Постанова від 24 березня 2026 р. у справі №759/18906/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 759/18906/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/2897/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року (суддя Горбенко Н.О.) про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини,

установив:

у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком до досягнення ним 14-річного віку та зобов`язання відповідачку не чинити дій як особисто, так із залученням та за допомогою будь-яких інших осіб щодо зміни місця проживання та перебування дитини з місця проживання та перебування з батьком на місце проживання та перебування з матір`ю та/або будь-якою іншою особою.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року забезпечено позов шляхом зобов`язання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв`язку через додатки WhatsApp, Telegram, Viber або будь-який інший доступний зв`язок.

16 вересня 2025 року відповідачка ОСОБА_1 подала заяву про скасування заходів забезпечення позову, в якій просила ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 9 вересня 2025 року скасувати, посилаючись на те, що подання позивачем заяви про забезпечення позову було необґрунтованим, оскільки судовими рішенням у справі № 759/1382/19 вже визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 , зокрема встановлена можливість їх зустрічей кожної першої і третьої суботи та неділі з 11:00 год. суботи до 19:30 год. неділі за місцем проживання дитини з матір`ю та можливість спілкування засобами телефонного та електронного зв`язку з урахуванням режиму дня. Відповідне виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито і на теперішній час, при цьому оскаржувана ухвала фактично змінює визначений судом порядок спілкування батька з сином, що суперечить принципу обов`язковості судового рішення.

Відповідачка стверджувала, що 31 грудня 2021 року вона добровільно передала сина позивачу, на виконання рішення суду у цивільній справі № 759/1382/19 до 9 січня 2022 року, однак той дитину не повернув, що підтверджується актом державного виконавця. Таким чином, доводи про те, що вона самочинно змінила місце проживання дитини не відповідають дійсності.

Відповідачка посилалась на те, що в результаті постановлення судом ухвали про забезпечення позову, одночасно існують два різні правові режими спілкування батька з дитиною, що призводить до колізій та позбавляє її можливості належним чином виконувати покладені на неї обов`язки.

Відповідачка зазначала, що в діях позивача вбачаються ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки його звернення до суду з даною заявою фактично направлене на спробу дублювання способу спілкування з дитиною.

Також, відповідачка вважала, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову фактично вийшов за межі предмета позову, оскільки питання встановлення графіку спілкування батька з сином можуть бути вирішені виключно в межах розгляду справи по суті, за результатами дослідження доказів, висновків органів опіки та піклування, та врахування думки дитини.

Крім цього, відповідачка зазначала, що позивачем у його заяві не наведено будь-яких об`єктивних обставин, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, відповідачка вважала, що суд першої інстанції фактично допустив порушення прав та інтересів дитини, ухваливши судове рішення про примусове спілкування з батьком у визначені дні та години без урахування психологічного стану й реального режиму дитини, що суперечить забезпеченню якнайкращих інтересів дитини. При цьому, суд зобов`язав її примусово організовувати тричі на тиждень спілкування дитини з особою, яка раніше була визнана кривдником, що створює ризик психологічної травми та порушує право дитини на безпеку та спокій.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про скасування заходів забезпечення позову задовольнити, посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та надані докази, не врахував постанову Верховного Суду від 18 листопада 2020 року, якою встановлений конкретний графік зустрічей батька з сином та спілкування засобами зв`язку, яке перебуває на стадії примусового виконання.

Відповідачка вважає, що ухвала суду ґрунтується на помилковому тлумаченні статті 158 ЦПК України, оскільки посилання суду на те, що справа не розглянута по суті, що є підставою для відмови у скасуванні заходів забезпечення позову, є неправильним.

Відповідачка зазначає, що застосований судом захід забезпечення позову виходить за межі предмета спору у даній справі та змінює попереднє судове рішення.

Також відповідачка посилається на не врахування судом рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 січня 2025 року, яким був виданий обмежувальний припис стосовно позивача.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація та виконавчий комітет Броварської міської ради, будучи належним чином повідомленими про дату, місце і час розгляду апеляційної скарги, своїх представників у судове засідання не направили, тому на підставі положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність представників третіх осіб.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення ОСОБА_2 , який проти апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи сторони відповідача, наведені у клопотанні про скасування заходів забезпечення позову, зводяться до оспорювання нею правомірності вжиття судом заходів забезпечення позову і не пов`язані із їх скасуванням.

Суд першої інстанції зазначив, що звертаючись з вимогою про скасування заходів забезпечення, заявник фактично оскаржує висновки суду, що в рамках передбаченої ст. 158 ЦПК України процедури, здійснено бути не може.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає про наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Частина друга статті 2 ЦПК України передбачає, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Забезпечуючи позов у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з ним, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

При цьому, суд першої інстанції врахував, що син сторін разом із матір`ю перебувають за межами України на період воєнного стану, тому ОСОБА_2 позбавлений можливості вільно спілкуватися зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4 , що призводить до втрати зв`язку між батьком та дитиною.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над

дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23).

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchur v. Ukraine (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).

Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Відповідно до частини 1 статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Забезпечувальні заходи скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.

Аналіз правових норм глави 10 розділу І ЦПК України, якими врегульовано скасування заходів забезпечення позову, дає можливість зробити висновок про те, що підставою для скасування заходів забезпечення позову можуть бути будь-які обставини, які свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову, про неефективність вжитих заходів, про невідповідність вжитих заходів дійсним обставинам справи, про наявність зловживань з боку позивача при вирішенні питання про забезпечення позову тощо, а також за наявності обставин, зазначених в частині тринадцятій статті 158 ЦПК України.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Оскільки розгляд даної справи не завершений, судове рішення по суті не прийнято, позивач наполягає, що не має можливості спілкуватися з сином, який перебуває за межами України, а отже й потреба у забезпеченні позову не відпала, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції при постановленні ухвали про забезпечення позову фактично вийшов за межі предмета позову, оскільки питання встановлення графіку спілкування батька з сином можуть бути вирішені виключно в межах розгляду справи по суті, за результатами дослідження доказів, висновків органів опіки та піклування, та врахування думки дитини, колегія суддів вважає безпідставними.

Застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, зобов`язання іншого з батьків вчинити певні дії не свідчить про вирішення судом по суті спору про визначення місця проживання малолітньої дитини. Такі заходи забезпечення

позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги, що рішенням судів вже були визначенні способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з сином у тому числі і шляхом спілкування з сином засобами телефонного зв`язку, а відтак ухвала про забезпечення позову створить суперечності з попереднім рішенням суду, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виконання судового рішення у справі № 759/18906/23 не є перешкодою у виконанні ухвали суду про забезпечення позову, а способи спілкування батька з сином, які визначенні зазначеними судовими рішеннями, не суперечать між собою.

Крім того, позивач ОСОБА_2 посилається на те, що відповідачка не виконує рішення суду у справі № 759/18906/23 і не дає йому можливості спілкуватися з сином, тому ухвала суду про зобов`язання відповідачку забезпечити спілкування батька з сином у визначенні дні та часи сприятимевстановленню контакту та спілкуванню між батьком та сином до вирішення спору по суті.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що ухвала про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову поставлена судом з дотриманням норм процесуального права і підстав для її скасування не встановлено.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук