Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №759/18788/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/8873/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Стрижеуса А. М.,

при секретарях: Мудрак Р. Р., Гайдаєнко В. С.,

за участі: представника скаржника (боржника, відповідача) - адвоката Чуніхіна О. М.,

представника стягувача (позивача) - ОСОБА_1 ,

приватного виконавця Кошарного О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Чуніхіна Олега Миколайовича, в інтересах ОСОБА_2 ,

на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Журибеди О. М.

від 25 лютого 2026 року

у цивільній справі № 759/18788/21 Святошинського районного суду міста Києва

за скаргою ОСОБА_2 на постанову приватного виконавця про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника для здійснення видаткових операцій від 27.10.2025 у виконавчому провадженні № НОМЕР_3,

заінтересована особа: приватний виконавець Кошарний Олександр Вікторович, АТ «УкрСиббанк»,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась в суд із скаргою, в якій просила визнати дії приватного виконавця Кошарного О. В. при винесення постанови від 27.10.2025 у ВП НОМЕР_2 неправомірними; скасувати постанову приватного виконавця Кошарного О. В. про визначення поточного рахунку боржника для здійснення видаткових операцій від 27.10.2025 у ВП НОМЕР_2; зобов`язати приватного виконавця усунути порушення прав боржника та утриматися від подальших обмежень доступу до коштів понад межі, визначені законом.

Скарга мотивована тим, що згідно виконавчого листа виданого у цивільній справі № 759/18788/21, 19.05.2025 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження.

27.10.2025 приватним виконавцем Кошарним О. В. винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника ОСОБА_2 у банку АТ «УкрСиббанк» для здійснення видаткових операцій на суму, що не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати протягом одного календарного місяця. Вважає, що зазначена постанова є незаконною та порушує її права як боржника, зазначивши, що на вказаний рахунок зараховується виключно заробітна плата.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні скарги.

В апеляційній скарзі адвокат Чуніхін О. М., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову постанову про задоволення скарги в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції помилково застосував лише пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що встановлення ліміту видаткових операцій у розмірі двох мінімальних заробітних плат, що становить 16 000 грн, при її реальному доході у розмірі 42 000 - 47 000 грн призводить до фактичного блокування та списання понад 60 % заробітної плати, що прямо суперечить вимогам статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 128 КЗпП України.

Звертає увагу на те, що стягувачем у провадженні є АТ «УкрСиббанк», який одночасно є роботодавцем боржника та банком-емітентом, а отже, статус рахунку № НОМЕР_1 як зарплатного був достеменно відомий учасникам провадження. Наголошує на хибності висновку суду про недоведеність статусу рахунку, оскільки в матеріалах справи наявна виписка з чітким призначенням платежів як «зарахування заробітної плати та виплат, прирівняних до неї». Вказує на правову позицію Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20, згідно з якою виконавець зобов`язаний самостійно з`ясувати статус коштів і джерело їх походження перед накладенням арешту. Стверджує, що суд помилково ототожнив механізм забезпечення мінімального залишку для існування боржника із механізмом звернення стягнення на доходи, які мають різну правову природу. Підкреслює, що норма про «дві мінімальні заробітні плати» не скасовує спеціальні гарантії щодо граничного розміру відрахувань із заробітної плати у межах 20 %. Акцентує на тому, що оскаржувана постанова приватного виконавця фактично легалізує незаконний порядок стягнення коштів понад встановлені законодавством ліміти. Зазначає, що суд першої інстанції не перевірив характер коштів та дотримання виконавцем принципу пропорційності, що призвело до надмірного втручання у право власності. Посилається на постанову Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 444/2503/17, яка вказує на обов`язок виконавця застосовувати обмеження щодо розміру стягнення, а не формально накладати арешт. Також у відповіді на відзив апелянт зазначає, що приватний виконавець не намагався усунути протиправність протягом усього провадження, продовжуючи стягнення у сумах, що суперечать імперативним нормам права. Вказує, що обмеження розпорядження коштами фактично встановило новий порядок доступу до її доходу без дотримання захисних механізмів трудового законодавства, а заява від 25.10.2025 про визначення рахунку була вимушеним кроком для отримання доступу хоча б до частини коштів після повного блокування рахунку виконавцем. Стверджує, що такий крок жодним чином не свідчить про «усвідомлений вибір» боржника або її згоду на ігнорування виконавцем обов`язку щодо дотримання 20-відсоткового ліміту утримань. Наголошує на неповному з`ясуванні судом обставин справи, оскільки не було витребувано дані банку щодо руху коштів та обґрунтованості застосованого способу виконання. Резюмує, що оскаржувана ухвала порушує її право на достатній життєвий рівень та легалізує незаконні дії виконавця, що є підставою для її скасування.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Кошарний О. В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною. Стверджує, що оскаржувана постанова про визначення рахунку була винесена виключно за ініціативою та заявою самого боржника. Зазначає, що станом на момент винесення постанови боржницею не було надано документального підтвердження спеціального режиму використання рахунку або того, що кошти на ньому є виключно заробітною платою. Звертає увагу, що перша платіжна інструкція на списання була виставлена лише через три тижні після визначення рахунку, а на рахунку постійно залишається гарантована сума у два розміри мінімальної заробітної плати.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу АТ «Укрсиббанк» не скористалось.

В додаткових пояснення адвокат Лаєнко П. П., в інтересах АТ «Укрсиббанк», просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною. Зазначає, що приватний виконавець діяв виключно у межах повноважень, визначивши рахунок для видаткових операцій на підставі особистої заяви самої ОСОБА_2 . Звертає увагу на те, що встановлення ліміту у розмірі двох мінімальних заробітних плат передбачено спеціальною нормою пункту 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» для забезпечення життєдіяльності боржника у період воєнного стану. Стверджує, що апелянтом не було надано виконавцю документальних підтверджень спеціального режиму використання рахунку чи заборони звернення стягнення на кошти згідно зі статтею 59 Закону. Посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20), відповідно до якої зняття арешту можливе лише після підтвердження боржником спеціального статусу коштів. Наголошує, що дії виконавця спрямовані на забезпечення балансу інтересів сторін та відповідають вимогам статей 18, 48 та 56 Закону. Вказує на відсутність реального порушення прав боржника, оскільки вона не зверталася до виконавця із заявами про зміну рахунку після винесення оскаржуваної постанови. Вважає, що апелянт не довела протиправності дій виконавця або неправомірної бездіяльності.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника - адвокат Чуніхін О. М. підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів, просив ухвалу суду скасувати, а провадження у справі закрити, оскільки оспорювана постанова приватного виконавця втратила чинність.

Приватний виконавець проти задоволення апеляційної скарги заперечив із підстав та доводів викладених у відзиві.

Представник стягувача проти задоволення скарги заперечив, вважаючи дії виконавця законними.

Відхиляючи клопотання про закриття провадження у справі (провадження за скаргою) у зв`язку з відсутністю предмета спору, колегія суддів виходить із такого. Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, процесуальним завданням апеляційного суду є перевірка законності й обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції на момент його ухвалення. Надані скаржником докази того, що приватний виконавець 11.05.2026 припинив дію оскаржуваної постанови від 27.10.2025, зняв арешт із відповідного поточного рахунку боржника та в подальшому звернув стягнення на заробітну плату в порядку статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», свідчать про зміну фактичних обставин та дій виконавця, що відбулися вже після винесення оскаржуваної ухвали. Закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета розгляду за скаргою на дії чи рішення виконавця могло бути застосовано виключно судом першої інстанції і лише до моменту закінчення розгляду скарги по суті.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника скаржника, приватного виконавця, а також представника стягувача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

22.10.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Кошарним О. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 759/18788/21 виданого 19.05.2025 Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту у розмірі 1 069 588,61 грн тіла кредиту, заборгованості за відсотками у розмірі 19 827,15 грн, заборгованості за процентами у розмірі 77 445,76 грн та судовий збору у розмірі 43 485,09 грн, а всього 1 210 346,61 грн, та цього ж дня винесено постанову про арешт коштів боржника.

25.10.2025 скаржник ОСОБА_2 направила приватному виконавцю заяву про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій, відповідно до якої остання просила приватного виконавця визначити рахунок № НОМЕР_1 в АТ «УкрСиббанк» поточним рахунком для здійснення видаткових операцій відповідно до положень закону.

Постановою від 27.10.2025 приватним виконавцем визначено поточний рахунок фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій, а саме визначено поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТ «УкрСиббанк», для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, яку того ж дня для виконання було направлено до відповідного банку.

З наданої боржником виписки з AT «УрсСиббанк» щодо рахунку № НОМЕР_1 , встановлено, що на вказаний рахунок здійснюються зарахування заробітної плати. Разом з тим, матеріали виконавчого провадження не містять повернутої банком постанови приватного виконавця про арешт коштів боржника за мотивами та з підстав, передбачених статтею 52 Закону № 1404-VІІІ.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що приватний виконавець діяв у межах повноважень, передбачених спеціальною нормою пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Встановивши, що боржник самостійно звернулася із заявою про визначення конкретного рахунку для здійснення видаткових операцій, суд дійшов висновку про добровільність та правомірність встановлених обмежень. Суд зазначив, що банк не повідомив виконавця про спеціальний статус рахунку, а матеріали провадження не містять доказів повернення банком постанови про арешт. Також суд вказав, що після винесення оскаржуваної постанови боржник не зверталася із заявами про зміну рахунку чи скасування обмежень. Суд вважав дії виконавця такими, що забезпечують баланс інтересів сторін у період дії воєнного стану.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює судове рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Особливості примусового виконання судових рішень та захисту прав сторін виконавчого провадження врегульовані нормами Цивільного процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження».

За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення порушено їхні права чи свободи. Водночас відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.10.2025 приватним виконавцем Кошарним О. В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 759/18788/21, виданого Святошинським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 1 210 346,61 грн. Того самого дня, 22.10.2025, приватний виконавець, керуючись статтями 18, 48 та 56 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про арешт коштів боржника, яка в межах звернення стягнення на грошові кошти поширювалася на всі відкриті рахунки ОСОБА_2 у банківських установах. Таким чином, накладення арешту на грошові кошти боржника відбулося у повній відповідності до встановленого законом порядку примусового виконання судових рішень майнового характеру.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про незаконність та безпідставність обмеження розпорядження коштами на рахунку боржника з посиланням на його соціальний чи заробітний характер. За загальним правилом, визначеним статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації, причому стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що виконуючи рішення суду, виконавець має право накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які прямо заборонено законом (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20).

Рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «УкрСиббанк», є звичайним поточним рахунком фізичної особи, а не рахунком зі спеціальним режимом використання, арешт якого заборонено законом. Грошові кошти після зарахування на такий поточний рахунок боржника втрачають свій цільовий статус заробітної плати та набувають статусу банківського вкладу, на який у загальному порядку може бути звернуто стягнення та накладено арешт для забезпечення реального виконання судового рішення.

Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі наданих боржником документів, які підтверджують статус таких коштів, або повідомлення банку (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20). Проте станом на момент накладення арешту та винесення оскаржуваної постанови боржниця ОСОБА_2 не надала приватному виконавцю документів, які б підтверджували спеціальний режим використання цього рахунку, а банк не скористався положеннями частини третьої статті 52 вказаного Закону та не повернув постанову про арешт без виконання, що свідчить про правомірність первісного обтяження рахунку.

Колегія суддів зазначає, що правовий механізм, передбачений пунктом 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», є спеціальною нормою права, яка тимчасово запроваджена на період дії воєнного стану з метою забезпечення балансу інтересів сторін та гарантування боржникам мінімально необхідних засобів для існування. Згідно з цією нормою фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, за умови, що такий рахунок визначений для здійснення видаткових операцій за заявою боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , скориставшись своїм законним правом та виявивши власну процесуальну волю, 25.10.2025 самостійно звернулася до приватного виконавця із відповідною письмовою заявою, в якій просила визначити саме рахунок № НОМЕР_1 в АТ «УкрСиббанк» поточним рахунком для здійснення видаткових операцій. Приватний виконавець, діючи в межах процедури, передбаченої пунктом 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження», 27.10.2025 виніс оскаржувану постанову, повністю задовольнивши клопотання боржника та встановивши ліміт видаткових операцій у межах двох мінімальних заробітних плат. За таких обставин дії приватного виконавця повністю відповідали вимогам спеціального закону та були ініційовані самою заявницею, яка мала процесуальну можливість обрати для здійснення видаткових операцій будь-який інший із наявних у неї відкритих банківських рахунків, проте обрала саме вказаний рахунок.

Аргументи апеляційної скарги про те, що обмеження видаткових операцій сумою 16 000 грн призвело до протиправного списання та утримання понад 60 % її заробітної плати в порушення статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» та статті 128 КЗпП України, є безпідставними та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права. Положення статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» регулюють граничний розмір відрахувань, які здійснюються безпосередньо за місцем виплати доходу підприємствами, установами чи організаціями, що виплачують боржнику заробітну плату, на підставі відповідної постанови виконавця про звернення стягнення на доходи боржника, надісланої роботодавцю у порядку статті 68 вказаного Закону. У спірних правовідносинах приватний виконавець не здійснював примусового стягнення заробітної плати шляхом направлення постанови до роботодавця боржника, а діяв у межах іншого самостійного заходу примусового виконання - накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках у банку відповідно до статей 48, 56 Закону. Скорочення обсягу доступних боржнику коштів на арештованому рахунку до рівня двох мінімальних заробітних плат є прямим правовим наслідком застосування спеціального законодавчого режиму та накладеного арешту, а не протиправним утриманням коштів виконавцем чи порушенням трудових гарантій працівника.

Застосування процедури визначення рахунку для видаткових операцій у межах двох мінімальних заробітних плат є належним та достатнім способом забезпечення життєдіяльності боржника у виконавчому провадженні, а неотримання боржником заробітної плати у повному розмірі через арешт її банківських рахунків не може вважатися порушенням її права на працю чи достатній життєвий рівень, оскільки арешт коштів спрямований на реальне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Надаючи оцінку наявній у матеріалах справи заяві ОСОБА_2 від 20.01.2026, у якій вона, посилаючись на положення статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», просила приватного виконавця зменшити розмір відрахувань та привести постанову від 27.10.2025 у відповідність до вимог законодавства, зазначивши, що розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 відсотків її заробітної плати, колегія суддів зазначає, що таке звернення боржниці ґрунтується на помилковому тлумаченні правових норм і правової природи вчинених виконавчих дій, та не спростовує законності оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Як зазначено вище, механізм обмеження відрахувань, закріплений у статті 70 вказаного Закону, регулює порядок стягнення, що здійснюється роботодавцем безпосередньо з джерела доходу боржника (за місцем його виплати підприємствами, установами чи організаціями) на підставі відповідної постанови виконавця, надісланої у порядку статті 68 Закону. Натомість постанова від 27.10.2025 була винесена в межах реалізації спеціальної норми пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» з метою часткового відновлення доступу до вже арештованого рахунку за особистим клопотанням самого боржника. Обмеження доступних ОСОБА_2 коштів сумою у дві мінімальні заробітні плати є правовим наслідком накладеного арешту на грошові кошти на рахунках у банку (статті 48, 56 Закону) та застосування спеціального законодавства воєнного стану, а не самостійним примусовим утриманням чи відрахуванням із заробітної плати у розумінні статті 70 Закону. За таких обставин приватний виконавець не мав законних підстав для зміни імперативно визначеного законодавством порядку та ліміту здійснення видаткових операцій за заявою від 20.01.2026, що підтверджує правомірність його процесуальної діяльності.

Відхиляючи доводи апелянта щодо невідповідності висновків суду першої інстанції правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 444/2503/17, колегія суддів зазначає про відсутність ознак подібності правовідносин у цих справах за їхнім предметом, матеріально-правовим регулюванням та фактичними обставинами. На відміну від обставин справи № 444/2503/17, де предметом оскарження була протиправна бездіяльність виконавця щодо нескасування повного арешту заробітної плати, у справі, що переглядається, предметом спору є законність постанови про визначення рахунку для видаткових операцій, прийнятої за добровільною заявою самої боржниці ОСОБА_2 на підставі спеціальних норм законодавства. З огляду на такі суттєві розбіжності у правовій природі дій виконавця та процесуальній поведінці заявниці, висновки касаційного суду у справі № 444/2503/17 є незастосовними до цих правовідносин, а доводи скарги в цій частині - безпідставними.

Таким чином, приватний виконавець Кошарний О. В. діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а права боржника в межах виконавчого провадження порушені не були. Суд першої інстанції на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та правильного застосування норм матеріального і процесуального права дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржувана ухвала суд першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування ухвали суду та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Чуніхіна Олега Миколайовича, в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 02 червня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

А. М. Стрижеус