Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №757/11502/21-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10253/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Гайдаєнко В. С.

за участі: представника позивача - Дементович М. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва у складі судді Остапчук Т. В.

від 14 грудня 2022 року

у цивільній справі № 757/11502/21-ц Печерського районного суду міста Києва

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал») звернулося до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 101 236,38 грн, 3 % річних у розмірі 7 616,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 23 497,54 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач є споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 , які надаються позивачем на підставі відповідного договору, оскільки після розміщення 05.08.2014 у газеті «Хрещатик» № 110 (4510) повідомлення про публічний договір (оферту) та договору про надання таких комунальних послуг на адресу ПАТ «АК «Київводоканал», яке було перейменовано на ПрАТ «АК «Київводоканал», жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та договору від відповідача не надходило.

Однак, в порушення умов публічного договору та вимог, що передбачені чинним законодавством, відповідач свої зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих за період з 01.07.2014 по 31.12.2020 послуг з водопостачання та водовідведення не виконав належним чином, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 101 236,38 грн. У зв`язку з простроченням оплати спожитих комунальних послуг, відповідач також зобов`язаний сплатити на користь їх виконавця 3 % річних у розмірі 7 616,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 23 497,54 грн від простроченої суми боргу.

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «АК «Київводоканал», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Судові витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідача. Зазначає, що звернувся до суду за захистом свого порушеного права як виконавець послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, вимагаючи стягнення боргу за період з 01.07.2014 по 31.12.2020 у загальному розмірі 132 350,41 грн. Указана сума складається з основної заборгованості у розмірі 101 236,38 грн, трьох відсотків річних у розмірі 7 616,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 23 497,54 грн. Апелянт звертає увагу на те, що 05.08.2014 в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір-оферту та текст договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, який за своїм характером є договором приєднання. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 11.11.2019 у справі № 646/834/17, скаржник наголошує, що для виникнення правовідносин на підставі публічної оферти не потрібно інших доказів, ніж публікація договору та відсутність письмових заперечень споживача. Підкреслює, що ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі з 1993 року, фактично користувався послугами для власних потреб, а відсутність підписаного паперового договору не звільняє його від оплати. Крім того, апелянт зазначає, що місцевий суд у порушення вимог статті 197 ЦПК України безпідставно проігнорував клопотання від 14.09.2021 про витребування доказів щодо правового статусу нерухомості та мешканців. Також вказує на помилковість висновків суду про недоведеність суми боргу, оскільки розрахунок є детальним, а приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Постановою Верховного Суду від 18 березня 2026 року скасовано постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2024 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов після призначення справи до розгляду (в порядку нового розгляду), відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Зазначає, що на момент подання позову у квартирі було зареєстровано дев`ять осіб, з яких семеро є повнолітніми дієздатними членами родини, що несуть солідарну відповідальність відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Спираючись на правові висновки Верховного Суду у постановах від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 та від 20.01.2021 у справі № 203/2/19, відповідач стверджує, що незалучення інших мешканців як співвідповідачів свідчить про неналежний суб`єктний склад і є підставою для відмови в позові через обов`язкову процесуальну співучасть. До того ж ОСОБА_1 вказує, що особовий рахунок відкрито на його діда, який помер у 2001 році, а сам він ніколи не переоформлював рахунок на себе. Також звертає увагу на статус багатодітної сім`ї, що дає право на 50-відсоткову знижку за комунальні послуги згідно зі статтею 13 Закону України «Про охорону дитинства», яку позивач не застосував під час проведення нарахувань. Окремо відповідач подав заяву про застосування позовної давності, наголошуючи, що позов подано лише 02.03.2021, через що вимоги за період з липня 2014 року по квітень 2017 року взагалі заявлені поза межами трирічного строку та не підлягають задоволенню на підставі статей 257 і 267 ЦК України.

ПрАТ «АК «Київводоканал» у додаткових поясненнях від 13.05.2026, поданих на відзив на апеляційну скаргу, заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи, що правомірно скористалося своїм правом вимагати повного виконання солідарного обов`язку від одного з боржників відповідно до статті 543 ЦК України. Позивач зауважує, що особовий рахунок є документом внутрішньогосподарського обліку та оформлюється на житлове приміщення, а не на конкретну особу. Наголошує, що на початок спірного періоду інші зареєстровані особи були неповнолітніми дітьми відповідача, чиї зобов`язання в силу статті 99 Податкового кодексу України виконуються батьками до набуття дітьми цивільної дієздатності. Нарахування здійснювалися на дев`ять осіб за показаннями загальнобудинкового лічильника відповідно до Методики № 315. Щодо пільг багатодітної сім`ї позивач пояснює, що відповідач не звертався до органів соціального захисту Печерського району, тому відомості про нього в щомісячних списках пільговиків були відсутні, що унеможливлювало нарахування знижки. Стосовно позовної давності апелянт зазначає, що відповідач не заявляв про неї в суді першої інстанції, а перебіг строку за вимогами з лютого 2017 року був автоматично продовжений на строк дії карантину згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що підтверджується постановою Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21. Позивач також наголошує на своєму статусі оператора об`єкта критичної інфраструктури, стабільне функціонування якого в умовах воєнного стану прямо залежить від оплати послуг споживачами.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Є. І. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншій справі № 367/8943/24 як представника позивача Гармашової О. Д., розгляд якої призначено 28.05.2026 на 15.40.

Колегією суддів вказані причини неявки визнано неповажними, адже до клопотання не додано жодних доказів здійснення представництва у справі № 367/8943/24, що також не знайшло підтвердження перевіркою інформації по справі на сайті Судова влада, відповідно до якої окрім іншого справа № 367/8943/24 призначена до розгляду після призначення до розгляду колегією суддів даної справи. Справу розглянуто за відсутності нез`явившихся осіб.

Клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідачів колегія суддів залишила без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Процесуальний порядок зміни або залучення співвідповідачів, визначений статтею 51 ЦПК України, передбачає вчинення таких дій судом першої інстанції до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Виключне право визначення належного відповідача та формування суб`єктного складу сторін належить позивачу, що ґрунтується на засадах диспозитивності, закріплених статтею 13 ЦПК України. Апеляційний суд не наділений повноваженнями здійснювати заміну або залучення співвідповідачів, оскільки це виходить за межі предмету апеляційного перегляду та фактично призвело б до розгляду судом апеляційної інстанції нових позовних вимог, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку з тим, що відповідач не сплачував спожиті послуги з централізованого водопостачання та водовідведення з 01.07.2014 по 31.12.020, утворилась заборгованість у розмірі 101 236,38 грн. Також позивачем нараховано 3 % річних у розмірі 7 616,49 грн та інфляційні втрати у розмірі 23 497,54 грн, що разом із основною сумою заборгованості складає 132 350,41 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не підтверджений факт порушення прав позивача, відсутні докази надсилання споживачу претензій щодо несплати заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.07.2014 по 31.12.2020. Встановивши, що ПрАТ «АК «Київводоканал» не надало жодного доказу укладення з відповідачем ОСОБА_1 договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення боргу.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені законом, а також із дій осіб, що не передбачені законом, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема з укладення договорів.

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01.05.2019 Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017, згідно частини першої статті 9 споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.05.2005, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відсутність укладеного в письмовій формі договору за умови фактичного надання послуг не звільняє споживача від обов`язку їх оплати (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц та від 06.11.2019 у справі № 642/2858/16). Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а зобов`язання, яке виникає з цього приводу, має грошовий характер (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).

Матеріалами справи підтверджується, що п`ятого серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» номер 110 було опубліковано повідомлення про публічний договір-оферту про надання послуг ПрАТ «АК «Київводоканал».

Оскільки відповідач протягом місяця з дня публікації не направив письмової відмови від укладення договору та продовжував користуватися послугами, він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача, а тому між сторонами виникли договірні правовідносини на умовах договору приєднання (правовий висновок у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2019 у справі № 646/834/17).

Згідно витягу № 14453117 від 15.03.2021 з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 з 13.07.1993 по теперішній час значиться зареєстрованим у вказаній квартирі (а.с. 22).

Таким чином, відповідач у період часу з 01.07.2014 по 31.12.2020 був споживачем послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки після розміщення їх виконавцем 05.08.2014 у засобі масової інформації повідомлення про публічний договір (оферту) та тексту договору про надання таких комунальних послуг в установленому законом порядку не заявив відмову від надання зазначених послуг, а також протягом спірного періоду фактично користувався послугами, які надавалися позивачем.

У даному випадку, наявність відносин між сторонами, а, отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків у кожної із сторін, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитих послуг, а особа, як споживач послуг чи власник житла, зобов`язана здійснювати оплату виставлених рахунків.

Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо відсутності боргових зобов`язань у відповідача перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги з огляду на не укладання між сторонами договору про надання відповідних послуг. Для виникнення правовідносин з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі публічної оферти не потрібно інших доказів ніж публікація публічного договору та відсутність заперечень з іншої сторони. Формально пославшись на відсутність доказів надсилання відповідачу претензії щодо не сплати заборгованості за спожиті комунальні послуги, суд першої інстанції не звернув уваги на підстави позову, не оцінив та не дослідив наявні у справі докази, не відобразив у рішенні мотиви їх прийняття чи відхилення, тому дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за договором про надання послуг виконував належним чином, надаючи відповідачу як користувачу (мешканцю) квартири у багатоквартирному житловому будинку послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення, утім, починаючи з 01.07.2014 ОСОБА_1 належним чином, а саме повно і своєчасно не оплачував спожиті послуги, у зв`язку з чим станом на 31.12.2020 у нього по особовому рахунку № НОМЕР_1 виникла заборгованість у розмірі 101 236,38 грн, що підтверджується довідкою директора ПрАТ «АК «Київводоканал» від 04.02.2021 № 065/8/8/02-21 (а.с. 6).

Відповідно до детального розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з липня 2014 року по грудень 2020 року, проведеного розрахунковим департаментом ПрАТ «АК «Київводоканал» по особовому рахунку № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загальна сума боргу відповідача перед позивачем становить 132 350,41 грн, з яких 101 236,38 грн - основна сума заборгованості, 7 616,49 грн - 3 % річних, 23 497,54 грн - інфляційні втрати (а.с. 7).

Доводи відповідача щодо незастосування позивачем пільг, передбачених Законом України «Про охорону дитинства», є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Статус багатодітної сім`ї сам по собі не породжує автоматичного права на отримання знижки при оплаті житлово-комунальних послуг, оскільки надання таких пільг є формою цільової соціальної допомоги, механізм реалізації якої вимагає обов`язкового дотримання визначених процедур. Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про охорону дитинства», пільги з оплати користування житлом та комунальними послугами надаються багатодітним сім`ям за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Реалізація цього права потребує від особи, яка претендує на пільгу, звернення до органів соціального захисту населення із відповідними документами для підтвердження доходу та включення до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги. Саме на підставі цих списків, які щомісяця формуються та передаються надавачам послуг, підприємства, у тому числі ПрАТ «АК «Київводоканал», зобов`язані застосовувати пільгові тарифи. Відповідач не надав доказів звернення до компетентних органів для підтвердження права на пільгу та включення його до відповідних реєстрів пільговиків, на підставі яких позивач зобов`язаний був би застосовувати знижку при нарахуванні заборгованості. Апеляційний суд в межах апеляційного перегляду позбавлений можливості самостійно перевіряти наявність умов для застосування пільг, оскільки це вимагає дослідження даних про майновий стан сім`ї за попередні періоди та факту звернення до уповноважених органів, чого відповідачем у спірний період зроблено не було. Таким чином, відсутність відомостей про пільговика у базі даних позивача унеможливлювала застосування знижки під час нарахування заборгованості, тому доводи відповідача про необґрунтованість нарахувань є неспроможними та не спростовують правомірності вимог позивача.

Твердження відповідача про неналежний суб`єктний склад через незалучення інших мешканців житлового приміщення колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Визначення відповідачів є виключним процесуальним правом позивача, а солідарний характер зобов`язань дієздатних осіб, які зареєстровані у житлі, передбачений частиною третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тому пред`явлення позову до одного з боржників повністю відповідає вимогам закону (правовий висновок у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц).

Водночас під час нового апеляційного розгляду справи відповідач заявив про застосування позовної давності. Колегія суддів зазначає, що інститут позовної давності, як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, спрямований на гарантування юридичної визначеності та захист відповідачів від необґрунтованих вимог, що виникають після спливу значного часу. Зважаючи на те, що забезпечення рівних можливостей учасників процесу у доступі до правосуддя є ключовою гарантією справедливого суду, беручи до уваги, що в суді першої інстанції справу було розглянуто без належного повідомлення відповідача, внаслідок чого він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, колегія суддів з метою забезпечення права на справедливий суд приймає та розглядає зазначену заяву на цій стадії провадження.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки згідно зі статтею 257 ЦК України. Перебіг позовної давності за періодичними платежами починається з моменту несплати кожного окремого щомісячного платежу, тобто після двадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки позовної давності продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України було запроваджено з дванадцятого березня в силу закону. Оскільки нарахування за березень 2017 року підлягали сплаті до двадцятого квітня 2017 року, трирічний строк позовної давності за ними мав закінчитися двадцятого квітня 2020 року, тобто вже в період дії карантину, а тому цей строк був автоматично продовжений та не сплив на момент звернення позивача до суду другого березня 2021 року.

Натомість заборгованість, яка утворилася за період з липня 2014 року по лютий 2017 року включно, підлягала сплаті відповідно до березня 2017 року, і строк позовної давності за такими щомісячними платежами сплив до запровадження карантину. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України. За таких обставин вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з липня 2014 року по лютий 2017 року включно задоволенню не підлягають у зв`язку зі спливом позовної давності.

Водночас позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість, починаючи з березня 2017 року по грудень 2020 року, є обґрунтованими.

Відповідно до обрахунку у межах позовної давності за період з березня 2017 року по грудень 2020 року, що здійснений судом апеляційної інстанції, заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги становить 77 271,49 грн, 3 % річних - 4 003,78 грн, інфляційні втрати - 7 773,88 грн, а всього - 89 049,15 грн.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ПрАТ «АК «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги.

Відповідно до частин першої та тринадцятої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було заявлено позовні вимоги на загальну суму 132 350,41 грн, з яких судом задоволено вимоги на суму 89 049,15 грн, що становить 67,28 % від загальної суми заявлених вимог.

Загальна сума сплаченого позивачем судового збору складає 5 675,00 грн, що включає 2 270,00 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 3 405,00 грн за апеляційний розгляд.

Отже, враховуючи пропорційність розподілу судових витрат, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 3 818,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (ЄДРПОУ 03327664) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі - 77 271,49 грн, 3 % річних - 4 003,78 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 773,88 грн, а всього - 89 049,15 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (ЄДРПОУ 03327664) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 318,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 червня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов