Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №363/1806/26 — Вишгородський районний суд Київської області

02.06.26 363/1806/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Свєтушкіна Д.А. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

УСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області від представника позивача адвоката Голуб Т.І. надійшла позовна заява за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, у якому позивач просить скасувати постанову №374/1 від 25.03.2025 року накладення адміністративного стягнення, якою було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. за ч. 3 ст. 210-1 КУПАП - скасувати. Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. В обґрунтування позову, зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку, як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 . У лютому 2026 року позивач дізнався, що його банківські рахунки заблоковано та звернувся до адвоката для того, щоб вияснити, що трапилось. 05.03.2026 року представник позивача направила адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогою надати копії всіх матеріалів адміністративної справи. 12.03.2026 року представник позивача отримала відповідь, з якої стало відомо, що постановою №374/1 від 25.03.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17 000 грн. Крім того, постановою установлено, що ОСОБА_1 порушив ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме 24.03.2025 року не мав, при собі військово-обліковий документ. Вважає, що вище вказана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, яка підлягає скасуванню. Зокрема зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідачем було допущено процесуальні порушення, а саме постанова не містить жодних належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення. При складанні протоколу 24.03.2025 року ОСОБА_1 пояснював, що 10.10.2019 року звертався із заявою до відділення поліції №1 Вишгородського РУП ГУНП в Київській області із заявою про втрату документів, а саме паспорта і військового квитка (звернення за номером ЄО 522 від 10.10.2019 року), крім того повідомляв, що має електронний примірник військового квитка, однак працівники військомату не захотіли його передивлятися та склали протокол. За рахунок своєї юридичної необізнаності ОСОБА_1 підписав вказаний протокол, навіть не заперечуючи письмово. Крім того, зазначив, що згідно з випискою з Резерв+, сформованої 28.02.2026 року, ОСОБА_1 уточнив дані, відомостей про виданий паперовий військово-обліковий документ відсутня, має право на відстрочку до завершення мобілізації за п. 9 ч. 1 ст. 23. Тож співробітники ТЦК під час оформлення протоколу 24.03.2025 року мали можливість дослідити електронний додаток «Резерв+» і встановити наявність військово-облікового документу або його відсутність. Функціонал мобільного застосунку «Резерв+» надає можливість користувачу сформувати електронний військово-обліковий документ, в якому відображається дата останнього використання такої функції. Водночас, за змістом спірної постанови суть порушення, яке на думку відповідача вчинив позивач, полягає у непред`явленні військово-облікового документа та його відсутності при собі. Отже, маючи можливість отримати інформацію про позивача як військовозобов`язаного з інших відомчих реєстрів (примітка до ст. 210 КУпАП), службовими особами відповідача її не використано, що доводить відсутність всебічного та повного встановлення всіх обставин справи. Також зауважив, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувся 25.03.2025 року, тобто на наступний день після складання протоколу про адміністративне правопорушення, що є порушенням, оскільки у відповідача був обов`язок повідомити його про час та місце розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи, як наслідок позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області суду від 25.03.2026 року у справі поновлено позивачу строк на звернення до суду з вказаним позовом, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.04.2026 року від представника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 надійшов відзив на позов, у якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови про адміністративне правопорушення відмовити, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не визнає заявленого позову, вважає його надуманим та направленим на уникнення відповідальності за порушення законодавства про оборону та мобілізаційну підготовку. Зазначає, що ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_6 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно 24 березня 2025 року скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення №177 від 24 березня 2025 року. Крім того, зазначає, що ОСОБА_3 не відмовився від проставлення підпису на даному протоколі, а також не зазначив про наявність електронного військово-облікового документу в письмових поясненнях. ОСОБА_1 не довів суду про те, що він мав і пред`являв електронний військово-обліковий документ, а саме, застосунок РЕЗЕРВ +. Посилання ОСОБА_1 на те що співробітники ТЦК під час оформлення протоколу 25.03.2025 року мали можливість дослідити електронний додаток «Резерв +» і встановити наявність військово-облікового документу або його відсутність, є безпідставним, так як військово-обліковий документ в першу черго вимагається для пред`явлення з метою встановлення особи військовозобов`язаного і лише потім з`являється можливість вияснити за допомогою доступу до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та військовозобов`язаного. Зокрема, законодавством визначено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Тобто, вимагати будь-якого іншого документу в громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років крім військово-облікового уповноважені представники територіального центру комплектування та соціальної підтримки не мають права. Враховуючи вищевикладене, зазначає, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не спростовано факту відсутності у нього військово-облікового документу станом на 24.03.2025 року. На час розгляду справи 25 березня 2025 року позивачем не було надано жодних доказів, які спростовували б обставини належними та допустимими доказами та не спростовано факту відсутності у нього військово-облікового документу станом на 24.03.2025 року. Відтак, під час розгляду справи було встановлено, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 не виконав покладений на нього обов`язок та не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_6 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»

Дослідивши матеріали справи, подані докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що з копії протоколу № 177 від 24.03.2025 року про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вбачається, що 24.03.2025 року о 10 год. 00 хв., гр. ОСОБА_1 , не пред`явив військово-обліковий документ черговому ІНФОРМАЦІЯ_7 , порушивши вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому у вище вказаному протоколі зазначено, що особа ОСОБА_1 встановлена за допомогою за стосунку «ДІЯ», РНОКПП: НОМЕР_1 . Також зазначений протокол містить підписи особи, що притягається до адміністративної відповідальності щодо роз`яснення йому змісту ст. 63 КУ, прав та обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП, повідомлення про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 25.03.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 № 374/1 від 25.03.2025 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Так у зазначеній постанові зазначено, що 25.03.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що ОСОБА_1 згідно протоколу №177 від 24.03.2025 року не надав для ознайомлення військово-обліковий документ уповноваженому представнику Першого відділу Вишгородського РТЦК та СПІ Київської області, що передбачено частиною 6 статі 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив частину 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Крім того, як вбачається з електронного військово-облікового документу, сформованого 28.02.2026 року через застосунок «Резерв+», та долученого до позовної заяви, ОСОБА_1 уточнив військово-облікові дані та має відстрочку на підставі п.9 ч.1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до завершення мобілізації.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 235 КУпАП адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 2 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.

Відповідно ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ЗУ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Відповідно до ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно зі ст. 1 вищезазначеного Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

За змістом абз. 1 ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Відповідно до ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в редакції, чинній до внесення змін Законом № 3633-IX від 11 квітня 2024 року, було передбачено, що до військово-облікових документів належать: посвідчення призовника, військовий квиток, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа» від 16 травня 2024 року №559 затверджено нову форму військово-облікового документа, який і має таку назву.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Відповідно до п. 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа”, а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).

Пунктом 2 Порядку № 559 встановлено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); або у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України.

Згідно із п. 7 Порядку № 559 військово-обліковий документ в електронній формі формується на безоплатній основі за бажанням особи після проходження нею електронної ідентифікації та автентифікації.

Формування та відображення військово-облікового документа в електронній формі здійснюється автоматично за умови підключення електронного пристрою до Інтернету та наявності у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей, визначених у пункті 8 цього Порядку.

Відповідно до абз. 2 п. 8-2 та п. 9 Порядку № 559 формування військово-облікового документа в електронній формі для друку може здійснюватися особисто засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або адміністратором центру надання адміністративних послуг засобами Порталу Дія (у разі особистого звернення) за умови уточнення облікових даних. Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.

За змістом ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідальність за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП настає як за відсутність при собі військово-облікового документа, так і при непред`явленні його на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського.

Таким чином, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ в період проведення мобілізації та/або протягом дії воєнного стану та пред`явити його за вимогою уповноваженої особи, а його відсутність у паперовій або електронній формі, чи його непред`явлення на вимогу уповноваженої особи є порушенням законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, що визначає склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Також слід вказати, що відповідно до абз. 2 ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. При цьому вимоги, зазначені у частині шостій статті 22, щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 р. згідно із Законом № 3633-IX від 11.04.2024.

Оскільки, як стверджує представник відповідача, що гр. ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, то під час такої перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки мав здійснювати фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів.

Однак, представником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 до відзиву не було долучено DVD-R диску з відеозаписом, який би підтверджував факт того, що ОСОБА_1 24.03.2025 року не надав для ознайомлення військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином, відсутність фото- і відеозапису під час перевірки документів уповноваженим представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки під час перевірки документів гр. ОСОБА_1 , свідчить про порушення черговим ІНФОРМАЦІЯ_7 вимог абз. 2 ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

При цьому, відповідно до Закону України № 3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09 травня 2024 року, який набув чинності 19 травня 2024 року статтю 210 КУпАП було доповнено приміткою: «Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи».

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Згідно ч. 1, п. 3, 5 ч. 2, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру). Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Держатель Реєстру організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України «Про публічні електронні реєстри»; надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру.

Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Отже, маючи можливість отримати інформацію про позивача як військовозобов`язаного з інших відомчих реєстрів, службовими особами відповідача її не було використано, що доводить відсутність всебічного та повного встановлення всіх обставин справи.

Також, як вбачається з копії протоколу № 177 від 24.03.2025 року про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , особу гр. ОСОБА_1 було встановлено за допомогу застосунку «ДІЯ», РНОКПП: НОМЕР_1 . На думку суду, факт встановлення особи за допомогою застосунку «ДІЯ» підтверджує, що позивач пред`являв уповноваженому представнику територіального центру комплектування та соціальної підтримки мобільний телефон з відкритим за стосунком «ДІЯ». Суд вважає, що абсолютно недостовірною виглядає інформація, що позивач пред`явив анкетні дані в застосунку «ДІЯ», але відмовився пред`явити військово-обліковий документ в електронній формі.

Позиція позивача, що він повідомляв працівникам ТЦК та СП, що має електронний примірник військового квитка, однак останні не захотіли його передивлятися та склали протокол, відповідачем, на якого ст. 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не спростовано, належних, допустимих та достатніх у своїй сукупності доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КупАП суду не надано.

Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. The United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть "випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту".

Крім того, відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Статтею 278 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

При цьому, за правилами статті 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17, від 06.02.2020 у справі №205/7145/16-а зробив наступні висновки: «…закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа».

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Матеріали справи свідчать, що позивача, всупереч вимогам чинного законодавства, не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, як вбачається з протоколу №177 від 24.03.2025 року про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 було повідомлено 24.03.2025 року, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год. 00 хв. 25.03.2025 року, тобто на наступний день після повідомлення, а не як це вимагає чинне законодавство за три дні до дати розгляду справи.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення складено 24.03.2025 року, а розгляд справи відбувся наступного дня 25.03.2025 року, чим позбавлено ОСОБА_1 прав, гарантованих Конституцією України та ст. 268 КУпАП. Суд при цьому зазначає, що особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право саме завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо. Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується тільки інформуванням особи про час та місце розгляду справи, але і дотриманням відповідного строку такого інформування.

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 року у справі № 591/2794/17 року, від 06.02.2020 року № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 року у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».

Процедурні порушення, зокрема, такі як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.

Відтак, оскаржувана постанова прийнята не у спосіб, який передбачений нормами КУпАП, оскільки має місце порушення норм процесуального права при її винесені, порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож згідно з принципом презумпції невинуватості, який діє в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже, оскільки у матеріалах справи відсутні достатні докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України, як і докази належного повідомлення його про розгляд справи про адміністративне правопорушення, суд відповідно до вимог п. 1 ст. 247, ст. 293 КУпАП, п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити, скасувати вказану постанову і закрити провадження у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у сумі 665,60 грн.

Отже, враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в сумі 665,60 грн.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 251, 268, 280, 289 КУпАП, ст. 72-79, 90, 242-246, 255, 286, 295 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_8 про накладання адміністративного стягнення № 374/1 від 25 березня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_8 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .

Суддя Д.А.Свєтушкіна