Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №308/4029/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4029/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Бедьо В.І.,

при секретарі судового засідання – Малиновській І.Ю.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження в залі суду, в місті Ужгород, цивільну справу за позовною заявою представника позивача Меженни Вікторії Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області звернулась ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що 25 травня 1989 року Рішенням Ужгородської міської ради народних депутатів виконавчого комітету ОСОБА_1 видати ордер на звільнену квартиру АДРЕСА_1 , що складається з 2-х кімнат жил.рл. 28,0 кв.м., кухні і ванної. У квартирі зареєстрована відповідачка ОСОБА_3 , однак фактично не проживає там з 2006 року, що підтверджується актом про фактичне місце проживання від 17.02.2026 року. Відповідачка не бере участі в оплаті комунальних послуг, у зв`язку з чим позивачка змушена сплачувати їх самостійно. Крім того, реєстрація відповідачки перешкоджає оформленню субсидії. Перешкод у користуванні житлом відповідачці не чинилось, вона добровільно проживає в іншому місці понад 6 місяців без поважних причин.

Із прохальної частини поданої позовної заяви вбачається, що позивач просить:

Визнати, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 . Судові витрати по справі стягнути з відповідачки.

Заяви (клопотання) учасників справи.

07.04.2026 року через Канцелярію суду представником Позивача ОСОБА_2 подано заяву про проведення підготовчого судового засідання без участі позивача та представника позивача. Просять закрити підготовче судове засідання та призначити справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги, пояснивши суду що Відповідачка фактично не проживає з 2006 року, комунальні платежі нараховуються згідно численності зареєстрованих осіб . Вказує, що змушена сплачувати комунальні послуги за Відповідачку.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримала заявлені вимоги, зазначивши, що відповідачка покинула місце проживання 20 років тому. Відповідачка не оплачує комунальні послуги, окрім цього реєстрація відповідачки є перешкодою для позивачки в оформленні державних субсидій.

У судове засідання ОСОБА_4 повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення їй судових повісток, які були надіслані рекомендованим поштовим відправленням № R067131564705 та № R067169744049 на адресу реєстрації громадянина. Проте поштові відправлення було повернуто з відміткою AT «Укрпошта» «адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомила, відзив не подала.

Оцінюючи питання можливості розгляду справи за відсутності відповідача, яка неодноразово не з`явилась на розгляд справи, суд враховує також наступне.

Своїм процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву відповідач не скористалася, також суду не подано будь-яких інших доказів, які доводять об`єктивну неможливість відповідача прибути у судове засідання, прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку, а також неможливість забезпечить участь у судовому засіданні уповноваженого представника. Таким чином, неможливості прибути в судове засідання відповідачем належними доказами не доведено.

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2026 року вказана справа передана на розгляд судді Бедьо В.І.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 24.03.2026 року було відкрито провадження у справі, було постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 07.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку, виходячи з наведених нижче доводів та мотивів.

Як встановлено судом, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором найму житлового приміщення від 25.05.1989 року, копія якого долочена до матеріалів справи.

В зазначеній квартирі, зареєстрованими окрім Позивачки та Відповідачки є інші особи: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 603/06.4-21 від 11.02.2026 року, копія якого долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що згідно Акту про фактичне місце проживання від 17.02.2026 року гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована, однак там фактично не проживає з 2006 року, копію долучено до матеріалів справи.

Позивач зазначає, що комунальні платежі нараховуються згідно численості зареєстрованих осіб. Так як, Відповідачка не сплачує свою частину комунальних платежів, то Позивачка змушена сплачувати їх за неї. Окрім цього, реєстрація Відповідачки є перешкодою для Позивачки в оформленні державних субсидій на оплату комунальних послуг. Будь-яких перешкод в користуванні жилим приміщенням Відповідачці Позивачка не чинила. Вона добровільно визначила собі інше місце проживання і спірним жилим приміщенням не користується понад 6 місяців без поважних причин.

Обставини, які підтверджуються як свідченнями мешканців будинку, так і наявними відомостями про несплату комунальних послуг та інших витрат по утриманню житлового приміщення, а тому Позивачка, як наймач житла, вимушена звернутися до суду з данною позовною заявою, оскільки Відповідачка створює їй перешкоди у здійсненні права користування своїм майном.

Свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що не може підтвердити факт відвідування відповідачкою ОСОБА_3 квартири, оскільки протягом останніх десяти років не бачила її за вказаною адресою.

Нормативно-правове обґрунтування

За правилами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненнямособи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 т. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. ч. 5 даної статті передбачено, що доказ подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч. 6, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати бдокази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36).

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», щоб спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Суд ставиться критично до акту №б/н від 17.02.2026, про фактичне місце проживання, з якого вбачається факт не проживання Відповідачки у квартирі, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 з 2006 року. Суд зазначає, що наданий Позивачкою акт не містить інформації про те, на підставі яких досліджень, спостережень були здійснені відповідні висновки щодо не проживання Відповідачки у спірному житловому приміщенні. В акті не вказані причини не проживання Відповідачки у квартирі.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку, що акт №б/н від 17.02.2026 не є належним, допустимим та достатнім доказом для встановлення факту не проживання Відповідачки ОСОБА_3 у спірному житловому приміщенні понад 6 місяців без поважних причин.

Щодо аргументів Позивачки відносно того, що реєстрація Відповідачки порушує її права, унеможливлюючи оформлення субсидії та покладає обов`язок самостійного утримання квартири та сплати комунальних платежів, суд відхиляє, оскільки усі повнолітні члени родини наймача несуть солідарну майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають з договору найму житла, з чого випливає можливість позивачки стягнути з Відповідачки самостійно понесені витрати із зареєстрованих осіб.

При цьому суд зважає також, що наразі квартира є неприватизованою та визнання члена родини наймача таким, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавить її права на участь у приватизації та обмежить у реалізації права власності.

У постанові від 31 березня 2021 року у справі №753/72/17 (провадження № 61-18178св20) Верховний Суд зазначив, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.

Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у право на житло.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Виходячи з наведеного, оцінюючи належним чином надані у справі докази в їх сукупності та враховуючи, що Позивачкою не було надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що Відповідачка без поважних причин більше шести місяців не проживала у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, і діє дотепер.

Суд звертає увагу, що з 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан і це, з урахуванням реальної загрози життю та здоров`ю людей, є вагомою причиною перебування цивільного населення у більш безпечних регіонах України чи за межами нашої держави.

Отже, за відсутності належних і достатніх доказів того, що Відповідачка не проживала у спірному житлі понад шість місяців саме без поважних причин, позбавлення її права користування житловим приміщенням не відповідатиме принципу пропорційності переслідуваній легітимній меті у розумінні статті 8 Конвенції та покладе на відповідачку надмірний тягар.

Водночас відмова у задоволенні позову не позбавляє позивача права на захист своїх майнових інтересів іншими передбаченими законом способами. Зокрема, у разі якщо позивач вважає, що несе надмірні витрати, пов`язані з утриманням житла та оплатою комунальних послуг, він має право звернутися до відповідачки з відповідними вимогами про відшкодування таких витрат у встановленому законом порядку.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі ст.ст. 64, 71, 72 ЖК України, керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 263-265, 279 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог представника позивача Меженни Вікторії Іванівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням- відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Ужгородського

Міськрайонного суду

Закарпатської області Бедьо В.І.