Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №369/386/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 369/386/26

номер провадження 22-ц/824/7393/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня 2026 року /суддя Хацько Н.О./

у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність старшого державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Юлії Мурзи, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати бездіяльність старшого державного виконавця Юлії Мурзи протиправною та зобов`язати її вчинити певні дії, зокрема направити запити до Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 щодо виплати грошового забезпечення боржника.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня 2026 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду на підставі пунктів 5, 7 частини третьої статті 448 ЦПК України у зв`язку з тим, що скаржник не зазначив ідентифікатор виконавчого провадження та дату, коли дізнався про порушення свого права. /а.с. 16-17/

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити скаргу для розгляду по суті до суду першої інстанції.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано, що бездіяльність державного виконавця є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим строк на оскарження такої бездіяльності не обмежується 10-денним строком, передбаченим ч. 1 ст. 449 ЦПК України. Апелянт зазначає, що 29 вересня 2025 року він звернувся до старшого державного виконавця Юлії Мурзи з клопотанням про вжиття заходів, спрямованих на з`ясування дійсного розміру грошового забезпечення боржника ОСОБА_2 та перерахунок заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Станом на день подання скарги до суду (06 січня 2026 року) вказане клопотання державним виконавцем розглянуто не було, відповідь за його результатами скаржнику не надана. Така бездіяльність має триваючий характер і продовжується до моменту фактичного виконання обов`язку державним виконавцем. Апелянт наголошує, що застосування десятиденного строку до триваючого правопорушення суперечить суті інституту оскарження бездіяльності та правовій позиції Верховного Суду.

Державний виконавець про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформований належним чином, через електронний кабінет, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не зверталась.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням скарги для розгляду по суті на підставі наступного.

Судом встановлено, що 29 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до старшого державного виконавця Юлії Мурзи з клопотанням про вжиття заходів, спрямованих на з`ясування дійсного розміру грошового забезпечення боржника ОСОБА_2 та перерахунок заборгованості у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Станом на день подання скарги до суду (06 січня 2026 року) вказане клопотання державним виконавцем розглянуто не було, відповідь за його результатами скаржнику не надана.

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції керувався положеннями ч. 3 ст. 448 та ч. 1 ст. 449 ЦПК України.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що скарга подана з порушенням вимог закону, оскільки в ній не зазначено ідентифікатор виконавчого провадження та дату, коли скаржник дізнався про порушення свого права.

Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 449 ЦПК України скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Разом з тим, бездіяльність державного виконавця щодо невиконання поданого 29 вересня 2025 року клопотання є триваючим правопорушенням. Характерною ознакою триваючого правопорушення є безперервне, тривале невиконання суб`єктом покладеного на нього обов`язку. Таке правопорушення не припиняється до моменту фактичного виконання обов`язку або усунення стану, за якого існує такий обов`язок.

У даному випадку державний виконавець, отримавши клопотання ОСОБА_1 , станом на день звернення зі скаргою до суду жодних дій за ним не вчинила, відповіді не надала та рішення не прийняла. Таким чином, бездіяльність продовжується і є триваючою.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц, у разі оскарження триваючої бездіяльності державного виконавця строк на подання скарги починає свій перебіг не з моменту виникнення бездіяльності, а з моменту її припинення. Аналогічний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 757/12345/20-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 320/4567/21 та від 11 жовтня 2023 року у справі № 755/10926/23.

Оскільки на момент подання скарги 06.01.2026 бездіяльність державного виконавця продовжувалася, десятиденний строк, передбачений ч. 1 ст. 449 ЦПК України, не сплив. Суд першої інстанції безпідставно застосував до триваючого правопорушення загальний десятиденний строк оскарження, чим порушив вимоги процесуального закону.

Крім того, висновки суду про неповне зазначення у скарзі ідентифікатора виконавчого провадження не відповідають матеріалам справи. Всі необхідні дані для ідентифікації виконавчого провадження №76743523 в матеріалах справи наявні і вказані заявником у скарзі.

Таким чином, суд першої інстанції передчасно повернув скаргу без розгляду, чим порушив вимоги статей 447-449 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись статтями 379, 381, 382, 383 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня 2026 року - задовольнити.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 січня 2026 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Головуючий: Судді: