Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №760/18415/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 760/18415/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7816/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Верещінської І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої скоєнням дорожньо-транспортної пригоди, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2024 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 220 277 грн. 32 коп., моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., витрати на оплату послуг експерта у розмірі 12 500 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 202,78 грн. (т. 1 а.с. 1-6).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що 07.02.2024 року об 11 год. 30 хв. за адресою: м. Київ, просп. Повітрофлотський, 25 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ford Edge» д.н.з. НОМЕР_1 , скоїла зіткнення з транспортним засобом «Suzuki NEW SX4» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .

Власником автомобіля «Suzuki NEW SX4» є ОСОБА_1 , яка є колишньою дружиною водія ОСОБА_3 .

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва у справі № 760/3808/24 від 01.04.2024 року ОСОБА_2 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Зі звіту від 21.02.2024 р. № 21-02-24, складеного оцінювачем ТОВ «ВАЛУР ГРУП» ОСОБА_4 , вбачається, що матеріальний збиток, завданий ОСОБА_1 внаслідок пошкодження її автомобіля при ДТП від 07.02.2024 р., складає 379 150, 74 грн. Додатково з висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленка О. від 12.06.2024 р. № 5680/24-54 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 внаслідок ДТП станом на 07.02.2024 р. становить 378 777, 32 грн. Таким чином, внаслідок ДТП ОСОБА_1 була завдана майнова шкода, спричинена пошкодженням її автомобіля, в загальному розмірі на суму 378 777, 32 грн.

Станом на дату скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , як водія автомобіля «Suzuki NEW SX4», була застрахована в ПРАТ СК «ВУСО» (поліс № 216721041). Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія автомобіля «Ford Edge», станом на момент вчинення нею ДТП була застрахована в ПРАТ «СК «УНІКА» (поліс №218760360).

10.03.2016 р. протоколом Президії МТСБУ було затверджено Положення про пряме врегулювання збитків. Пряме врегулювання збитків є системою, в якій страховик потерпілого проводить страхову виплату потерпілому замість страховика особи, винної у скоєнні ДТП. В подальшому страховик особи, винної у вчиненні ДТП, відшкодує страховику потерпілого всі виплачені ним кошти.

ПРАТ СК «ВУСО» та ПРАТ СК «УНІКА» є учасниками угоди про пряме врегулювання збитків, що підтверджується листом ПРАТ СК «ВУСО» від 24.06.2024 р. № 1637 та відомостями з офіційного сайту МТСБУ (https://mtsbu.ua/about/dc.s-insurances).

З листа ПРАТ СК «ВУСО» від 24.06.2024 р. № 1637 та листа ПРАТ СК «УНІКА» від 02.08.2024 р. № 16651430551/1/01 вбачається, що за полісом ПРАТ «СК «УНІКА» № 218760360 страхова сума за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 160 000 грн. Відтак 04.03.2024 р. страховик ПРАТ СК «ВУСО» виплатило ОСОБА_1 страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності ПРАТ СК «УНІКА» в розмірі 160 000 грн.

Враховуючи, що внаслідок ДТП ОСОБА_1 була заподіяна майнова шкода на загальну суму 380 277,32 грн. + 1 500 грн. майнової шкоди, пов`язаної з евакуацією автомобіля з місця ДТП., завдана шкода має бути розрахована наступним чином (380 277,32 грн. завдана шкода - 160 000 грн. виплачені кошти страховою) = 220 277,32 грн., тому позивач просила відшкодувати шкоду саме в такому розмірі.

Щодо моральної шкоди зазначила, що моральна шкода спричинена тим, що ОСОБА_1 та її колишній чоловік, спільно користуються транспортним засобом. ОСОБА_1 має страх сідати за кермо транспортного засобу, чим суттєво порушується встановлений ритм її життя та спричиняється ряд побутових незручностей їй та її сім`ї, оскільки вона працює в Шевченківському районі м. Києва, а школа доньки в Святошинському районі міста Києва. Отже, оцінила завдану їй шкоду у розмірі 100 000 грн. (т. 1 а.с. 1-5).

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б. подав письмові заперечення проти заявленого позову, просив відмовити у його задоволення. На обґрунтування заперечень зазначав, що ОСОБА_1 уклала із ПРАТ СК «ВУСО» Договір про погодження розміру та умов здійснення страхового відшкодування Поліс ОСЦПВ № 218760360, а відтак не має права вимагати з винної особи сплати різниці між збитком і межами відповідальності страховика (т. 1 а.с. 171-176).

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, спричиненої скоєнням дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 99, 92 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 214-222).

Не погодившись з рішенням районного суду, 30 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лисак А.А. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги (т. 1 а.с. 225-228).

На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, що виявилося в незастосуванні ст. 1194 ЦК України, яка, навпаки, підлягає застосуванню в цій справі, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до умов полісу № 218760360 щодо страхування цивільно-правової відповідальності автомобіля відповідача максимальний розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становив 160 000 грн. Відтак страховик виплатив позивачу максимально можливу суму страхового відшкодування, обумовленого умовами полісу відповідача.

Доводи суду першої інстанції про те, що після виплати погодженої суми збитків страховою компанією у суду відсутні підстави для стягнення решти суми збитків з винуватця ДТП, не ґрунтуються на вимогах ст. 1194 ЦК України.

Отримавши від страховика суму в 160 000 гри. ОСОБА_1 відмовилася від подальших майнових претензій лише до страховика, оскільки останній виплатив їй максимальну суму в межах ліміту своєї відповідальності. Разом з тим, враховуючи те, що сума майнової шкоди, завданої позивачу, перевищує розмір максимально можливої страхової суми, яку був зобов`язаний виплатити страховик, у ОСОБА_1 виникло право, передбачене ст. 1194 ЦК України, на стягнення решти такої суми з винуватця ДТП.

Таким чином, відповідач зобов`язана відшкодувати ОСОБА_1 майнову шкоду, розмір якої перевищує 160 000 грн. Відтак враховуючи ліміт відповідальності страховика та розмір завданої позивачу майнової шкоди, з відповідача підлягає стягненню різниця цих сум, а саме - 220 277, 32 грн.

Наведені судом першої інстанції правові позиції Верховного Суду не лише не спростовують доводи позовної заяви, а навпаки їх підтверджують, оскільки послідовно виходять із того, що погоджений між потерпілим і страховиком розмір страхового відшкодування є остаточним, однак не позбавляє потерпілого права на стягнення різниці між фактичним розміром завданої шкоди та лімітом відповідальності страховика безпосередньо з винуватця ДТП.

В своєму позові позивач просила стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., посилаючись на той факт, що після ДТП ОСОБА_1 має страх сідати за кермо транспортного засобу, чим суттєво порушується встановлений ритм її життя та спричиняється ряд побутових незручностей їй та її сім`ї. У сукупності всі зазначені факти завдали позивачу значних душевних переживань та страждань.

Однак, суд першої інстанції, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, стягнув з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., тобто в десять разів меншу, ніж просила позивач. При цьому, суд не навів жодних аргументів щодо того, чому саме такий розмір моральної шкоди є співмірним характеру та обсягу душевних страждань позивача, не оцінив інтенсивність, тривалість та наслідки таких страждань, а також не врахував істотні зміни у звичному способі життя позивача після дорожньо-транспортної пригоди. Фактично суд обмежився декларативним посиланням на загальні принципи цивільного права, не розкривши, яким чином вони були застосовані до конкретних обставин справи.

Крім того, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував характер правопорушення, ступінь вини відповідача, а також відсутність будь-яких дій з боку ОСОБА_2 , спрямованих на мінімізацію завданих позивачу майнових та немайнових втрат. Зменшення заявленого розміру моральної шкоди без належного обґрунтування фактично нівелює компенсаційну функцію відшкодування моральної шкоди та не відповідає меті цивільно-правової відповідальності (т. 1 а.с. 225-228).

18 травня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б. подав відзив в якому апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т. 2 а.с. 10-14).

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Льовочкіна В.М. підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити. Представники ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Д.Б., адвокат Яницька О.Л. заперечували проти задоволення скарги і просили її відхилити

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені на зазначені ними адреси, про що у справі є докази.

Так, про розгляд справи апеляційним судом 23 квітня 2026 року і 28 травня 2026 року апелянт ОСОБА_1 була сповіщена 23 березня 2026 року і 28 квітня 2026 року, відповідно, повідомленнями до її Електронного кабінету в ЄСІТС. Повідомлення ОСОБА_2 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання(перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим про розгляд справи апеляційним судом 23 квітня 2026 року і 28 травня 2026 року відповідач ОСОБА_2 була сповіщена 23 березня 2026 року і 28 квітня 2026 року, відповідно, повідомленнями її представника - адвоката Конюшко Д.Б. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. Факт належного сповіщення відповідача ОСОБА_2 її представники - адвокат Конюшко Д.Б., адвокат Яницька О.Л. підтвердили в суді про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання(т. 1 а.с. 243-248 т. 2 а.с. 5-9, 15-20).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

При цьому, суд апеляційної інстанції за клопотанням сторони відповідача 23 квітня 2026 року відкладав розгляд справи на 28 травня 2026 року, забезпечивши право заявника взяти участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції (т. 2 а.с. 1-2, 4).

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 07.02.2024 року о 11 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Ford Edge», д.н.з. НОМЕР_1 , по просп. Повітрофлотський, 25 у м. Київ, виїхала на регульоване перехрестя на заборонений сигнал світлофору, що призвело до зіткнення з транспортним засобом «Suzuki NEW SX4», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , чим порушила вимоги п. 8.7.3. (є) Правил дорожнього руху та вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст.. 124 КУпАП. Унаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження (т. 1 а.с. 12-13).

Постановою Солом`янського районного суду міста Києва від 01.04.2024 року у справі № 760/3808/24, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. (т. 1 а.с. 12-13).

Власником автомобіля «Suzuki NEW SX4» є ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 11).

Зі звіту від 21.02.2024 р. № 21-02-24, складеного оцінювачем ТОВ «ВАЛУР ГРУП» ОСОБА_4 , вбачається, що матеріальний збиток, завданий ОСОБА_1 внаслідок пошкодження її автомобіля при ДТП від 07.02.2024 р., складає 379 150, 74 грн (т. 1 а.с. 14-41).

Згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленка О. від 12.06.2024 р. № 5680/24-54 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 внаслідок ДТП станом на 07.02.2024 р. становить 378 777, 32 грн. (т. 1 а.с. 48-71).

Станом на дату скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , як водія автомобіля «Suzuki NEW SX4» д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована в ПРАТ СК «ВУСО» (поліс № 216721041) (т. 1 а.с. 74).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , як водія автомобіля «Ford Edge» д.н.з. НОМЕР_1 , станом на момент вчинення нею ДТП була застрахована в ПРАТ «СК «УНІКА» (поліс №218760360) (т. 1 а.с. 75).

10.03.2016 року протоколом Президії МТСБУ було затверджено Положення про пряме врегулювання збитків (т. 1 а.с. 78). Пряме врегулювання збитків є системою, в якій страховик потерпілого проводить страхову виплату потерпілому замість страховика особи, винної у скоєнні ДТП. В подальшому страховик особи, винної у вчиненні ДТП, відшкодує страховику потерпілого всі виплачені ним кошти. ПРАТ СК «ВУСО» та ПРАТ СК «УНІКА» є учасниками угоди про пряме врегулювання збитків, що підтверджується листом ПРАТ СК «ВУСО» від 24.06.2024 р. № 1637 та відомостями з офіційного сайту МТСБУ (https://mtsbu.ua/about/dc.s-insurances про що додано відповідний скриншот (т. 1 а.с. 76-77).

З листа ПРАТ СК «ВУСО» від 24.06.2024 року № 1637 та листа ПРАТ СК «УНІКА» від 02.08.2024 р. № 16651430551/1/01 вбачається, що за полісом ПРАТ «СК «УНІКА» № 218760360 страхова сума за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 160 000 грн. 04.03.2024 року страховик ПРАТ СК «ВУСО» виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності ПРАТ СК «УНІКА» в розмірі 160 000 грн. (т. 1 а.с. 73)

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах (шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою).

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 3 цього Закону встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого).

Пунктом 9.1 статті 9 Закону визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з положеннями статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Звертаючись з позовною заявою до суду ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 220 277,32 грн., що становить різницю між вартістю відновлювального ремонту та розміром страхового відшкодування (160 000 грн.).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилався на договір про погодження розміру та умов здійснення страхового відшкодування за Полісом ОСЦПВВНТЗ № 218760360 від 29.02.2024 року (т. 1 а.с. 175), відповідно до п. 2 якого, позивач узгодила розмір матеріального збитку, який становить 160 000 грн. Вважав, що оскільки позивачка уклала Договір із страховою компанією, яким вже погодила розмір збитків, то цей Договір є належним доказом виконання зобов`язань. Враховуючи, що сторони вже узгодили суму збитку заподіяного Позивачці внаслідок ДТП від 07.02.2024 року, подальші вимоги до відповідачки в порядку статті 1194 ЦК України щодо зміни цієї суми або додаткових виплат повинні бути відсутні, оскільки всі питання, що стосуються розміру збитку, були вирішені в Договорі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що у підписаному позивачем узгодженні з страховою компанією ПАТ «Страхова компанія «ВУСО», складеному у відповідності до вимог пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, сторони підписались під тим, що узгоджені суми є остаточними та перегляду не підлягають.Тобто, за змістом вказаного узгодження ОСОБА_1 , діючи добровільно, на власний розсуд погодилась із розміром страхового відшкодування у сумі 160 000 грн. та правовими наслідками такої виплати, а заявлена в подальшому вимога до ОСОБА_2 , як винної особи в ДТП, суперечить меті інституту страхування, оскільки основний тягар відшкодування шкоди позивач переклав на відповідача, а не на страхову компанію, ліміт відповідальності якої за вищезгаданим страховим Полюсом обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності становив 160 000 грн. Відомостей про те, що ОСОБА_1 підписала вказане узгодження під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини або не усвідомлюючи значення своїх дій, матеріали справи не містять. З урахуванням викладеного, оскільки, ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» та ОСОБА_1 досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, про що свідчить договір про погодження розміру та умов здійснення страхового відшкодування ПАТ «Страхова компанія «ВУСО» від 29.02.2024 року, в якій позивач погодилась з тим, що розмір страхового відшкодування складає 160 000 грн. та не наполягала на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна, фактичним отриманням погодженого страхового відшкодування у вказаному розмірі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення саме з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, оскільки така шкода відшкодована страховою компанією в межах страхового відшкодування, позивач скористався своїм право звернення безпосередньо до страховика та отримав страхове відшкодування, а страхова компанія забезпечила реалізацію права ОСОБА_1 на отримання страхового відшкодування у розмірі, погодженому між страховою компанією та потерпілим.

Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції.

У справі № 569/13697/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 21 березня 2018 року), залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у справі №333/2096/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 10 червня 2020 року), скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

Такі висновки підтримав Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2023 року

у справі № 759/28079/21 (провадження № 61-5522св23), зазначивши:

«73. Стягуючи зі страховика на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 10 000 грн, як різницю між визначеним страховим полісом лімітом відповідальності страховика (130 000 грн) та виплаченою страховиком узгодженою сумою (120 000 грн), суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, викладеного вище не врахував та з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із узгодженим сторонами розміром страхового відшкодування дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку виплати понад узгоджену суму.

77. В підписаному ОСОБА_1 узгодженні зазначено, що воно складено у відповідності до вимог пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, а узгоджена сума страхового відшкодування є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає. Після сплати узгодженої суми всі зобов`язання страховика щодо виплати страхового відшкодування за цим страховим випадком вважаються припиненими.

78. Тобто, за змістом вказаного узгодження ОСОБА_1 , діючи добровільно, на власний розсуд погодилась із розміром страхового відшкодування ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в сумі 120 000 грн та правовими наслідками такої виплати, а заявлена в подальшому вимога до страхової компанії суперечить як попередній поведінці ОСОБА_1 , так і засадам розумності та диспозитивності».

Таким чином у вищевказаних справах Верховним Судом викладені правові висновки про необґрунтованість вимог щодо покладення на страховика обов`язку виплати страхового відшкодування понад узгоджену суму з огляду на наявність заяви (угоди) про страхове відшкодування із узгодженим сторонами розміром страхового відшкодування.

Натомість у цій справі ОСОБА_1 не заявляла вимог до страхової компанії, а посилання відповідача на вищевказані висновки Верховного Суду є неспроможними зважаючи на їх нерелевантність із обставинами цієї справи.

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18 (провадження № 61- 13063св20)).

Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 21 квітня 2025 року у справі № 127/2551/23 (провадження 61-16079св24).

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ПРАТ СК «ВУСО» було укладено договір про погодження розміру та умов здійснення страхового відшкодування за Полісом ОСЦПВВНТЗ № 218760360 від 29.02.2024 року, відповідно до п. 2 якого, сторони узгодили розмір матеріального збитку, який становить 160 000 грн., тобто розмір страхового відшкодування, визначений у межах максимальної страхової суми, зазначеної у страховому полісі за домовленістю між потерпілим та страховиком, та не є меншим, ніж розмір оціненої шкоди та визначений в максимальному розмірі, передбаченому полісом, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (160 000 грн.) (т. 1 а.с. 76-77, 175).

Тобто, за встановленими у цій справі обставинами потерпіла особа та ПРАТ СК «ВУСО» визначили розмір страхового відшкодування шляхом укладення договору про врегулювання страхового випадкута погодили виплату страхового відшкодування у максимальному розмірі страхової сум, передбаченої і зазначеної у страховому полісі.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що домовленість між позивачем та страховиком ПРАТ СК «ВУСО» щодо розміру відшкодування у максимальному розмірі, передбаченому страховим полісом (160 000 грн.) не впливає на обов`язки спричинювача шкоди і не звільняє останнього від обов`язку відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, що підлягали сплаті поза межами виплаченої максимальної суми страхового відшкодування. Інше (суб`єктивне) тлумачення стороною відповідача вищенаведених норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції визнав помилковими та відхилив.

З листа ПРАТ СК «ВУСО» від 24.06.2024 року № 1637 та листа ПРАТ СК «УНІКА» від 02.08.2024 р. № 16651430551/1/01 вбачається, що за полісом ПРАТ «СК «УНІКА» № 218760360 страхова сума за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 160 000 грн. (т. 1 а.с. 78-79, 89-90).

04.03.2024 року страховик ПРАТ СК «ВУСО» виплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування в межах повного ліміту відповідальності ПРАТ СК «УНІКА» в розмірі 160 000 грн. (т. 1 а.с. 73).

Разом з тим, згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленка О. від 12.06.2024 р. № 5680/24-54 за результатами проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи вбачається, що вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_1 внаслідок ДТП станом на 07.02.2024 р. становить 378 777, 32 грн. (т. 1 а.с. 48-71).

Відповідачем ОСОБА_2 не надано до суду належних доказів на спростування наданого позивачем висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленка О. від 12.06.2024 р. № 5680/24-54 щодо вартості матеріального збитку.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач ОСОБА_1 визначила розмір матеріального збитку на підставі висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленка О. від 12.06.2024 р. № 5680/24-54, який є меншим ніж визначений розмір матеріальної шкоди потерпілої за звітом від 21.02.2024 р. № 21-02-24, складеним оцінювачем ТОВ «ВАЛУР ГРУП» ОСОБА_4 .

Відтак, враховуючисуму страхового відшкодування у розмірі 160 000 грн., яка була сплачена на користь позивача, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 218 777,32 грн. майнової шкоди, що становить різницю між сумою страхового відшкодування та матеріальним збитком (378 777,32 грн. - 160 000 грн. = 218 777, 32 грн.).

Разом з тим, щодо вимог про стягнення витрат на евакуацію транспортного засобу в розмірі 1 500 грн, колегія суддів враховує, що факт евакуації автомобіля з місця ДТП 07.02.2024 року є наслідком події, оскільки автомобіль отримав значні механічні пошкодження. Наданий позивачем чек № HWdpH8ildl року (т. 1 а.с. 79) за датою та змістом послуг співвідносяться з часом та обставинами ДТП, а відтак, витрати, пов`язані з залученням евакуатора теж необхідно стягнути з відповідача.

Тому, загальний розмір майнової шкоди, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 220 277,32 грн. (218 777,32 грн + 1500 грн. = 220 277,32 грн.).

Тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Отже висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про відмову в позові в частині майнових вимог ОСОБА_1 є помилковими із вищенаведених підстав.

Щодо моральної шкоди.

Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач просила стягнути 100 000 грн. моральної шкоди.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач обґрунтовувала завдання їй моральної шкоди тим, що вона та її колишній чоловік, спільно користуються транспортним засобом. ОСОБА_1 , після ДТП має страх сідати за кермо транспортного засобу, чим суттєво порушується встановлений ритм її життя та спричиняється ряд побутових незручностей їй та її сім`ї, оскільки вона працює в Шевченківському районі м. Києва, а школа доньки в Святошинському районі міста Києва. У сукупності всі зазначені факти завдали позивачці значних душевних переживань та страждань.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру моральної шкоди, враховуючи глибину душевних страждань позивача внаслідок пошкодження транспортного засобу, суд першої інстанції виходив із засад розумності і справедливості і визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню із відповідача 10 000 грн.

Апеляційний суд погоджується з даними висновками, з огляду на те, що метою відшкодування моральної шкоди є компенсація у грошовому виразі потерпілій особі завданих їй фізичних чи душевних страждань, яких особа зазнала внаслідок порушення її прав, і що пошкодження майна прямо віднесено п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України до однієї з можливих причин душевних страждань його власника.

Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхиляє.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Частина 6 статті 139 ЦПК України передбачає, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Частина 2 статті 141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з актом здачі-приймання висновку експерта № 5680/24-54 (т. 1 а.с. 72), позивач сплатив 3 634,94 грн. за проведення зазначеної експертизи.

Враховуючи, що колегія суддів врахувала висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленка О. від 12.06.2024 р. № 5680/24-54 при визначенні матеріальну збитку, витрати у розмірі 3 634,94 грн. за складення вказаного висновку необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Однак, підстав для стягнення з відповідача 12 500 грн., сплачених позивачем за складення звіту № 21-02-24, колегія суддів не вбачає, оскільки такий не був покладений в основу при ухваленні рішення щодо суми майнової шкоди.

Крім того, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

З відповідача на користь позивача пропорційно до частини задоволених вимог (71,88 %) підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції в загальному розмірі 2 302,15 грн. та 2 762,57 грн. за розгляд справи судом першої інстанції.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, спричиненої скоєнням дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 220 277,32 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) витрати, пов`язані зі складенням висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Єрмоленка О. від 12.06.2024 року № 5680/24-54, у розмірі 3 634,94 грн.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судового збору, шляхом його збільшення з 99,92 грн. до 2 302,15 грн.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 2 762,57 грн.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 01 червня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов