Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №755/24650/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/9697/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026року місто Київ

справа № 755/24650/25

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2026року про відмову у відкритті провадження у справі, постановлену під головуванням судді Коваленко І.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, заінтересовані особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Булич Леся Миколаївна, Київська міська рада, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із заявою, в якій просив:

встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Києві) була рідною сестрою ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 );

встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) є двоюрідним онуком ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Києві).

В мотивування вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його двоюрідна бабуся ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на спадкове майно.

Вказував, що в померлої була рідна сестра ОСОБА_6 (яка після шлюбу змінила прізвище та стала ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та рідний брат ОСОБА_8 .

Зазначав, що ОСОБА_8 (рідний брат) є єдиними спадкоємцем ОСОБА_3 , проте, ОСОБА_8 відмовився від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь двоюрідного онука ОСОБА_1 .

Відтак єдиним спадкоємцем є заявник ОСОБА_1 .

Посилався на те, що він, бажаючи прийняти спадщину звернувся до нотаріуса з приводу оформлення права на спадщину за законом. Однак, приватний нотаріус КМНО Булич Л.М. відмовила у вчиненні нотаріальних дій, зазначивши, що громадянином ОСОБА_1 було надано недостатньо документів, які можуть підтвердити родинні відносини між ним та померлою ОСОБА_9 та відповідні документи з державних реєстрів отримати неможливо.

Вказував, що існують законодавчі перешкоди у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження родинних відносин, а саме не можливість ОСОБА_1 довести свої родинні відносини із померлою, оскільки відсутнє свідоцтво про шлюб його рідної бабусі ОСОБА_5 з рідним дідом ОСОБА_10 , з якого можна встановити дошлюбне прізвище рідної баби, яка в свою чергу є рідною сестрою померлої.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з даною ухвалою, представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що у справі наявний спір про право, оскільки жодних спорів з іншими спадкоємцями не має, так якєдиний спадкоємець ОСОБА_8 відмовився від прийняття спадщини на користь заявника.

Вказував, що суд першої інстанції не встановив, хто є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , чи після смерті ОСОБА_3 у порядку, передбаченому ЦК України, який би оспорював факт родинних відносин та право заявника на прийняття спадщини. Суд не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Від приватного нотаріуса КМНО Булич Л.М. надійшла заява, в якій остання просила розглядати справу у її відсутність.

Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у вимозі, з якою заявник звернувся до суду про встановлення факту, що має юридичне значення наявний спір про право.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порядок розгляду в окремому провадженні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначений главами 1 та 6 розділу IV ЦПК України.

Відповідно до частини першоїстатті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Статтею 1216 ЦК Українивстановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами статті 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

При розгляді справи про встановлення юридичних фактів, суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі №205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі №520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі №554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі №759/12740/21 (провадження № 61-126св22)), від 07 лютого 2024 року в справі №545/844/23 (провадження № 61-15775св23), від 21 лютого 2024 року в справі № 278/304/23 (провадження № 61-8713св23, від 11 лютого 2026 року у справі № 754/4808/25.

Як вбачається з матеріалів справи, заявник у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення зазначав, що він є єдиним спадкоємцем після смерті двоюрідної бабусі ОСОБА_3 , жодних спорів з іншими спадкоємцями не має, оскільки єдиний спадкоємець ОСОБА_8 відмовився від прийняття спадщини на його користь, що підтверджується заявою ОСОБА_8 від 24 липня 2025 року.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі з підстав того, що із заяви про встановлення факту вбачається спір про право, суд першої інстанції не встановив, між ким саме існує спір про право, не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника ОСОБА_1 на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним.

Необхідність встановлення факту факт родинних відносин для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору.

Спадкову справу після смерті померлої ОСОБА_3 для встановлення кола спадкоємців судом першої інстанції витребувано не було.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального правачи неправильне застосування норм матеріальногоправа, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Головуючий:

Судді: