначено, що спірний мобільний телефон був переданий Відповідачу саме як подарунок, приурочений до конкретної події - річниці весілля сторін, яка відзначалася 23 грудня 2024 року. Передача відповідного майна мала характер особистого дарування, що підтверджує адресність такого подарунка та свідчить про відсутність будь-яких ознак спільного придбання речі для сімейного користування. Більше того, з огляду на функціональне призначення мобільного телефону як засобу персонального зв`язку, такий предмет за своєю природою має виразні ознаки індивідуального користування, оскільки він прив`язаний до персонального номера телефону, особистих акаунтів користувача, містить приватну інформацію, контакти, особисте листування та інші індивідуальні дані. За відсутності доказів протилежного, такий пристрій використовується конкретною особою, а не є предметом спільного користування подружжя. Таким чином, у випадку, коли річ передається у дарунок конкретній особі, вона набуває статусу особистого майна обдарованого, оскільки така передача є проявом індивідуального волевиявлення дарувальника передати майно саме цій особі, а не створити спільний майновий актив сім`ї. Саме тому подарунок, за своєю суттю, не може розглядатися як майно, що набувається для спільного користування подружжям або як об`єкт, витрати на придбання якого підлягають подальшому розподілу між сторонами.

10.03.2026 представником позивача подано відповідь на відзив.

12.03.2026 представником відповідача подані заперечення ( на відповідь на відзив).

07.04.2026 представником позивача, через підсистему «Електронний суд» долучено до справи електронний доказ (відеозапис).

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити з підстав викладених в позові та на підставі доданих документів та відеозапису.

Представник відповідачки позов не визнала, з підстав викладених у відзиві, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

З 23 грудня 2023 року по 18 лютого 2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 від 23.12.2023 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 18.02.2025.

У період перебування у зареєстрованому шлюбі позивач та відповідачка спільно проживали та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , мали спільний сімейний бюджет та спільно забезпечували побутові потреби сім`ї, що не оспорюється сторонами.

23 грудня 2024 року, позивачем з Акціонерним товариством «ЮНЕКС БАНК» було укладено кредитний договір № 84.19444.1224 про надання кредиту на придбання товарів та/або послуг на загальну суму 72 107 грн. 92 коп., а саме на придбання мобільного телефону: НОМЕР_4 Desert Titanium (MYWX3), IMEI: НОМЕР_1 , що підтверджується, копією кредитного договору та фіскальним чеком магазину «YABLUKA» №ВН-00000249509 від 23.12.2024 року.

Кредит повністю повернутий позивачем ОСОБА_1 27.10.2025, що підтверджується листом за підписом Голови Правління АТ «ЮНЕКС БАНК»

Відповідно до вимог ст.. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Статтею 544 ЦК України передбачено, що боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Відповідно до вимог ст.. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Представник позивача зазначає, що спірний мобільний телефон був придбаний та використовувався в інтересах сім`ї, проте доказів цьому суду не надано, не зазначено в яких саме інтересах сім`ї було використано вказаний мобільний телефон. При цьому зазначено, що вказаним мобільним телефоном користується відповідачка, яке під час шлюбу так і після його розірвання.

При перегляді долученого до позову відео (електронний доказ), який складається з відео файлу за часом 1 мін 07 сек. Встановлено, що вказане відео знімається приховано – не можливо встановити осіб на відео, чутно лише розмову, в якій чоловік просить надати йому телефон, його телефон, який він купив собі, щоб зняти відео. На що жінка відповідає, що він влаштовує сварку, хай він пише на неї заяву до поліції, та вона надасть йому гроші у вівторок після того як він напише розписку, оскільки вона йому не вірить. Також зазначає, що він може написати на неї заяву до поліції. Вказане відео також не доводить використання спірного телефону в інтересах сім`ї.

Таким чином, жодного доказу про те, що спірний мобільний телефон було використане в інтересах сім`ї суду не надано.

Відповідно до вимог ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Представником відповідача зазначено, що вказаний спірний телефон було отримано відповідачкою від позивача в якості подарунка на річницю весілля, про що свідчить дата його покупки 23 грудня 2024 року та світлини з Інстаграму.

Доказів того, що вказаним телефоном користувався позивач, а також того, що вказаний телефон було використано в інтересах сім`ї суду не надано.

Таким чином, укладений ОСОБА_1 кредитний договір № 84.19444.1224 про надання кредиту на придбання товарів та/або послуг на загальну суму 72 107 грн. 92 коп., а саме на придбання мобільного телефону: НОМЕР_4 Desert Titanium (MYWX3), IMEI: НОМЕР_1 , не створює обов`язки для ОСОБА_2 , передбачені ст.. 65 СК України, оскільки доказів того, що придбане майно не було подароване відповідачу, а використовувалось для потреб сім`ї, не надано.

Враховуючи наведене, підстав для застосуванням ст.. 544 ЦК України та стягнення з відповідача на користь позивача, 36053 грн. 50 коп. в порядку регресу, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 76-81, 95, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд –

ухвалив:

у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в порядку регресу, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст виготовлений 29.05.2026

Реквізити сторін:

Позивач – ОСОБА_1 : адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_5 .

Відповідач – ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; рнокпп: НОМЕР_6

Суддя: