Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №160/13693/22 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Київ

справа № 160/13693/22

адміністративне провадження № К/990/27631/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В.Е.,

суддів - Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

№160/13693/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (головуючий суддя - Добродняк І.Ю., судді: Бишевська Н.А., Семененко Я.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

03 вересня 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - відповідач, Украерорух), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Міністерство оборони України (далі - третя особа, МОУ), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху щодо ненарахування та невиплати з 24 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року додаткової винагороди ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану";

- зобов`язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити з 24 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року (день звернення до суду) ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі 30000 гривень щомісячно.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на військовій службі в Збройних Силах України та наказом Міністра оборони України від 06 вересня 2014 року №519 відряджений до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Позивач зауважив, що за відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил України, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби. Проте відповідач, на переконання позивача, протиправно не виплачує йому додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн, передбачену для військовослужбовців Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168), прийнятою на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію».

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

Капітан ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, відрядженим до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, що підтверджується довідкою від 12 серпня 2022 року №22.3-05/83/02/22, копія якої надана до матеріалів справи.

11 квітня 2022 року позивач звернувся до Дніпровського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із рапортом, в якому просив виплатити йому додаткову грошову винагороду з 24 лютого 2022 року згідно з Указами Президента України № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» та Постановою № 168, як військовослужбовцю Збройних Сил України, відповіді на який не отримав.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови №168, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виплата щомісячної додаткової винагороди, передбачена Постановою № 168, не розповсюджується на військовослужбовців, відряджених до державних органів, позаяк умови та порядок виплати грошового та матеріального забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, відряджених до державних органів, установ та організацій, врегульовано положеннями Постанови № 104.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року, та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху щодо ненарахування та невиплати з 24 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року додаткової винагороди ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Зобов`язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити з 24 лютого 2022 року по 02 вересня 2022 року ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць щомісячно.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовну заяву, вказав, що за змістом правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11 липня 2019 року у справі №807/1920/16, відрядженим військовослужбовцям виплачуються види матеріального забезпечення, визначені законодавством для військовослужбовців, за рахунок коштів установи, до якої останній був відряджений. А тому, дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача прийняти рішення про виплату позивачу спірної додаткової винагороди, з огляду на таке відрядження останнього.

При цьому, апеляційний суд також керувався правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №320/2090/23 та від 07 березня 2024 року у справі №320/10293/22, відповідно до якого законодавцем визначено спеціальне правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій та встановлено, що його порядок і розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.

Зазначив, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби (абзац 5 пункту 1 Постанови №104).

А тому, за вказаних обставин, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є установою, відповідальною за нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

16 липня 2024 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 2 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

V. Касаційне оскарження

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року.

Так, скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, та вказує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 травня 2024 року у справі №160/14528/22, від 15 травня 2024 року у справі №160/14647/22, від 15 травня 2024 року у справі №320/10002/22 щодо застосування абзацу 2 пункту 1, пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В обґрунтування зазначено, що Украерорух не є розпорядником бюджетних коштів з напрямком на забезпечення витрат на виплату додаткової винагороди відповідно Постанови №168, оскільки основним джерелом доходів останнього відповідно до статті 36 Повітряного кодексу України є надходження за надання послуг з аеронавігаційного обслуговування польотів цивільної авіації, а прибуток підприємства формується за рахунок надходжень від провадження господарської діяльності.

При цьому, на даний час законодавчо не передбачений механізм покриття бюджетним коштом витрат відповідача, пов`язаних з виплатами додаткових винагород військовослужбовцям, що відряджені до Украероруху із залишенням на військовій службі. Починаючи з дати прийняття Постанови №168, Украероруху не виділялись кошти ані з загального, ані з спеціального, ані з резервного фондів Державного бюджету України на покриття витрат, передбачених Постановою №168.

Водночас, чинне законодавство не передбачає обов`язок Украероруху виплачувати власним коштом додаткову винагороду тимчасового характеру на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які відряджені на підприємство.

Разом з тим, скаржник вказує, що ключовим питанням є мета відрядження військовослужбовця до підрозділу Украероруху, зокрема, залучення такого військовослужбовця для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки під час заміщення посади в Украерорусі.

Так на думку відповідача, оскільки ОСОБА_1 був відряджений до державного підприємства, яке не підпорядковане Міністерству оборони України, а основні завдання і функції якого жодним чином не пов`язані з обороною Держави, захистом її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, то у останнього відсутнє право на отримання додаткової грошової винагороди в розмірі 30000,00 грн, передбаченої Постановою №168.

Також скаржник посилається на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, та вказує про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №320/2090/23 та від 07 березня 2024 року у справі №320/10293/22 щодо застосування абзацу 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 104 "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій" (далі - Постанова КМУ №104).

В обґрунтування відповідач вказує, що наявні підстави для відступлення від висновку, що Украерорух є установою, відповідальною за нарахування та виплату грошового забезпечення відповідно до положення абзацу 5 пункту 1 Постанови КМУ №104, який викладено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №320/2090/23 та від 07 березня 2024 року у справі №320/10293/22, та які застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні у цій справі. При цьому, Верховним Судом прийняті постанови від 02 травня 2024 року у справі №160/14528/22, від 15 травня 2024 року у справі №160/14647/22 та від 15 травня 2024 року у справі №320/10002/22 після ухвалення вищезазначених постанов, в яких суд касаційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків судів попередніх інстанцій з огляду на неправильне застосування норм матеріального права та направлення їх на новий розгляд з огляду на неналежне дослідження доказів.

Так, відповідач наголошує, що грошове забезпечення військовослужбовців це постійне гарантоване право, натомість додаткова винагорода носить тимчасовий характер, оскільки законодавець ввів її положеннями окремою статтею 9-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року

№ 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Однак, судами попередніх інстанцій проігноровано те, що не є тотожними поняття «грошове забезпечення військовослужбовців» та «додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану».

Вказує, що Украерорух не є державним органом та належить до сфери управління Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України. Водночас, обов`язок виплачувати додаткову винагороду військовослужбовцям відповідно приписів Постанови №168, наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018року №260, наказу Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №44, наказу Міністерства оборони України №566 від 26 вересня 2023 року покладений на військові формування Міністерства оборони України.

Таким чином, на переконання відповідача, останній не є державним органом, у якого наявний обов`язок щодо виплати додаткової грошової винагороди відрядженим військовослужбовцям.

Крім того, в касаційній скарзі зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України, а саме неправильне застосування норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 353 КАС України).

Так, зокрема, скаржник зазначає, що судами проігноровано та не надано належну оцінку долученому до матеріалів справи листу Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України №423/ ВихЗПІ/346 від 02 серпня 2023 року, а також не надана вмотивована оцінка аргументу останнього щодо відсутності в Украерорусі владних повноважень, статусу державного органу та статусу розпорядника бюджетних коштів.

15 серпня 2024 року ОСОБА_1 подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

У відзиві позивач наголошує про наявність у нього права щодо отримання додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168 як військовослужбовцю, відрядженому до Украероруху, що врегульовано нормами Закону України від 28 червня 2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон № 3161-IX), відповідно до якого створені відповідні умови для забезпечення належного рівня соціального захисту військовослужбовців шляхом законодавчого врегулювання питань виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану.

07 жовтня 2024 року Державним підприємством обслуговування повітряного руху України подано до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, в яких останній звертає увагу на прийняте Великою Палатою Верховного Суду рішення від 29 серпня 2024 року у справі №640/13029/22, в якому Суд дійшов висновку, що «пункт 1 Постанови №168 не поширюється на військовослужбовців відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови №104».

07 квітня 2026 року відповідачем подано до Верховного Суду додаткові пояснення у справі, в яких вказує про те, що Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) прийнято постанову від 19 березня 2026 року у справі № 160/13876/22, в якій викладено висновок щодо питання виплати військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, додаткової грошової винагороди.

VI. Релевантні джерела права й акти їх застосування

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII). Цим Законом установлено єдину систему соціального та правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей.

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Такі розміри визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (із змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2028 року за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

Абзацом 3 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, відряджених до державних органів, установ та організацій визначено постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2001 року № 104 (далі - Порядок № 104).

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил.

Грошове забезпечення виплачується виходячи з (І) окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, (ІІ) інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також (ІІІ) окладів за військовими (спеціальними) званнями і (ІV) надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців (абзац 2 пункту 1 Порядку № 104).

Виплата одноразової грошової винагороди за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов`язків і бездоганну дисципліну відрядженим військовослужбовцям не провадиться (абзац 3 пункту 1 Порядку № 104).

Виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці (абзац 5 пункту 1 Порядку № 104).

За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил України.

VІI. Висновки Верховного Суду

У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у цій справі відкрите, зокрема, на підставі пунктів 1, 2 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: посилання скаржника на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №320/2090/23 та від 07 березня 2024 року у справі №320/10293/22; судом апеляційної інстанції не враховані висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 02 травня 2024 року у справі №160/14528/22, від 15 травня 2024 року у справі №160/14647/22, від 15 травня 2024 року у справі №320/10002/22.

Спір у цій справі виник у зв`язку із наявністю/відсутністю підстав для застосування до військовослужбовця, відрядженого до Украероруху, положень Постанови № 168, якою передбачено на період воєнного стану право військовослужбовців Збройних Сил України на отримання додаткової винагороди.

Водночас, відповідаючи на питання про поширення на військовослужбовців, відряджених до державних підприємств, дії Постанови № 168, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформував висновок, викладений у постанові від 19 березня 2026 року у справі № 160/13876/22.

Так, аналізуючи норми Постанови № 168, Судова палата дійшла висновку, що норми вказаної Постанови не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

При цьому, Судова палата вказала, що правове регулювання визначення порядку грошового забезпечення військовослужбовців (абзац 2 частини четвертої статті 9 цього Закону) та військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій (абзац 3 частини четвертої статті 9 цього ж Закону), здійснюється різними нормативно-правовими актами.

Правовими підставами проходження військової служби позивачем у структурному підрозділі Украероруху є частина десята статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, пункт 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Указ Президента України від 03 травня 2017 року № 126/2017 «Про Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами».

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 18 березня 2021 року № 121 (далі - Статут Украероруху), Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

Підприємство є провайдером аеронавігаційного обслуговування, яке здійснюється на всіх етапах польоту повітряних суден у повітряному просторі України та повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху відповідно до договорів покладена на Україну.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту Украероруху підприємство є основою об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України (далі - ОЦВС), до його складу входять підрозділи ОЦВС.

В особливий період підрозділи ОЦВС підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня (24 лютого 2022 року) Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав Постанову № 168, якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Абзацом 2 пункту 1 Постанови № 168 визначено, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згодом цей пункт Постанови № 168 був змінений згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 07 березня 2022 року № 217, від 22 березня 2022 року № 350, від 01 квітня 2022 року № 400, від 01 липня 2022 року № 754, від 07 липня 2022 року № 793 та інші.

З 19 липня 2022 року абзац 1 пункту 1 Постанови № 168 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року № 793 (застосовується з 24 лютого 2022 року) та передбачав, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях і заходах.

Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, унесеними Постановою від 07 липня 2022 року № 793 (застосовується з 24 лютого 2022 року), Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств і державних органів.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Судова палата зазначила, що з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) телеграмами (діяли до 01 червня 2022 року), Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (чинне з 01 червня 2022 року).

Так роль і значення указаних рішень (телеграм) та окремого доручення оцінювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08 травня 2024 року у справі № 620/546/23, від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23, від 31 липня 2024 року у справі № 380/2691/23 та інших.

У вказаних телеграмах Міністр оборони України вимагав на період дії воєнного стану військовослужбовцям (у тому числі військовослужбовцям строкової служби та курсантам вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти) встановлювати виплату щомісячної додаткової винагороди (пропорційно із розрахунку на місяць) у розмірах:

- 100000,00 грн - військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (пропорційно часу участі у таких діях або заходах);

- 30000,00 грн - іншим військовослужбовцям (із дня призову (прийняття) на військову службу до дня виключення із списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням з військової частини).

Отже, Судова палата вказала про те, що змін до Порядку № 104 у зв`язку з прийняттям Постанови № 168 не вносилося.

Судова палата виходила з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22, правовідносини у якій є подібними до обставин справи [160/13876/22], здійснюючи системне тлумачення Постанови № 168, ураховуючи зміст преамбули цієї постанови в первісній редакції, в якій зазначалося, що ця постанова прийнята на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію».

При цьому, здійснюючи тлумачення Постанови № 168, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що як текстуальне тлумачення змісту первинної редакції пункту 1 Постанови № 168, так і системне тлумачення цієї постанови, з урахуванням умов її прийняття, визначеними у преамбулі, дають підстави для висновку, що виплата додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн повинна здійснюватися як стимулювання винятково тим військовослужбовцям Збройних Сил України, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, а тому пункт 1 Постанови № 168 не поширюється на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

На тій підставі, що передбачена пунктом 1 первинної редакції Постанови № 168 додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ), тоді як абзацом 2 пункту 1 Постанови № 104 чітко визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що положення Постанови № 168 не поширюють дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій.

Згодом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22, застосовано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 10 жовтня 2024 року у справі № 240/21980/22 та від 21 листопада 2024 року у справі № 580/9551/23.

У підсумку, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №320/2090/23 та від 07 березня 2024 року у справі № 320/10293/22, де суд вказував, що, починаючи з 24 лютого 2022 року, позивач має право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою № 168, та надалі застосовувати правовий висновок, відповідно до якого положення Постанови № 168 не поширюють дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

Повертаючись до обставин вказаної справи, суд встановив, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України, який відряджений до Дніпровського РСП Украероруху із залишенням на військовій службі та проходить військову службу безпосередньо у вказаному структурному підрозділі Украероруху, а тому суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що законодавцем визначено спеціальне правове регулювання грошового забезпечення такого військовослужбовця, та встановлено право останнього на отримання додаткової винагороди, порядок і розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення Постанови №104.

Таким чином, позивачу виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників структурного підрозділу Украероруху.

Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, здійснюється за рахунок коштів цієї установи, і оскільки додаткова винагорода в розмірі 30000,00 грн є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплату якої для працівників цієї установи не передбачено, то й відсутні правові підстави для її виплати позивачу.

Крім того, керівникам державних органів, установ та організацій, до яких відряджені військовослужбовці, не надано повноважень видавати накази про виплату такої додаткової винагороди. Згідно з абзацом 2 пункту 1 Постанови № 168 виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі №160/13876/22, в якій Судова палата відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №320/2090/23 та від 07 березня 2024 року у справі №320/10293/22, необхідність у відступі від яких стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Разом з тим, щодо неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 02 травня 2024 року у справі №160/14528/22, від 15 травня 2024 року у справі №160/14647/22, від 15 травня 2024 року у справі №320/10002/22, на які посилається відповідач, колегія суддів вважає їх неприйнятними, оскільки зазначені постанови прийняті до постанови Судової палата від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22, яка ухвалена з метою забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені законом.

При цьому, щодо посилання скаржника про неправильне застосування норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на неврахування та ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки долученому до матеріалів справи листу Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України №423/ ВихЗПІ/346 від 02 серпня 2023 року, а також ненадання вмотивованої оцінки аргументу останнього щодо відсутності в Украерорусі владних повноважень, статусу державного органу та статусу розпорядника бюджетних коштів, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 березня 2026 року у справі №160/13876/22, в якій, серед іншого, досліджувалось питання щодо відсутності в Украерорусі владних повноважень, статусу державного органу та статусу розпорядника бюджетних коштів, та в якій надано відповідні висновки, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови у цій справі, що у свою чергу виключає необхідність у наданні оцінки цим доводам скаржника.

З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, який дійшов правильного висновку по суті спору в цій справі.

Статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на приписи статей 349, 352 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому, з огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року скасувати.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року залишити в силі.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді М. В. Білак

Ж. М. Мельник-Томенко