Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №381/4902/25 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року місто Київ

справа № 381/4902/25

апеляційне провадження № 22-ц/824/4088/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського районного суду Київської області від 30 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Соловей Г.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позов мотивовано тим, що позивач працював на посаді машиніста виробничого підрозділу Фастівське моторвагонне депо філії «Приміська залізниця», звідки звільнився 06.09.2024 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі ст. 38 КЗпП України). При звільненні роботодавцем не було дотримано вимоги статті 116 КЗпП України, так як не проведено остаточного розрахунку в день його звільнення (06.09.2024), як того вимагає чинне трудове законодавство, зокрема не були виплачені належні та гарантовані до виплати йому кошти відповідно до норм діючого у Фастівському моторвагонному депо філії «Приміська пасажирська компанія» колективного договору, а саме: одноразова матеріальна допомога в розмірі п`яти середньомісячних заробітків; додаткова матеріальна допомога в розмірі трьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті; матеріальна допомога на оздоровлення за 2022-2024 роки.

Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь одноразову матеріальну допомогу в сумі 108 580,05 грн; додаткову матеріальну допомогу в сумі 65 148,03 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки в сумі 49 158,00 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який станом на день подання цього позову становить в сумі 137 800,00 грн, дану позовну вимогу задовольнити станом на день ухвалення рішення у справі у відповідності до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду від 24.12.99 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення не виплачених при звільненні коштів та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що він сумлінно працював весь свій трудовий шлях та стаж його роботи на залізничному транспорті становив на день звільнення 31 рік, роботодавець в день звільнення мав виплатити гарантовану колективним договором додаткову матеріальну допомогу у розмірі 3 середньомісячних заробітків додаткового середньомісячного заробітку, що дорівнює 65 148,03 грн., проте додаткова матеріальна допомога не була виплачена у день звільнення, як і у випадку і з одноразовою матеріальною допомогою. Тому, недотримання посадовими особами відповідача вимог статті 116 КЗпП України носить системний характер. Інформація про зобов`язання роботодавця виплатити одноразову та додаткову матеріальні допомоги відповідно до п. 3.11 Колективного договору відображена у наказі про звільнення (з приміткою - після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»), проте рішення керівництва підрозділу або ж АТ «Укрзалізниця» жодним чином не впливає на обов`язок роботодавця виконати вимоги статті 116 КЗпП України та провести остаточний розрахунок в день звільнення та виплатити при цьому всі належні кошти саме у день звільнення.

Вказує, що відповідачем не було виплачено матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки, виплата якої передбачена у п. 3.19 Колективного договору, тим самим порушивши трудові права з оплати праці, що гарантовані колективним договором та ст. 18 КЗпП України.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів остаточний розрахунок при звільненні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилається на те, що судом не в повній мірі досліджено матеріали справи, та як наслідок не надано повної оцінки колективному договору. Судом залишено поза увагою, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлена п. 3.19 Колективного договору, який укладений між первинною профспілковою організацією та адміністрацією Фастівського моторвагонного депо, а підписантами колективного договору є голова профспілкової організації з однієї сторони та керівництво саме депо - з іншої сторони. Отже, будь-які зміни, доповнення до даного колективного договору можуть вноситись лише сторонами, які його уклали та підписали. Таким чином, відповідач своїм рішенням від 14.03.2022 не міг призупиняти будь-які положення Колективного договору Фастівського моторвагонного депо, оскільки не є його стороною та підписантом.

У відзиві на апеляційну, АТ «Українська залізниця» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, посилаючись на те, що відсутні підстави вважати, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо звернення позивача з пропуском строку на звернення до суду за захистом своїх прав.

В судове засіданні ОСОБА_2 та його представник - адвокат Осьмак А.В. не з'явилися. Адвокат Осьмак А.В. надіслав заяву про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що не має можливість прийняти участь у судовому засіданні з поважних причин, у зв'язку із зайнятістю в інших судових засіданнях, призначених на цей же день, а саме: у Сумському апеляційної суду у справі № 589/3360/25, судове засідання у якій призначене на 10 год 00 хв. 28 травня 2026 року; у Броварському міськрайонному суді Київської області, судове засідання, у якій призначено на 11 год. 30 хв. 28 травня 2026 року.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи та/або їх представників, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 та від 22 листопада 2024 року у справі № 727/6078/22).

Виходячи з наведеного, колегія суддів в межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки сторони скаржника у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи, та з огляду на те, що ОСОБА_1 був завчасно і належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а його представник не зазначив істотні для справи обставин, які він має намір особисто повідомити апеляційному суду, та не надав доказів на підтвердження того, що він представляє інтереси сторони у тих справах, у яких призначено судові засіданні, а саме: у Сумському апеляційної суду у справі № 589/3360/25, судове засідання у якій призначене на 10 год 00 хв. 28 травня 2026 року; у Броварському міськрайонному суді Київської області, судове засідання, у якій призначено на 11 год. 30 хв. 28 травня 2026 року,з урахуванням строків розгляду справи на підставі статті 372 ЦПК України клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи залишила без задоволення та ухвалила проводити розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді машиніста електропоїзда РПЧ8.

Згідно наказу (розпорядження) № 97/ос від 30.08.2024 року про припинення трудового договору (контракту) позивача було звільнено за власним бажанням у звязку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Також в даному наказі зазначено про виплати: п`яти середньомісячних заробітків (посадових окладів) передбачені ч.1 п. 3.11 Колективного договору зі змінами та доповненнями на 2001-2005 р.р. пролонговано на 2006-2024 р.р.; після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

3 середньомісячних заробітків (посадових окладів) передбачені ч. 2 п. 3.11 Колективного договору зі змінами та доповненнями на 2001-2005 р.р. пролонговано на 2006-2024 р.р.; після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

6 прожиткових мінімумів передбачені п. 3.19 Колективного договору зі змінами та допповненнями на 2001-2005 р.р., пролонговано на 2006-2024 р.р.; після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

6 прожиткових мінімумів передбачені п. 3.19 Колективного договору зі змінами та доповненнями на 2001-2005 р.р., пролонговано на 2006-2023 р.р. за 2023 рік, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»;

6 прожиткових мінімумів передбачені п. 3.19 Колективного договору зі змінами та доповненнями на 2001-2005 р.р. пролонговано на 2006-2024 р.р. за 2024 рік, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

З наказом ОСОБА_1 було ознайомлено 06.09.2024 року, про що міститься його підпис.

Згідно повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 06 вересня 2024 року позивачу було нараховано при звільненні та виплачено 18 540,32 грн.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав наказ (розпорядження) № 97/ос від 30.08.2024 року 06.09.2024 року, в якому містилось повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, які не відносяться до заробітної плати.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, згідно якої основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за1 працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (за особливі чи шкідливі умови праці тощо).

З вищевикладеного вбачається, що окрім самого факту виконаної роботи, заробітна плата залежить від обставин виконання цієї роботи: об`єму виконаної роботи (згідно плану чи понад план), періоду виконання (в денний робочий час, в нічні часи, вихідні та святкові дні, терміново), часу виконання роботи (вчасно, згідно графіка, понад графік), умов виконання (шкідливі та особливі умови).

Аналіз змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України, дає підстави для висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Однак, оскільки до заробітної плати не відносяться матеріальна допомога, грошова винагорода з нагоди ювілею та грошова винагорода за сумлінну працю на залізничному транспорті, вагомий особистий внесок у його розвиток, а тому, до позовних вимог позивача застосовується строк визначений ст. 233 КЗпП України.

Позивач звернувся з позовом до суду 28.08.2025 року, тобто, з пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

Згідно з ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

Позивачем клопотання про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушених трудових прав не заявлялося.

В судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивача в обґрунтування пропуску строку звернення до суду вказав на те, що позивач ОСОБА_1 02.05.2025 року звернувся з заявою до начальника виробничого структурного підрозділу моторовагонного депо Фастів про надання роз`яснення в невиплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік.

З Листа - відповіді щодо звернення позивача № РПЧ-8-02/267н вбачається, що відповідь було надано 16.05.2025 року.

В абзаці 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

Для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

З огляду на наведене, суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивач пропустив строк на звернення до суду з цим позовом та при цьому не навів будь-яких поважних підстав щодо його пропуску.

Апеляційна скарга не містить жодних доводів на спростовування вказаного висновку суду першої інстанції, стороною позивача не зазначено підстав за яких такий строк був пропущений.

Відтак, доводи апеляційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування судового рішення, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.

Рішення Фастівського районного суду Київської області від 30 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 01 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: