Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №2-546-1/10 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Київ

Унікальний номер справи № 2-546-1/10

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10368/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Кравченка Ю.В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Семенова Олександра Олександровича від 12 грудня 2025 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року до суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Ходак В.В. надійшла скарга на дії старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Семенова О.О. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором, в якій, з урахуванням зави про доповнення до скарги, просив:

визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Семенова О.О. щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12.12.2025 року;

скасувати постанову Святошинського ВДВС про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12.12.2025 року;

скасувати постанову Святошинського ВДВС про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 12.12.2025 року;

скасувати постанову Святошинського ВДВС про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 12.12.2025 року (т. 1 а.с. 1-5, 42-47).

На обґрунтування скарги зазначав, що на примусовому виконанні у Святошинському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-546-1/10 від 05.12.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн.

Зазначене виконавче провадження відкрите на підставі дублікату виконавчого листа, виданого відповідно до ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025 року.

Постанова про відкриття виконавчого провадження та інші постанови ухвалені в його межах є незаконними, адже на момент відкриття виконавчого провадження ухвала про видачу дубліката виконавчого листа не набрала законної сили. Виконавчий лист не відповідав вимогам дублікату виконавчого листа. Ухвала про видачу дубліката виконавчого листа є незаконною, адже підстави для його видачі відсутні (т. 1 а.с. 1-5, 42-47).

09.02.2026 року від представника ПАТ «Український комунальний банк» - Купчик Г.С. до суду надійшли заперечення на скаргу, в яких остання просила відмовити в задоволенні скарги, посилаючись на те, що заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 не погасив дотепер, навіть у примусовому порядку. Скаржник допустив зловживання процесуальними правами, подавши одночасно три аналогічні скарги на рішення державного виконавця. Ухвала суду від 28.04.2025 року є законною та набрала законної сили 13.05.2025 року (т. 1 а.с. 73-82).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення старшого державного виконавця Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Семенова О.О. від 12 грудня 2025 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором, відмовлено повністю (т. 1 а.с. 174-176).

Не погодившись з ухвалою районного суду, 09 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою задовольнити скаргу в повному обсязі (т. 1 а.с. 185-188, 232-239).

На обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд мотивував відмову у задоволенні скарги тим, що провадження вже закінчене. Це твердження прямо суперечить сталій практиці Верховного Суду згідно якої: «Закінчення виконавчого провадження не є підставою для відмови у розгляді скарги, оскільки законність дій виконавця має бути оцінена на момент їх вчинення».

Оскільки Постановою Київського апеляційного суду від 24.03.2026 року скасовано ухвалу про видачу дубліката, правова підстава для виконання зникла. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, дії виконавця щодо відкриття провадження за таких обставин мають бути визнані неправомірними.

Суд першої інстанції фактично ухилився від виконання обов`язку щодо перевірки доводів заявника, не дослідивши питання законності відкриття виконавчого провадження, накладення арешту та стягнення виконавчого збору.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що закінчення виконавчого провадження свідчить про відсутність предмета спору. Такий підхід суперечить правовій природі скарги на дії виконавця як засобу судового контролю за виконанням судових рішень. Закінчення виконавчого провадження є лише процесуальною дією виконавця та не усуває необхідності перевірки законності його попередніх дій, які вже спричинили правові наслідки для заявника.

Виконавче провадження було відкрито на підставі дубліката виконавчого документа, який у подальшому визнано таким, що виданий безпідставно, шляхом скасування відповідної ухвали суду. Скасування судового рішення означає втрату ним юридичної сили та неможливість породжувати правові наслідки. Отже, відсутність правової підстави для видачі дубліката виконавчого документа свідчить про відсутність правових підстав для відкриття виконавчого провадження з моменту його відкриття. Відповідно, всі виконавчі дії, вчинені у межах такого провадження, є незаконними.

Відмова суду у встановленні факту незаконності дій державного виконавця позбавляє заявника ефективного засобу юридичного захисту.

Згідно з матеріалами справи № 2-546-1/10 07 квітня 2011 року Святошинським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №2- 546-1/10, був отриманий представником ПрАТ «Український комунальний банк», що підтверджується відповідною розпискою представника.

За виконавчим листом №2-564-1/10 було відкрито виконавче провадження Святошинським ВДВС у місті Києві ЦМУМЮ (м. Київ) №26755427 від 27.05.2011 року та закінчено 04.10.2016 року.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року у справі №759/12855/14-ц видано дублікат виконавчого листа №2-546-1/10.

11 вересня 2014 року був отриманий виконавчий лист №2-546-1/10 на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 13 серпня 2014 у справі№759/12855/14-ц, який був отриманий державним виконавцем, що підтверджується відповідною відміткою на супровідному листу.

01 березня 2017 року було відкрито виконавче провадження №53492957 щодо примусового виконання виконавчого листа №2-546-1/10 від 08 вересня 2014року.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 р. у справі №759/18795/18 подання старшого державного виконавця Святошинського районного ВДВС м. Києва задоволено та видано дублікат виконавчого листа №2-546-1/10.

Постановою головного державного виконавця у ВП №53492957 Святошинського РВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ) Ковтуна В.В. від 02 березня 2021 року повернуто виконавчий лист №2-546-1/10 виданий 08 вересня 2014 року.

При порівнянні виконавчого листа № 2-564-1/10 від 07.04.2011 року та виданого у 2025 році документа встановлено наступні невідповідності: у виданому в 2025 році листі не повністю відтворено резолютивну частину рішення суду, що є прямим порушенням ст. 4 Закону «Про виконавче провадження»; у графі «на підставі чого виданий лист» зазначено ухвалу від 2025 року, хоча згідно зі ст. 431 ЦПК, виконавчий лист видається на підставі судового рішення по суті справи.

Згідно з інструкцією з організації примусового виконання рішень заява про примусове виконання рішення повинна містити відомості про часткове виконання рішення боржником, натомість стягувач свідомо маючи зазначену інформацію зазначає про те, що ніяких коштів не отримував, це підтверджується долученими до заперечень стягувача доказами, а саме: заявою стягувача до Святошинського ВДВС м. Києва про стан виконання у ВП №26755427 від 12.05.25 року та відповіддю на цю заяву Святошинського ВДВС м. Києва, згідно з якою стягувачу надано інформацію про продаж майна та його вартість.

Стягувачу та Святошинському ВДВС достеменно було відомо про виконання рішення суду згідно виконавчого листа № №2-546-1/10 від 07.04.2011 року, але цей факт був прихований та вимоги інструкції з організації примусового виконання рішень та ст. 4 Закону «Про виконавче провадження» виконані не були стягувачем та державним виконавцем.

Аналіз наданих суду документів (Заява банку № 109/25-Л та Відповідь ДВС № 215/25-л) доводить недобросовісну поведінку Стягувача, яку суддя Кравченко Ю.В. проігнорував:Згідно з відповіддю Святошинського ВДВС від 12.05.2025 року, ще 22.05.2012 року на користь банку було перераховано 107 421,42 грн. від реалізації автомобіля Боржника.

Подаючи заяву про відкриття провадження 05.12.2025 року та заперечення 06.02.2026 року, банк свідомо вказав заборгованість у повному обсязі (345 096,80 грн.), приховавши отримані раніше 107 000 грн.

Згідно з позицією Верховного Суду, надання стягувачем неправдивих відомостей та спроба подвійного стягнення є самостійною підставою для визнання дій виконавця неправомірними.

Суддя Кравченко Ю.В. всупереч ст. 89 ЦПК України не надав жодної оцінки цим доказам.

Таким чином, державний виконавець Семенов О.О. прийняв до виконання документ, який за своєю формою та змістом не є виконавчим документом у розумінні закону. Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 4 Закону, виконавець був зобов`язаний повернути такий документ стягувачу без виконання.

Окрім викладеного, також встановлено факт грубого порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме:

У виконавчому листі, виданому у 2025 році, відсутній номер кредитного договору, на підставі якого виникла заборгованість. Зазначений номер був обов`язковим реквізитом у рішенні суду від 2010 року та в оригінальному виконавчому листі від 2011 року.

Характерно, що номер кредитного договору також відсутній в оскаржуваній ухвалі судді Кравченка Ю.В. від 30.03.2026 р., що вказує на системне ігнорування судом першої інстанції обставин справи, які дозволяють ідентифікувати заборгованість.

Водночас, у постанові Київського апеляційного суду від 24.03.2026 р. номер кредитного договору та номер, дата рішення суду (2010 р.) зазначені чітко, що підтверджує наявність цих даних у матеріалах справи та їхню важливість для правосуддя та встановлення обставин справи. Постанова була долучена до матеріалів справи з копією оригіналу виконавчого листа від 2011 р.

Відсутність номера договору у виконавчому листі робить неможливим ідентифікацію платежів, стягнутих коштів, відкритих виконавчих проваджень та інших передбачених законом дій. Це було зроблено стягувачем та не враховано судом першої інстанції з метою приховання факту зарахування 107 421,42 грн., отриманих банком у 2012 році саме за цим кредитним договором. Державний виконавець Семенов О.О., отримавши лист без ключового ідентифікатора (номера договору), неповного зазначення резолютивної частини рішення, невідповідності дати вступу рішення в законну силу, відсутності інформації про часткове виконання рішення суду згідно з п.1 ч. 4 ст. 4 Закону, мав негайно повернути його Стягувачу, а не відкривати провадження.

Підставою для стягнення боргу є рішення суду по суті спору (від 2010 р.), а не процесуальна ухвала про видачу дубліката (від 2025 р.).

Ухвала 2025 року лише надає право отримати копію документа. Вона сама по собі не створює обов`язку. Стягнення на підставі «ухвали про видачу дубліката» - це юридична помилка.

В ухвалі судом невірно зазначено позицію скаржника. Згідно з протоколом та технічним записом засідання, скаржник наполягав на незаконності постанови про відкриття провадження, тоді як суддя у мотивувальній частині звів аргументацію до «необхідності підтвердження висновків», чого скаржник не зазначав (т. 1 а.с. 185-188, 232-239).

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ПАТ «Український комунальний банк» - адвокат Лобань Д.М. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи. які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази (т. 1 а.с. 243-246).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Судом встановлено, що 28 квітня 2025 року Святошинським районним судом міста Києва у справі № 2-546-1/10 було постановлено ухвалу, якою заяву представника ПАТ «Український комунальний банк» про видачу дублікату виконавчого листа - задоволено. Видано дублікат виконавчого листа за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30.03.2010 у справі № 2-546-1/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн. (т. 1 а.с. 11-12).

Згідно з довідкою про набрання рішенням законної сили від 30.11.2025, ухвала суду від 28.04.2025 набрала законної сили 13.05.2025 (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до дубліката виконавчого листа, виданого згідно з ухвалою від 28.04.2025, суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн. (т. 1 а.с. 10-11).

05 грудня 2025 року представник ПАТ «Український комунальний банк» - Купчик Г. звернулась до Святошинського ВДВС із заявою про примусове виконання рішення на підставі дублікату виконавчого листа № 2-546-1/10, що виданий 05.12.2025 року Святошинським районним судом м. Києва згідно ухвали № 2-546-1/10 від 28.04.2025 року (т. 1 а.с. 7-10).

12 грудня 2025 року старший державний виконавець Святошинського ВДВС Семенов О.О. прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн. (т. 1 а.с. 17).

12 грудня 2025 року старший державний виконавець Святошинського ВДВС Семенов О.О. прийняв постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 16).

12 грудня 2025 року старший державний виконавець Святошинського ВДВС Семенов О.О. прийняв постанову стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 18).

24 березня 2026 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025 скасував та в задоволенні заяви Товариства про видачу дубліката виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованості за кредитним договором відмовив (т. 1 а.с. 125).

26 березня 2026 року державний виконавець Святошинського ВДВС прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку зі скасуванням ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025. Зазначену обставину учасники справи визнали.

Факт прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 суд перевірив шляхом безпосереднього доступу до автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 ,виходив з того, що матеріали справи містять підтвердження, що 26 березня 2026 року державний виконавець Святошинського ВДВС прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку зі скасуванням ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025, на підставі якої було відкрите виконавче провадження. У зв`язку із закінченням виконавчого провадження була припинена чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення. Проти зазначених обставин скаржник у судовому засіданні не заперечив. У справі, що розглядається, підставою для відкриття виконавчого провадження, був дублікат виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованості за кредитним договором. Зазначений дублікат виданий на підставі ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025. Тобто, ухвала суду про видачу дублікату виконавчого листа та постанова про відкриття виконавчого провадження слід розцінювати як підставу (причину) і наслідок. Станом на день розгляду скарги ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025 скасована постановою Київського апеляційного суду від 24.03.2026.За таких обставин, районний суд констатував, що підстави для визнання рішень державного виконавця неправомірними станом на день розгляду скарги відсутні.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, викладеними в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, оскільки скасування ухвали про видачу дубліката виконавчого листа та закінчення виконавчого провадження з цих підстав не є підставою для відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця, адже дії/рішення державного виконавця підлягають оцінці станом на момент їх вчинення.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі статтею 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Статтею129-1 Конституції України закріплено обов`язковість судових рішень до виконання на всій території України. Крім того, обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства передбачених п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цимЗаконом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти/електронні гроші боржника.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду зі скаргою на рішення державного виконавця, ОСОБА_1 посилався на те, що на момент відкриття виконавчого провадження

№ НОМЕР_1 ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2025 року про видачу дубліката виконавчого листа не набрала законної сили, а також є незаконною, адже підстави для його видачі відсутні. Дублікат виконавчого листа, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, не відповідав вимогам законодавства, що є підставою для його повернення без виконання. Тому, вважав, що постанова Святошинського ВДВС про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 12.12.2025 рокує необґрунтованою та підлягає скасуванню, як і постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 12.12.2025 року та про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 від 12.12.2025 року.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 28 квітня 2025 року Святошинським районним судом міста Києва у справі № 2-546-1/10 було постановлено ухвалу, якою заяву представника ПАТ «Український комунальний банк» про видачу дублікату виконавчого листа - задоволено. Видано дублікат виконавчого листа за рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30.03.2010 у справі № 2-546-1/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АБ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн. (т. 1 а.с. 11-12).

Згідно з довідкою про набрання рішенням законної сили від 30.11.2025, ухвала суду від 28.04.2025 набрала законної сили 13.05.2025 (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до дубліката виконавчого листа № 2-546-1/10, виданого 05.12.2025 року згідно з ухвалою від 28.04.2025, суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн. (т. 1 а.с. 10-11).

05 грудня 2025 року представник ПАТ «Український комунальний банк» - Купчик Г. звернулась до Святошинського ВДВС із заявою про примусове виконання рішення на підставі дублікату виконавчого листа № 2-546-1/10, що виданий 05.12.2025 року Святошинським районним судом м. Києва згідно ухвали № 2-546-1/10 від 28.04.2025 року (т. 1 а.с. 7-10).

12 грудня 2025 року старший державний виконавець Святошинського ВДВС Семенов О.О. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання дубліката виконавчого листа № 2-546-1/10про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн. (т. 1 а.с. 17).

12 грудня 2025 року старший державний виконавець Святошинського ВДВС Семенов О.О. прийняв постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 16).

12 грудня 2025 року старший державний виконавець Святошинського ВДВС Семенов О.О. прийняв постанову стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 18).

Відтак, приватним виконавцем були вчинені передбачені законом дії, пов`язані з примусовим виконанням рішення суду відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, у ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» зазначені вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються:1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно з п.п. 1,6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті Закону № 1404-VIII, при надходженні до виконавця виконавчого документа, він зобов`язаний перевірити наявність в ньому всіх обов`язкових реквізитів, визначених частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIII. При цьому, на вчинення дій з перевірки відомостей, указаних у виконавчому документі, Законом № 1404-VIII та Інструкцією № 512/5 не відведено часу, оскільки, ураховуючи відомості виконавчого документа, виконавець повинен відкрити виконавче провадження не пізніше наступного дня після отримання виконавчого документа.

Повноваження виконавця відповідно до статті 4 Закону № 1404-VIII обмежуються лише перевіркою наявності у виконавчому документі усіх обов`язкових реквізитів та дотримання стягувачем вимог щодо пред`явлення виконавчого документа за місцем виконання, визначеному виконавчим документом.

З наявної у справі копії дублікату виконавчого листа № 2-546-1/10 вбачається, що у дублікаті виконавчого листа містяться всі необхідні реквізити, передбачені ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

Відтак, підстав для повернення виконавчого документу, а саме дубліката виконавчого листа № 2-546-1/10, у старшого державного виконавця Святошинського ВДВС Семенова О.О. не було, оскільки виконавчий лист відповідав вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, виходячи із системного тлумачення норм можна дійти висновку, що на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження у виконавця відсутній імперативний обов`язок, а отже, відсутній і будь-який механізм, спрямований на перевірку достовірності обов`язкових реквізитів виконавчого документа, у тому числі правильності зазначення дати набрання рішенням законної сили.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що у виконавчому листі невірно зазначено дату набрання законної сили рішення суду, що на думку скаржника було підставою для повернення виконавчого листа стягувачу.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями) (стаття 261 ЦПК України).

Касаційний суд вже звертав увагу, що у частині першій статті 261 ЦПК України передбачено загальне правило для всіх судових рішень, які постановлюються у формі ухвали. Ухвала суду набирає законної сили за правилами, передбаченим для рішення суду (стаття 273 ЦПК України), тільки в тому випадку, коли для конкретного виду ухвал це прямо передбачено процесуальним законом (статті 460, 479, 480, 487 ЦПК України). Можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції при цьому значення не має і на момент набрання нею законної сили не впливає. Ухвала суду за результатами розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця (стаття 451 ЦПК України) набирає законної сили за правилами статті 261 ЦПК України. Нормами розділу VІІ ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» не встановлено іншого порядку набрання законної сили ухвалами, які постановляються за наслідками розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватного виконавця. Додаткова ухвала суду про стягнення судових витрат за результатами розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця (стаття 451 ЦПК України) набирає законної сили за правилами статті 261 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2023 року в справі № 761/13085/14-ц (провадження № 61-6496св21)).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28травня 2025 року в справі № 2-78/2011 (провадження № 61-3738св25).

З огляду на зазначене, станом на день винесення постанови старшого державного виконавця Святошинського ВДВС Семенова О.О. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1- 12 грудня 2025 року та вчинення в цей день державним виконавцем інших виконавчих дій з примусового виконання дубліката виконавчого листа № 2-546-1/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Український комунальний банк» заборгованості за кредитним договором у сумі 343 776,80 грн., судових витрат у сумі 1 820,15 грн., а всього 345 096,80 грн., ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025 року набрала законної сили, що підтверджується наявною у справі довідкою № 2608/45402751 від 30листопада 2025 року (а.с. 12).

Подання 16 грудня 2025 року адвокатом Ходак В.В. у справі № 2-546-1/10 апеляційної скарги на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 28 квітня 2025 року на дату набрання нею законної сили не вплинуло, оскільки строк на подачу апеляційної скарги був поновлений ухвалою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року (справа № 2-546-1/10).

За таких обставин, аргументи скаржника про відсутність законної сили ухвали станом на день подання скарги не ґрунтуються на процесуальному законі.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що оскільки постановою Київського апеляційного суду від 24.03.2026 року скасовано ухвалу про видачу дублікату виконавчого листа, дії виконавця щодо відкриття провадження є неправомірними, адже станом на день винесення старшим державним виконавцем Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Семеновим О.О. постанови про відкриття виконавчого провадження та вчинення в цей день постанов про накладення арешту коштів боржника, стягнення виконавчого збору (12.12.2025 року), ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025 року видачу дублікату виконавчого листа була чинною.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні.

При цьому, колегія суддів враховує, що ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025 року скасована постановою Київського апеляційного суду від 24.03.2026 року.

26 березня 2026 року державний виконавець Святошинського ВДВС прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 у зв`язку зі скасуванням ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025, на підставі якої було відкрите виконавче провадження. В суді апеляційної інстанції апелянт ОСОБА_1 не заперечував того факту, що у зв`язку із закінченням виконавчого провадження була припинена чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 25).

Тобто, станом на дату розгляду скарги, виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено та припинена чинність арешту майна боржника та скасовані інші заходи примусового виконання рішення у зв`язку з постановою Київського апеляційного суду від 24.03.2026 року про скасування ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 28.04.2025 року про видачу дублікату виконавчого листа.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а відтак, відхиляються як необґрунтовані.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 28 травня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов