Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №756/2221/25 — Київський апеляційний суд

справа № 756/2221/25

головуючий у суді І інстанції Диба О.В.

провадження № 22-ц/824/3057/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Яхно П.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шуляк Надії Олександрівни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила суд стягнути з відповідачки на її користь грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США.

Позов обґрунтовано тим, що у листопаді 2024 року з метою придбання нежитлового приміщення позивач звернулася до відповідача за оголошенням наявним на одному із сайтів в мережі інтернет, внаслідок чого 20 листопада 2024 року під час спільної зустрічі позивачем в якості авансу у рахунок укладення у майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , були передані відповідачу грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США, на підтвердження чого відповідачем власноручно написано розписку про отримання вказаної суми.

Наступного дня позивач вирішила відмовитися від придбання вказаного нежитлового приміщення, у зв`язку з чим звернулася до відповідача з вимогою повернути отримані кошти у розмірі 20 000 доларів США, проте отримала відмову з посиланням на те, що зазначена сума є завдатком, який у випадку розірвання домовленості зі сторони покупця не повертається.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 000 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 306 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що факт отримання відповідачем коштів, знайшов своє підтвердження у процесі розгляду справи, а грошові кошти отримані відповідачем згідно з розпискою позивачу повернуті не були.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шуляк Н.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем до матеріалів справи долучено копію «Расписки» російською мовою без перекладу українською та належного засвідчення, що унеможливлює встановлення їх змісту, дослідження та оцінку судом; тому такі матеріали не можуть бути прийняті як докази.

Однак, до письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином, а правильність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою у порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат».

Відсутність належним чином засвідченого перекладу на українську мову документів, складених іноземною мовою, унеможливлює встановлення судом змісту таких документів, дії, яка вчинена на підставі вказаних документів, особи, якою вона була вчинена, на користь кого тощо.

З урахуванням викладеного, наявна в матеріалах справи «Расписка» є неналежним доказом, а тому наявність факту передачі грошових коштів не підтверджено належними письмовими доказами.

Відповідно до тексту «Расписки»: «Я ОСОБА_3 получила залог 20 000 $ США (двадцать тысяч долларов ) за помещение в АДРЕСА_1 , площадью 392 кв.м.».

Таким чином, у розписці не вказано від кого саме ОСОБА_1 отримала грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США, тобто реквізити сторони відсутні. Крім того, не доведено, що саме позивач ОСОБА_2 передала, такі кошти відповідачу, а отже на її користь можуть бути стягненні кошти.

Матеріали справи не містять письмового договору завдатку, який би міг підтвердити або спростувати наявність правовідносин між позивачем та відповідачем, за наслідком яких була видана спірна розписка на 20 000 доларів США, у пред`явленій розписці неможливо ототожнити позивача з особою, що передала грошові кошти відповідачу через відсутність реквізитів сторін у розписці.

Крім цього пояснення свідків, допитаних у межах справи є суперечливими: відповідач пояснила, що вона вела перемовини з батьком позивача, а не знає особисто і була впевнена, що договір повинен бути укладений з її батьком; сама позивач повідомила, що гроші передавала вона сама, її батько (свідок) повідомив, що не бачив передачі грошових коштів, позивач повідомила, що гроші передавала мати позивача (свідок у справі), чоловік відповідача повідомив, що гроші передавала мати позивача, а перемовини проводились з батьком позивача, - але ж не з нею самою. При цьому, батько позивача повідомив під час виготовлення розписки, що його донька (позивач) «допомагає йому з документами», з чого відповідач зробила висновок, що позивач допомагала батькам придбати офіс і про те, що договір буде укладено саме з позивачем вона повідомлена не була. Отже, пояснення, свідків та сторін є суперечливими, а належний письмовий доказ про отримання коштів і того, що кошти було отримано саме від позивача у справі відсутній.

Судом першої інстанції ухвалено рішення про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США, тобто в іноземній валюті.

Гривня, як національна валюта, вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Розписка укладена 20 листопада 2024 року. 20 000 доларів США станом на 20 листопада 2024 року еквівалентно 826 620 грн, відповідно до офіційного курсу НБУ (41,331 грн за 1 долар США).

Вимог про стягнення грошових коштів у гривні позовна заява, не містить, а суд не може вийти за межі позовних вимог та на порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних і операцій є неправомірним й недопустимим, оскільки іноземна валюта у спірних; правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

Відповідач в телефонному режимі з батьком позивача - ОСОБА_4 , який представився покупцем, домовились про зустріч, яка відбулася у кав`ярні, після чого було проведено огляд приміщення та погоджено умови щодо сплати податків у випадку придбання приміщення. Після обговорення позивач та її батько повідомили, що готові дати завдаток. Все відбувалося у машині відповідача, де на прохання та під диктовку позивача відповідачем було складено розписку. Після того як батько позивача прочитав розписку, мати позивача передала гроші відповідачу.

При цьому відповідач у результаті обговорення та погодження умов майбутнього договору купівлі-продажу, була впевнена, що покупцем виступатиме батько позивача.

Крім того, у той же день сторонами було обумовлено вартість майбутнього продажу нежитлового приміщення, а також вирішено питання щодо сплати податків у зв`язку із продажем такого приміщення (яке було включено у вартість майбутнього продажу). Про обізнаність позивача про ціну нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , сама зазначила у листуванні у месенджері Вайбер.

Крім того, 20 грудня 2024 року відповідач зв`язалася з позивачем з метою з`ясування всіх обставин. Проте, позивач у останній день строку передбаченого для укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення намагався в односторонньому порядку змінити умови договору, а саме: зменшити обумовлену раніше сторонами вартість майбутнього продажу нежитлового приміщення. Крім того, відповідач надала позивачу документи, що підтверджують право власності на таке нежитлове приміщення та технічну документацію, а також договір оренди нежитлового приміщення з метою визначення рентабельності такого приміщення. Пізніше відповідач дізналася, що позивач з невідомих причин відмовляється від укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просила залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суд першої інстанції - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що саме відповідачка склала розписку російською мовою та у судовому засіданні надавала пояснення російською мовою, пояснивши це не володінням українською мовою.

Вказує, що складена відповідачкою розписка, текст якої не викликає складнощів у розумінні її змісту, очевидно та недвозначно дозволило встановити дійсні правовідносини сторін.

Суд здійснив огляд оригіналу розписки у судовому засіданні.

Зазначає, що апелянт помилково ототожнює мову процесуальних документів, які мають складатись українською мовою (заяв/апеляційних та касаційних скарг, які подаються до суду учасниками справи) з мовою документів, які укладаються між сторонами справи та є письмовими доказами наявності між сторонами певних правовідносин. У разі необхідності перекладу спірної розписки державною мовою України з підстав наявності у відповідача труднощів у розумінні змісту такої розписки відповідач мала право подавати до суду заяву/клопотання про необхідність її перекладу або про залучення до справи перекладача, що не було зроблено.

Суд, для розуміння тексту розписки такого перекладу не потребував.

У відзиві відповідачка жодних заперечень щодо вказаного доказу не надала (стаття 178 ЦІК України зобов`язує відповідача надати всі заперечення саме під час підготовчого засідання), навпаки визнала як факт написання розписки, так і отримання грошових коштів у позивача саме у сумі, про яку зазначає позивач в позовній заяві, лише помилково витлумачивши зміст правовідносин сторін, що не впливає на обґрунтованість позовних вимог та законність рішення суду.

Апелянт не навів доказів того, що відсутність перекладу розписки українською мовою перешкодило йому або суду правильно встановивши обставини справи визначити дійсний зміст як розписки, так і правовідносин сторін та ухвалити законне та обґрунтоване рішення суду.

Апелянт наводить нерелевантну судову практику відповідно до ГПК України, у той час, як відносини сторін регулюються ЦПК України.

У свою чергу, до предмету доказування у цій справі входить саме факт передання коштів позивачем відповідачу, сума таких коштів та безпідставність їх отримання відповідачем.

Фактично, відповідач у відзиві на позов не заперечив передачі такої суми коштів позивачу, лише вказавши, що немає підстав для їх повернення.

У подальшому відповідачка під час усних пояснень вдалася до суперечливої поведінки щодо передачі коштів, намагаючись заплутати суд у встановленні обставин справи.

Відповідачка визнає отримання коштів, однак не може пояснити підставу їх подальшого утримання з огляду на положення законодавства.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Відповідно до тексту «Расписки» (дослівно): «Я ОСОБА_3 получила залог 20 000 $ США (двадцать тысяч долларов) за помещение в АДРЕСА_1 , площадью 392 кв.м. Продажа помещения должна состояться до 20 декабря 2024 г. В случае расторжения договоренности со стороны продавца обязуюсь вернуть залог в двойном размере. В случае расторжения договоренности со стороны покупателей, то залог не возвращается» (а.с. 15).

Як вбачається зі свідоцтва про право власності, виданого 12 грудня 2008 року ГУ Комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та технічного паспорту, виданого 12 грудня 2016 року ПП «Будсервіс-Проект Плюс», нежилі приміщення з № 1 по № 25 (групи приміщень №70) (офіс) загальною площею 392,60 кв.м) розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (літера А) належать ОСОБА_1 (а.с. 11-14).

06 січня 2025 року ОСОБА_2 направлено засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення у семиденний строк грошових коштів у сумі 20 000 доларів США за розпискою від 20 листопада 2024 року (а.с. 17).

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з положеннями статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі.

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана ОСОБА_2 грошова сума у розмірі 20 000 дол. США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком.

Враховуючи указані обставини та положення статті 570 ЦК України суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума, зазначена у розписці, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Указані висновки відповідають висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19), від 30 січня 2019 року у справі № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що факт передачі грошових коштів не підтверджено належними письмовими доказами, розписка складена російською мовою, переклад якої суду не надано, а також у такій не зазначено від кого саме ОСОБА_1 отримала грошові кошти.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Заявами по суті справи є:позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина 2 статті 174 ЦПК України).

Визнання - це повідомлення стороною чи іншими особами, які беруть участь у справі, обставин, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які за законом повинні доводити друга сторона чи інші особи. Процесуальним наслідком визнання в однією зі сторін факту встановленим є набуття фактом безспірного характеру і звільнення другої сторони від його доказування.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у своєму відзиві на позов визнала факт отримання нею від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США за розпискою від 20 листопада 2024 року (а.с. 66 т. 1).

Тобто матеріали справи містять процесуальний документ відповідачки із прямою вказівкою про визнання обставин (фактів), що мають значення для вирішення справи, зокрема щодо отримання грошових коштів у розмірі 20 000 доларів США за розпискою від 20 листопада 2024 року саме від позивачки.

Частиною 2 статті 82 ЦПК України передбачено, що відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Указане положення процесуального закону спрямоване на забезпечення передбачуваності процесуальної поведінки сторін спору та унеможливлення отримання процесуальних переваг недобросовісною стороною спору.

Відмова учасника процесу від обставини, які ним визнаються, можлива на стадії розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції.

Заперечуючи в апеляційній скарзі доведеність факту передачі грошових коштів, відповідачкою на порушення вимог частини 2 статті 82 ЦПК України не зазначено обґрунтування та не надано доказів того, що вона визнала ці обставини під час розгляду справи судом першої інстанції у відзиві на позов внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття відмови відповідачки від визнання обставин.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставність стягнення заборгованості в іноземній валюті, апеляційний суд враховує таке.

Згідно із статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини 1, 2 статті 192 ЦК України).

Згідно із статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, частина 2 статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

ОСОБА_2 , реалізуючи своє право на судовий захист та керуючись принципом диспозитивності, самостійно визначила свої позовні вимоги, спосіб захисту порушеного права та заявила у поданому позові вимоги про стягнення заборгованості саме в іноземній валюті.

Крім того, під час написання розписки, ОСОБА_1 без будь-яких зауважень чи застережень прийняла від ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті (доларах США).

Тобто на етапі підписання розписки відповідачка знала, що зобов`язання виражене в іноземній валюті та не заперечувала проти цього.

Посилання апелянта на те, що саме з вини позивачки сторони не уклали основний договір купівлі-продажу також не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шуляк Надії Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01 червня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська