Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №939/3064/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 939/3064/24 Головуючий у суді І інстанції Стасенко Г.В.

Провадження № 22-ц/824/7568/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив позбавити відповідачку батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що із 30 вересня 2008 року він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 29 липня 2024 року шлюб був розірваний. З відповідачкою вони припинили шлюбні відносини ще до розірвання шлюбу, у зв`язку з чим ОСОБА_2 переїхала проживати до своїх батьків, залишивши йому сина, і протягом тривалого часу не турбується про забезпечення дитини, не спілкується із сином, участі у його вихованні не приймає. Також він не може зареєструвати місце проживання дитини за адресою свого проживання, оскільки відповідачка на це не надає згоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано достатніх доказів того, що поведінка відповідачки відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками щодо дитини.

У своїх поясненнях ОСОБА_2 категорично заперечувала проти позбавлення її батьківських прав відносно її дитини ОСОБА_3 та вказала, що вона бажає спілкуватись та бачитись зі своїм сином, проте позивач не надає їй цієї можливості, внаслідок чого вона була позбавлена можливості належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Вказала, що ніколи не відмовлялася від виховання та утримання своєї дитини, має намір, бажання і матеріальні можливості для забезпечення на належному рівні виховання, утримання та нормального розвитку сина. Позбавлення її батьківських прав виключатиме можливість нормального спілкування із сином, участі у його вихованні, унеможливлюватиме можливість забезпечення безпечного, нормального розвитку дитини зараз та в майбутньому.

Висновок служби у справах дітей Бородянської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 не містить належних і переконливих обґрунтувань прийняття такого рішення та суперечить інтересам дитини, оскільки матір виявляє інтерес до дитини, вчиняючи дії, що свідчать про її бажання змінити свою поведінку на кращу сторону. Крім того, цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини.

З урахуванням наведеного, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які не можуть дійти порозуміння у питаннях, що стосуються спільної дитини, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України), для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки позбавлення відповідачки батьківських прав на цей час є недоцільним заходом, який не відповідає інтересам неповнолітньої дитини.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , не врахувавши факт неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_2 , яка після початку війни виїхала з України, не запропонувавши забрати сина із собою в безпечне місце. Відповідачка не повідомила ні позивачу, ні синові місце свого проживання у Німеччині. При опитуванні сина ОСОБА_4 в судовому засіданні суд не дав можливості позивачу поставити дитині питання, внаслідок чого не були з`ясовані важливі обставини у справі.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Карасьової Л.А. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Свої заперечення мотивує тим, що у сторін не склалися сімейно-шлюбні відносини і вона переїхала проживати до батьків, заливши з батьком проживати їх спільного сина, оскільки він був більше прив`язаний до батька і сам не бажав іти з нею, що змусило її з цим змиритися. Проте вона постійно спілкувалася з їх спільною дитиною, брала дитину на вихідні, влітку син завжди проживав разом з нею (батько дозволяв) і в цей період вона повністю його забезпечувала продуктами харчування, одягом тощо. Взагалі відповідачка намагалася бути завжди присутньою у житті своєї дитини, знала де син навчається, яка у нього успішність, чим захоплюється, допомагала йому з навчанням, займалася шкільними питаннями, водила його на виставки, в музеї, зоопарки та океанаріуми. Відповідачка з сином неодноразово їздили на море, а також подорожували разом. Вказані вище обставини підтвердила в судовому засіданні свідок, яка є вчителькою молодших класів та сусідкою сторін - ОСОБА_5 .

Разом з тим, через окупацію російськими військами селища Бородянка Київської області відповідачка змушена була покинути територію України та переїхати до іншої країни - Німеччини, а тому особисто не може відвідати дитину, проте неодноразово намагалася вийти на зв`язок із сином: телефонувала, писала повідомлення на його номер телефону, але син не відповідав, писав та відповідав за нього батько, оскільки він завжди використовував маніпуляції та психологічний тиск як на дитину, так і на матір, позбавляючи можливість сина живого спілкування з матір`ю. Відповідачка має можливість забрати сина до себе у Німеччину та забезпечити йому комфортні умови проживання, навчання і розвитку, але його батько категорично проти цього.

У 2024 році відповідачка намагалася надіслати кошти дитині, однак батько їх не прийняв, про що свідчать копія заяви на відправку переказу та квитанція банку від 07 березня 2024 року, що приєднані до матеріалів справи, а також пояснення самого позивача. І лише після подачі даного позову до суду позивач дозволив, а відповідач мала можливість надсилати кошти на утримання сина через міжнародну систему Вестерн Юніон до запиту позивачем, який отримував ці кошти на дитину, про що особисто підтвердив в судовому засіданні та підтверджують приєднані до матеріалів справи відповідні копії квитанцій з період з травня 2025 року по серпень 2025 року включно. Відповідачка продовжує надсилати позивачу щомісячно кошти на утримання їх спільного сина ОСОБА_4 та на ведення ним здорового способу життя, фінансуючи додатково заняття сина у фітнес-клубі, що підтверджується копіями квитанцій за період з вересня 2025 року по лютий 2026 року.

Крім того, перебуваючи на території України в селищі Бородянка Київської області у 2025 році, відповідачка мала можливість відвідати сина за місцем його проживання та навчання, а також полікувати йому зуби у приватній стоматологічний клініці, про що свідчить акт виконаних робіт на загальну суму 12 600 грн. Проживаючи в Німеччині, відповідачка неодноразово купувала сину та надсилала поштою різні смаколики та одяг, про що свідчать фіскальні чеки про купівлю різного одягу, фотосвітлини самого одягу. Намагаючись продовжувати підтримувати зв`язок із сином, спілкуватися з ним, відповідачка систематично поповнює йому мобільний зв`язок, про що свідчать квитанції із АТ «Ощадбанк». У листопаді 2025 року відповідачка у подарунок придбала сину планшет, про що свідчать фіскальні чеки ТОВ «Розетка.Юа». Якщо батько надалі не буде проти приймати матеріальну допомогу на дитину відповідачка буде продовжувати надавати її синові.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що вона не надає згоду на реєстрацію місця проживання спільного сина за адресою проживання позивача, то відповідачка зазначає, що вказана обставина не ставилася в обґрунтування позовних вимог і взагалі не розглядалася в суді першої інстанції, не підтверджена жодними доказами, а спільний син сторін має офіційну реєстрацію за адресою проживання матері.

Виконавчий комітет Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Короткий зміст пояснень, наданих в судовому засіданні

Позивач підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги, просив заслухати думку дитини у судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції задовольнив зазначене клопотання позивача та провів опитування неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який висловив бажання, щоб його мати була позбавлена відносно нього батьківських прав у зв`язку з тим, що після повномасштабного вторгнення рф на територію України вона виїхала до Німеччини, постійно проживає там, не цікавиться його життям, перераховує замало коштів на його утримання (100-150 євро) та може після досягнення ним повноліття стягувати з нього аліменти.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином через свого представника - адвоката Карасьову Л.А., яка надіслала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні суду першої інстанції.

Колегія суддів, вислухавши пояснення позивача та опитавши неповнолітнього сина сторін, в межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неявки представника відповідачки у судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи, та з огляду на те, що вона була завчасно і належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції і не зазначила істотні для справи обставин, які вона мала намір особисто повідомити апеляційному суду, з урахуванням категорії справи, строків її розгляду та доводів апеляційної скарги, в межах яких підлягає перегляду рішення суду першої інстанції, на підставі статей 369, 372 ЦПК України клопотання про відкладення розгляду справи залишила без задоволення та ухвалила проводити розгляд справи за відсутності сторони відповідачки.

Третя особа у справі явку свого представника в судове засідання не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомленаналежним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляла, тому колегія суддіввизнала, що їїнеявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Позиція Київського апеляційного суду

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників процесу,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі із 30 вересня 2008 року (а. с. 11).

29 липня 2024 року за рішенням Бородянського районного суду Київської області (справа № 939/1260/24) шлюб між сторонами був розірваний (а. с. 13).

Позивач та відповідачка є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дружні Бородянського району Київської області (а. с. 12).

Відповідно до копії акту обстеження на предмет проживання, який посвідчений 21 листопада 2024 року депутатом Дружнянського старостинського округу № 1 Бородянської селищної ради Науменком Д.М. у присутності свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , в АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; після розлучення батьків дитина проживає з батьком, перебуває на його утриманні; мати дитини ОСОБА_2 участі у його вихованні не приймає, коштів на утримання не надає (а. с. 14).

ОСОБА_3 у період часу з 2015 по 2024 рік навчався у Дружнянській гімназії і за місцем навчання характеризувався посередньо, що підтверджується копією довідки Дружнянської гімназії Бородянської селищної ради Київської області від 11 вересня 2024 року та копією характеристики з місця навчання (а. с. 15-16).

Відповідно до копії довідки Литовсько-Українського ліцею № 1 Бородянської селищної ради Київської області від 25 листопада 2024 року та копії характеристики з місця навчання ОСОБА_3 навчається у цьому закладі і за місцем навчання характеризується позитивно (а. с. 17-18).

Згідно із довідкою з Пенсійного фонду України - реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування ОСОБА_2 перебуває у реєстрі застрахованих осіб і за період з 2000 року по 2021 рік мала офіційний дохід (а. с. 98-100).

Згідно із копією заяви на відправку переказу від 07 березня 2024 року на день народження ОСОБА_3 від ОСОБА_2 було здійснено переказ коштів у розмірі 10 000 грн (а. с. 72).

З копій квитанцій про перерахування коштів через міжнародну систему «Western Union» вбачається, що ОСОБА_2 здійснила перерахунок коштів на ім`я ОСОБА_1 у розмірі 110 євро за травень 2025 року, 110 євро за червень 2025 року (а. с. 133-134).

Згідно з копіями квитанцій про перерахування коштів через систему «reisebank» ОСОБА_2 здійснила перерахунок коштів на ім`я ОСОБА_1 для ОСОБА_3 у розмірі 110 євро за липень 2025 року, 110 євро за серпень 2025 року ( а. с. 164-165).

Відповідно до висновку служби у справах дітей Бородянської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затвердженого рішенням виконкому Бородянської селищної ради від 20 січня 2025 року № 145, служба у справах дітей Бородянської селищної ради вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 38).

Мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини) зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

У відповідності до частини третьої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 19 лютого 2025 року в справі № 182/3090/22, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22 та інші).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зав`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах від 22 січня 2025 року в справі № 336/13092/23, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23 та інших.

Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року в справі № 144/924/24, від 04 грудня 2024 року в справі № 133/747/23 та інші).

Під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п`ята статті 19 СК України).

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22).

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її батьківських прав, покладено на позивача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 1915/2789/12 та інших акцентовано, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Проте у даному спорі обставин, які б характеризували ОСОБА_2 як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, не встановлено.

В справі не встановлено ні винної поведінки матері, ні свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що свідчить про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_4 (17 років).

Натомість, із матеріалів справи відомо, що поведінка ОСОБА_2 загалом свідчить про її бажання як матері брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні материнські обов`язки.

Фактично мати позбавлена можливості спілкуватися з дитиною та виконувати обов`язки щодо її виховання на тому рівні, який здійснюється батьком, оскільки батьками вирішено питання про місце проживання сина з батьком, який наразі проживає в Україні, а відповідачка проживає у Німеччині і з яким у відповідачки існують негативні відносини.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, самі по собі зазначені обставини не можуть бути належною підставою для позбавлення батьківських прав матері відносно дитини, з якою вона не проживає.

Безумовно ситуація, яка склалася між сторонами, а саме проживання матері у Федеративній Республіці Німеччина, а батька із сином в Україні, ускладнює можливість матері виконувати свої батьківські обов`язки відносно сина ОСОБА_4 на належному рівні.

Водночас при вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і приймати участь у її вихованні.

У цій справі судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з батьком в Україні. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, який проживає разом із сином, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає приймати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо і умисно нехтує батьківськими обов`язками.

За змістом статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною, зокрема колегія суддів враховує висновки, що містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 722/225/23 (провадження № 61-248св24), згідно яких:

«67. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

68. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

69. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

70. Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав.

71. Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, оскільки вимушене тимчасове перебування відповідачки за кордоном (внаслідок життєвих обставин) дійсно створюють певні труднощі у налагодженні стосунків між матір`ю та дітьми. Але при цьому мати не усувається від виховання та утримання своїх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , цікавиться їхнім життям та бажає в подальшому належним чином виконувати свої батьківські обов`язки.

72. З наявних у справі доказів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що не втратила інтересу до дітей, що свідчить про її зацікавленість у прийнятті участі у їх житті.

73. Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.

74. Апеляційний суд обґрунтовано не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.

75. Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

76. Та обставина, що ОСОБА_2 тимчасово перебуває за кордоном, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

77. При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначав, що позивач ОСОБА_1 при розгляді спору не довів суду, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей.

78. ОСОБА_2 не виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов`язків і її поведінка не була предметом розгляду компетентних органів. Натомість позиція ОСОБА_2 при розгляді спору та прийняті нею заходи для пошуку можливостей для спілкування з дітьми, навіть подача апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про позбавлення її батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 переконливо свідчить про небайдужість та інтерес ОСОБА_2 до дітей, бажання брати активну участь у їх житті, а її тимчасова відсутність не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.

79. Верховний Суд також зауважує, що висловлене дітьми у суді бажання проживати разом із дідом та бабою, саме по собі не свідчить про ухилення матері від виконання батьківських обов`язків та наявність підстав для позбавлення її батьківських прав.

80. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23 (провадження № 61-14891св23)».

Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння у питаннях виховання спільної дитини, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Враховуючи усталену судову практику у спірних правовідносинах та те, що дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю, крім тих випадків, коли є виключні обставини, матір ніколи не втрачала інтересу до своєї дитини, а також з огляду на те, що позивач не довів навмисного ухилення відповідачки від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав.

Суд апеляційної інстанції вважає непереконливими доводи позивача про те, що рішення суду першої інстанції порушує права дитини, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, які б свідчили про порушення інтересів дитини відповідачкою. Фактів винної поведінки та злісного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків апеляційним переглядом оскаржуваного рішення не встановлено, як і обставин вчинення дій, які шкодять дитині. Отже, відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Згідно статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Здійснюючи правосуддя, Європейський суд з прав людини керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Тобто, при розгляді даної справи суд першої інстанції, крім іншого, також мав враховувати принцип пропорційності з метою дотримання при розгляді справи та ухваленні рішення «справедливого балансу» сторін, обов`язково враховуючи найвищі інтереси дитини.

Позиція неповнолітнього ОСОБА_4 і його бажання щодо позбавлення матері відносно нього батьківських прав лише через те, що вона виїхала до Німеччини, на належному рівні не цікавиться його життям, перераховує замало коштів на його утримання та може в подальшому стягувати з нього аліменти,не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги як достатня підставі для позбавлення батьківських прав.

Згідно з частиною третьою статті 171 СК України суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).

Тобто озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам та може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу неповнолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18).

У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 наголошено, що враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з матір`ю, яка чинить перешкоди в спілкування батька з дочкою, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зв`язків батька та дитини).

За обставин встановлення у судовому засіданні наявності конфлікту між сторонами, неприязних стосунків між ними, проживання дитини з батьком, безпосереднього щоденного спілкування з ним та висловленої образи ОСОБА_4 на матір за те, що вона після повномасштабного вторгнення самостійно виїхала до Німеччини, покинувши його в Україні з батьком, така позиція неповнолітньої дитини може бути зумовлена не повним усвідомленням правових наслідків своїх відповідей щодо особи відповідачки та впливом батька на формування думки дитини.

Апеляційний суд виходить з того, що батьківські права є природніми правами, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною та не передбачають примусу стосовно дитини. Водночас задоволення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , яка наразі проживає за кордоном, бажає і в силу обставин, які склались, бере участь у вихованні та спілкуванні із сином, не відповідає як найкращим інтересам дитини, що спростовує доводи апеляційної скарги позивача.

Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі № 443/643/21 (провадження № 61-12609св22), від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Зважаючи на встановлені фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, враховуючи принципи диспозитивності, змагальності та пропорційності, а також зважаючи на найкращі інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав у зв`язку із його необґрунтованістю.

Водночас суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

За таких обставин суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат позивача, понесених в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 травня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній