Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №757/55082/23-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 757/55082/23-ц Головуючий у І інстанції Головко Ю.Г.

Провадження №22-ц/824/898/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Кононової Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Круглика Валерія Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживача.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що 15.10.2012 в публічному акціонерному товаристві «Комерційний Банк «ПриватБанк правонаступником якого є Акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ «КБ «ПриватБанк») ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приват Банку (договір про надання послуг), з метою відкриття карткового рахунку для зарахування заробітної плати. А саме, заяву про відкриття поточного рахунку для використання електронного платіжного засобу МІС фізичної особи, з метою забезпечення механізму безготівкового перерахування заробітної плати та прирівняних до не виплат. До заяви в межах зарплатного проекту було видано картку для зарахування заробітної плати та кредитну картку без встановленого ліміту кредитної лінії.

14.12.2020 Дарницький районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 753/19800/20, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.04.2021, яким позов АТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 54 519,39 грн, судові витрати - 2102,00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовив. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченими відсотками, суди встановили, що у заяві позичальника процентна ставка не вказана. Суди зазначили, що у заяві позичальника відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів), комісії за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також, представник позивача посилався на те, що зі змісту рішення суду першої інстанції та апеляційного суду убачається, що без наданих банком підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та Правила, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про встановлений кредитний ліміт, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та комісії, такі Умови та Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно виписки за договором №б/н від 15.10.2012 станом на 15.10.2020 по рахунку ОСОБА_1 , яка надавалась АТ «КБ «ПриватБанк» у справі №753/19800/20 грошові кошти, які сплачені позивачкою на погашення кредиту, з її рахунку без достатньої правової підстави списано банком в розмірі 120 534,01 грн (119614,01 грн +920,00 грн) за використання кредитного ліміту, з яких 118 614,01 грн - списання відсотків, 1 000,00 грн - пеня, та 920,00 грн - комісія за обслуговування (членський внесок).

Згідно розрахунку заборгованості за договором ОСОБА_1 № б/н від 15.10.2012 станом на 15.10.2020, який надавався АТ «КБ «ПриватБанк» у справі №753/19800/20, загальна сума внесених ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості становить 110 885,50 грн (графа «сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості»). Сторонами дана сума не заперечується, тому позивач вважає за необхідне взяти за основу суму у розмірі 110 885,50 грн, як кошти, які сплачені на погашення заборгованості, без урахування погашення тіла кредиту. Ця сума коштів списувалася банком на погашення відсотків, пені та комісії, а не на тіло кредиту, що в порушення умов договору, не визначено. Факт отримання відсотків, пені та комісії, які не встановлено договором та списано банком не заперечується, визнано та підтверджено наданими банком виписками та розрахунками, а тому отримання та списання коштів є належним доказом безпідставного набуття коштів, які належать ОСОБА_1 . При цьому рішення суду першої інстанції в частині відмови про стягнення відсотків за користування кредитними коштами банком не оскаржувалось.

На підставі вищевикладеного позивач вважає, що наявні всі умови безпідставного набуття майна, а саме АТ КБ «ПриватБанк» привласнив кошти в сумі 110 885,50 грн за рахунок ОСОБА_1 за відсутності правової підстави для набуття такого майна.

Представник позивача зазначав, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.08.2023 року у справі 757/11445/23 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 56 366,11 грн, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2147,20 грн. в дохід держави.

Таким чином, оскільки з банку стягнуто лише частину безпідставно набутих коштів в сумі 56 366,11 грн, тому ОСОБА_2 має право на стягнення іншої частини безпідставно набутих коштів в сумі 54 519,39 грн.

Зазначена сума позивачем не стягувалась в рамках цивільної справи №757/11445/23, проте ОСОБА_2 просила часткового зарахувати частину безпідставно набутих коштів в сумі 54 519,39 грн в рахунок погашення тіла кредиту, однак судом в цій частині позову відмовлено.

Таким чином, на думку позивача, сума коштів в розмірі 54 519,39 грн є безпідставно набутими та є різницею між набутою сумою банком (110 885,50 грн) та стягнутою сумою за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.08.2023 у справі 757/11445/23 (110 885,50 - 56 366,11 грн).

Посилаючись на викладені обставини, просив позов задовольнити.

Рішенням Печерського районного суду м. Києвавід 18 лютого 2025 року позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивачки ОСОБА_1 звернувся її представник - адвокат Круглик В.В., який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права та необґрунтовано вважав, що позивачка може захистити свої права лише у справі під час стягнення з неї заборгованості, заперечуючи проти позову та доводити відсутність підстав для нарахування боргу, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Скаржник звертає увагу, що предметом даного спору є саме безпідставно набуті АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти ОСОБА_3 . Однак, суд першої інстанції зводить свої висновки в оскаржуваному рішенні до перегляду рішення суду першої інстанції в іншій справі №753/19800/20, яким стягнуто тіло кредиту та зачіпає питання заборгованості.

Скаржник зазначає, що питання щодо стягнення процентів, пені, комісії тощо судом не вирішувалось, оскільки рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/19800/20 встановлено, що такі умови не укладено між сторонами.

У даній справі позивачка посилається на те, що банк списував та утримав безпідставно кошти (проценти) за неукладеними умовами договору.

Таким чином, за рішенням суду у справі № 753/19800/20 на користь банку стягнуто тіло кредиту, а проблематика повернення безпідставно набутих коштів за процентами, має бути ефективно вирішена у спосіб звернення до суду з новим позовом про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі положень статті 1212 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ КБ «Приватбанк» Абібулаєва Т.Г. наводить заперечення проти доводів скарги, просить залишити її без задоволення.

Зокрема, в своїх запереченнях представник АТ КБ «ПриватБанк» звертає увагу суду на те, що питання стягнення безпідставно набутих коштів ОСОБА_1 з АТ КБ "ПриватБанк" (в частині 56 366,11 грн.) у пов`язаній справі було вирішено Київським апеляційним судом по справі №757/11445/23-ц від 02 грудня 2024 року.

Вказує, що ОСОБА_1 раніше зверталась до суду про стягнення з Банку безпідставно набутих коштів в загальній сумі 110 885,50 грн, які Позивачка просила стягнути в межах провадження №757/11445/23-ц в наступному порядку:

- зобов`язати АТ «КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення договору платежів та зарахувати сплачену позивачкою суму в рахунок погашення тіла кредиту в розмірі 54 519,39 грн;

- стягнути з АТ «КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені, безпідставно набуті кошти в розмірі 56 366,11 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року по справі №757/11445/23-ц позов ОСОБА_1 було задоволено частково: стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 56 366 грн 11 коп. В частині зарахування сплаченої позивачкою суми в рахунок погашення тіла кредиту в розмірі 54 519,39 грн - відмовлено.

Проте, постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року було скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року у вказаній справі, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Банку відмовлено в повному обсязі (додається).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Банку 56 366 грн 11 коп. безпідставно отриманих коштів в межах кредитного договору №б/н від 15 жовтня 2012 року, апеляційний суд послався на правову позицію Верховного Суду, за змістом якої «якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність підстав для нарахування боргу, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Враховуючи, що суд уже вирішив спір щодо стягнення заборгованості за позовом АТ КБ «Приватбанк» та задовольнив вимоги банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, звернення боржника з позовом про зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості, не є належним способом захисту, оскільки такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості.» (постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 161/2928/19; від 26 січня 2022 року у справі № 712/8926/; від 12 липня 2021 року у справі № 562/482/20)

Представник АТ «КБ «ПриватБанк» вважає, що обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року у справі №757/11445/23 мають преюдиційне значення у даній справі, що було обгрунтовано враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення у даній справі.

Крім того, представник відповідача зазначає, що оскільки спір про стягнення з Позивача коштів в межах кредитного договору по якому здійснено «нібито то» безпідставне погашення, вже був вирішений в судовому порядку, спосіб захисту обраний Позивачем - є неналежним.

Згідно з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12 52гс20), обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Круглик В.В. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Абібулаєва Т.Г., приймаючи участь у судовому засіданні 18.03.2026, проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного:

Судом першої інстанції у даній справі встановлено, що 15 жовтня 2012 року між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців і керівників корпоративних клієнтів), з метою відкриття карткового рахунку для зарахування заробітної плати.

До заяви в межах зарплатного проекту було видано картку для зарахування заробітної плати та кредитну картку без встановленого ліміту кредитної лінії.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва 14 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, у справі №753/19800/20 частково задоволено позов АТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 54 519,39 грн, судові витрати 2102,00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Згідно з випискою за договором №б/н від 15 жовтня 2012 року, яка надавалась АТ «КБ «ПриватБанк» у справі №753/19800/20, станом на 15 жовтня 2020 року по рахунку ОСОБА_1 позивачка сплатила грошові кошти на погашення кредиту в розмірі 120 534,01 грн (119 614,01 грн + 920,00 грн) за використання кредитного ліміту, з яких 118 614,01 грн - списання відсотків, 1000,00 грн - пеня, та 920,00 грн - комісія за обслуговування (членський внесок).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором ОСОБА_1 № б/н від 15 жовтня 2012 року станом на 15 жовтня 2020 року, який надавався АТ «КБ «ПриватБанк» у справі №753/19800/20 загальна сума внесених ОСОБА_1 коштів на погашення заборгованості становить 110 885,50 грн (графа «сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості»).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14.08.2023 року у справі №757/11445/23-ц її позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 56 366,11 грн, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2147,20 грн. в дохід держави.

Вважає, що оскільки з банку стягнуто лише частину безпідставно набутих коштів в сумі 56 366,11 грн (зі 110 885,50 грн) тому вона має право на стягнення іншої частини безпідставно набутих коштів в сумі 54 519,39 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки суд уже вирішив спір щодо стягнення заборгованості за позовом АТ КБ «ПриватБанк» та задовольнив вимоги банку в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, звернення боржника з позовом про зобов`язання банку здійснити перерахунок заборгованості чи повернути майно на підставі с. 1212 ЦК України не є належним способом захисту, оскільки такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з боржника кредитної заборгованості.

Судом було також враховано, що постановою Київського апеляційного суду від 02.12.2024 скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 14.08.2023 у справі 757/11445/23-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та зобов`язання вчинити дії, та у задоволенні позову відмовлено. Підставою винесення цього рішення стало те, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту своїх порушених прав.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ч. 2, 3 статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У даній справі встановлено, що Рішенням Дарницького районного суду м. Києва 14 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, частково задоволено позов АТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 54 519,39 грн, судові витрати 2102,00 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості за відсотками, Дарницький районний суд м. Києва виходив з того, що у заяві позичальника процентна ставка не вказана, без наданих банком підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та Правила, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про встановлений кредитний ліміт, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та комісії такі умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_2 кредитного договору.

Верховний Суд у постановах 28 квітня 2021 року у справі № 161/2928/19 про визнання кредитного договору неукладеним; від 12 липня 2021 року у справі № 562/482/20 про визнання недійсними договорів факторингу та відступлення права вимоги, «якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність підстав для нарахування боргу, оскільки вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Відповідно до висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц «для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.»

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що питання стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів в порядку статті 1212 ЦК України, вже вирішувалось в судовому порядку.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року по справі №757/11445/23-ц позов ОСОБА_1 було задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти у розмірі 56 366 грн 11 коп. В частині зарахування сплаченої позивачкою суми в рахунок погашення тіла кредиту в розмірі 54 519,39 грн. - судом відмовлено.

Проте, постановою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року Київським задоволено апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», скасовано рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 серпня 2023 року по справі №757/11445/23-ц, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Банку відмовлено в повному обсязі з підстав обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права.

Отже, перевіривши матеріали справи, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що позивачка обрала неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, заявлені вимоги не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України.

Як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Круглика Валерія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києвавід 18 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 1 червня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб