Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №940/448/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 940/448/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10018/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Гуртовенко Р.В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державних виконавців Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Напрієнко М.В. звернулась до суду з вказаною скаргою на бездіяльність державних виконавців Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просила:

визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №75371998 щодо примусового виконання рішення суду у справі №940/448/23 в частині зустрічей та спілкування матері з дитиною у встановлений судом графік побачень без присутності батька, та будь-яких інших осіб;

визнати протиправними дії старшого державного виконавця Ковтун Владислави-Марії Сергіївни, під час здійснення виконавчих дій 04.08.2025 року у межах виконавчого провадження №75371998, які полягали в упередженому ставленні до стягувача, здійсненні психологічного тиску, недопустимих висловлюваннях, створенні конфліктної атмосфери та перешкоджанні реалізації процесуальних прав стягувача, а також у необ`єктивному, неповному та викривленому складанні акту за результатами проведення вказаних виконавчих дій, що не відповідає фактичним обставинам, зокрема умисно не відображає поведінку боржника, емоційний стан дитини та інші істотні деталі, які мають значення для належного виконання судового рішення, та скасувати вказаний акт;

визнати протиправною бездіяльність державних виконавців Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні №75371998, яка полягає у систематичному невжитті заходів примусового виконання, передбачених статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема у не накладенні штрафів на боржника ОСОБА_2 ;

зобов`язати державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у виконавчому провадженні № 75371998 невідкладно вчинити наступні дії:

вчинити дії з фіксування невиконання боржником ОСОБА_2 рішення суду станом на 04.08.2025 року;

вирішити питання про застосування до боржника ОСОБА_2 заходів відповідальності, передбачених ст. ст. 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з невиконанням рішення без поважних причин; зобов`язати державного виконавця надалі невідкладно вчиняти виконавчі дії у встановлені судом дні та час, та у разі невиконання рішення боржником - фіксувати це у встановленому законом порядку;

встановити судовий контроль за виконанням ухвали суду.

Стягнути судові витрати з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (т. 1 а.с. 1-6).

На обґрунтування скарги зазначала, що в провадженні Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження №75371998 від 16.08.2024 року, відкритому на підставі виконавчого листа від 31 травня 2024 року, виданого Володарським районним судом Київської області у справі № 940/448/23 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 року, резолютивною частиною якого визначено: тимчасово до набрання законної сили рішенням суду визначення місця проживання дитини, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця по 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця по 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання боржником систематично і свідомо не виконується, чому відкрито та упереджено сприяють посадові особи ДВС, протиправна бездіяльність та дії яких оскаржуються.

Протягом тривалого часу державні виконавці систематично не вживають реальних та дієвих заходів для виконання рішення суду, обмежуючись формальною фіксацією про начебто «виконання» рішення суду та фактично стаючи на бік боржника, сприяючи останньому.

Постановою від 31.07.2025 року старший виконавець Ковтун Владислава-Марія Сергіївна призначила виконавчі дії відповідно до рішення суду о 10 год. 00 хв. 04.08.2025 року за адресою, вказаною у виконавчому документі: АДРЕСА_1 та у відповідності до статей 24, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», враховуючи постанову Київського апеляційного суду від 18.03.2024 року, яка набрала законної сили 18.03.2024 року.

Жодної дії державним виконавцем щодо сприяння у передачі дитини або організації спілкування в межах судового рішення виконавцем не здійснено. Також державним виконавцем не зафіксовано відмови боржника від виконання рішення, не складено належного акту про перешкоджання виконанню рішення.

Виконавчі дії завершено о 10 годині 37 хвилин, відповідно до акту державного виконавця, тобто 37 хвилин.

Таким чином, дії виконавця фактично є імітацією виконання судового рішення, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства України.

Дії старшого державного виконавця Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни зведені до повідомлення про неуспішну спробу побачення та відмову дитини бачитися з скаржником, що підтверджується відповідним Актом державного виконання, виданим старшим державним виконавцем Дарницького РВ ДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владиславою-Марією Сергіївною, який по суті своїй є скоріше декларацією про бездіяльність, ніж виконавчим документом.

Працівники ДВС та інші посадові особи, що брали участь у заходах примусового виконання виконавчого листа 04.08.2025 року, не просто взяли до уваги, а зробили основною підставою своєї бездіяльності, та не виконання судового рішення, думку дитини, що мала наявні ознаки відчуження одного з батьків, порушивши процедуру, передбачену п. 7 ч. 2 розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом від 02.04.2012 року №512/5 Міністерства юстиції України, де зазначено, що у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Посадовою особою ДВС не залучено експерта або спеціаліста (психолога), а також не вчинено жодних інших дій, передбачених чинним законодавством, інструкцією та здоровим глуздом, чим фактично заблоковано, та унеможливлює подальше належне проведення виконавчих дій, а також, в черговий раз продемонстровано свій непрофесіоналізм.

Порушенням, допущеним старшим державним виконавцем Ковтун Владиславою-Марією Сергіївною під час виконавчих дій 04.08.2025р., є ігнорування застосування заходу примусу, передбаченого законом, - накладення штрафу. Під час виконавчих дій 04.08.2025 року рішення суду не виконано. Поважних причин для невиконання рішення боржник не надав. Отже, у виконавця виник прямий і безумовний обов`язок ухвалити постанову про накладення штрафу. Всупереч цій імперативній нормі, старший державний виконавець Ковтун Владислава-Марія Сергіївна не винесла постанову про накладення штрафу на боржника ОСОБА_2 . Замість застосування єдиного передбаченого законом першочергового заходу впливу, вона обмежилася складанням акту, фактично легалізувавши невиконання рішення суду (т. 1 а.с. 1-6).

13 жовтня 2025 року від ОСОБА_2 до суду надійшли письмові заперечення на скаргу, в яких останній просив відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі з тих підстав, що стягувач у своїх численних скаргах до суду вдається до неаргументованих та безпідставних звинувачень державного виконавця в межах ВП №75371998, представників органів національної поліції, представників органу опіки та піклування та інших учасників виконавчого провадження, що є з її боку зловживанням своїми процесуальними правами, суперечить засадам та принципам цивільного судочинства.

При поданні чергової скарги від 14.08.2025 року скаржник не наводить обґрунтованих та підтверджених належними і допустимими доказами аргументів, які б надавали можливість прийти до обґрунтованого правового висновку щодо наявності факту порушення прав стягувача представником суб`єкта владних повноважень.

Весь зміст скарги від 14.08.2025 року зводиться до приниження людської гідності учасників виконавчого провадження, що не відповідає принципам цивільного судочинства та засадам добросовісності і суперечить Правилам адвокатської етики.

Старшим державним виконавцем Ковтун В.М.С. вчиняються всі необхідні дії направлені на забезпечення виконання Постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 року, в той час стягувачем вчиняються перешкоди у виконавчому провадженні, залучаються до участі у проведенні виконавчих дій треті особи із сумнівною репутацією, які не є учасниками виконавчого провадження, та нехтуються права і інтереси дитини.

Державний виконавець діяла виключно в межах наданих їй законних повноважень, забезпечуючи умови для виконання рішення суду, сприяючи організації зустрічі, однак об`єктивно не могла і не мала права всупереч волі дитини застосовувати будь-які примусові заходи, що могло перетворитись на насильство відносно дитини, а тому посилання стягувача на «відсутність ефективної реалізації» позбавлені будь-якого сенсу, оскільки ефективність у даній ситуації полягала саме в тому, щоб не поглиблювати вже існуючу травму, а мінімізувати шкоду, завдану саме ОСОБА_1 і водночас забезпечити першочерговий міжнародно-правовий стандарт недопущення прав дитини.

Стягувач вчиняє грубі й неправомірні дії, спрямовані на перешкоджання виконавчим діям, умисно та неправомірно здійснює спроби впливу на державного виконавця (відверто здійснює тиск), у тому числі, шляхом подання безпідставних та надуманих скарг, з метою незаконного спонукання (підбурювання) органу примусового виконання до притягнення його до відповідальності за дії, які він фактично не вчиняє та не має мети їх вчиняти.

Таким чином, саме стягувач системно і цілеспрямовано «зриває» проведення виконавчих дій, створює перешкоди для належного виконання рішення суду, при цьому, безпідставно намагаючись перекласти відповідальність за власні деструктивні дії на державного виконавця.

Права ОСОБА_1 , як сторони виконавчого провадження, не зазнали жодних порушень, оскільки остання фактично не змогла у будь-який спосіб обґрунтувати та конкретизувати, у чому саме проявляється неправомірність бездіяльності державного виконавця, не надала ані належних, ані допустимих, ані достовірних доказів, які у своїй сукупності можна було б кваліфікувати як достатні докази на підтвердження заявлених доводів, а натомість єдиною реально встановленою обставиною є те, що державний виконавець, діючи виключно у межах наданих законом повноважень та у спосіб, прямо визначений приписами Закону України «Про виконавче провадження», здійснювала усі необхідні заходи, спрямовані на примусове виконання судового рішення, чим повністю спростовується будь-яке твердження стягувача про бездіяльність чи недотримання вимог закону з боку державного виконавця, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для задоволення поданої ОСОБА_1 скарги. (т. 1 а.с. 129-142).

19 жовтня 2025 року до суду від представника ОСОБА_4 - адвоката Чоклі Є.Ю. надійшла відповідь на заперечення боржника ОСОБА_2 , в яких остання просила відхилити заперечення боржника як безпідставні, оскільки такі заперечення жодним чином не спростовують фактів, що є предметом розгляду скарги, зокрема: 04.08.2025 року рішення суду не було виконано; державний виконавець всупереч чинному законодавству, не застосовує жодних заходів впливу на боржника, передбачених чинним законодавством; державний виконавець не вчинює жодних дій для зобов`язання боржника сприяти налагодженню спілкування матері та дитини; державний виконавець проігнорував висновок психолога, який фіксував перешкоджання з боку боржника, та склав неповний, упереджений акт, переклавши всю відповідальність на дитину, відтак саме ця бездіяльність є предметом оскарження (т. 1 а.с. 183-186).

30 жовтня 2025 року до суду від старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни надійшов відзив на скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні скарги в повному обсязі (т. 1 а.с. 234-239).

На обґрунтування відзиву зазначала, що на виконанні Дарницького відділу ДВС перебуває виконавче провадження №75371998 з примусового виконання виконавчого листа Володарського районного суду Київської області №940/448/23 від 18.03.2024 року щодо зобов`язання батька ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей дитини з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень.

На підставі постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 року, резолютивною частиною якого визначено: тимчасово до набрання законної сили рішенням руду визначення місця проживання дитини, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця по 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця по 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

31.07.2025 року до Дарницького відділу ДВС надійшов оригінал виконавчого листа Володарського районного суду Київської області №940/448/23 від 18.03.2024 року.

Після надходження вказаного оригіналу виконавчого документу державним виконавцем організовано подальше примусове виконання.

Для цього старшим державним виконавцем 31.07.2025 року винесено постанови про залучення: працівників органів внутрішніх справ Дарницького УП ГУНП для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавця/ів та залучених осіб при проведенні виконавчих дій, представників органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих дій, представників (психологів) Дарницького районного в м. Києві центру соціальних служб у проведенні виконавчих дій, що відбудуться 04.08.2025 року за адресою: АДРЕСА_1 о 10 год. 00 хв.

Отримавши таку постанову старшого державного виконавця, Дарницький районний в м. Києві центр соціальних служб повідомив виконавчу службу, що у штаті Центру не передбачені посади психолога або медіатора відповідної кваліфікації для надання соціально-психологічних послуг учасникам виконавчих проваджень для вирішення спірних питань та сприяння у виконанні судового рішення, відтак Центр не має повноважень та правових підстав бути залученим до участі у виконавчому провадженні №75371998.

Оцінку емоційного та психологічного стану дитини (бесіди, зустрічі зі сторонами виконавчого провадження, дитиною, тощо) проводять незалежні психологи, які мають відповідні підготовку та кваліфікаційне свідоцтво державного зразка.

04.08.2025 року старшим державним виконавцем Ковтун В.-М.С. проведено перевірку виконання рішення суду, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_2 забезпечено надання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 для зустрічі дитини з матір`ю ОСОБА_1 , але дитина відмовилася заходити до квартири та спілкуватися з матір`ю. Остання намагалась вмовити дитину, проте дитина відпиралась від матері та відмовилась спілкуватись.

Під час проведення виконавчих дій були присутні сторонні особи, яким пропонувалось вийти, але всі сторонні особи залишились. В цей час в присутності дитини її батьками, тобто стягувачем та боржником, з`ясовувались стосунки на підвищених тонах, мали місце крики з боку сторонніх осіб, які там були також присутні. За результатом проведених виконавчих дій державним виконавцем складено відповідний акт державного виконавця від 04.08.2025 року. Виконавчі дії фіксувались на боді-камеру представника патрульної поліції ст. лейтенанта поліції Ступак В.В.За умови небажання дитини спілкуватись з матір`ю не вбачається належної результативності проведення виконавчих дій за відсутності участі психолога (експерта, спеціаліста), оскільки виконати рішення суду без добровільного бажання дитини є фактично неможливим, з огляду на те, що постійно фіксується її небажання зустрічатися із стягувачем, яка повсякчас залучає до виконавчих дій сторонніх осіб, які перебувають в квартирі АДРЕСА_2 , а також вдається до викликів поліції за відсутності такої необхідності.

Оскільки сама дитина не бажає спілкуватись із стягувачем, на сьогодні відсутні підстави застосування штрафних санкцій відносно ОСОБА_2 (боржника). Саме дитина ОСОБА_3 відмовляється спілкуватись із матір`ю, а остання, в свою чергу, згоди на роботу з психологом не надає, вимогу державного виконавця від 10.09.2025 року не виконує.

Стосовно тверджень стягувача, що державним виконавцем не розроблено жодної реальної стратегії забезпечення виконання рішення суду, не вжито заходів підготовки дитини до спілкування з матір`ю, - то такі дії не входять до повноважень державного виконавця. Натомість, стягувач від організації такого спілкування профільним та кваліфікованим спеціалістом відмовляється.

Старшим державним виконавцем Ковтун В-М.С. скеровано ряд запитів до державних установ та організацій щодо залучення відповідного спеціаліста до роботи із дитиною в межах виконавчого провадження, і тільки Дніпровський центр соціальних служб у м. Києві повідомив про наявність такого спеціаліста, який може проводити соціальну роботу з дитиною, проте за умови згоди двох батьків дитини.

24 вересня 2025 року боржник повідомив про надання ним згоди на таку роботу, стягувач же своєї згоди не наддала й до сьогодні.

Питання щодо залучення психолога до проведення виконавчих дій залишається невирішеним, подальше проведення перевірки виконання рішення суду без залучення психолога є недоречним та нерезультативним, з огляду на вочевидь відвертий супротив дитини ОСОБА_3 від спілкування із стягувачем протягом всього періоду виконавчого провадження.

Державним виконавцем було повторно направлено запит до Дніпровського центру соціальних служб у м. Києві щодо інформації про можливість їхнього будь-якого залучення, на що 22.10.2025 року надійшла відповідь про те, що психологічна робота з дітьми проводиться виключно за згодою обох батьків (т. 1 а.с. 234-238).

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державних виконавців Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - відмовлено (т. 5 а.с. 99-104).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 31 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення про задоволення скарги та визнання бездіяльності державного виконавця протиправною (т. 5 а.с. 183-188).

На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, поклав в основу своїх висновків обставини, які виникли після проведення спірних виконавчих дій 04.08.2025,що є процесуально неприпустимим та свідчить про неправильне визначення предмета доказування у справі.

Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваної ухвали , предметом розгляду була правомірність дій та бездіяльності державного виконавця саме під час проведення виконавчих дій 04.08.2025 року, зокрема, щодо належного забезпечення виконання рішення суду у визначений час і місці; фіксації факту невиконання рішення боржником; застосування передбачених законом заходів примусу, у тому числі накладення штрафу.

Водночас, обґрунтовуючи відмову у задоволенні скарги, суд першої інстанції послався, зокрема, на подальше листування державного виконавця з органами та установами щодо залучення психолога; направлення вимог сторонам щодо надання згоди на проведення психологічної роботи та обставини ненадання такої згоди стягувачем; висновок експерта від 04.03.2026 року щодо можливих негативних наслідків примусу до спілкування; інші дії та події, що мали місце після 04.08.2025 року.

Таким чином, суд фактично оцінив не правомірність поведінки державного виконавця на момент вчинення оскаржуваних дій, а подальший розвиток подій у виконавчому провадженні.

Такий підхід суперечить правовій природі судового контролю за виконанням судових рішень, оскільки відповідно до положень процесуального закону предметом розгляду у даній категорії справ є законність конкретних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на момент їх вчинення, а не їх подальше виправдання або доповнення новими обставинами.

Отже, обставини, на які послався суд першої інстанції та які виникли після

04.08.2025 року,не можуть бути використані для підтвердження правомірності дій чи бездіяльності державного виконавця під час проведення виконавчих дій у зазначену дату.

Більше того, врахування таких обставин призвело до підміни предмета доказування у справі та фактичного звільнення державного виконавця від обов`язку діяти ефективно, своєчасно та у повному обсязі саме у момент проведення виконавчих дій.

За таких обставин висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та зроблені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Крім того, відповідно до пункту 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець зобов`язаний залучити представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови.

Зміст наведеної норми свідчить про альтернативний характер передбачених нею процесуальних дій, оскільки використання сполучника «або» надає державному виконавцю право обрати один із визначених способів з`ясування причин відмови дитини від контакту зі стягувачем. Відтак, залучення одного із передбачених суб`єктів саме по собі може свідчити про формальне виконання вимог Інструкції.

Разом із тим, таке залучення не є самоціллю, а має бути спрямоване на досягнення конкретного результату - встановлення та належне підтвердження причин відмови дитини від контакту, що підлягає фіксації у відповідних процесуальних документах.

Як убачається з матеріалів справи, постановою державного виконавця від31.07.2025 року було залучено представників органу опіки та піклування до участі у виконавчих діях, копію якої направлено до Служби у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

Водночас, згідно з актом державного виконавця, під час проведення виконавчих дій була присутня посадова особа органу опіки та піклування - начальник відділу з питань вирішення сімейних спорів Синявська Н.

Однак, сам по собі факт присутності представника органу опіки та піклування не свідчить про належне виконання вимог Інструкції.

Зміст акту державного виконавця не містить жодних відомостей про здійснення таким представником будь-яких дій, спрямованих на з`ясування причин відмови дитини контактувати зі стягувачем; надання ним висновків або пояснень щодо емоційного стану дитини; оцінку поведінки сторін чи обставин, які могли впливати на можливість виконання судового рішення.

Відсутність у матеріалах справи будь-якого вмотивованого висновку представника органу опіки та піклування свідчить про те, що причини відмови дитини не були встановлені та підтверджені у порядку, передбаченому Інструкцією.

За таких обставин, сама по собі відмова дитини від контакту не може вважатися встановленою як юридично значуща обставина, що перешкоджає виконанню судового рішення.

Більше того, за відсутності належного з`ясування причин такої відмови державний виконавець був позбавлений правових підстав для висновку про наявність поважних причин невиконання рішення суду боржником.

Отже, невиконання рішення суду у даному випадку не було належним чином обґрунтоване, а відтак у державного виконавця виник обов`язок застосувати передбачені законом заходи примусового виконання, зокрема накладення штрафу.

Також, відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, державний виконавець має право відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою сторони виконавчого провадження на строк до десяти робочих днів.

Про відкладення проведення виконавчих дій державний виконавець зобов`язаний винести відповідну постанову.

Аналогічні положення містяться і в пункті 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, відповідно до якого у разі наявності обставин, що перешкоджають проведенню побачення стягувача з дитиною, державний виконавець відкладає проведення виконавчих дій у порядку, визначеному статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, законодавством передбачено чіткий процесуальний механізм реагування державного виконавця у випадку, якщо під час проведення виконавчих дій виникають обставини, що перешкоджають реалізації побачення між дитиною та стягувачем.

У такому випадку державний виконавець зобов`язаний або встановити факт невиконання судового рішення боржником без поважних причин та застосувати передбачені законом заходи примусового виконання, або, за наявності об`єктивних обставин, що перешкоджають проведенню побачення, відкласти проведення виконавчих дій із винесенням відповідної постанови.

Разом з тим, з матеріалів виконавчого провадження вбачається, що державний виконавець під час проведення виконавчих дій 04.08.2025 року не встановила наявності будь-яких об`єктивних обставин, які б унеможливлювали проведення побачення, не винесла постанову про відкладення проведення виконавчих дій та не застосувала передбачених законом заходів примусового виконання.

Посилання суду першої інстанції та державного виконавця на сам факт відмови дитини від контакту зі стягувачем без належного процесуального встановлення причин такої відмови не може вважатися достатнім та допустимим обґрунтуванням невиконання судового рішення. Така відмова набуває юридичного значення виключно за умови її підтвердження у встановленому порядку із залученням відповідних спеціалістів та наданням вмотивованого висновку щодо її причин. За відсутності такого підтвердження посилання на небажання дитини є лише фактичним припущенням, яке не звільняє боржника від обов`язку виконати судове рішення та не усуває обов`язку державного виконавця вживати передбачених законом заходів примусового виконання.

Таким чином, покладення судом першої інстанції в основу своїх висновків обставини відмови дитини без її належного процесуального встановлення свідчить про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

При цьому, як убачається з акту державного виконавця та встановлено самим судом першої інстанції, під час проведення виконавчих дій мав місце конфлікт між сторонами, який супроводжувався підвищеним емоційним напруженням, з`ясуванням відносин та участю сторонніх осіб .

Зазначені обставини були належним чином зафіксовані державним виконавцем та прямо визнані судом першої інстанції.

Водночас, констатувавши наявність конфліктної ситуації, суд першої інстанції не надав їй належної правової оцінки та безпідставно не розцінив такі дії як перешкоджання виконанню судового рішення.

Такий підхід є помилковим, оскільки наявність конфлікту, що супроводжується активною протидією, створенням напруженої обстановки, залученням сторонніх осіб та фактичним унеможливленням реалізації визначеного судом способу спілкування, об`єктивно свідчить про існування перешкод у виконанні рішення суду.

Ігнорування судом зазначених обставин призвело до їх неправильної юридичної кваліфікації та, як наслідок, до помилкового висновку про відсутність підстав для застосування заходів примусового виконання.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення, що зобов`язує його вчинити певні дії, державний виконавець зобов`язаний встановити факт такого невиконання та вжити передбачених законом заходів примусового виконання.

Частиною першою статті 75 цього Закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин рішення суду державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника.

Таким чином, застосування штрафу у даному випадку є не правом, а процесуальним обов`язком державного виконавця, який виникає після встановлення факту невиконання судового рішення без поважних причин.

Як встановлено матеріалами справи, під час проведення виконавчих дій04.08.2025 року побачення між дитиною та стягувачем фактично не відбулося, при цьому:державним виконавцем не встановлено жодних об`єктивних обставин, які б унеможливлювали виконання рішення;не підтверджено існування поважних причин такого невиконання;відсутній будь-який висновок представника органу опіки та піклування щодо причин відмови дитини;не винесено постанову про відкладення виконавчих дій у порядку статті 32Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин державний виконавець була зобов`язана надати належну правову оцінку діям боржника та винести постанову про накладення штрафу.

Натомість, державний виконавець, не встановивши поважності причин невиконання судового рішення, не застосувала передбачений законом захід примусового виконання та фактично утрималась від реагування на невиконання судового рішення боржником.

Така бездіяльність суперечить вимогам статей 18, 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», а також принципу обов`язковості судового рішення, закріпленому у статті 129-1 Конституції України.

Фактично невжиття державним виконавцем передбачених законом заходів примусового виконання створює ситуацію, за якої судове рішення залишається декларативним, а його виконання залежить виключно від волевиявлення боржника, що є неприпустимим у правовій державі.

Більше того, незастосування штрафу унеможливлює реалізацію передбаченого законом поетапного механізму реагування на невиконання судового рішення.

Відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладення штрафу є процесуальною передумовою для застосування подальших заходів відповідальності, а відповідно до статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання судового рішення тягне кримінальну відповідальність.

У даному випадку державний виконавець, встановивши факт невиконання судового рішення, не застосував передбачені законом заходи реагування, не виніс постанову про накладення штрафу та не здійснив попередження про кримінальну відповідальність.

Унаслідок такої бездіяльності фактично заблоковано передбачений законом механізм притягнення боржника до відповідальності, що створює ситуацію фактичної безкарності невиконання судового рішення.

Таким чином, бездіяльність державного виконавця призвела не лише до невиконання судового рішення, але й до усунення правових наслідків його невиконання, що є порушенням принципу обов`язковості судового рішення та підриває саму сутність виконавчого провадження як завершальної стадії судового захисту.

З аналізу мотивувальної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, визнавши факт відсутності реального виконання судового рішення, водночас дійшов висновку про правомірність дій державного виконавця та відсутність підстав для застосування заходів примусового виконання.

Такий підхід фактично призвів до легалізації невиконання судового рішення.

Суд, погодившись із доводами про небажання дитини спілкуватися з матір`ю, відсутність згоди на проведення психологічної роботи та наявність конфлікту між сторонами, визнав зазначені обставини достатніми для невиконання судового рішення, хоча такі обставини не були належним чином встановлені у передбаченому законом порядку та не можуть самі по собі вважатися поважними причинами невиконання рішення суду.

Фактично суд підмінив обов`язок держави забезпечити виконання судового рішення оцінкою поведінки сторін та суб`єктивних факторів, які не звільняють боржника від обов`язку виконати рішення суду.

Такий підхід суперечить конституційному принципу обов`язковості судового рішення, закріпленому у статті 129-1 Конституції України, а також правовій позиції, відповідно до якої виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на справедливий суд.

Невиконання судового рішення не може бути виправдане посиланням на поведінку сторін, конфліктні відносини чи інші обставини, які не підтверджені у встановленому законом порядку та не усувають обов`язку державного виконавця діяти ефективно, своєчасно і в повному обсязі.

Фактично погодившись із бездіяльністю державного виконавця, суд створив ситуацію, за якої виконання судового рішення поставлено у залежність від волевиявлення боржника та обставин, які не мають належного правового підтвердження.

Такий підхід суперечить самій природі виконавчого провадження як завершальної стадії судового захисту, оскільки нівелює обов`язковість судового рішення та позбавляє заявника ефективного засобу захисту його прав.

Оскаржувана ухвала не відповідає зазначеним вимогам, оскільки суд першої інстанції, встановивши факт невиконання судового рішення, наявність конфлікту між сторонами та відсутність фактичного забезпечення побачення, дійшов помилкового висновку про правомірність дій державного виконавця та відсутність підстав для застосування заходів примусового виконання.

При цьому, суд не врахував правову позицію Верховного Суду щодо обов`язку державного виконавця забезпечити реальне, а не формальне виконання судового рішення, а також щодо неприпустимості покладення наслідків невиконання рішення на стягувача чи обставини, які не підтверджені у встановленому законом порядку.

Крім того, суд першої інстанції не навів жодних мотивів відступу від відповідних правових висновків Верховного Суду, що свідчить про порушення вимог статті 263 ЦПК України.

З огляду на викладене ухвала суду першої інстанції постановлена з істотним порушенням норм процесуального права, із неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного і всебічного з`ясування обставин справи, що призвело до ухвалення помилкового рішення (т. 5 а.с. 183-188).

05 травня 2026 року ОСОБА_2 подав відзив в якому апеляційну скаргу просив залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу районного суду без змін (т. 5 а.с. 204-219).

06 травня 2026 року старший державний виконавець Дарницького ВДВС у м. Києві Ковтун В.-М.С. подав відзив в якому апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу районного суду без змін (т. 5 а.с. 222-230).

У судовому засіданні ОСОБА_1 , її представник - адвокат Філонова В.Ю. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити. ОСОБА_2 , його представник - адвокат Сербінова А.А. заперечували проти скарги і просили її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Представник Дарницького ВДВС у м. Києві - старший державний виконавець Дарницького ВДВС у м. Києві Ковтун В.-М.С. подала заяву з проханням розглянути справу за її відсутності (т. 5 а.с. 199-203, 229 зворот).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон АліментаріяСандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12?197гс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».

У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61?10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.».

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61?2417сво19)).

Судом встановлено, що на виконанні Дарницького відділу ДВС перебуває виконавче провадження №75371998 з примусового виконання виконавчого листа Володарського районного суду Київської області № 940/448/23 від 18.03.2024 року щодо зобов`язання батька ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей дитини з матір`ю ОСОБА_1 у встановлений судом графік побачень.

На підставі постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 року, резолютивною частиною якого визначено: тимчасово до набрання законної сили рішенням руду визначення місця проживання дитини, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_2 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця по 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця по 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей з матір`ю у встановлений судом графік побачень (т. 1 а. с. 8, т. 2 а. с. 1а-11, 19, т. 3 а. с. 6зв.-7).

16.08.2024 року старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун В.-М.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75371998 (т. 1 а.с. 8, т. 2 а.с. 19).

14.03.2025 старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун В.-М.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно актів державного виконавця, а саме: акту державного виконавця від 27 вересня 2024 року, 07 жовтня 2024 року, 04 листопада 2024 року, 02 грудня 2024 року, 20 січня 2025 року, 03 березня 2025 року, боржника ОСОБА_2 зобов`язано забезпечити надання дитини (т. 2 а.с. 200).

Відповідно до постанови про перевірку законності виконавчого провадження від 20.06.2025 року дії старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун В.-М.С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №75371998 від 14.03.2025 визнано такими, що вчинені з порушенням вимог пункту 9 частини 1 статті 39, статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№75371998 від 14.03.2025 року винесену старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун В.-М.С. (т. 2 а.с. 215-218).

23.06.2025 року головним державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О.Б., керуючись статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відновлення виконавчого провадження, яку направлено сторонам виконавчого провадження та до Володарського районного суду Київської області для повернення оригіналу виконавчого документа до Відділу (т. 2 а.с. 219-220).

31.07.2025 року до Дарницького відділу ДВС надійшов оригінал виконавчого листа Володарського районного суду Київської області №940/448/23 від 18.03.2024 року. Після надходження вказаного оригіналу виконавчого документу державним виконавцем організовано подальше примусове виконання. Для цього старшим державним виконавцем Ковтун В.-М.С. 31.07.2025 року винесено постанови про залучення: працівників органів внутрішніх справ Дарницького УП ГУНП для забезпечення охорони громадського порядку та фізичного захисту державних виконавця/ів та залучених осіб при проведенні виконавчих дій, представників органу опіки та піклування для участі у проведенні виконавчих дій, представників (психологів) Дарницького районного в м. Києві центру соціальних служб у проведенні виконавчих дій, що відбудуться 04.08.2025 року за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 24, кв. 21 о 10 год. 00 хв. (т. 3 а. с. 2-4).

Дарницьким районним в місті Києві центром соціальних служб (далі - Центр) розглянуто постанову від 31.07.2025 ВП № 75371998 стосовно залучення представників (психологів) Центру до участі у виконавчому провадженні, про що листом № 101/47-1238 від 01.08.2025 повідомлено, що Типовим штатним розписом, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 26 січня 2021 року № 29 «Про затвердження Примірного штатного нормативу чисельності працівників районного, міського, районного у місті, селищного, сільського центру соціальних служб», у штаті Центру не передбачені посади психолога або медіатора відповідної кваліфікації для надання соціально-психологічних послуг учасникам виконавчих проваджень для вирішення спірних питань та сприяння у виконанні судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, Центр не має повноважень та правових підстав, відповідно до чинного законодавства, бути залученим до участі у виконавчому провадженні № 75371998. Додатково повідомлено, що оцінку емоційного та психологічного стану дитини (бесіди, зустрічі зі сторонами виконавчого провадження, дитиною тощо) проводять незалежні психологи, які мають відповідну підготовку та відповідне кваліфікаційне свідоцтво державного зразка (т. 3 а.с. 8).

04.08.2025 року старшим державним виконавцем Ковтун В.-М.С. проведено перевірку виконання рішення суду, за результатами якої встановлено, що ОСОБА_2 забезпечено надання дитини ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 для зустрічі дитини з матір`ю ОСОБА_1 , але дитина відмовилася заходити до квартири та спілкуватися з матір`ю. Остання намагалась вмовити дитину, проте дитина відпиралась від матері та відмовилась спілкуватись. За результатом проведених виконавчих дій державним виконавцем складено відповідний акт державного виконавця від 04.08.2025 року. Виконавчі дії фіксувались на боді-камеру представника патрульної поліції ст. лейтенанта поліції ОСОБА_5 .. За умови небажання дитини спілкуватись з матір`ю не вбачається належної результативності проведення виконавчих дій за відсутності участі психолога (експерта, спеціаліста) (т. 1 а. с. 7-7зв., т. 3 а. с. 9-9 зв., т. 3 а. с. 117-117зв., 175-175зв.).

В ході проведення виконавчих дій виявлено наявність стійкого конфлікту між сторонами виконавчого провадження, виконавчі дії супроводжуються галасом, виясненням відносин між сторонами при дитині, залученням сторонніх осіб без повідомлення державного виконавця, неправдивих викликів працівників поліції та ігнорування вимог державного виконавця.

Старшим державним виконавцем Ковтун В-М. С. скеровано запити до органів (установ та організацій) державної влади щодо залучення відповідного спеціаліста до роботи із дитиною в межах виконавчого провадження, і тільки Дніпровський центр соціальних служб у м. Києві повідомив про наявність такого спеціаліста, який може проводити соціальну роботу з дитиною, проте за умови згоди двох батьків дитини (т. 1 а. с. 164, 188 - 188зв., т. 2 а. с. 106, 133 - 133 зв., т. 3 а. с. 11 - 13, 64 зв. - 65, 70 - 70зв., 84, 99, 99 зв., 104, 245).

Проте, згоди ОСОБА_1 до Дніпровського центру соціальних служб у м. Києві про проведення психологічної робот із дочкою ОСОБА_3 , не надходило (т. 1 а. с. 165, т. 3 а. с. 84зв., 248).

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Тетіївської міської ради від 17.07. 2023 року № 161 рекомендовано ОСОБА_2 звернутись до психолога з запитом про надання рекомендацій щодо налагодження позитивного ставлення дитини ОСОБА_3 до її матері ОСОБА_1 , рекомендувати батькам дотримуватись рекомендацій психолога (т. 3 а. с. 154).

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 письмово звертались із запитами до компетентних органів та організацій щодо можливості проведення психологічної роботи з дитиною ОСОБА_3 (т. 3 а. с. 84, 246, 247, т. 4 а. с. 130 - 132).

Судовий експерт Гончар Б.А., яка була залучена старшим державним виконавцем Ковтун В-М. С. до участі у виконавчих діях, у своєму висновку №1/26 від 04.03.2026 року, в п. 3 його резолютивної частини зазначила, зокрема, що подальше застосування примусу до ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо примусових контактів із матір`ю ОСОБА_1 може призвести до поглиблення травматичного досвіду, посилення психоемоційного стресу та більш значних негативних змін в індивідуально-психологічних особливостях дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 5 а. с. 41 - 73).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, суд враховує, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено жодного механізму, порядку, методики чи комплексної стратегічної моделі виконання рішень, що були покладені на державного виконавця всупереч установленим межам повноважень, функціональному призначенню та чітко визначеним законом обов`язкам.

Тобто такі дії не входять до повноважень державного виконавця, адже останній зобов`язаний діяти виключно на підставі Закону України «Про виконавчого проведення» не перевищуючи наданих законом владних повноважень.

Згідно Наказу Міністерства юстиції України про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 № 512/5, у разі якщо боржник не виконує рішення у зв`язку з відмовою дитини контактувати зі стягувачем, державний виконавець в установленому порядку залучає представників органів опіки та піклування, експерта або спеціаліста (психолога) для виявлення та/ або підтвердження причин такої відмови.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні скарги, вірно виходив з того, що оскільки в ході проведення виконавчих дій виявлено наявність небажання дитини спілкуватись з матір`ю, Відділом вживалися необхідні та можливі заходи та вирішувалось питання про залучення спеціаліста (психолога) до участі у виконавчому провадженні, а саме направлялись запити до Дарницького районного в місті Києві центру соціальних служб, Міського центру дитини та ВО КМР КМДА Службі у справах дітей, згідно отриманих відповідей - до повноважень вищевказаних установ не входить бути залученими до проведення виконавчих дій та для оцінки психоемоційного стану дитини.

До Відділу надійшла відповідь від Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб на звернення боржника щодо можливості проведення соціальної роботи з дитиною, згідно якої психологічна робота з дітьми проводиться виключно за згодою обох батьків.

Зважаючи на вищевказане, для подальшого проведення виконавчих дій та усунення перешкоди для спілкування дитини з матір`ю, а саме небажання дитини, вбачається за необхідне сторонам виконавчого провадження звернутись до Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб з письмовою згодою на залучення спеціаліста.

У зв`язку із чим, 10 вересня 2025 року старшим державним виконавцем Відділу Ковтун В.-М.С. скеровано боржнику та стягувачу вимогу виконавця щодо надання письмової згоди до Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб на проведення психологічної роботи з дитиною.

24 вересня 2025 року, боржник повідомив про надання ним згоди на таку роботу. ОСОБА_1 (стягувач) в суді апеляційної інстанції повідомила, що свою згоду надала із зауваженнями, оскільки саме психолог вищезазначеної соціальної служби надавала висновок щодо дитини сторін про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання апеляційного суду (т. 5 а.с. 247).

Поряд з цим, питання щодо залучення психолога до проведення виконавчих дій залишається невирішеним, подальше проведення перевірки виконання рішення суду без залучення психолога є нерезультативним, з огляду на наявний супротив дитини ОСОБА_3 під час попередніх зустрічей від спілкування з стягувачкою ОСОБА_1 протягом періоду виконавчого провадження.

Враховуючи встановлені у справі обставини, норми матеріального права, судом під час розгляду справи не встановлено дій боржника щодо перешкоджання матері спілкуватися з дитиною, проте неможливість виконання судового рішення про забезпечення позову в частині зустрічі і спілкування дитини з матір`ю, обумовлена випадками висловлення дитиною про небажанням дитини спілкуватися з матір`ю (відсутність емоційного контакту дитини з матір`ю), що може бути усунуто шляхом залучення психолога з метою проведення соціальної та психологічної роботи з дитиною та батьками, а доводи скарги про протиправну бездіяльності державного виконавця є безпідставними.

Судом не встановлено, що державний виконавець діяв не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження». Державний виконавець вживає необхідних та можливих дій з метою виконання судового рішення та забезпечення прав стягувачки на побачення та спілкування з дитиною.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності вказанихвисновків суду першої інстанції, тому судом апеляційної інстанції відхилені як необґрунтовані.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Процесуальних порушень, які б могли бути визнані підставою для скасування оскаржуваної ухвали, не встановлено.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення у справах «РуізТорія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), від 09 грудня 1994 року, пункт 29, Серія A, № 303-A, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» [ВП] (GarciaRuiz v. Spain) [GC], заява № 30544/96, пункт 26, ЄСПЛ 1999-I). Ці принципи застосовувалися у низці справ проти України (див., наприклад, рішення у справах «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47, від 15 листопада 2007 року, «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 25, від 18 липня 2006 року, та «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18 і 19, від 07 жовтня 2010 року).

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ставищенського районного суду Київської області від 23 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 28 травня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов