Вирок від 31 травня 2026 р. у справі №638/12054/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/12054/26

Провадження № 1-кп/638/1796/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику учасників судового провадження кримінальне провадження №12026226240000269 від 10.05.2026 року стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Водяне, Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, має на утриманні дитину 2014 року народження, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, -

встановив:

Судом встановлено, що 09.05.2026, приблизно о 13 год. 00 хв., ОСОБА_3 перебував на 3 поверсі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 , що є приміщенням спільного користування, де також знаходилась потерпіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Так, ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 з проханням дати йому цигарку, нащо остання відповіла відмовою, після чого, ОСОБА_3 розуміючи що він знаходиться в місці загального користування, маючи умисел на вчинення хуліганських дій, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний, суспільно-небезпечний характер вчинюваних ним дій, передбачаючи суспільно - небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, грубо порушуючи громадський порядок, з хуліганських спонукань та з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, зневажливим ставленням до потерпілої ОСОБА_4 , почав виражатися нецензурною лайкою в її сторону. Після чого, ОСОБА_3 підійшов ближче до ОСОБА_4 та наніс їй один удар правою рукою в ліву сторону обличчя, на що ОСОБА_4 вилила воду з відра на ОСОБА_3 , який знаходився у неї в руках, з метою припинення спричинення їй тілесних ушкоджень.

Після чого, ОСОБА_4 побігла до приміщення кухні, де закрила двері та намагалась їх стримати, щоб ОСОБА_3 не потрапив до кухні. Проте, ОСОБА_3 відкрив двері силою та потрапив до кухні, де перебували інші люди.

Далі, ОСОБА_3 , продовжуючи свої протиправні дії, направлені на грубе порушення громадського порядку та ігноруючи те, що в приміщенні кухні перебували інші особи, розуміючи наслідки своїх дій, почав штовхати в спину ОСОБА_4 та хаотично наносити удари по тулубу останньої. Внаслідок чого, ОСОБА_3 почали робити зауваження присутні на кухні ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Після чого, ОСОБА_3 , ігноруючи зауваження та прохання припинити свої дії сторонніх осіб, продовжив проявляти своє зневажливе ставлення до громадського порядку та перебуваючи в приміщенні загального користування, продовжував виражатись нецензурною лайкою в сторону ОСОБА_4 та діючи умисно, розуміючи, що його дії мають відкритий характер, схопив за волосся ОСОБА_4 та міцно стискаючи їх, нахилив ОСОБА_4 до низу, проявляючи своє зневажливе ставлення до громадського порядку ставлячи своє положення в суспільстві вище потерпілої ОСОБА_4 , внаслідок таких дій ОСОБА_3 , остання перебувала в зігнутому в тулубі положенні.

В цей момент, до приміщення кухні увійшов чоловік потерпілої -

ОСОБА_7 , який побачивши дії ОСОБА_3 направлені в сторону ОСОБА_4 почав робити зауваження та просив припинити таку поведінку, на що ОСОБА_3 проігнорував зауваження та прохання припинити, продовжував тримати ОСОБА_4 у зігнутому положенні.

Після чого, ОСОБА_4 попросила відпустити її, але ОСОБА_3 не зробив цього, та остання схватила його міцно за ногу, після чого ОСОБА_3 припинив свої протиправні дії, які тривали приблизно 40 хвилин.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_3 спричинив потерпілій ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді: синця в правій виличній ділянці з захватом щоки та нижнього повіка правого ока, синця в області шилоподібного відростка правого предпліччя та по променевій поверхні середньої третини лівого передпліччя, який згідно висновку експерта №12-14/396-А/26 від 13.05.2026 відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів.

Вказані обставини встановлені органом досудового розслідування та не оспорюються учасниками судового провадження.

Судом встановлено, що відповідно до положень ч.2 ст.302 КПК України обвинуваченому ОСОБА_3 роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, та ОСОБА_3 подав заяву про роз`яснення йому вказаних положень та надання добровільної згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

При цьому ОСОБА_3 подав заяву про беззаперечне визнання своєї винуватості, яка складена у присутності захисника ОСОБА_8 .

Враховуючи викладене, підстав для призначення розгляду у судовому засіданні даного обвинувального акту, відповідно до ч.3 ст.382 КПК України, суд не вбачає. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч.2 ст.382 КПК України.

Суд, дослідивши матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, приходить до висновку, що він вчинив кримінальне правопорушення-проступок, передбачений ч.1 ст. 296 КК України, хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер, ступінь важкості та суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку обвинуваченим, дані про його особу.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, із середньою освітою, не одружений, має на утриманні дитину 2014 року народження, не працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» ХМР не звертався.

Обставиною, яка у відповідності до ст.66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_3 , є щире каяття.

Обставини, які у відповідності до ст.67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , відсутні.

Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичних обліках у лікаря психіатра, наявність обставини, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових проступків буде призначення остаточного покарання у виді штрафу.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання суд також керується положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування – підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Долю речовихдоказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, однак відповідно до ч.1 ст.394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно направити учасникам судового провадження.

Суддя: